основы гор.хоз

підлітків; реалізують міські програми у сфері охорони здоров’я, освіти, соціального захисту населення, культури, фізичної культури та спорту, спортивні бази.

Органи місцевого самоврядування беруть участь в організації соціального обслуговування населення - одного з напрямків діяльності з соціального захисту населення, сприяють розвитку мережі установ соціального обслуговування.

До установ соціального обслуговування відносяться:

−центри соціального обслуговування;

−соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків;

−соціальні притулки для дітей і підлітків;

−центри психолого-педагогічної допомоги населенню;

−центри екстреної психологічної допомоги за телефоном;

−центри (відділення) соціальної допомоги вдома;

керування якої здійснюють державні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень. Разом з тим міський сектор соціального обслуговування населення також повинен включати місцеві органи керування соціальним обслуговуванням й установи муніципального підпорядкування, що надають соціальні послуги.

Місцеві органи управління соціальним обслуговуванням відповідають за забезпечення його якості й доступності, за розвиток муніципального сектора соціального обслуговування на підвідомчих територіях, а також забезпечують контроль за дотриманням державних стандартів якості соціального обслуговування в муніципальному й недержавному секторах соціального обслуговування.

Органи місцевого самоврядування повинні надавати муніципальним установам соціального обслуговування приміщення для організації соціального обслуговування, а також виділяти площі для створення спеціалізованих виробництв для працевлаштування інвалідів та громадян літнього віку.

Організаційну, практичну й координаційну діяльність з надання різних видів соціальних послуг повинні здійснювати муніципальні центри соціального обслуговування.

Вони є установами міського сектора соціального обслуговування й створюються органами місцевого самоврядування на підвідомчих територіях. В цілому муніципальні центри соціального обслуговування покликані виявляти громадян, що потребують соціального обслуговування, визначати необхідні для них види соціальних послуг, забезпечувати їхнє надання.

В цілому відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» за органами місцевої влади закріплений значний перелік повноважень у сфері соціального захисту населення. До головних з них необхідно віднести:

1) вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів;

61

відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва;

2)організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинківінтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а також безоплатного харчування;

3)підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання;

4) забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці,

числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці,

7)державна реєстрація місцевих благодійних організацій і фондів, інших неприбуткових організацій;

8)вирішення питань щодо надання працівникам освіти, культури, охорони здоров'я, іншим категоріям громадян, які працюють у сільській місцевості, встановлених законодавством пільг та інше.

У цілому розвиток соціального сектора міського господарства в цей час відбувається по декількох найважливіших напрямках, зв'язаним, насамперед, з пошуком найбільш ефективних методів та форм керування соціальною економікою, що дозволяють вирішувати проблеми підвищення якості наданих соціальних послуг в умовах недостачі фінансових джерел різних рівнів бюджету. Однієї з таких проблем є передача на баланс муніципалітетів об'єктів соціальної сфери приватизованих підприємств.

62

ТЕМА 6.

СИСТЕМА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА МІСТА

6.1 Поняття та структура житлово-комунального господарства Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) є однією з важливих галузей міського

господарства, яка забезпечує життєдіяльність міста, зокрема забезпечення населення, підприємств й організацій необхідними житлово-комунальними послугами. Діяльність цієї галузі спрямована на задоволення першочергових життєвих потреб населення. Житлово-комунальне господарство включає комплекс галузей та видів економічної діяльності, яких об'єднують цілі діяльності, власність та підпорядкованість.

Сучасна економічна наука наводить наступні визначення ЖКГ:

Житлове господарство - сфера економіки, частина народного господарства країни, що забезпечує утримання та функціонування в належному стані житлового фонду (сукупності житлових та допоміжних приміщень).

Комунальне господарство - комплекс підприємств, організацій і споруд, які обслуговують матеріально-побутові потреби населення.

У складі житлово-комунального господарства виділяють житловий фонд, комунальні підприємства та споруди зовнішнього міського благоустрою.

В цілому структура житлово-комунального господарства кожного міста індивідуальна і залежить від ряду чинників:

1)географічних (розташування міста, природно-кліматичні умови, наявність корисних копалень: з і сировини. наявність і розташування річок і водоймищ, лісових масивів, паливно-енергетичних ресурсів та ін.);

2)демографічних (щільність населення, половікова структура, число сімей, число дітей у сім'ї і т. д.);

3)виробничих (виробнича орієнтація, галузева структура промисловості, наявність транспортних мереж, інфраструктура обслуговуючої виробництво сфери та ін.);

4)економічних (наявність і інтенсивність фінансових потоків, ступінь економічної самостійності регіону), дотаційність, середні показники трудомісткості і вартості ресурсів

іготової продукції, розміри місцевих податків, середні доходи населення, фінансова стійкість і платоспроможність підприємств, рівень платоспроможності населення та ін.;

5)соціальних (соціальна стабільність в регіоні, рівень безробіття, соціальна структура населення, національні особливості і традиції, устрій життя та ін.);

6)екологічних (гранично допустимі концентрації викидів в атмосферу і водоймища, екологічні вимоги до вироблюваної продукції, збереження навколишнього середовища та ін.).

Сукупність перерахованих чинників стосовно конкретного міста не тільки впливає на формування житлово-комунальної інфраструктури, але і визначає її техніко-економічні параметри.

Специфіка організації ЖКГ міста полягає в тому, що воно одночасно повинно задовольняти комплексу обмежуючих умов. По-перше, вся структура комунальної сфери формується в залежності від місцевих умов, тобто розмірів і розташування міста. Її склад і потужність не можуть бути менше, ніж це необхідно для нормальної життєдіяльності міста. По-друге, параметри послуг і якість виробленої продукції жорстко регламентуються

63

будівельними нормами і правилами, технічними умовами, екологічними вимогами. Це вимагає особливої уваги до дотримання технології, підтримці у нормальному стані виробничих потужностей.

По-третє, розвиток комунальної сфери стримується браком фінансових ресурсів у місцевих бюджетах і у населення. Невчасна заміна комунікацій, фільтрів насосного і котельного устаткування призводить до зниження ефективності роботи комунальних підприємств, здорожчанню послуг і створенню аварійних ситуацій.

Відповідно до діючого класифікатора галузей економіки України до складу ЖКГ входять 14 підгалузей. Основні з них наступні:

Житлове господарство – функціональне призначення полягає в обслуговуванні житлового фонду міста, провадженні робіт безпосередньо в житлових будинках і прибудинкових територіях, а також у виконанні ремонтно-будівельних, спеціалізованих і монтажно-налагоджувальних робіт як у жилому, так і в нежилому фонді.

Водопровідно-каналізаційне господарство – здійснює водопостачання і водовідведення міста, а також забезпечення ремонтно-будівельних робіт на своїх об'єктах та роботи з перебудови як водопровідних, так і каналізаційних мереж.

Теплопостачання – об'єкти даної підгалузі надають послуги централізованого теплопостачання. До її складу входять централізовані ТЕЦ, а також локальні котельні, відомчі об'єкти.

Електропостачання – ця підгалузь представлена спеціалізованими підприємствами, які здійснюють виробництво й розподіл електроенергії, а також лініями електропередач, мережею підстанцій різної потужності.

Газопостачання – підприємства підгалузі проводять газифікацію і газопостачання міста, контролюють потребу й споживання газу, а також займаються будівельномонтажними й ремонтними роботами. Система газового господарства представляє собою комплекс споруд, в який включають газові мережі високого, середнього й низького тиску, а також газорозподільні станції, пункти й установки.

Дорожнє господарство - до головних функцій його підприємств відноситься виконання комплексу робіт з утримання, нагляду й ремонту автомобільних доріг, мостів і шляхово-транспортних споруд, а також утримання техніки для прибирання вулиць і площ.

Зелене господарство – важлива складова архітектурно-просторової організації і системи оздоровлення навколишнього природного середовища міста. Розвиток зеленого господарства залежить від географічного положення міста, його природно-кліматичних умов.

Благоустрій і санітарне очищення – контролює утримання будинків і споруд всіх форм власності, а також проводить заходи щодо санітарного очищення території, прибирання і перевезення на утилізацію та знищення побутових, промислових і будівельних відходів. Проводить нагляд і контроль за смітниками й полігонами утилізації відходів.

Зовнішнє освітлення – це установка й утримання світлоточок, у тому числі архітектурно-декоративного призначення; диспетчеризація; управління освітленням; проведення ремонтно-будівельних робіт у мережі освітлення.

64

Ритуальне обслуговування – включає до свого складу спеціалізовані підприємства ритуального обслуговування; крематорії, цвинтарі, автотранспортні підприємства.

Система аварійних ситуацій – обумовлена природними умовами, рельєфом і геологічною структурою території міста.

У житлово-комунальному господарстві нині функціонує близько 5 тис. підприємств і організацій, експлуатується майже 25 відсотків основних засобів, задіяних в економіці держави, зайнято 5 відсотків працездатного населення. Сьогодні житловий фонд України всіх видів власності складає близько 10,4 млн. будинків загальною площею понад 1 млрд. кв. м. Централізованим водопостачанням забезпечено населення всіх міст країни та 86 відсотків селищ міського типу (тобто понад 70% населення України), централізованими системами каналізації - 95 відсотків міст і більше половини селищ міського типу. Близько 80% теплової енергії, що виробляється підприємствами комунальної енергетики, відпускається населенню та об’єктам бюджетної сфери .

Проте на даний час у своїй більшості підприємства галузі працюють фактично за рахунок тих ресурсних можливостей, що були накопичені до початку 90-х років.

До початку широкомасштабних ринкових перетворень житлово-комунальні підприємства перебували переважно у загальнодержавній власності; галузь утримувалась за рахунок бюджетних дотацій та перекладання вартості послуг на промислові підприємства; неймовірно дешевими були енергоносії; за рахунок інноваційного фонду працювала галузева наука; не існувало проблеми збору платежів і такої болючої на сьогодні проблеми заборгованості. Ринковий принцип лібералізації цін під час переходу держави в цілому до ринкової системи функціонування економіки спричинив суттєве подорожчання житлово-комунальних послуг, тарифи на які не покривали їх вартості.

Тариф - форма грошового визначення вартості послуг, які реалізують суб'єкти господарювання.

Тариф на житлово-комунальні послуги - це розмір плати за утримання житла і прибудинкових територій або надання комунальної послуги, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування витрат та програму розвитку об'єктів житловокомунального господарства, прийняту місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування при дотриманні нормативів якості послуг

Загальне керівництво житлово-комунальним господарством міста, незалежно від того, в чиєму розпорядженні перебуває житловий фонд, комунальні підприємства й споруди благоустрою, виконують виконкоми міських Рад народних депутатів. Вони видають постанови, які визначають порядок роботи й умови санітарного й технічного утримання комунальних підприємств, споруд благоустрою й житлових будинків, розробляють проекти планування й забудови міст і умови використання міських земель.

Більшість комунальних підприємств і житлових організацій міст і селищ України підпорядковані місцевим Радам народних депутатів. Податки з доходів комунальних підприємств зараховуються до місцевого бюджету. У той же час із останнього здійснюються асигнування на покриття збитків підприємств житлово-комунального господарства й фінансування будівництва нових об'єктів.

65

Експлуатацію житлового фонду здійснюють організації (домоуправління, ЖЕК, житлові об'єднання, управління й т.п.), які підпорядковані міським Радам народних депутатів або підприємствам і відомствам, а також приватні фірми.

Завданням житлових підприємств є поліпшення експлуатації і забезпечення надійного збереження житлового фонду. Вирішення цього завдання можливо за умови реформування відносин у житловій сфері; реорганізації і роздержавлення житловоексплуатаційних підприємств; створення ринку послуг.

6.2Основні елементи системи житлово-комунального господарства

6.2.1Житлове господарство: поняття та основні особливості

Житлове господарство (ЖГ) – одна з провідних підгалузей житлово-комунального господарства, що має особливе соціальне значення. Це насамперед пов’язано з тим, що його функціональним призначенням є створення оптимальних умов для мешкання населення. Вiд стану та ефективності діяльності ЖГ значною мірою залежить реалізація одного з важливих елементів відносин у суспільстві – турботи про нормальні умови проживання громадян, що є об’єктивною необхідністю для будь-якої суспільноекономічної формації, якщо вона зацікавлена у своєму стабільному розвиткові.

Житлове господарство - галузь економіки, покликана задовольняти потреби населення у житлових послугах, для чого вона здійснює:

-реконструкцію, ремонт та технічну експлуатацію житлового фонду;

-утримання, відповідно до санітарних вимог, міст загального користування у житлових будинках та прибудинкової території,

-надання комплексу додаткових супутніх послуг.

Виконання завдань, пов’язаних з функціональним призначенням галузі, здійснюється житлово-експлуатаційними організаціями (ЖЕО) з залученням на договірних засадах інших підприємств, насамперед комунального господарства, які виконують роботи і надають послуги, потреба в яких виникає у процесі експлуатації та обслуговування житлового фонду.

Житловий фонд – це сукупність нерухомого майна, що використовується для помешкання, незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, будинки для одиноких престарілих, дитячі будинки, будинки – інтернати для інвалідів, ветеранів, інтернати при школах і школи-інтернати ), квартири, службові приміщення, інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

Загальна площа житлових приміщень складається з площі житлових і підсобних приміщень квартир (кухні, внутрішньоквартирні коридори, ванни та душеві, туалети, комори, вбудовані шафи, а також мансарди, мезоніни, тераси, веранди та інші опалювані й придатні для житла приміщення). У гуртожитках до підсобних приміщень крім вищевказаних відносяться приміщення культурно-побутового призначення і медичного обслуговування.

Житлове господарство також справляє значний вплив на розвиток всього міського господарства, оскільки є стимулом для розвитку інших його галузей. Наприклад, будівництво нового житлового фонду потребує освоєння нових територій, розвитку мереживного господарства міст і нарощування його потужностей; розвитку підприємств міського пасажирського транспорту і шляхового господарства; створенню у нових

66

житлових масивах відповідної інфраструктури підприємств і організацій побутового обслуговування, закладів охорони здоров’я, торгівлі, громадського харчування, освіти і т. ін.

На жаль, останнім часом має місце падіння обсягів житлового будівництва, що пов’язано з кризовими явищами в економіці країни. Це призводить до зниження темпів зростання показників діяльності житлово-експлуатаційних організацій.

Діючий житловий фонд України нараховує близько 10,5 млн. будинків. Він належить до різних форм власності. Фахівці виділяють приватний і усуспільнений житловий фонд (див.рис.6.1).

Державний житловий фонд - це фонд державних установ, підприємств та організацій (загальнодержавна власність) і фонд адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність)

Колективний житловий фонд – це фонд колективних та орендних підприємств, господарських товариств, об’єднань недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), релігійних організацій, політичних партій, об’єднань громадян тощо.

Приватний житловий фонд – це житлові будинки, приватизовані квартири, власники яких є фізичними особами (громадянами).

Кооперативний житловий фонд – це фонд житлово-будівельних кооперативів.

Рис. 6.1 Склад житлового фонду України за приналежністю до форм власності

В останні роки у зв’язку з приватизаційними процесами зростає питома вага приватного житлового фонду. Практично у всіх будинках, що знаходяться у комунальній власності, за винятком тих, де приватизація житла заборонена діючим законодавством, значна частина квартир приватизована. Розпорошеність житлового фонду між різними формами власності ускладнює організацію його ефективної експлуатації та обслуговування. З переходом багатьох підприємств від загальнодержавної до колективної форми власності послабшав контроль з боку держави за дотриманням вимог якості. Становище погіршується в зв’язку з кризовими явищами в економіці країни.

Житлово-експлуатаційні організації місцевих Рад, з метою поліпшення обслуговування житлового фонду приймають на договірних засадах на обслуговування

67

житловий фонд житлово-будівельних кооперативів і співвласників багатоквартирних будівель.

Взагалі структура житлово-експлуатаційних організацій будується, виходячи з покладених на них функцій. Схематично ці функції можна представити у вигляді, зображеному на рис. 6.2.

Рис. 6.2 Роботи та послуги, які виконують житлово-експлуатаційні організації

Таким чином, підсумовуючи вищезгадане, можна стверджувати, що особлива роль житлового господарства в цілому, і ЖЕО, зокрема, у соціально-економічному житті держави та міста насамперед обумовлена :

−значенням житла у житті людини для забезпечення її першочергових потреб;

−впливом, житлових умов на рівень суспільної продуктивності праці та інші економічні показники;

−значною питомою вагою, яку має вартість житлового фонду в загальній вартості усіх основних фондів народного господарства і гострою необхідніс тю їх безумовного збереження з урахуванням наявності житлової проблеми;

−значним обсягом витрат, які суспільство змушене нести у зв’язку з експлуатацією житлового фонду;

−важливістю забезпечення нормальних умов проживання для досягнення соціальної стабільності в суспільстві;

−необхідністю зниження навантаження на бюджети всіх рівнів в умовах економічної кризи.

З цього стає зрозумілим, що житлове господарство – особливо важлива частина соціальної інфраструктури міст, саме того комплексу галузей сфери обслуговування, який повинен забезпечувати соціально-побутові потреби населення. Від досягнень у житловому господарстві значною мірою залежить рівень життя населення.

68

6.2.2. Комунальне господарство: класифікація підприємств, основні особливості

Комунальне господарство міста величезне і багато функціональне, до нього входять системи інженерного життєзабезпечення:

-водопостачання і водовідведення;

-тепло-, енерго-, газопостачання;

-впорядкування прибудинкових територій (прибирання, збір і вивіз твердих побутових відходів);

-впорядкування територій муніципальних утворень (прибирання вулиць, будівництво, ремонт і прибирання доріг, мостів і тротуарів, озеленення, ритуальне обслуговування, вуличне освітлення, утилізація відходів);

-міський транспорт;

-підприємства побутового обслуговування (лазні, пральні) і т. д.

В зв’язку з цим за призначенням та функціями комунальні підприємства поділяються на такі групи:

-санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарної

очистки);

-транспортні (трамваї, тролейбуси, автобуси, метрополітен та ін.);

-комунальної енергетики (електричні, газові, теплові мережі та ін.);

-комунального обслуговування ( готелі та ін.);

-підприємства та організації зовнішнього міського (селищного) благоустрою (підприємства шляхового господарства, озеленення, вуличного освітлення та ін.).

Комунальні підприємства, які надають послуги і реалізують продукцію за плату, працюють за схемою самофінансування. Підприємства, які надають безоплатні послуги (міських шляхів, озеленення, вуличного освітлення та ін.), фінансуються з бюджету за фактично виконані роботи.

Специфічною особливістю комунального господарства є те, що більшість комунальних підприємств не створюють матеріальної продукції, а надають послуги.

Комунальним обладнанням міста є водопроводи, каналізація, мережі теплофікації, електропостачання, газопостачання, трамваї, тролейбуси та інші засоби міського транспорту, лазні, пральні, готелі, а також споруди з благоустрою міської території - вуличні замощення, тротуари, мости, набережні, іригаційні споруди, ливнева каналізація, вуличне освітлення, зелені насадження вулиць, парки, сади, сквери, квітники, газони, огорожі, архітектурні споруди й пам’ятники.

Розмір та умови експлуатації обладнання міста залежать від розмірів та типу населеного пункту. Так, мережі електропостачання, газові, теплофікаційні, водопроводу й каналізації, траси міського транспорту, як правило, відображають схему розміщення проїздів у місті.

Розглянемо більш детально окремі елементи комунального господарства міста.

Водопровідно-каналізаційне господарство

Водопровідно-каналізаційне господарство є однією з найважливіших і найбільш матеріало - та енергомістких галузей комунального господарства України.

Централізованими системами водопостачання забезпечені всі міста України, 767 селищ міського типу, або 86,5%, 6283 сільських населених пунктів, або 22,1% їх загальної

69

кількості. Централізованими системами водовідведення забезпечені 443 міста (або 96,5% від загальної кількості), 497 селищ міського типу (або 56,1%) та 737 сільських населених пунктів (або 2,6%).

Водопостачання населених пунктів України на 70% здійснюється за рахунок поверхневих джерел, 30% – з підземних джерел.

У98 населених пунктах України послуги з водопостачання надаються за графіком; мешканці понад 1200 сільських населених пунктів у Автономній Республіці Крим, Запорізькій, Миколаївській, Кіровоградській, Одеській, Херсонській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях через природні або техногенні причини частково або повністю користуються привізною водою.

Водопостачання — постачання води певної якості населенню, промисловим підприємствам тощо.

Вода витрачається споживачами на найрізноманітніші потреби. Вимоги до якості і кількості води різноманітні. Вони відрізняються різким коливанням попиту протягом доби, сягаючи максимуму, на який проектується виробнича потужність споруд. Більшість цих витрат може бути зведена до трьох основних категорій.

1. Витрата води на господарсько-питні (побутові) потреби населення 2. Витрата води для виробничих (технічних) цілей

3. Витрата води для пожежегасіння і власні потреби водопроводу (промивання фільтрів, водоприймальних прис троїв, мережі та ін.).

Загальна витрата води на господарсько-питні потреби населення пропорційна чисельності міських жителів. Для розрахунку загальної витрати треба встановити питому витрату води на одного жителя, тобто питому норму водоспоживання.

Вона складається з витрати води на різні потреби і залежить від характеру санітарно-технічного обладнання будинків, ступеня благоустрою міста, кліматичних умов, рівня міської культури і культури споживачів, способу життя населення. На норму водоспоживання істотний вплив справляє також чисельність і життєвий цикл сім’ї, середня чисельність сім’ї, що проживає в одній квартирі, соціально-психологічна характеристика сучасного споживача, технічний рівень і ринкова конкурентоздатність санітарно-технічного обладнання, забезпеченість абонентів приладами обліку води. Зміна цих факторів викликає необхідність періодичного перегляду норми водоспоживання.

Для розрахунку питомої норми водоспоживання населенням використовують відповідні будівельні норми та правила.

Вимоги до якості води залежать від характеру її використання. До води, що йде на задоволення питних потреб населення, у першу чергу висувають вимоги санітарногігієнічного порядку. Вода повинна бути нешкідливою для здоров'я, не містити хвороботворних бактерій, бути прозорою, не мати запаху і поганих присмаків.

Упонад 260 населених пунктах питна вода за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту.

Каналізація - це комплекс обладнання, мереж і споруд, призначених для прийому і видалення забруднених стічних вод за межі населеного пункту, їхнього очищення, знезаражування, утилізації і скидання у водойму.

70