5.8. Особливості виконання робіт в екстремальних умовах

Екстремальними умовами вважаються такі, коли середньодобова тем­пе­ра­ту­ра повітря становить +5^оС й нижче (зимові умови) або кладіння здійсню­ється в дуже жарких та сухих умовах.

В зимових умовах найбільш поширеним є метод заморожування. Суть його в тому, що розчин в швах швидко замерзає й процес його тужавіння по­чи­нається після відтавання. Але при цьому треба пам'ятати, що під час за­мер­зан­ня більша частина води залишається в розчині (не відсмоктується цеглою) змерзається й розширюється в об'ємі. Під час розморожування міц­ність розчину поступово знижується до критичного значення, близького до нуля. При цьому різко зменьшується міцність самої кладки й проходять усадочні деформації, пов'язані зі зменшенням товщини швів.

У зв'язку з цими особливостями розроблені такі способи кладіння в зимових умовах: заморожуванням з обмеженням вільної висоти кладки; цим способом можна вести практично всі перелічені в Розділі 5.4 види кладок (виняток складають конструкції, що під час заморожування підпада­ють під динамічні впливи, або зводяться в сейсмічних районах, карнизи з виносом більше 200 мм, рядові перемички з прогоном більше 1500 мм, склепіння та арки).

Рухомість розчину має складати 9...13 см для цегли (7...8 см для бутового і інших природних каменів). Розчин готують на підігрітих заповнювачах та воді. Цеглу необхідно очищувати від снігу та криги. Температура розчину залежить від температури повітря та швидкості вітру й коливається від 5 до 20^оС. Марку розчину підвищують на один або два ступеня.

Зниження міцності розчину при яких завгодно морозах не буває більшим за 30%. Після настання позитивних температур за кладкою встановлюють нагляд, який повинен забезпечити її від одночасного відтавання (затіняють стіни рулонними матеріалами, тимчасово закріплюють стіни підкосами, стояками тощо). Спостереження ведуть за величиною, напрямком та рівно­мір­ністю осадок, розвитком деформацій, процесом твердіння розчину в швах.

Максимальне значення осадок може досягати 1 мм на 1 м кладки. Тому в отворах для вікон та дверей залишають зазори на цю осадку не менше 5 мм при цегляній кладці и 3 мм — при штучних і природних каменях пра­вильної форми. Різниця у висоті суміжних ділянок стін має бути не біль­шою 4 м. Оскільки в період відтавання монолітність кладки знижується, зв'яз­ки між окремими каменями майже зникають, то з перекрить, які необ­хідно вкла­дати зразу ж після закінчення кладіння стіни й зв'язувати з нею через 2...3 м анкерами, необхідно знімати всі випадкові навантаження, виключати будь-які горизонтальні впливи й навантаження. Якщо покриття тримається на кроквах, то їх виконують так, щоб був відсутній розпір (вста­новлюють за­тяжку). В кутах та в місцях приєднання внутрішніх стін встановлюють металеві в'язі.

Якщо виявлені ознаки перенапруження кладки (з'явились тріщини, де­формації або нахили стіни), то навантаження на стіни треба знизити термі­ново. Наприклад, в простінках розвантаження досягається стояками з клинами, що спираються на нижню частину стіни.

Відхилення від вертикалі стін або стовпів усуваються за допомогою під­косів, хомутів, зажимів тощо.

В технологічних картах на виконання робіт в зимових умовах необхідно наводити спеціальні вказівки щодо забезпечення безаварійності ведення робіт: граничні висоти, засоби тимчасового закріплення таких конструкцій як стіни, стовпи, перемички, карнизи, балкони тощо. Крім того запровад­жують такі засоби: армування кладки окремими стержнями чи сітками, засто­су­вання розчинів підвищених марок, встановлення тимчасових конст­рук­цій підсилення: затяжки на кроквах, в'язі в кутах, стояки в віконних та дверних отворах тощо.

Для забезпечення змерзлої кладки весною від осадки й підвищення її несучої здатності організують внутрішній обігрів та сушіння приміщень теп­лим повітрям, що розігрівається нафтогазовими калориферами. Для цього на протязі перших трьох-п'яти діб в приміщеннях підтримують темпе­ра­туру в межах 30...35^оС. Такого температурного режиму вистачає для зміцнення внутрішнього шару розчину й різкого підвищення загальної міц­­нос­ті кладки.

У випадках, коли треба гарантовано забезпечити міцність дуже напруже­них конструкцій кладки, вживають прогрів чи обігрів електричною енергі­єю. Цей метод передбачає, що розчин в швах має бути незмерзлим. Вжива­ють­­ся групові та окремі електроди діаметром 4...6 мм, що вкладають­ся в горизонтальні шви кладки й підключаються до різних фаз перемінного струму напругою 220...380 В. Прогрів триває, доки розчин набере 20% проектної міцності.

Кладку фундаментів іноді виконують в тепляках (див. Частину 4).

Для зниження температури замерзання розчину й забезпечення його ту­жа­­він­ня при від'ємних температурах можливо до його складу вводити хіміч­ні добавки (найчастіше в підземних конструкціях будівлі) (див. Части­ну 4).­

Сильно завантажені конструкції типу стовпів, простінків тощо в зимових умовах можливо класти на розчинах, що тужавіють швидко (швидкотужав­ких). Склад цих розчинів такий: 75% портландцементу, 25% глиноземистого цементу, добавка хлориду натрия (ХН) — в обсязі 5% води, якою затворю­ють розчин. Такий розчин необхідно вкладати за 10...15 хвилин після приготування.

В сухому та гарячому повітрі з розчину швидко випарюється волога. До того ж цегла чи інші стінові матеріали також відсмоктують воду у біль­­ших обсягах з розчину. Таким чином може скластися така ситуація, що для нормальної реакції гідратації цементу у розчині не виста­чить вологи. Такий розчин швидко висихає й висипається із швів, виду­вається вітром. Особливу увагу в таких умовах приділяють збережен­ню рухомості розчину до його вкладання в кладку. Для цього його забезпе­чу­ють від надмірного перегрівання та втрат вологи під час транспортування: вкривають волого­непроникними матеріалами, транспортують в закритих ємкостях. В таких же ємкостях зберігають розчин і на робочому місці. Цеглу та каміння перед вкладанням необхідно на деякий час (не менше 1 хвилини) замочити у воді, що різко зменьшить відсмоктування вологи з розчину.