Філософія прикладна (Ч2)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ І ФІЛОСОФІЇ

ФІЛОСОФІЯ

(Ч. ІІ. – ПРИКЛАДНА ФІЛОСОФІЯ)

КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів будівельних спеціальностей

Макіївка – 2010

ББК 87я73

Філософія. (Ч. ІІ. – Прикладна філософія). Короткий конспект лекцій (для студентів будівельних спеціальностей) / Уклад.: В.М.Бабенко, П.В.Северілова, С.О.Стасенко, Т.О.Кірсанова, Я.Л.Романенко-Бурлуцький. – Макіївка: ДонНАБА, 2010. - 110 с.

Навчальний посібник містить лекційний матеріал з курсу «Філософія» (Ч. ІІ.), розроблений та адаптований до кредитно-модульної системи. Другу частину посібника складають лекції з курсу прикладної філософії, який включає матеріали з естетики, етики, релігієзнавства та логіки. До змісту видання, враховуючи фахову спрямованість студентської аудиторії, додані матеріали з філософії техніки. Наприкінці кожної лекції визначаються критерії засвоєння поданих у посібнику знань.

Для студентів будівельних спеціальностей.

©В.М.Бабенко, П.В.Северілова, С.О.Стасенко, Кірсанова Т.О., Я.Л.Романенко-Бурлуцький. 2010

3

ПОПЕРЕДНЄ СЛОВО

Короткий конспект лекцій з курсу філософії розроблений викладачами кафедри історії і філософії ДонНАБА відповідно до нових вимог робочої програми, затвердженої у 2010 навчальному році. Пропонований у даному виданні матеріал містить тексти лекцій прикладної філософії, навчальними об’єктами якого є: естетика, етика, релігієзнавство, логіка.

Структура лекційного матеріалу включає тему лекції; ключові слова і поняття; вхідну інформацію, яка містить зв'язок проблем, що розглядаються, з матеріалом попередньо вивчених та засвоєних навчальних дисциплін; зміст теми; критерії засвоєння навчального матеріалу; вихід теми до інших навчальних дисциплін. Відмінність структурної та стильової будови лекційного матеріалу обумовлена різним авторством тексту лекцій посібника, у складанні якого приймали участь усі провідні фахівці кафедри. Тож, авторське бачення проблем навчального матеріалу обумовлювало і загальний підхід до розкриття теми, і її зміст, і обсяг, і стилістику його викладення. Безумовно, такий підхід має свої деякі незручності. Але авторський колектив виходив з тієї думки, що саме у цей спосіб той, хто прилучиться до вивчення окремих навчальних об’єктів курсу прикладної філософії, зрозуміє наскільки важливим є індивідуальна точка зору на загальні проблеми філософії як науки у цілому, й наскільки самі ці проблеми набувають специфічного звучання у поданні їх різними викладачами. Окрім того безперечною перевагою такого підходу є той потенціал креативності, який він несе із собою для піонерів в сфері філософського знання.

Окрему подяку авторський колектив виносить тим викладачам, які вже не працюють в Академії, але опосередковано, через власні розробки матеріалів, через цінні поради, до яких авторський колектив уважно прислухався, прийняли участь у написанні даного посібника. Серед них професор, доктор філософських наук В.Г.Попов, доцент, к. філос. н. Т.Губар, доцент, к. філос. н. Т.О.Макушина та ін..

Декілька слів треба сказати відносно того, що якісно відрізняє дану частину навчального посібника від попередньої, орієнтованої на вивчення основного курсу філософії. Основна відмінність між ними полягає у тому методологічному підході, який закладено самою робочою програмою з курсу філософії. У рамках цього підходу зроблено спробу об’єднати до одного предмету ті навчальні дисципліни, які тривалий час, навіть можна сказати традиційно, викладались автономно від основного курсу філософії. Така позиція привносить із собою ряд складних проблем, починаючи від проблеми часу, відведеного на викладання таких своєрідних філософських предметів, завершуючи питанням їх ув’язки в рамках одного курсу. Але не дивлячись на суперечність та неоднозначність прийнятого рішення, за доцільність подібного підходу виступає один й надзвичайно вагомий аргумент, а саме: всі навчальні об’єкти курсу прикладної філософії на початковому етапі їх історичного розвитку та в рамках найвідоміших філософських систем й вчень ніколи не розглядались окремішньо, незалежно не тільки один від одного, але й автономно від головних теоретичних проблем основного курсу філософії. Тож, вимога поєднання всіх філософських дисциплін в межах однієї навчальної дисципліни – вагома підстава й стимул для формування, розробки індивідуальної (авторської) філософської концепції світобачення. В умовах же поглибленої диференціації філософського знання потреба в таких узагальнених теоріях є вельми актуальною.

Студентам, які візьмуться за вивчення курсу філософії за матеріалами даного навчального посібника корисним буде знати й наступне. На основі розробленого лекційного матеріалу викладачами кафедри розроблено дистанційний курс з даної дисципліни. Матеріали даного курсу включають цікавий практичний матеріал, який допомагає не тільки урізноманітнити свої знання з філософії, але й перевірити ступень їх засвоєння. Електронний варіант дистанційного курсу філософії знаходиться у відділі дистанційного навчання ДонНАБА. Фахівці даного відділу можуть надати консультацію не тільки у питанні користування матеріалами дистанційного курсу для студентів академії, але й поради та настанови для тих, хто хотів би самостійно пройти і засвоїти його.

5

Навчальний об’єкт: «Естетика» Лекція №1

ТЕМА: ВСТУП. ЕСТЕТИКА В СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

Ключові імена і поняття.

Естетика, Баумгартен, імпліцитна естетика, естетичне, прекрасне, естетичне відношення, естетичний смак, естетичний досвід, мистецтво, естетичні категорії.

1. Вхідна інформація

Вивчення теми «Естетика в системі філософських наук» має на меті знайомство з естетикою як філософською наукою і є ключовим для розуміння специфіки естетики як особливої галузі гуманітарних наук. Вивчення цієї теми необхідне для формування системи знань з історії та сучасних концепцій предмету естетики, а також, оволодіння та засвоєння головних понять та категорій естетики.

Починаючи знайомство з даним розділом курсу філософії, важливо згадати все те, що відомо про історичний шлях світової, європейської та вітчизняної культури і стан розвитку сучасної культури із шкільних курсів історії світової та вітчизняної літератури, світової художньої культури, курсів «Людина та суспільство», етики, естетики, а також циклу гуманітарних дисциплін, що вивчаються на першому та другому курсах Академії. Наприклад, для студентів архітектурного факультету це курс «Історія архітектури», «Культурологія», «Філософія(основний курс)»; для студентів економічних спеціальностей – «Філософія(основний курс)», «Політологія», «Соціологія», «Історія економічних вчень».

2.Зміст теми:

2.1.Термін «естетика», його походження та основні значення;

2.2.Два способи буття естетики в історії;

2.3.Проблема визначення сутності естетики;

2.4.Сучасна наука про предмет естетики;

2.5.Естетика у системі гуманітарних наук;

2.6.Структура естетичного знання.

2.1.Термін «естетика», його походження та основні значення.

Слово естетика — грецького походження, у перекладі означає — той, що має відношення до чуттєвого сприйняття.

Естетика (від грецьк. – aistheticos – чуттєвий, той, що сприймається за допомогою почуттів) – наука про естетичну складову культури людства та її естетичні компоненти.

Як термін поняття «естетика» з’явилось у філософських науках лише в середині XVIII ст. Його започаткував німецький філософ та мистецтвознавець Олександр Баумгартен для позначення нового розділу в філософії і тому саме він визнається науковцями «батьком» естетики як науки. У 1750 році виходить із друку його труд під назвою «Естетика», в якому він дає обґрунтування естетики як самостійної науки, що має свій особливий предмет.

Олександр Баумгартен(1714 – 1762) – німецький філософ, автор першого труда під назвою «Естетика», започаткувавший термін «естетика». Запропонував розуміти під естетикою науку, предметом якої є чуттєве (емоційного) сприйняття і філософія

7

мистецтва.

По перше, естетику він тлумачив, як «науку про чуттєве знання», нищу теорію пізнання, що доповнює логіку як вищу (раціональну) теорію пізнання. Пізніше це значення естетики було обґрунтовано класиком німецької філософії І.Кантом. І.Кант визначив «естетику» як науку «про правила чуттєвості взагалі», «теорію чуттєвого сприйняття» і присвятив цієї сфері філософського знання третю книгу із своїх знаменитих Критик: «Критику здібності судження».

По друге, А. Баумгартен розглядав «естетику» як філософію художньої творчості. Це значення закріплюється за естетикою і широко розповсюджується після трудів Г.В.Ф.Гегеля, його «Лекцій з естетики», що були присвячені саме філософії мистецтва.

Таким чином, можна констатувати, що естетика як самостійна наука відокремлюється від філософії значно пізніше ніж, наприклад, етика, але це не означає, що ми не зустрічаємося з естетичною проблематикою раніше.

2.2. Два способи буття естетики в історії.

Сучасні вчені, зокрема В.В.Бичков, пропонують розрізняти два способи буття естетики в історії. Один із них – це науковий етап історичного буття естетики, що і починається з трудів А. Баумгартена. В.В.Бичков запропонував називати його експліцитним. Це – етап побутування естетики як філософської дисципліни, що є відносно самостійною частиною філософського знання.

Але цьому науковому етапу буття естетики передує дуже довга історія існування естетичного досвіду, що своїми коренями походить із глибокої давнини. В.В.Бичков назвав це імпліцитною естетикою, що існувала і існує на протязі усього історичного буття людини, так як ми можемо його дослідити. Зауважимо із цього приводу, що тим самим стверджується, що ми не можемо сказати, відколи існувала людина і не було естетики, тобто естетичний досвід – це така органічна складова культури людства, без якої ми не можемо уявити існування людини як такої.

Імпліцитна естетика (від лат. терміна implicite (неявно, у прихованому вигляді)

– естетика, що своїми коренями сягає глибокої давнини, існувала на протязі всієї історії та існує і сьогодні. Вона являє собою вільне осмислення естетичного досвіду всередині інших дисциплін (у філософії, риториці, філології, богослов’ї).

З цієї точки зору, імпліцитна естетика – це, по-перше, вільне вираження естетичних уявлень, що знаходять свою реалізацію у творчості людини, починаючи із архаїчних часів існування людства і появи тих феноменів, що тепер ми називаємо «первісним мистецтвом». Подальше естетична свідомість знайшла своє втілення у релігійної практиці, мистецтві, побуті людини Давнього світу, Середніх віків, Нового та Новітнього часу.

По-друге, це осмислення естетичного досвіду у рамках інших сфер вираження духовних пошуків і людської діяльності, таких як міф, філософія, філологія, риторика, богослов’я та інших. Так, вже в Давньої Індії, Китаї, Греції у міфах та епосі, у священних текстах ми зустрічаємо дуже багато прикладів опису прекрасного і потворного, високого і трагічного, героїчного і комічного, що визивають не аби який чуттєвий відгук і у сучасного читача. Більш того, до нас дійшли філософські тексти, спеціальні трактати, присвячені мистецтву, у яких давні мислителі підіймаються до глибокого рівня теоретичного осмислення естетичних проблем. Зокрема, можна згадати діалог Платона «Гіппій більший», що присвячується пошуку визначення поняття «прекрасне» або «Поетику» і «Риторику» Аристотеля як одні із перших в історії європейської думки трактатів по теорії мистецтва, що розглядаються науковцями як класичні роботи по естетиці.

Крім цього, у ті стародавні часи саме у філософії Давньої Греції з’являються ті поняття, що згодом набувають у європейської культурі статусу головних термінів естетики. До них ми

8

можемо віднести такі поняття, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, трагічне і комічне, катарсис, мімесис, калокагатія, гармонія, міра, ритм, канон, образ, знак, символ і деякі інші.

Існування імпліцитної естетики можна підрозділити на три основні періоди: протонауковий (із давніх часів до середини ХVІІІ ст.), класичний, що співпадає із розвитком класичної філософської естетики (середина ХVІІІ – ХІХ ст.), пост класичний (з кінця ХІХ ст. і до сучасності). У європейської традиції імпліцитна естетика знайшла своє найбільш яскраве втілення у класичній Греко-Римської культурі, у християнському мистецтві Середніх віків, в епоху Відродження, у Новий час в таких художньо-естетичних напрямках як класицизм і бароко.

В класичний період імпліцитна естетика представлена такими напрямками як романтизм, реалізм, символізм. Пост класичний період, почався із кінця ХІХ ст., а точніше, як вважають сучасні вчені, із філософських декларацій Ф.Ніцше про необхідність «переоцінки всіх цінностей» європейської культури. Естетична свідомість у ХХ ст. найбільш активно набула розвитку в рамках інших наук (філософії, філології, лінгвістики, психології, мистецтвознавства і т.д.) і нібито змістила теоретичну (експліцитну) естетику на «другий план».

2.3. Проблема визначення предмету естетики.

Можна сказати, що зародження естетики йде від тих часів, коли у людини з’являється необхідність осмислити уявлення про світ тих виразних явищ дійсності, що мають здатність визивати у людини різні почуття та емоції, наприклад, сум або радість, насолоду або гнів, і можуть виступати предметом споглядання і філософського осмислення.

Зцієї точки зору для естетики особливого змісту набуває поняття «виразність». Олексій Федорович Лосєв, один з найбільш авторитетних вчених-естетиків ХХ ст. писав про те, що «естетичним» ми можемо назвати тільки те, що дещо «виражає». При цьому, з одного боку, виразність ми повинні розуміти, як синтез усього зовнішнього і внутрішнього. І які поняття ми б не використовували для позначення цього синтезу, наприклад, єдність сутності і явища, форми і змісту, або ідеї і матерії, у кожному разі ми мали би на увазі одне й те ж саме.

Здругого боку, те, що дещо «виражає» повинно мати ще одну суттєву рису, а саме, виступати як нероздільний і цілісний синтез універсального і одиничного, загального і особливого.

Виходячи із цього розуміння естетичного як виразного, А.Ф.Лосєв пропонує і визначення предмету естетики. «Естетика, – писав він, – це філософська дисципліна, що має своїм предметом область виразних форм любої сфери дійсності (у т. ч. художньої), що виступає як самостійна і чуттєво сприйнята цінність».

Тобто, предметом естетики є чуттєве сприйняття навколишньої дійсності та її різноманітних сторін: природи, людини та її діяльності в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій, що виступає як самостійна цінність, і є об’єктом неутилітарного відношення, безкорисного споглядання.

Зцього погляду, з естетикою, з естетичними властивостями явищ і предметів ми зустрічаємося кожен день, або, навіть, кожен час у повсякденному житті, коли, наприклад, розглядаємо чудові квіти чи хмари, сучасні споруди і пам’ятки давнини, або знайомимось із новими технічними об’єктами (комп’ютерами, машинами та ін.) і витворами сучасних дизайнерів; коли пишаємося високогуманними вчинками людей або насолоджуємося високохудожніми творами мистецтва. Звичайно, є люди, що менш чутливі і більш чутливі до естетичного боку життя, але нема людини, що зовсім би була лишена почуття прекрасного. Тому про людей, чутливих до краси, говорять, що вони мають естетичне почуття.

Традиційно, з погляду класичної естетики, «красою» називали найбільш повну і завершену єдність внутрішнього і зовнішнього.

Тим самим, довгий час естетику тлумачили як виключно «філософію прекрасного», тому що саме проблема прекрасного, краси із давніх часів була основним предметом естетичних пошуків, філософських роздумів і дискусій.

9

У сучасної науці, естетиці 21 століття, існують різні підходи до визначення естетики. Наприклад, один із авторитетних вчених-естетиків, В.В. Бичков, пропонує розуміти естетику як «науку про гармонію людини з Універсумом».У статті «Естетика» із Нової філософської енциклопедії він пише, що естетика – це наука про неутилітарне, споглядаюче або творче відношення людини до дійсності, що вивчає специфічний досвід її освоєння, у процесі якого людина відчуває, переживає, у станах духовно-чуттєвої ейфорії, восторгу, радості, блаженства, духовної насолоди свою причетності до Універсуму у єдності його духовно-матеріальних основ, свою сутнісну нероздільність із ним а часто і конкретно – із його духовною Першопричиною, для віруючих – із Богом.

2.4. Сучасна наука про предмет естетики

Отже, естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Різноманітні естетичні відношення, що виникають у людини сучасна наука пов’язує із загальним поняттям «естетичне». Природа естетичного і є для сучасної науки одним із головних предметів вивчення, що виходить на перший план у естетиці 20 століття.

«Естетичне» у 20 столітті набуває значення метакатегорії науки естетики, що відображає її предмет, і визначає найбільш загальні характеристики естетичного боку дійсності та мистецтва, що реалізується, наприклад, у прекрасному, піднесеному, трагічному і т. ін. Крім того, сучасна наука вивчає природу відображення естетичних явищ у свідомості людини, в естетичних сприйняттях, уявленнях, ідеалах, теоріях та поглядах, а також природу естетичних цінностей.

Естетичне - ( найбільш загальна категорія естетики, що у 20 сторіччі постає метакатегорією, за допомогою якої визначають предмет естетики, сутнісне рідство і системну єдність всіх естетичних категорій. Найбільш поширене розуміння естетичного як сфери суб’єкт-обєктних відносин, у яких сприйняття об’єкта або уявлення про нього супроводжується незацікавленою насолодою.

Мабуть, кожна людина не раз у своєму житті зустрічалася зі словом: «естетичне». Воно здавна увійшло у повсякденне життя і уявляється звичним та зрозумілим. Кажуть: «естетична поведінка», «естетика праці», «естетизація навколишнього середовища», «естетичний вимір суспільних відносин» тощо. Для того ж, щоб з’ясувати сутність усіх відтінків сенсу, який має поняття «естетичне», необхідно зазирнути у глибоку давнину історії, осягнути своїм уявленням самі джерела виникнення людської цивілізації.

Людина живе у надто різноманітному світі уявлень і сприйняттів. І так було завжди. Але чи завжди людина сприймала його різнобарвним, мінливим чи дивним? Можливо, це далеко не так.

Так, на початку своєї історії первісна людина поволі завойовувала світ. Природні речі, що її оточували. вона насамперед сприймала з того боку, яке значення мала певна річ для людської діяльності. Так формувалося ціннісне ставлення, що демонструвало, яке значення мав предмет для людини, тобто, як він (предмет ставлення) співвідносився з людськими потребами. І тільки набагато пізніше людина навчилася відокремлювати своє суб’єктивне ставлення від об’єктивної сутності предмета і досліджувати те, яким є предмет сам по собі, тобто те, що, врешті, відбилося у пізнавальній потребі людства. Якщо спробувати порівняти ці два типи людського ставлення до буття за деякими критеріями, дійдемо висновків:

— за часом виникнення пізнавальна потреба сформувалася набагато пізніше, ніж ціннісне ставлення: слід було пройти якомусь довгому проміжку часу, щоб усвідомити відмінності між

10