основы гор.хоз

Так в самому широкому значенні, під містом розуміють територію, що має певний статус та характеризується специфічним середовищем: соціальним, виробничим, природним, архітектурним.

Вбільш вузькому тлумаченні з економіко-географічної точки зору міста можна визначити як насамперед місця осередку промислового виробництва і циркуляції значного обсягу товару, що і визначає розвиток у них транспортних функцій. В свою чергу виникнення та розвиток міст невіддільні від прояву територіального поділу праці, що й характеризує виробничі функції міста.

Всвою чергу з соціально-економічного погляду місто – це населений пункт, жителі якого зайняті головним чином у промисловості та торгівлі, а також у сферах обслуговування, управління, науки, культури.

Незважаючи на те, що дослідженням проблем становлення та розвитку міст та їх соціально-просторової організації вже не одне десятиріччя займаються сучасні вітчизняні та закордонні вчені, слід відмітити, що на сьогоднішній день немає єдиного чіткого визначення поняття «місто».

Аналізуючи наявні різноманітні погляди фахівців на поняття «місто» можна умовно виділити шість їх концепцій:

Економічна концепція міста. Ґрунтується на тому, що місто відіграє ключову роль у територіальному поділі праці, є середовищем зосередження населення і підприємств різних галузей промисловості. Місто є первинним елементом соціальнопоселенської структури суспільства і безпосередньо матеріальним середовищем проживання.

Соціально-економічна концепція міста. Виходить з того, що закономірності формування і розвитку міст визнаються не стільки територіальним поділом праці, скільки соціально-економічним і політичним ладом суспільства. Це державне регулювання розвитку міст залежно від завдань, які розв’язує суспільство на тому чи іншому етапі. Отже, закони державного регулювання розвитку міст ставляться вище за природні закономірності формування і розширення міст.

Ця концепція була притаманна адміністративно-командній системі управління і знаходила своє втілення у протиставленні соціалістичних і капіталістичних міст. Проте та об’єктивна обставина, що у великих радянських містах так і не вдалося втілити плани зі створення «міст для людини майбутнього», а в капіталістичних постіндустріальних країнах спромоглися подолати суперечності розвитку «надвеликих міст» (Париж, НьюЙорк, Лондон тощо), свідчить про обмеженість цієї концепції.

Соціологічна концепція міста. Ґрунтується на закономірності діяльності населення певної території, на якій розміщуються різноманітні об’єкти народногосподарського і культурного призначення. Ця концепція формувалася в рамках Чиказької соціологічної школи і фактично є самостійним напрямом соціології – соціологія міста. Однак ця концепція зводить основні проблеми до розселення і спілкування окремих індивідуумів і груп у місті, світосприйняття міського населення. Тому за нею можна визначити лише загальні орієнтири в розвитку міст, висвітлити лише певні його аспекти.

Функціональна концепція міста. Обґрунтовується переважно фахівцями – містобудівниками. Найбільш стисло функціональне тлумачення міста сформулював французький урбаніст П.Мерлен як «центр зв’язків, повідомлень. Своїм існуванням міста

11

зобов’язані тому, що вони є місцями кооперації людей та їхньої діяльності, забезпечуючи ефективне виробництво шляхом розподілу праці і суспільних форм способу життя».

Крім ідеї територіальної кооперації праці, функціональна концепція містить надзвичайно важливий принцип поділу галузей економічного комплексу міст на

містоутворювальні й містообслуговуваьні, що відіграють різні ролі в соціально-

економічному комплексі міст. Однак ця концепція не дає змогу осягнути соціальноекономічної природи насамперед великих і надвеликих міст.

Екологічна концепція міст належить до найновіших. Ця концепція є розвитком чиказької соціологічної концепції міста і розглядає місто як своєрідний «екологічний комплекс», ланки якого мають бути в стані динамічної рівноваги.

Найбільш відомою й поширеною є концепція, що включає чотири змінні: середовище (природу), населення, соціальну організацію і виробництво. Переваги цієї концепції - в широкому погляді на функціонування міст у системі довкілля, врахування зв’язків міста із середовищем, залежності розвитку міст від цього середовища.

Ресурсна концепція. Запропонована, зокрема І. Салієм у книзі «Українські міста питання власності і муніципального управління». За цією концепцією, місто, населений пункт є насамперед управлінська діяльність населення із раціонального і ефективного використання, відтворення і примноження економічного потенціалу, економічного комплексу міста, в складі якого визначальним є ресурсний під комплекс, який складається із власності на рухоме і нерухоме майно, землю, фінанси та інформацію.

В свою чергу, узагальнюючи усі вищенаведені концепції до визначення сутності поняття «місто», можна однозначно визначити наступні його ознаки. Перш за все, населений пункт повинен мати офіційний статус міста і розглядатися як одиниця адміністративно-територіального поділу. З іншого боку, місту притаманні такі характеристики, як: розміщення в центрі комунікацій, довгострокова просторова організація, різноманітність архітектурного комплексу. Дані ознаки характеризують фізичне (або географічне) положення міста. Крім того, для міста характерні відмінні від сільського поселення види економічної діяльності людей та особливості побудови соціальних зв’язків між ними. Так, місто є порівняно великим поселенням, жителі якого зайняті переважно у виробництві та торгівлі, а також в управлінні, науковій та культурній сферах. Крім того, населення міста утворює специфічну соціальну спільноту, якій притаманний певний характер трудової діяльності, організації щоденної діяльності та демографічної поведінки.

З урахуванням виділених критеріїв місто розглядається як система трьох його проявів: юридичне місто, географічне місто та соціально-економічне місто (рис. 1.2).

Разом з тим, найбільш повний зміст та характеристика міста як локального утворення розкривається через його прояв в якості соціально-економічної системи. В цьому контексті місто можна охарактеризувати як особливу соціально-територіальну форму організації суспільного виробництва, де відбуваються не тільки виробництво, але й формування самих людей та їх способу життя.

12

Рис. 1.2 Місто як система юридичної, географічної та соціально-економічної складових

Адже формування людини багато в чому залежить від стану соціально-культурного середовища, що визначається поряд з іншими і такими чинниками, як наявність і якість житла та комунальних послуг, транспорту та зв’язку, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти тощо. Саме це й пояснює, чому процес ускладнення міського середовища призводить до зміни "якостей" самої людини та отримує значення локальної не тільки економічної (господарської), але й соціальної системи.

1.3 Типологія сучасних міських поселень

Внаслідок існування певних соціальних, політичних, економічних, географічних, культурних відмінностей у розвитку та функціонуванні міст сучасними дослідниками та вченими-економістами відокремлені різні підходи до типології міських поселень.

Так основними класифікаційними ознаками міста, що виділяються більшістю авторів, є величина та функціональний профіль.

За кількістю жителів міста поділяють на:

1)м а л і (з населенням до 20 тис. чол.),

2)середні (20-100 тис. чол.),

3)великі (100-500 тис. чол.),

4)дуже великі (500-1000 тис. чол.),

5)міста-мільйонери (понад 1 млн чол.).

Так за даними Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2009 року в Україні налічувалося 459 міст, з яких 48% віднесено до категорії «малих міст». В цілому в Україні є 177 міст обласного значення, 280 — районного.

Іншою ключовою характеристикою міст є спектр виконуваних ними функцій у народному господарстві.

У найбільш загальному вигляді функціональна типологізація міст передбачає їх поділ на промислові (або індустріальні) міста, якщо показник частки зайнятих в промисловості і транспортній сфері в загальній кількості зайнятих перевищує відповідний

13

середньодержавний показник; та непромислові міста – якщо зазначений показник нижче середньодержавного.

Виділені основні типи міст є досить умовними, вони не виключають існування міст змішаного типу, а також можливості виокремлення ряду інших типів і підтипів міст за їх функціональною значимістю. Існування різних типів міст забезпечує формування різнорідних складових загального економічного механізму держави.

В цілому залежно від виконуваних функцій міста, зазвичай, поділяють на:

1)індустріальні центри;

2)транспортні центри (порти, крупні залізничні вузли);

3)наукові міста;

4)курортні міста;

5)адміністративні центри;

6)міста, пов’язані з обслуговуванням сільськогосподарського виробництва.

Так, наприклад, в Україні відповідно від виконуваних функцій виділяють такі типи

міст:

2. Адміністративні, багатогалузеві й найбільші культурні і наукові центри. До таких міст належать Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів.

2. Багатогалузеві промислові центри (Луганськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя

та ін.)

3.Транспортно-промислові центри (Одеса, Миколаїв, Львів, Донецьк та ін.)

4.Транспортні центри (Іллічівськ, Южний, Чоп, Ковель, Козятин, Ясинувата, Жмеринка та ін).

5.Промислові центри (Рубіжне, Сєверодонецьк, Краматорськ та ін.).

6.Організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення (більшість малих міст і селищ міського типу).

7.Курортно-оздоровчі центри (Ялта, Євпаторія, Трускавець, Миргород та ін.). Окрім розглянутих основних класифікаційних ознак, міста розрізняються за часом

виникнення та динамікою розвитку, за якістю життя населення, демографічною структурою та іншими характеристиками.

У загальному вигляді за часом виникнення міста поділяються на старі та нові. Нові міста формуються, як правило, в нових промислових районах. В таких містах часто зустрічаються диспропорції та перекоси у демографічному та соціальному розвитку. Більш детально типологія міст за часом виникнення може проводитися за кожним історичним етапом.

В Україні багато старих міст ще княжих часів (Київ, Чернігів, Галич, ВолодимирВолинський, Новгород-Сіверський, Переяслав та ін.). Більша їх частина стала провідними економічними і політичними центрами країни (Київ, Чернігів), інші припинили своє існування (Звенигород, Волохів, старий Галич). Багато міст і містечок з'явилося в Україні в XV-XVII ст. Майже всі сучасні міста південної та східної частини були засновані в XVII-XIX ст. Деякі міста (переважно промислові) і селища міського типу виникли в міжвоєнні роки і повоєнний час.

Залежно від динаміки розвитку міста, можна виокремити міста з інтенсивним розвитком, провідні міста, слабкі міста та міста, що знаходяться у стані стагнації.

14

Динаміка розвитку міста є одним із основних факторів, що враховуються при розробці стратегії міста.

Також однією з найважливіших класифікаційних ознак міста є якість життя населення (або якість міського середовища). Типологія міст за даною характеристикою відповідає новому трактуванню функцій міста, при якому воно розглядається як місце життєдіяльності людини.

Якість життя населення інтегрує в собі сукупність показників комфортності життя людини за трьома аспектами – економічним, соціальним і екологічним. Якість життя та якість міського середовища належать до суб’єктивних оцінок, на які накладають відбиток культура та ціннісні орієнтації в суспільстві. Загалом при оцінці якості міського середовища можуть проводитися дослідження і співставлення міст з точки зору рівнів доходів і зайнятості населення, соціального і природного середовища, безпеки і громадського порядку, розвитку демократії, фізичного і духовного здоров’я населення, якості і тривалості навчання, можливостей рекреації та відпочинку.

Типологія міст в Україні за якістю життя населення є достатньо суб’єктивною та динамічною, оскільки здійснюється, як правило, на основі складання періодичних незалежних рейтингів різними соціологічними інститутами, політичними партіями, засобами масової інформації тощо. Так, наприклад, за даними рейтингу «55 кращих міст для життя», що був складений журналом «Фокус» на початку 2011 року, найкращим для життя в Україні стало південне місто Одеса. Головну роль у виборі зіграли високий рівень ділової активності і практично повністю працевлаштоване населення. Взагалі у попередній список для дослідження Фокуса традиційно увійшли обласні центри України, міста з курортно-туристичної та історичної привабливістю, великі промислові і портові міста, міста - супутники Києва, а також міста, побудовані для обслуговування атомних станцій. Оцінка проводилася за 55-бальною шкалою, а найкращі міста визначалися на підставі суми балів по наступним тринадцяти параметрам: населення; міграція; інфраструктура; витрати місцевого бюджету в розрахунку на одну особу; екологія; злочинність; ділова активність; рівень безробіття; середня заробітна плата; рівень забезпечення житлово-комунальними послугами; нерухомість (вартість 1 м2 житла); культура та туристична привабливість.

Торішній лідер списку, Харків, цього разу опинився на 5-ій позиції. Традиційно, друге місце посів Київ (табл. 1.1). Несприятлива екологічна ситуація та високі ціни на нерухомість не дозволять столиці України вирватися на перше місце. Свої позиції в рейтингу зберегли також Івано-Франківськ та Севастополь.

Вперше в десятку найкращих міст потрапив Донецьк (9 місце), у якого досить хороші показники за видатками міськбюджету на одного жителя і практично максимальна кількість балів за діловою активністю.

15

У розрізі демографічних ознак міста можуть бути згруповані за густотою населення, особливостями його відтворення, вікової та статевої структури тощо.

Взалежності від структури та особливостей концентрації економіки міста виділяють моноцентричні та поліцентричні міста. Так у моноцентричному місті комерційна

йпромислова діяльність концентрується в центральному міському вузлі (ядрі). Традиційне моноцентричне місто будується на транспортній технології, для якої характерно:

♦ наявність центрального транспортного вузла (вся продукція ввозиться й вивозиться через залізничну станцію, розташовану в центрі міста);

♦ променева схема міського транспорту (насамперед це відноситься до рейкового транспорту, схема якого схожа на промені із центра, пасажири, працівники й покупці добираютьсязжитловихкварталівуділовийцентр);

♦ агломерація в економіці (концентрація ділових зв'язків в центрі).

Всі великі міста до певного часу минулого були моноцентричними, і тому в цей час навіть малі й середні міста теж є такими. Однак ринкові чинності визначають прискорений розвиток моноцентричного міста й перетворюють його в поліцентричний. У поліцентричному місті в пригородах та на окраїнах виникають свої власні центри, які доповнюють старий міський центр й конкурують із ним.

Вцілому тип міста визначає розташування доріг, комунікацій, потребу в підприємствах обслуговуючої сфери залежно від зосередження житла й споживчої орієнтації в даному районі.

Відповідно до планувальних особливостей розрізняють міста: 1) з радіально-кільцевим плануванням, 2) міста з паралельними вулицями, 3) міста перехідного типу.

До міст з радіально-кільцевим плануванням належать старі міста — Київ, Львів та

ін.

Переважанням кварталів з паралельними вулицями характеризуються порівняно молоді міста — Одеса, Миколаїв, Сімферополь та ін.

16

Містами перехідного типу є Донецьк, Полтава, Рівне та ін.

Найбільше міст у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (без Києва) (26), Дніпропетровській (20) областях. Найменше міст у Херсонській, Миколаївській (по 9), Волинській, Житомирській, Рівненській, Чернівецькій (по 11) областях.В інших областях налічується, як правило, 10-20 міст.

Найбільша концентрація селищ міського типу у східних областях — Донецькій (131), Луганській (109), Харківській (61). Найменша у Чернівецькій (8), Черкаській (15), Рівненській (16), Миколаївській (17).

Біля багатофункціональних міст, як правило, виникають міста-супутники, які мають тісні виробничі, транспортні, трудові і культурно-побутові зв'язки з головним містом і одне з одним. Такі скупчення населених пунктів, головним чином міських, називають агломераціями населених пунктів. Найбільшою за площею і кількістю населення в Україні є міська Донецька агломерація. До великих належать Київська, Харківська, Дніпропетровська.

Прискорений розвиток міст, зростання кількості міського населення, особливо великих міст, підвищення їх ролі у розвитку суспільства є виявом процесу урбанізації.

Урбанізація - процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

Таким чином, узагальнюючи усе вищенаведене, можна зробити висновок про те, що місто являє собою складну штучну систему, яка прив'язана до певної території. При цьому в цю систему обов'язково входить населення міста, діяльність якого наповнює міське середовище як в господарському (економічному) русі, так й в сфері культури та дозвілля (соціальному), що виступають продуктами активної діяльності населення.

1.4 Основи управління містом

Сучасне місто — це осередок виробничих, обслуговуючих, соціальних та інших об'єктів, щодо відособлених, з багатоелементною структурою й складними економічними зв'язками. Функціонування такої системи вимагає об'єднання розрізнених, відомче й економічно роз'єднаних підприємств та структур у єдиний господарський механізм, здатний забезпечити нормальні умови для населення. Зосередження населення міста на обмеженій території створює передумови для такого об'єднання.

Територіальна єдність міста як системи проявляється в тому, що трудові ресурси, природні ресурси, загальна виробнича й соціальна інфраструктура поєднують всі підприємства, організації й господарські об'єкти міста незалежно від їхньої відомчої приналежності в єдиний господарський механізм. Спільне використання трудових та природних ресурсів, територій, доріг, комунікацій, об'єктів обслуговуючої сфери обумовлює взаємозв'язок й діяльність процесів, що протікають у місті, та перетворює його у відносно самостійне утворення. Єдності міста сприяє також наявність у ньому адміністративної системи керування й єдиного міського бюджету. Відносна самостійність й єдність міста є основою його економічного розвитку.

Управління містом – це спосіб приведення в необхідну відповідність всіх внутрішніх структур системи «місто» як загальним умовам та тенденціям розвитку, так і конкретним завданням функціонування й розвитку даної системи.

17

Управління містом у цей час переживає значні зміни, пов'язані з економічними перетвореннями. Раніше адміністративна система керування не була підкріплена фінансовими ресурсами, тому що вони розподілялися по галузевій ознаці, тому координувати діяльність всіх структур й цілеспрямовано управляти містом було досить складно.

До негативних наслідків адміністративно-розподільної системи й пріоритету галузевого управління містом можна віднести:

1)хронічне відставання розвитку соціальної інфраструктури, кошти на яку виділялися за залишковим принципом;

2)відсутність комплексності в розвитку територій. В умовах, коли кожна галузь самостійно вирішує питання свого розміщення й масштаби розвитку своїх підприємств, важко говорити про збалансованість між різними елементами регіональної економіки й загальнорегіональних ресурсів;

3)невідповідність між правами, відповідальністю регіональних органів влади й можливостями їхньої реалізації. Це проявлялося у відсутності економічної залежності між ефективністю діяльності виробництв, що розміщаються на території, і економічними можливостями соціально-економічного розвитку цієї території. Завдання й функції органів управління міст всіх рангів, включаючи міста, законодавчо перевищували ті реальні можливості, які вони мали у своєму розпорядженні, тому що ключі до розв’язання цих завдань були в руках керівництва міністерств.

4)безоплатне використання місцевих ресурсів. Місцеві ресурси: земля, вода, повітря, праця, регіональна інфраструктура у вартість виробленої продукції включалися лише частково й відповідно економічна основа для їхнього відтворення й раціонального використання не створювалася.

5)відсутність визначеності у функціях управління на місцевому рівні. Особливістю старої системи управління була невизначеність об’єкта управління, декларація функцій місцевих органів влади й повна відсутність механізму їхньої реалізації. Наприклад, комплексний розвиток території включався в завдання управління регіонів усіх рангів. Однак комплексний план соціально-економічного розвитку являв собою набір галузевих рішень і автоматично не забезпечував досягнення соціальних інтересів розвитку території, так само як і раціонального використання її ресурсів.

Довгий час надмірна галузева спеціалізація й централізація керування позбавляли органи міського керування можливості впливати на роботу підприємств та невиробничих структур, розташованих у місті, виключали ефективну їхню взаємодію в інтересах його розвитку. Керування фактично здійснювалося за галузевим принципом, відповідно до якого розподілялися й фінансові ресурси. При цьому при формуванні місцевих бюджетів не враховувалася структура міських об'єктів, насамперед обслуговуючих та соціальної сфер.

Все церазом зіслабкоюкоординацієюпідприємствйїхньоювідособленістю викликало диспропорції в розвитку міста, загострювало соціальні, демографічні й економічні проблеми. Так, розвиток соціальної інфраструктури істотно відставав від розвитку виробничої сфери.

Відмова від адміністративно-розподільної системи й перехід до ринкових відносин принципово змінює, насамперед механізм формування матеріально-фінансових ресурсів, що забезпечують процес місцевого відтворення. Адже управляти містом — це управляти його соціально-економічним розвитком і функціонуванням.

18

Економічні й соціальні процеси, що відбуваються в містах, залежать від рішень, прийнятих на всіх рівнях управління: державному, регіональному, міському й на рівні господарських структур. Тому формування концепції управління містом при його переході до економічної самостійності вимагає визначення сукупності функцій, здійснюваних на міському рівні територіальної системи.

Місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місто є частиною єдиного народногосподарського комплексу, елементом мережі населених місць і одночасно цілісною системою. Усередині міста можна виділити такі підсистеми:

1.Містоутворююча база, що включає сукупність розташованих у місті підприємств, установ і організацій різних галузей народного господарства, що визначають функції міста в суспільному поділі праці. Залежно від особливостей міста містоутворююче значення мають промисловість, наука й наукове обслуговування, підготовка кадрів з вищою й середньою фаховою освітою, санаторно-курортні, оздоровчі установи, туризм та інші види містоутворюючої діяльності.

2.Демографічна підсистема, що включає населення міста, для якого місто є середовищем проживання. Основними характеристиками демографічної підсистеми є статевовікова й соціальна структура населення, кількісний і професійний склад трудових ресурсів.

3.Ресурсно-екологічна підсистема, що характеризується показниками стану й використання території міста, водних джерел, повітряного басейну, рослинного покриву й інше.

4.Інфраструктурна підсистема, що складається з об’єктів виробничої й соціальної інфраструктури (транспорт, зв’язок, охорона здоров’я, освіта, культура і т.ін.), що забезпечує нормальні умови для проживання населення й функціонування об’єктів, розташованих у місті.

5.Інженерно-планувальна підсистема, що включає різні за виконуваними функціями міські території (житлові, виробничі, комунальні зони), об’єднані в єдине ціле системою загальноміських транспортних і інженерних комунікацій.

Взаємозалежне формування містоутворюючої бази, демографічної, ресурсно– екологічної, інфраструктурних, інженерно-планувальної підсистем, що забезпечують ефективну участь міста в суспільному поділі праці й сприятливі умови для проживання населення й функціонування об’єктів у місті, означає його комплексний економічний та соціальний розвиток.

Розвиток системи управління в цілому спрямований на досягнення самофінансування територіальних структур усіх рангів. Основні завдання, які покликані вирішувати міські органи влади, у широкому змісті пов’язані з благоустроєм території

19

міста й створенням сприятливих умов для життєдіяльності населення й розвитку підприємницьких структур.

Завдання, які покликані вирішувати міські органи влади, можна розділити на шість основних груп:

1.Раціональне використання міської території й регулювання земельних відносин відповідно до земельного законодавства.

У цю групу входять завдання планування раціонального використання території; планування міста; регулювання будівництва громадських і приватних будинків; розвитку житлового будівництва; озеленення території міста.

2.Інженерна облаштованість території міста й розвиток об’єктів загальноміської інфраструктури.

Ця група завдань вирішує питання дорожнього будівництва (мости, бруківки, шосе, набережні); розвитку міського транспорту, облаштованості вуличного руху; освітлення; електро- і теплопостачання; водопостачання; очищення міста; санітарно-гігієнічної служби; готельного господарства.

3.Соціально-економічні завдання міських органів влади включають регулювання таких процесів, як забезпечення потреб населення в широкому спектрі соціальних послуг, що визначають умови життя людей (розвиток сфери охорони здоров’я й профілактики, житлово-комунальне й побутове обслуговування, торгівля); формування споживчого ринку товарів і послуг, що задовольняють платоспроможний попит населення.

4.Забезпечення безпеки й прав громадян міста.

У завдання цієї групи входить організація судочинства; правоохоронна діяльність; пожежна справа; організація державного контролю за охороною природи й раціональним використанням природних ресурсів.

5.Забезпечення зайнятості населення, що включає створення біржі праці; організацію центра міської служби зайнятості; організацію громадських робіт.

6.Створення фінансової бази розвитку міста.

Завдання цієї групи включають розроблення міського бюджету, формування позабюджетних фондів для вирішення соціально-економічних завдань розвитку міста; залучення інвестиційних коштів на територію міста шляхом формування сприятливого інвестиційного клімату.

Планування розвитку міст здійснюється на різних галузевих і територіальних рівнях. Питання розвитку міст у тій або іншій мірі вирішуються в багатьох передпланових проектно-планувальних і планових документах. Інформаційно-методичною базою планово-управлінських рішень з розвитку міст є такі передпланові документи, як регіональні комплексні програми НТП, Генеральна схема розвитку й розміщення продуктивних сил країни, Генеральна схема розселення на території України, регіональні схеми розселення тощо. Багато питань розвитку міст визначається на галузевому рівні. Насамперед на галузевому рівні планується розвиток містоутворюючих об’єктів. До програмних документів відносять програми економічного й соціального розвитку міст.

Програма економічного й соціального розвитку міста – це комплексна система цільових завдань і планованих містом ефективних шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, термінів виконання цих завдань, їх виконавців і джерел фінансування.

20