основы гор.хоз

Завдання, зміст і структура програми економічного й соціального розвитку визначаються на основі розмежування функцій між підприємствами, з одного боку, і місцевими радами — з іншого при сполученні інтересів галузевого й територіального розвитку.

Джерелами коштів для фінансування витрат на утримання і розвиток міста є бюджет міста, кошти підприємств і доходи населення. Якщо цих коштів недостатньо для реалізації наміченої стратегії розвитку міста, тоді можуть бути залучені додаткові зовнішні кошти, наприклад, позикові кошти, дотації бюджетів вищих рівнів, кошти зовнішніх інвесторів тощо.

21

ТЕМА 2.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

2.1 Поняття міського господарства

Інструментом, за допомогою якого органи місцевого самоврядування здійснюють економічну й господарську діяльність, є міське господарство.

Місцеве самоврядування має двоїсту природу. З одного боку, органи місцевого самоврядування - це органи влади, рішення яких обов'язкові для всіх фізичних й юридичних осіб, розташованих на території муніципального утворення.

Муніципальне утворення - населена територія, в межах якої місцеве самоврядування здійснюється безпосередньо і (або) через виборні та інші органи місцевого самоврядування з метою вирішення питань місцевого значення.

З іншого боку органи місцевого самоврядування - це особливий господарюючий суб'єкт (власник), який керує специфічним виробничим процесом щодо задоволення потреб жителів даної території.

Ця подвійність породжує різні точки зору серед фахівців із приводу визначення міського господарства (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Підходи до визначення міського господарства Найбільш вірної вважається третя позиція, яка ґрунтується на традиційному

підході до визначення сутності міського господарства. Так, наприклад, Л. А. Велихов ще в 1928 р. писав: «Походження згаданого терміна ставиться до класичної стародавності. Munis по-латинському значить «вага, тягота, тягар», a capio, recipio— «беру, приймаю». Відповідно міське керування, що як би бере на себе за уповноваженням міста й з дозволу уряду тягар суспільної влади, виконання суспільних завдань та розпорядження господарськими коштами, називається муніципалітетом, а його діяльність - муніципальним господарством».

У сучасній науковій літературі на рівні з поняттям «міське господарство» зустрічаються також такі терміни як «місцеве господарство», «муніципальне господарство» та «комунальне господарство». Значна частина сучасних вченихекономістів пропонують використовувати термін «міське господарство» як загальнозрозумілий і загальноприйнятий термін, «муніципальне господарство» – як найбільш визначений науковий термін та «комунальне господарство» (у містах) – як термін офіційний. Деякі дослідники вважають, що всі вони відображають один процес і фактично є синонімами. Є інші автори, які дають їм різне тлумачення, виходячи з різного змісту господарської діяльності, обумовленого різними формами власності.

22

Аналізуючи вітчизняні літературні джерела, які стосуються організації функціонування міського господарства можна зробити висновок про те, що зміст понять «муніципальне» та «міське господарство» – це тотожні терміни, «міське», «комунальне» та «місцеве господарство» - синонімічні, але не ідентичні. Так в захист першого судження може виступати визначення професора Л.А. Веліхова, який ще у 1928 році у своїй праці “Основы городского хозяйства” визначив муніципальне господарство як діяльність муніципалітету (міського керування) та запропонував називати господарство міським, давши йому наступне визначення: «Міське, або муніципальне, господарство є діяльність місцевих публічних органів або організованого представництва людей, що живуть концентровано на обраній території й займаються переважно обробною промисловістю або торгівлею, причому ця діяльність спрямована до найвигіднішого використання матеріального середовища за допомогою встановлених коштів з метою благоустрою даної територіальної одиниці й соціального добробуту колективу, що мешкає на ній». Цієї ж думки дотримуються й інші сучасні вчені-економісти.

В свою чергу місцеве господарство являє собою взаємодію підприємств різних форм власності, домогосподарств, інститутів місцевого керування на території муніципального утворення на основі спільності соціальних й економічних інтересів та історично сформованого єдиного економічного, культурного й інформаційного простору. Виходячи з наведеного визначення стає зрозумілим, що місцеве життя, в тому числі й господарське, не зводиться тільки до діяльності муніципальних органів, оскільки на території діють підприємства та організації немуніципальної форми власності. Таким чином, їх діяльність здійснюється в приватному чи некомерційному секторах місцевої економіки муніципального утворення та відповідно відбувається у сфері «місцевого», а не «муніципального (міського) господарства».

Комунальне господарство можна представити як сукупність підприємств, організацій, служб та інженерних споруд, призначених для задоволення комунальнопобутових потреб населення міст, селищ і сіл. При цьому до комунально-побутових послуг відносять санітарно-технічні (водопровід і каналізація, лазні, сауни, пральні, служби з прибирання території, санітарна очистка будинків (збір сміття)), транспортні (міські пасажирські перевезення) та енергетичні послуги (послуги електростанцій та електромереж, газового господарства, опалювальних котелень з тепломережею тощо). Таким чином, доходимо висновку, що межи комунального господарства значно вужчі меж міського (муніципального) господарства, оскільки останнє наряду з сукупністю підприємств та організацій, що повсякденно надають комунальні та побутові послуги міському населенню, додатково містить у своїй структурі також підприємства та служби, що також задовольняють матеріальні та соціально-культурні потреби жителів міста.

Крім того, міське господарство, з погляду ведення господарської діяльності, у значній мірі носить риси приватного та державного господарств. Разом з тим воно суттєва й відрізняється від них. Так, з погляду ведення господарської діяльності, міське господарство в значній мірі носить риси приватного господарства, тому що виступає на ринку як самостійний й, що особливо важливо, рівноправний суб'єкт господарської діяльності. Інакше кажучи, воно може самостійно розпоряджатися власністю, що перебуває в його веденні, фінансовими ресурсами, землею. Однак використати всі ці ресурси органи місцевого самоврядування повинні з метою виконання суспільних

23

функцій, покладених на них. У зв'язку із цим форми розподілу результатів господарської діяльності є суспільними по своїй природі. У цьому змісті муніципальне господарство являє собою акціонерне товариство, учасниками якого є всі жителі муніципального утворення. Однак виплати «дивідендів по акціях» проводяться у вигляді суспільно значимих товарів і послуг. У цьому проявляється суспільний характер муніципального господарства, оскільки жителі є одночасно й замовниками послуг, надаваних органами місцевого самоврядування з їхнього доручення, і колективним власником муніципального майна.

З іншого боку, органи керування муніципальним господарством виступають у ролі підрядника, що виконує державні функції, які оплачуються державою. Насамперед, це стосується функцій, виконання яких неможливо централізованими державними структурами: облік руху населення й власності, організація, повсякденних контактів з населенням з питань, віднесеним до ведення держави (соціальне забезпечення й ін.). Організація подібної діяльності вимагає значної регламентації з боку держави й створює базу для ефективної діяльності самих органів державної влади всіх рівнів.

Таким чином, муніципальне господарство відрізняється від державного досить широкими правами в області виробничої діяльності й, насамперед, в області розпорядження власними ресурсами, а від приватного господарства - суспільним характером використання результатів діяльності.

Взагалі поняття «міське господарство» допускає трактування як у широкому, так й у вузькому значенні. У широкому значенні міське господарство являє собою сукупність галузей градозабезпечуючої сфери, що надають послуги наступних видів:

1)послуги виробничі, що задовольняють запити виробництва, але не входять в його технологічний процес; зв'язані в основному з постачанням виробництва водою, теплом й електроенергією, доставкою сировини й продукції споживачеві й інші;

2)послуги особисті, що задовольняють як матеріальні, так і духовні запити населення (послуги торгівлі, громадського харчування, більшості підгалузей житловокомунального господарства (ЖКГ), побутового обслуговування, охорони здоров'я й інші);

3)послуги суспільні, що пов'язані з розвитком самого міста та його підсистем (це послуги органів керування, охорона громадського порядку, науки та наукового обслуговування внутріміського значення, послуги благоустрою й озеленення території й інші).

У вузькому змісті міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста (поселення) підприємств, організацій й установ, що обслуговують матеріально-побутові та культурні першочергові життєво необхідні потреби міського населення та підприємств міста.

Виходячи з даного аналізу, основною ознакою, по якому ми можемо класифікувати елементи міського господарства, є роль і місце того або іншого елемента в реалізації суспільних потреб. І із цього погляду ми можемо виділити наступні елементи:

- комунальні підприємства (оскільки їх діяльність повністю підлегла інтересам населення муніципального утворення);

- інші підприємства й установи, чия діяльність частково пов'язана з реалізацією суспільних інтересів населення муніципальних утворень;

- органи місцевого самоврядування.

24

Роль кожного з названих елементів різна. Комунальні підприємства, будучи по своїй природі явищем суспільним, всі свої результати, будь то прибуток або конкретні товари й послуги, направляють на суспільні потреби. Інші підприємства й установи змушені брати участь у реалізації суспільних інтересів через нормативний примус або громадський вплив (відповідно до чинного законодавства, підприємства комунального господарства, як і інші суб’єкти господарювання, зобов’язані сплачувати податки і так само ці підприємства повинні надавати якісні комунальні послуги, щоб задовольнити потреби населення). Третя група, позначена в класифікації, здійснює особливу функцію - функцію регулювання діяльності двох попередніх груп в інтересах населення муніципального утворення.

2.2 Структура та інфраструктура міського господарства Структура міського господарства може бути визначена як сукупність

локалізованих на території компонентів (частин, елементів) та зв'язків всіх видів діяльності, обумовлених системою суспільного поділу праці й розподілом на сфери трудової діяльності (галузі, підгалузі, види виробництва).

Одним з вихідних критеріїв типології структури муніципального господарства є функціональний підхід, уперше запропонований для економічного аналізу А. Фишером (1934) та згодом уточнений К. Кларком (1940) у рамках його досліджень по економіці міста. Відповідно до нього в структурі міського господарства можна виділити:

1)первинний сектор — діяльність, пов'язана з одержанням первинних ресурсів, асоційованих з фактором виробництва «земля» (сільське й лісове господарство, рибальство, гірничодобувна промисловість);

2)вторинний сектор — галузі обробної промисловості;

3)третинний сектор — сфера послуг, будівництво, реміснича діяльність (ремонт взуття, швейні ательє й ін.).

У сучасних умовах відбувається ускладнення громадського життя й виробничих процесів, що супроводжується подальшою спеціалізацією діяльності. В 1960-х рр. відбулася так називана третинна революція (тертиарізація) — революція послуг. Це привело до значного ускладнення сектора послуг, тому деякі дослідники стали доповнювати вихідну функціональну типологію включенням четвертинного сектора — фінансове та юридичне обслуговування, інформаційні й консалтингові послуги. І, нарешті, розвиток соціальної сфери міського господарства в процесі дезіндустріалізації сприяв появі так називаного п’ятирічного сектора — сектора таких послуг для населення, які вимагають особливо високого рівня кваліфікації персоналу (освіта, медицина, адміністративне обслуговування).

Поряд з функціональним критерієм типології структури в теорії міського господарства активно використається галузевий підхід. Відповідно до його в структурі міського господарства виділяють наступні найбільше функціональні «блоки»:

- галузі, що формують спеціалізацію міста; - галузі, що технологічно забезпечують ефективне функціонування інших галузей; - галузі, що обслуговують населення міста.

У сучасному господарстві переважної більшості українських великих міст довгий час системо утворюючою ланкою залишалося матеріальне виробництво, а в ньому

25

промисловість. Це було обумовлено дією безлічі факторів - економічних, соціальних, історичних, екологічних, технічних. Результатом став розвиток нерівновагих структур міського господарства, що відображають істотне відставання допоміжних галузей, і ще більше - сфери обслуговування.

Сучасний стан українських міст не дозволяє реалізовувати основну мету муніципальної економіки - задоволення потреб членів місцевого співтовариства. Тому найважливішим завданням господарської діяльності муніципалітетів є структурна перебудова міського господарства, покликане забезпечити вивільнення наявних на території власних ресурсів і сприяти їхньому ефективному використанню для виробництва необхідних суспільству товарів і послуг.

Сучасне міське господарство має багатогалузеву структуру й покликано забезпечувати умови для життєдіяльності населення на всій території міста й для функціонування підприємств всіх галузей народного господарства, розташованих на його території.

Форма організації підгалузей міського господарства залежить від масштабу його діяльності, виробничої потужності, відомчої приналежності об'єктів міського господарства.

Як зазначалося раніше, міське господарство - це сукупність комунальних, транспортних, енергетичних, житлових підприємств та організацій, що надають послуги та забезпечують життєдіяльність населеного пункту.

Міське господарство включає до свого складу житлово-комунальне господарство міста і підприємства побутового обслуговування населення, будівельну промисловість і підприємства з виробництва місцевих будівельних матеріалів, систему установ та підприємств міської торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, освіти та ін. Наочно структура міського господарства наведена на рис.2.2.

Підприємства та організації, що входять до складу міського господарства, виконуючи загальне завдання - обслуговування потреб населення того міста, на території якого вони розташовані, розрізняються за ознаками організації виробничої діяльності, тобто за галузевими ознаками.

Житлово-комунальне господарство є найбільшою частиною міського господарства. Воно включає до свого складу житловий фонд, комунальні підприємства та споруди зовнішнього міського благоустрою.

Загальне керівництво житлово-комунальним господарством міста, незалежно від того, в чиєму розпорядженні знаходяться житловий фонд, комунальні підприємства і споруди благоустрою, виконують виконкоми міських Рад народних депутатів. Вони видають постанови, що визначають порядок роботи та умови санітарного і технічного утримання комунальних підприємств, споруд благоустрою та житлових будинків, розробляють проекти планування та забудови міст і умови користування міськими землями.

26

Побутове обслуговування являє собою багатогалузеве господарство. Існують декілька основних типів підприємств побутового обслуговування населення:

-виробничі об’єднання та спеціалізовані підприємства централізованого виробництва (фабрики індивідуального пошиття одягу, ремонту взуття, фабрики-пральні, заводи з ремонту побутової техніки та ін.);

-комбінати побутового обслуговування, що мають у своєму складі декілька цехів або майстерень, розміщених в одній будівлі;

-майстерні, ательє, цехи, ремонтно-будівельні контори, фотографія, пункти прокату, сільські будинки побуту та ін.

Соціальна структура підприємств побутового обслуговування населення у період переходу до ринку змінюється більш швидкими темпами, ніж соціальна структура житлово-комунального господарства. Тут має місце стабільна динаміка зростання питомої ваги приватних підприємств.

Підприємства побутового обслуговування населення надають послуги не тільки безпосередньо населенню, а і підприємствам та організаціям, що знаходить відображення

вметодах фінансового планування.

Однією з визначальних рис забезпечення діяльності організацій та установ охорони здоров’я, освіти, фізкультури та спорту є наявність багатоканальної системи надходження фінансових ресурсів. Джерелами фінансування їх діяльності можуть бути як бюджетні ресурси, так і кошти підприємств, організацій, населення.

Для забезпечення потреб медичного обслуговування, здобуття середньої і вищої освіти, утримання непрацездатних членів суспільства та деяких інших потреб

використовуються головним чином кошти державного бюджету.

Успішному розвитку структури міського господарства сприяє становлення його інфраструктури.

Інфраструктура муніципального господарства - це комплекс споруджень й комунікацій транспорту, зв'язку, інженерного встаткування, а також об'єктів соціального й культурно-побутового обслуговування населення, що забезпечує стійкий розвиток та функціонування поселень та суміжних територій.

В зв’язку з цим, у складі сучасного муніципального господарства виділяються:

♦соціальна інфраструктура, що включає житловий фонд, торгівлю, громадське харчування, освіту, охорону здоров'я, культуру, дитячі установи, фізкультуру й спорт, видовищні організації й систему соціального захисту й соцзабезпечення;

♦комунальна інфраструктура (забезпечує водою, енергією й іншими ресурсами, послугами благоустрою, транспорту, зв'язку). Її специфіка полягає в тому, що вона обслуговує не тільки населення, але й підприємства, установи, розташовані на території міста;

♦виробнича інфраструктура, що задовольняє потреби виробництва, але не входить

вйого технологічний процес. До неї відносяться заготовчо-складські, постачальницькопобутові, консалтингові, маркетингові, наукові й інші підрозділи;

♦ділова інфраструктура, що містить у собі банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, інформаційну систему, зв'язок, виставочні комплекси й тощо.

28

2.3. Особливості міського господарства

Міське господарство є складовою частиною народного господарства країни. Воно покликане виконувати важливу роль у забезпеченні потреб суспільства.

Як невід’ємна частина народного господарства, міське господарство тісно пов’язане з його галузями і особливо з промисловістю. Взаємозв’язок міського господарства і промисловості виявляється в наступному:

−розміри міського господарства і темпи його розвитку визначаються, в основному чисельністю населення та її зростанням, які в свою чергу, залежать головним чином від розмірів і темпів розвитку промисловості міста. Промисловість є основним містоутворюючим фактором, що породжує нові міста та селища і визначає зростання наявних;

−міське господарство може розвиватися тільки на базі розвитку промисловості, що забезпечує його різноманітними матеріалами й обладнанням;

−діяльність підприємств міського господарства забезпечує нормальну роботу промислових підприємств. Добре, благоустроєне житло, чітко працюючий, швидкий й зручний пасажирський транспорт, лазні, пральні та ін. - все це безпосередньо впливає на продуктивність праці робітників, які зайняті в промисловості.

Разом з тим міському господарству притаманні й певні характерні риси, зокрема:

1.Місцевий характер виробництва, надання й споживання продукції (послуг). Ці процеси, як правило, протікають у границях території муніципального утворення або міських територій.

2.Індивідуальність (незамінність) послуг та продукції підприємств міського господарства. Надані кожним із цих підприємств послуги є унікальними й не можуть бути замінені на інші.

3.Специфічність зв'язків виробництва й споживання продукції (послуг), які або випливають одне за іншим, або збігаються в часі.

4.Комплексність та пропорційність розвитку підгалузей сфери міського господарства. Очевидно, що відсутність яких-небудь життєво важливих комунальних послуг здатна різко знизити якість та зручність життя населення міста. Так будівництво житлових будинків необхідно вести одночасно з будівництвом доріг, благоустроєм, формуванням транспортної, соціальної, торговельної інфраструктури, тобтоздійснюватикомплексну забудову територій.

5.Залежність розміру підприємств міського господарства та їх розміщення від місцевих умов. Планування міст та їх розмір безпосередньо впливають на рівень розвитку міського господарства й наявність або відсутність тих або інших видів послуг. Наприклад,

укомпактно розташованому місті з невеликою територією може бути відсутній внутріміський пасажирський транспорт, що не робить істотного впливу на нормальне функціонування загального комплексу міського господарства.

6.Тісний взаємозв'язок розвитку й стану міського господарства з підприємствами градозабезпечуючою сферою, з тим видом діяльності, що виправдує появу міста, його існування й забезпечує для цього необхідні ресурси.

Оскільки основне завдання міського господарства полягає в безпосередньому обслуговуванні матеріально-побутових та культурних потреб населення, відповідні елементи міського господарства мають бути максимально наближені до споживачів, розташовані по всій селитебній території міста. Саме тому ми маємо розгалужені по

29

міській території інженерні мережі, за допомогою яких підприємства міського господарства доставляють до житлових будинків воду, газ, електроенергію, тепло, відводять від них стічні води.

Селитебна територія міста – 1) частина території, зайнята містами та селищами міського типу, а також призначена для міського будівництва; 2) територія, яка включає: житлові райони та мікрорайони, суспільно-торгові центри, вулиці, проїзди, магістралі, а також об'єкти озеленення.

Всі ці різні галузі та підприємства міського господарства являють собою єдиний комплекс заходів, що органічно зв’язані один з одним та з тією територією, на якій розміщено населення міста. Так, створення каналізації передбачає наявність у місті водопроводу; розвиток водоспоживання при відсутності каналізації неминуче призведе до погіршення санітарних умов. Різні види міського транспорту повинні доповнювати один одного. Електроенергія складає основу для розвитку різних галузей комунального господарства.

Тепло електростанцій використовують для центрального опалення (теплофікація), для лазне-пральних комбінатів, сміттєпереробних заводів, для різних виробничих підприємств, у тому числі для механічних пралень; обробка рідких нечистот на станціях аерації дає енергію для двигунів і добрива для сільськогосподарських підприємств. Система водостоків та каналізаційних труб, прокладка різноманітних мереж (водопровідних, каналізаційних, трамвайних, газових та ін.) пов’язані один з одним і з усім шляхово-мостовим господарством. Шляхово-мостове господарство в широкому розумінні цього слова (тип замощення, трасування вулиць, ширина проїздів та ін.), як і освітлення вулиць, мають бути тісно узгоджені з розвитком різних видів міського транспорту. Мережа всіляких підземних споруд повинна будуватися у взаємній ув’язці з надземними шляхами та гідротехнічними спорудами.

Крім великої різноманітності видів комунальних споруд, що мають бути об’єднані в єдиний комплекс, маємо ще дві характерні особливості, які безпосередньо позначаються як на будівництві, так і на експлуатації споруд. Це - надзвичайна розкиданість споруд на території (мережі, підстанції, депо, головні споруди) та їх тісний зв’язок з даною територією, з щільністю населення, топографією місцевості та ін.

В цілому ж “місцеві умови” відіграють в будівництві й експлуатації більшості комунальних споруд велику роль і вимагають до себе вдумливого індивідуального підходу. Так, наприклад, при будівництві водопроводів вирішальне значення мають: джерело водопостачання (довжина водоводів, механічна або самопливна подача, очистка води), місце розташування резервуарів та водонапірних башт відповідно до рельєфу; вибір території та розподіл мережі труб на яруси для запобігання зайвому підйому води, зменшення довжини труб, прокладка їх по найкоротших напрямках, зниження розміру загального тиску завдяки влаштуванню станцій підкачки та ін. При будівництві каналізації вибір системи і схеми розташування мереж диктується рельєфом місцевості, а також наявністю басейнів для прийому стічних вод.

Таким чином, узагальнюючи усе вищенаведене, можна зробити виділити наступні основні особливості міського господарства як галузі народного господарства:

30