Основы ВЭД Конспект лнекций

3

ТЕМА № I. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ.

1.Базовими принципами теорії глобального менеджменту є концепції абсолютних переваг, відносних переваг, міжнародного життєвого циклу продукту і прямих іноземних інвестицій.

2.Міжнародний /глобальний/ менеджмент передбачає управління функціонуванням компаній у більш чим одній країні. Фахівець із кваліфікацією "глобальний менеджер" повинний здійснювати діяльність, зв'язану із широким колом питань - від керівництва висновком і виконанням експортно-імпортних угод до організації виробничих операцій за кордоном. При цьому необхідна сприйнятливість до різних культур, знання теорії, філософії

іпсихології глобального менеджменту.

3.Утворення незалежних держав на території колишнього СРСР створює для підприємців необхідність у багатьох випадках діяти в умовах, аналогічних закордонним. Крім того, інтеграція господарства України у світову економіку неминуче приводить до розширення співробітництва вітчизняних підприємств із ТНК, організаційну структуру і стратегію яких необхідно вивчати підприємцям, що розраховують на успіх на світовому ринку.

4.В Україні виявляється тенденція до формування повноцінних вітчизняних ТНК, що домагаються збереження в сфері своєї діяльності визначеного сегмента світового ринку, аж до придбання закордонних підприємств.

5.До якостей, необхідним для глобального менеджера, відносяться: ініціатива, готовність до виправданого ризику, впевненість у своїх силах, уміння мислити в глобальних масштабах, володіння принципами встановлення конструктивних зв'язків із закордонними партнерами, здатності до іноземних мов.

6.Основні напрямки розвитку міжнародного менеджменту у світі: збільшення частки відповідальності, покладеної на підлеглих (у тому числі іноземців); підвищення уваги до запитів споживачів; зростання ролі міжнародного маркетингу в діяльності підприємств; безупинне удосконалювання і модернізація технології виробництва і відновлення асортименту продукції і послуг; чіткий поділ заходів з короткостроковим результатом і довгостроковими цілями; дотримання національних інтересів.

7.Для комплексної оцінки ризиків, зв'язаних із закордонним підприємництвом,

функціонують за межами національних границь, на соціокультурні, економічні, технологічні

іполітико-правові.

8.Адміністративні органи держави з ринковою системою господарства ведуть боротьбу з діями фірм, що обмежують механізм конкуренції. У цьому аспекті державі проводить відповідну економічну політику (законодавство проти обмежень конкуренції), особливості якого міжнародний менеджер повинний враховувати.

4

ТЕМА № 2. АДАПТАЦІЯ ІНОЗЕМНОЇ ФІРМИ ДО УМОВ

ДІЯЛЬНОСТІ В ПРИЙМАЮЧІЙ КРАЇНІ.

1.Закордонне підприємництво характеризується підвищеними ризиками, що компенсуються такими спонукальними мотивами, як підвищена прибуток у порівнянні з діяльністю на внутрішньому ринку, вплив найбільш могутньої фірми, ініціатива урядів і міжнародних організацій, несприятлива ситуація на внутрішньому ринку, низькі витрати виробництва і збуту за рубежем, протекціоністські бар'єри на шляху експорту, наявність коштовної інформації в приймаючій країні, використання фінансових можливостей приймаючої країни, пільгове оподатковування за рубежем.

2.До об'єктивних факторів (на них іноземна фірма не може впливати) адаптації до закордонних умов відносяться: правові норми, національна приналежність персоналу, місцеві звичаї, виробничі відносини, конкуренція, споживачі, технологія, економіка приймаючої країни.

3.Перші кроки діяльності в приймаючій країні звичайно приносять дуже скромні фінансові результати через невеликий початковий обсяг товарообігу, низького рівня цін, а також необхідності безупинного вкладення капіталу доти, поки на новому ринку стабілізується виробництво і збут продукції закордонної філії міжнародної компанії.

4.У сучасному світі немає країни, що не імпортувала б технології й устаткування, тому що жодне держава її в стані ефективно робити усі види устаткування й електроннообчислювальної техніки для своєї промисловості. До України це відноситься в першу чергу, тому що для виходу з важкої економічної кризи буде потрібно модернізація всієї української

устаткування є завчасне проведення комплексу необхідних техніко-економічних заходів.

6.Завбачливі імпортери пред'являють до здобуваються технологіям і устаткуванню наступні вимоги: технологічні процеси повинні бути запатентовані і випробувані на заводах промислово розвитих країн; передані технології повинні бути пристосовані до адаптації в умовах покупця (зокрема, до місцевих сировинних ресурсів); витрати виробництва на імпортному устаткуванні повинні бути нижче, ніж на морально застарілих машинах; технології, що здобуваються, і устаткування повинні бути сумісні з агрегатами, уже встановленими раніше на підприємстві покупця; пропозиція постачальника устаткування повинне містити робочі креслення швидкозношуваних деталей для можливого виготовлення їхній на місцевих підприємствах.

7.Досвідчені імпортери на переговорах з постачальниками одночасно з цінами, технічними умовами і термінами постачання устаткування і технічної документації погоджують умови фінансування угоди, що у ряді випадків для імпортера важливіше ціни устаткування і технології.

8.Причинами розбіжностей, що виникають між закордонним постачальником устаткування (технології) і покупцем, стають наступні недогляди представників обох сторін при висновку контракту: нечіткі формулювання в тексті контракту гарантій постачальника

5

по технічних характеристиках устаткування і технологій; помилки постачальника в проектуванні устаткування, що полягають у відсутності обліку місцевих умов експлуатації агрегатів у країні покупця; фактичні витрати виробництва перевищують показники, що постачальник гарантував при висновку контракту; нечіткі контрактні умови про навчання фахівців покупця на заводах продавця і про критерії якості їхнього навчання.

9. Будь-які розбіжності і конфлікти не повинні заважати дружелюбному розставанню з постачальником, тому що в майбутньому, можливо, виникне необхідність звертатися до постачальника за консультаціями, запасними частинами і технічною допомогою.

6

ТЕМА № 3. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ КОМПАНІЇ

1. Переважна більшість сучасних міжнародних компаній являють собою транснаціональні корпорації, за організаційною формою - концерни з активами, зв'язаними загальною власністю. Вони істотно відрізняються від своїх попередників - картелів, синдикатів, трестів, учасники яких залишалися власниками своїх капіталів.

2.Основні стимули переходу національної компанії в статус міжнародної: розширення ринків збуту зі збільшенням товарообігу, отже, прибутку; зниження витрат виробництва і збуту за рахунок більш дешевих сировинних ресурсів і робочої сили в приймаючій країні; використання промисловості, кредитно-фінансової системи, каналів збуту й інфраструктури приймаючих країн.

3.Довгострокові контракти привабливі як для експортерів, так і для імпортерів. Для експортерів довгострокові контракти забезпечують стабільність ринків збуту зі скороченням витрат на рекламу, пошуки покупців, підготовку численних разових контрактів, а також економію засобів за рахунок скорочення транспортних витрат шляхом довгострокових регулярних угод із транспортними компаніями. Для імпортерів довгострокові контракти забезпечують стабільність постачань добре відомих і зарекомендувавших себе з кращої сторони товарів і послуг.

4.Створення консорціумів дає можливість компаніям (у тому числі невеликим і середньої) об'єднати фінансові й інші ресурси для виходу на зовнішній ринок і оснащення підприємств устаткуванням, необхідним для експортного виробництва. Найбільш поширені об'єднання в консорціуми підприємств аграрного сектора по збуті фруктів, овочів, м'яса, вина, молочних продуктів.

5.Ефективність діяльності ТНК базується на трьох джерелах: 1) володінні природними ресурсами в різних країнах, великим капіталом і абсолютною більшістю патентів на нововведення в науці і техніку, 2) використанні переваг розташування підприємств по усьому світі з оптимальною комбінацією родючих земель, природних багатств, сприятливого клімату і дешевої робочої сили; 3) досвіді міжнародного менеджменту в організації інтернаціонального виробництва з використанням концепції міжнародного маркетингу.

6.У фінансовому аспекті ТНК із мережею філій у різних країнах знаходяться в більш вигідному положенні в порівнянні з національними компаніями, тому що акумулюють капітал усієї своєї міжнародної системи і переміщають його в ту країну, де найбільше вигідно його додаток; мають оперативну інформацію про стан на світових фінансових ринках усі 24 години на добу; розподіляють інвестиційні ризики між своїми філіями в залежності від коливань паритетів валют у приймаючих країнах і ступені лібералізації інвестиційного клімату; користаються позиковими засобами національних і міжнародних кредитних інститутів на базі найбільш вигідних умов у країнах розташування закордонних філій.

7.Показниками національності ТНК служать місце реєстрації, розташування штаб-

квартири і національність акціонерів, що володіють контрольним пакетом акцій. Національність компанії визначає привілею, надані їй урядом. У той же час приймаюче

7

держава обмежує сферу діяльності іноземних фірм, залишаючи їм для підприємництва визначені законодавством сектори національної економіки. Питання національності компанії виникають також у випадках банкрутства, оподатковування, застосування антимонопольного законодавства, порушення екологічних норм.

8.Можливості такої ефективної форми міжнародних господарських зв'язків, як ТНК, усе ширше використовуються для об'єднання фінансових, технічних і наукових ресурсів підприємств країн СНД. Базою для створення таких ТНК стають національні фінансовопромислові групи, що у ряді випадків поєднуються і реєструються як юридичні особи, що знаходяться під юрисдикцією різних держав СНД. Вони реєструються як транснаціональні фінансово-промислові групи (ТФПГ). При створенні ТФПГ на основі міжурядових угод їм привласнюється статус міждержавних фінансово-промислових груп - МФПГ. Національність ТНК держав СНД визначається по місцеві їхньої реєстрації.

9.Більшість багатонаціональних компаній розвитих країн Європи і Північної Америки організовані по ієрархічному принципі і мають холдингову форму організації. Холдингова компанія є особливим типом фінансової або фінансово-промислової компанії, створюваної для володіння контрольними пакетами акцій (контрольними паями) інших фірм із метою ділового контролю над ними і управління їхньою діяльністю. Якщо ступінь участі інвестора

вособі холдингової компанії в акціонерному (пайовому) капіталі іншої фірми достатня, щоб здійснювати управління її поточними операціями, то така фірма може бути визначена як дочірня компанія. Якщо дочірня компанія у свою чергу є холдингової стосовно одній чи декільком фірмам, то про неї говорять, як про проміжну холдингову компанію, чи субхолдинге.

10.Фінансова холдингова компанія створюється з метою реалізації функції фінансового контролю і управління. Змішана холдингова компанія займається визначеною підприємницькою діяльністю: промислової, торгової, транспортно-логістичної, кредитнофінансової і т.д. Основною відмінністю фінансової холдингової компанії від інших фінансових інститутів є вироблення і реалізація інвестиційної стратегії, що ставить метою встановлення ділового контролю над вже існуючими чи знову створеними фірмами, що знаходяться в поле її інтересів.

11.До числа найбільш помітних інтегрованих структур у міжнародному бізнесі відносяться групи, утворені міжнародними банками. Міжнародні банки сполучають у своїй діяльності традиційні послуги і процедури з новими фінансовими інструментами, виробленими для більшої

конкурентноздатності у світовому масштабі. Серед напрямків діяльності міжнародних банків виділяються наступні: фінансування міжнародних імпортно-експортних операцій; торгівля іноземною валютою; операції з іноземними цінними паперами, включаючи єврооблігації залучення позик і надання кредитів на ринку євровалют, організація й участь у міжнародних синдикованих кредитах; проектне фінансування; міжнародні переклади; кредитно-депозитні операції в місцевій валюті; консультування своїх клієнтів, особливо з числа МНК.

8

ТЕМА № 4. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ

МІЖНАРОДНИМИ КОМПАНІЯМИ.

1.Оптимальна структура управління закордонними філіями міжнародної компанії повинна забезпечувати: 1) управління і координацію діяльності підприємств системи компаній по усьому світі; 2) ефективну скоординовану діяльність у першу чергу функціональних відділів, що курирують виробництво, збут і фінанси; 3) організацію швидкої адаптації підприємств компанії у всіх приймаючих країнах.

2.Штаб-квартира - адміністративний центр усієї системи підприємств міжнародної компанії. У функції штаб-квартири звичайно входить вироблення стратегії і рішення ключових питань діяльності міжнародної компанії: визначення ступеня фінансової самостійності і юридичної відповідальності закордонних філій, злиття з іншими компаніями і придбання нових фірм, ліквідація неефективних підрозділів, питання усередині- і межфірмової кооперації, формування довгострокової виробничої, інвестиційної і фінансової політики, напрямку проведених НІДКР, контроль за діяльністю закордонних підприємств.

3.Можна виділити три етапи на шляху глибокої інтеграції закордонної філії в економіку

приймаючої країни й у діяльність усієї системи підприємств ТНК. Перший етап - ізоляція, коли головна компанія організує в приймаючій країні нова філія. Головна компанія цілком володіє активами філії, забезпечує його технологією, фінансує і приймає рішення по основних питаннях діяльності філії. Другий етап - проста інтеграція, коли закордонна філія розширює ділові зв'язки з фірмами приймаючої країни і стає виробником продукції в загальній системі ТНК. Третій етап - комплексна інтеграція, характеризуемая повним упровадженням закордонної філії в мирохозяйственную діяльність головної компанії, де панує ділове партнерство, а не ієрархія.

4.У залежності від спеціалізації міжнародної компанії управління діяльністю її закордонних філій будується на наступних принципах: 1) країнний підхід, що використовується компаніями з недіверсіфікованим асортиментом продукції; 2) товарний підхід характерний для компаній із широко діверсіфікованим асортиментом товарів і послуг;

3)матрична структура передбачає неформальну організацію управління, при якій кожен менеджер закордонної філії має в головній компанії принаймні трьох керівників: виробництва, управління відповідним регіоном і функціональними відділами; 4) стратегічні бізнеси-одиниці - закордонні філії, що досягли значного товарообігу, ТНК, що спеціалізуються на однорідній продукції, ринком для який є увесь світ; 5) глобальні форми управління, для яких характерні наступні риси: а) чи продукція послуги цих ТНК поширені на самих ємних ринках світу - у Північній Америці, Європі, Азії; б) при підготовці і виходу на ринок з новою продукцією вони розраховують на її споживання в усьому світі; в) їх організаційна структура управління найчастіше відповідає товарному підходу.

5.Ускладнення і диверсифікованість міжнародного підприємництва досягли такої стадії, коли управління багатонаціональними підприємствами буде ставати усе більш гнучким, не стиснутим навіть рамками матриць.

9

ТЕМА № 5. СТРАТЕГІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ.

1.Експерти виділяють чотири типи підходів до побудови стратегії ТНК: 1) з розрахунком на ефект масштабу; 2) раціональний підхід до діяльності закордонних філій, коли фінансова підтримка, допомога в НДДКР направляються в першу чергу філіям, що функціонують найбільше ефективно; 3) надання максимальної самостійності закордонним філіям; 4) використання переваг глобалізації із широкою диверсифікованістю асортименту товарів і послуг.

2.Одна з основних проблем міжнародного стратегічного плану ТНК -обґрунтувати доцільність підприємництва в географічній далекості від головної компанії. Для цього в стратегічний план включають обґрунтування наступних питань: напрямок закордонної діяльності, асортимент продукції, що приймають країни, час і форма виходу на зовнішній ринок, вибір партнерів, основні умови контрактів, тактика адаптації до умов приймаючої країни і діяльності на цьому ринку з метою забезпечення оптимального рівня прибутку.

3.До основних факторів успіху стратегії ТНК відносяться лідерство в технології, репутація компанії на світовому ринку, використання ефекту масштабу, своєчасне забезпечення інформацією, якість продукції, здатні менеджери глобального масштабу.

4.Характерні риси сучасної стратегії ТНК: гнучкість інвестиційної політики, розміщення закордонних філій поблизу ринків збуту, визнання нововведень ключовим фактором конкурентноздатності, прагнення до лідерства на обраних ринках, концентрація зусиль на випуску високоякісної продукції обмеженого асортименту, широке використання субпоставок, розвиток експорту з закордонних філій, поширення міжнародного стратегічного партнерства /альянсів/, переважний ріст капіталовкладень у сферу послуг, надання максимальної самостійності закордонним філіям, міжнародна конвергенція виробництва і споживчого попиту, посилення уваги до "замкнутому ринку" (міжнародне внутріфірмове кооперування).

10

ТЕМА № 6. МЕТОДОЛОГІЯ ВИБОРУ УМОВ ВИХОДУ В СФЕРУ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

1.З погляду діяльності на зовнішньому ринку всі галузі економіки можна розділити на двох груп: багатонаціональні, розраховані на обслуговування окремих національних ринків зі специфікою їхнього попиту (харчова промисловість, роздрібна торгівля, страхування), і глобальні, що оперують з обліком ідентичного стандартного попиту в багатьох країнах світу (цивільна авіація, телебачення, напівпровідники).

2.Для визначення найбільш ефективної сфери діяльності за рубежем експерти аналізують умови в приймаючих країнах у наступних аспектах: 1) з погляду фірмової структури і стратегії підприємств-конкурентів; 2) умови виробництва і надання послуг; 3) умови збуту; 4) родинні галузі і субпоставщіки.

3.Ухваленню рішення про організацію закордонної філії в якій-небудь країні звичайно передує вивчення умов у приймаючої стразі в чотирьох головних аспектах: ринкової, економічному, специфіки місцевих умов і конкурентноздатності.

4.Найчастіше міжнародні компанії вибирають партнера в приймаючих країнах серед фірм, з якими мали ділові контакти протягом одного-двох років. Дані про потенційного партнера групуються в наступному порядку: колишня спеціалізація; динаміка збуту, стратегія; ступінь конкурентноздатності; ресурси компанії - фінансові, рівень застосовуваної технології, людський капітал, активи, репутація.

5.Більше шансів стати партнером міжнародної компанії в тієї місцевої фірми, що користається найбільшою підтримкою і повагою місцевої адміністрації й урядових кіл, щонайкраще розуміє стратегію міжнародної компанії, згодна з вибором асортименту товарів

іпослуг, пропонованих міжнародною компанією, забезпечує закордонній філії міжнародної компанії надійні ділові контакти на місцевому ринку.

6.Як правило, партнери з приймаючої країни віддают перевагу обережному початку своєї спільної діяльності з міжнародною компанією, уводячи на місцевий ринок помірна кількість найменувань продукції за скромними цінами принаймні протягом перших двох років співробітництва.