8.4. Організація процесу тинькування

Організація процесу штукатурних робіт здійснюється потоково-розчлено­ваним методом. Комплексний процес штукатурних робіт розчленовують на­­ п'ять простих (Рисунок 8.9):

1. Підготування поверхні (очищення, провішування...).

2. Нанесення оббризку, грунту, розрівнювання.

3. Улаштування карнизів.

4. Опоряджування прорізів і кутів.

5. Нанесення і опоряджування накривки.

Кожен з простих процесів веде спеціалізована ланка (в ланках 2...8 люди­ни). В бригаді — 12...40 людин.

8.5. Улаштування декоративних штукатурок

Декоративні штукатурки вживають під час опорядження цоколів, фасадів та інтер'єрів громадських будинків або котеджів. При цьому техно­ло­гія обштукатурювання майже однакова для зовнішніх і внутрішніх робіт.

Головна вимога, що пред'являється до зовнішньої штукатурки, склада­ється в міцності та надійності зчеплення розчину з поверхнею, що обштука­ту­рюється. Для цього поверхні ретельно готують: насікають гладкі місця, в швах роблять порожнечі на глибину не менше 15 мм, відчищують від пилу та бруду. Після цього виконують провішування й улаштування марок та маяків.

За 1...3 години до нанесення оббризку основу змочують водою так, щоб волога всмокталась на якусь глибину. Оббризк та грунт наносять послідовно: спочатку оббризк по всій поверхні, потім грунт, який добре ущільнується й вирівнюється по маяках. Підготовчий шар для забезпечення міцного зчеплення з накривкою нарізають хвилеподібними лініями глиби­ною 3...5 мм на відстані одна від одної 30...40 мм. Це робиться завдяки циклям або гребінкам у вигляді грабель (в дерев'яний брусок набивають цвяхи) (див. Рисунок 8.10).

Для кожного виду декоративної штукатурки використовують свої розчи­ни для підготовчого шару. Товщина підготовчого шару під будь-який вид декоративної штукатурки має становити 15...20 мм. Це необхідно для того, щоб виключити утворення висолів, що порушують однотоність накривки.

В залежності від в'яжучого підготовчий шар витримують вологим від 6 до 12 діб, поливаючи його по 3...4 рази на добу. В жарку або вітряну погоду поверхню грунту треба закривати мішковиною, листами пергаміну, рогожею й систематично зволожувати на протязі 4...7 днів: вапняно-це­ментні й вапняні розчини — на менш як 2 рази, а цементні розчини — не менше 3...4 разів на добу.

Накривку наносять, коли підготовчий шар затужавів і набув міцності, тоб­то через 7...10 діб. Опоряджувальний шар може бути звичайним, при­значеним для фарбування, й декоративним.

Цоколі в обов'язковому порядку необхідно обштукатурювати цементним роз­чином.

Декоративні штукатурки підрозділяються на три вида: вапняно-піщані кольорові, теразитові й каменеподібні.

Вапняно-піщані кольорові штукатурки своїм зовнішнім виг­ля­дом імі­тують піщаники. Колір штукатурці надає наповнювач або пігмент, що вводяться до складу розчину. Розчини для цього виду штукатурки виготов­ля­ють на основі вапна й світлого кварцового піску з додаванням пігменту. Для надання розчину більшої механічної міцності й водоутримуючої здат­ності в них вводять 10...15% цемента. Склад розчину для вапняно-піщаних кольорових штукатурок (частини по об'єму) наведено в Таблиці 8.1.

Після нанесення розчину накривки (за 2...3 прийоми по 5...15 мм) виконується його змочування 2...4 рази на день. Незатужавілий розчин, розрівняний непівтерком, можна проторцювати щіткою з щетини. Також поверхню можна опоряджувати малкою з напівкруглими зубцями, заточе­ними в один бік, проводячи нею по поверхні вздовж правила (див. Рисунок 8.11). Декоративний ефект досягається при обробці поверхні штам­­пом або рельєфним валиком.

Такий же ефект досягається шляхом набризку (віником, щіткою, через сітку тощо).

Естетичний вигляд має поверхня, на якій в свіжий оздоблюваний шар втоп­лені гравій, або щебінь, які потім вкриваються рідким кольоровим розчи­ном.­

Теразитові штукатурки виконуються з готових сухих сумішей завод­сь­­кого приготування. Як декоративний заповнювач, що надає шту­катурці блиск, використовується дроблена слюда у вигляді дрібної луски.

Для виготовлення розчину необхідно сухі суміші затворити водою й ретельно перемішати. В Таблиці 8.2 наведено склади (по об'єму) для теразитових штукатурок, які можна виготовити в невеликих обсягах для домашніх умов.

Теразитові штукатурки виконують після того, як підготовчий шар затвер­діє по всій поверхні. Наносити опоряджувальний шар необхідно за один раз на площині, обмеженій рустами чи будь-якими іншими елементами: пілястрами, віконними отворами тощо.

Розчин наносять на поверхню звичайним способом за два-три рази в залежності від товщини накривки. Рівняння виконують напівтерком. Після цього штукатурці дають просохнути на протязі 24 годин до такого стану, коли верхній шар під час затирання починає обсипатися. Тоді починають виконувати остаточне опоряджування поверхні — циклювання. Для цього використовують циклі й спеціальні терки розміром 100х150 мм й завтовшки 20...25 мм, в які в шахматному порядку на відстані 15 мм один від одного забиті цвяхи, що виступають на 10...15 мм.

Теразитову штукатурку роблять гладкою на всій площині або з рустами. Для досягнення більшого декоративного ефекту під час обштукатурювання віконних та дверних отворів по їхньому периметру на фасаді виконують рамки з розчину завтовшки 20...25 мм, які фарбують в білий або якийсь інший світлий колір.

Каменеподібну тиньку імітують під бучардовану фактуру граніту, марму­ру та інших матеріалів. Найбільш поширеною є тинька «під граніт». Вона на протязі багатьох років зберігає свої первинні декоративні якості.

Розчини для каменеподібних тиньок відрізняються від декоративно-піщаних тим (див. Таблицю 8.1), що мають в якості заповнювача дрібняк природних кам’яних матеріалів, імітуючи цим природні камені.

Роботу по нанесенню декоративної штукатурки виконують в такій послі­довності:

— на висушений , попередньо змочений підготовчий шар з насічкою для кращого зчеплення наносять сметаноподібний цементний розчин зав­товшки 1...2 мм;

— зразу після цього наносять декоративний шар завтовшки 5...8 мм; (ця суміш має бути напівсухою, вона накладається кельмою на поверхню й розрівнюється);

— для відчищення верхнього шару від крихіт каменю й цементу його промивають водою за допомогою ручного пульверизатора;

— для отримання фактури «під бучарду» поверхню ущільнюють спеці­альною штамповкою з розмірами 150х150 мм з бронзи або неіржавкої сталі з рельєфною поверхнею у вигляді випуклих пірамідальних зубців (як у молотка для відбивання м’яса) (див. Рисунок 8.11 в);

— після висихання лицьового шару на протязі 3...4 діб поверхню про­мивають 10%-им розчином соляної кислоти, а потім водою.

Штукатурка «під граніт» може бути гладкою по всій поверхні й рустова­ною. Русти дозволяють виконати верхній шар без стиків.

Штукатурку «під мармур» виконують таким же чином, тільки під час виготовлення розчину використовують білий мармуровий дрібняк та білий цемент. Додаючи пігменти, можна отримати кольорове опоряджування ли­цьо­вої поверхні. Опоряджувальний декоративний шар після набирання достатньої міцності обробляється і ударними інструментами (бучардами, троянками, скарпелями, шпунтами) для отримання фактури, що нагадує природні камені.