2.3. Підприємницькі договори та їх характеристика

Підприємницька діяльність характеризується певними взаєминами між підприємцями, що мають назву партнерських зв’язків, документальне оформлення яких має назву договору, контракту або угоди.

Договір– це письмова угода про взаємні обов’язки сторін щодо предмету договору, прав та обов’язків і порушення домовленості.

Виділяють два основних види договорів:

установчий– засвідчує створення фізичними і (або) юридичними особами нового підприємства;

господарський– засвідчує здійснення підприємницької діяльності на певному підприємстві (установі, організації).

Господарські договори класифікують за певними сферами діяльності підприємства. До найбільш уживаних відносяться такі групи:

1. Договори купівлі-продажу, оренди та лізингу:

договір купівлі-продажу продукції;

договір на поставку товарів через посередника;

договір продажу майна іншим юридичним особам;

договір оренди;

лізингова угода;

державний контракт і ін.

2. Договори підрядних послуг:

договір про виконання науково-технічних послуг;

договір про консалтинг;

догорів про надання послуг (аудиторських, юридичних, рекламних) і ін.

3. Договори трудових відносин:

договір про наймання працівника (керівника, спеціаліста, службовця);

колективний договір;

тарифна угода й ін.

4. Договори страхування (особистого; від нещасних випадків; майна підприємств і громадян; медичного страхування).

5. Розрахункові та кредитні договори:

кредитний договір;

договір позики;

договір поручительства й ін.

6. Зовнішньоекономічні договори:

агентський договір;

договір консигнації;

договір про імпортування продукції;

договір про експортування продукції;

ліцензійний договір і ін.

7. Інші договори:

договір комісії;

договір доручення;

договір про спільну діяльність.

Пояснення потребують деякі з договорів, сутність яких не випливає з їхньої назви:

державний контракт– це угода підприємця з державою щодо вироблення певних видів продукції для задоволення потреб населення держави, яке фінансується державним коштом;

лізингова угода– це договір довгострокової оренди машин, обладнання і устаткування, транспорту й ін. (більш докладно див. § 16.5);

договір медичного страхування– договір страхування трудового колективу підприємства, що відображає документально оформлені відносини між страховою медичною установою і адміністрацією підприємства або організації;

договір поручительства– це угода між трьома сторонами (кредитором, боржником і поручителем) про те, що у разі неплатоспроможності поручитель зобов’язується протягом певного терміну виплатити позичену боржником суму;

ліцензійний договір– укладається між власником інновації і особою, яка бажає нею користуватися на надання виключної ліцензії на певний термін за певну винагороду (більш докладно див. тему 11);

договір про спільну діяльність– угода, що передбачає початок спільної діяльності без створення юридичної особи та регулює сплату майнових або грошових внесків, які стають загальною пайовою власністю.

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб, погодження ними умов проходить дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферта, і прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, має назву оферента, а сторона, яка прийняла її, – акцептант.

Оферта характеризується такими рисами:

1) вона адресується одній або кільком особам. Якщо пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено у цій пропозиції;

2) оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, або у погодженні яких зацікавлений оферент;

3) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором із запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але у всякому разі не пізніше, як до моменту або у момент її одержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає свою силу і, отже, не зв'язує оферента. Оферта, яка одержана адресатом, не може бути відкликана протягом терміну для її акцепту, якщо інше не зазначено у самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обставин, у якій її зроблено.

Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Із метою забезпечення стабільності майнового обороту і впевненості учасників у непорушності взятих зобов'язань законодавство забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Так, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Найчастіше продовження дії договору оформляється угодою сторін, учиненою шляхом обміну листами, телеграмами або в інший спосіб.

Виконання договірних зобов'язань підпорядковується певним загальним вимогам (принципам):

а) належного виконання – полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх його умов щодо суб'єктів, предмета, строків, способів, місця виконання зобов'язання. Зобов'язання мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно висуваються. При виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту, а також мають ураховуватися засади добросовісності, розумності та справедливості;

б) реального виконання – зобов'язання мають обов’язково виконуватись, тобто закон вимагає реального виконання договору;

в) взаємного сприяння – полягає в тому, що кожна зі сторін договору повинна всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків. Умови такого взаємного сприяння мають юридичне значення тоді, коли вони закріплені в договорі або передбачені спеціальними нормативними актами;

г) економічності – його суть полягає у вимозі до кожної із сторін поважати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави і суспільства в цілому, вживати необхідних заходів до відвернення або зменшення шкоди, яка може виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, своєчасно інформувати іншу сторону про ці заходи тощо.

Виділяють такі типи договорів:

змішаний: у договорі містяться елементи різних видів договорів (наприклад, одночасно договором можуть бути передбачені купівля-продаж, надання маркетингових послуг, будівельні роботи). Відповідно, при укладенні такого договору необхідно чітко звести умови не тільки виконання кожного з видів робіт за договором, але і механізму винагороди за виконання кожного із зобов'язань. Практично ж рекомендується не укладати подібні договори, щоб уникнути різних непорозумінь і майбутніх суперечок, а готувати декілька різних договорів – по кожному з видів робіт;

попередній(його ще називають «протокол намірів» – дуже популярна форма угоди між підприємцями): у ньому сторони зобов'язуються укласти в майбутньому основний договір на виконання робіт, надання послуг або реалізацію майна на умовах, які потім увійдуть до змісту основного договору;

договір на користь третьої особи– договір, у якому сторони встановили, що виконання зобов'язань однієї зі сторін (боржника) виробляється на користь не контрагента за даним договором (кредитора), а третьої особи, що має право вимагати від боржника виконання зобов'язань на свою користь;

договір приєднання– договір, умови якого вже визначені однією із сторін і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Подібний договір виключає можливість внесення стороною яких-небудь нових умов до змісту договору;

публічний договір– договір, укладений комерційною організацією, який встановлює її обов'язки з продажу товарів, виконання робіт або надання послуг, які така організація повинна надавати кожному, хто звернеться до неї (наприклад, це може бути роздрібна торгівля, послуги зв'язку, готельне і медичне обслуговування). Основні моменти подібного договору – рівність цін товарів, робіт і послуг, а також інших умов договору для всіх споживачів (якщо законом не передбачені які-небудь пільги для окремих категорій споживачів).

Загальна структура підприємницького договору є такою:

1. Преамбула. Вона містить чітку назву договору, місце і дату укладення, зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті, юридичну назву сторін (партнерів).

2. Основна частина. До неї входять розділи:

предмет договору, його кількість та якість;

ціна, знижки або націнки;

умови та термін поставки;

форма оплати;

маркування, упаковка, тара;

порядок здавання-приймання;

відповідальність сторін;

арбітражні застереження;

форс-мажорні обставини;

додаткові застереження та ін.

3. Заключна частина. Вона містить:

додатки (ескізи, зразки товарів);

юридичні адреси сторін-партнерів;

підписи вповноважених сторонами осіб.