11.3. Нематеріальні активи підприємства

Нематеріальні ресурси, як і інші ресурси, що застосовуються в діяльності підприємства, повинні бути створені чи придбані підприємством. У той же час, нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних ресурсів своєю природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті є суспільним благом і ними можуть користатися всі суб'єкти господарювання. Виникає небезпека імітації, копіювання і використання цих знань безкоштовно. При таких обставинах ніхто не зважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому і виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищений правами представляє собою нематеріальні активи.

Нематеріальні активи – це володіння правами власності на нематеріальні ресурси і їх використання в господарській діяльності підприємства з метою одержання доходу.

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника чи їхня підробка. Однак форми правового захисту розрізняються в залежності від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразкизасвідчується патентами.Патент – це виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, що підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

У випадку порушення прав патентовласника він може через суд вимагати компенсації збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж чи інше введення в господарський оборот товарів чи їх компонентів, створених на базі технічного рішення, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, що надає патент, існує лише на території тієї країни, що видала патент і не може виходити за її межі.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, позначення походження товару і фірмового найменуванняздійснюється на основі їх державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (позначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, що засвідчує його пріоритет. Наведене свідоцтво забезпечує його власнику: виключне право користатися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання знака на основі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поруч зі знаком попереджувальне маркірування, що вказує на те, що цей знак зареєстрований в Україні.

Правова охорона позначення походження товарумає особливості, що складаються в її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва про позначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі, що господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями дає патентне відомство.

Виникнення і здійснення авторського праване вимагають виконання значної формальності. Особа, що має авторське право, для повідомлення про свої права на твори в області науки, літератури, мистецтва, на комп'ютерні програми і бази даних може використовувати знак охорони авторського права, що ставиться на кожному екземплярі твору і позначається як©.

Для посвідчення авторства на опублікований чи неопублікований твір, факти і дати публікації твору чи наявності договорів, що стосуються права на твір, автор у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може зареєструвати своє право й інші необхідні дані в офіційних державних реєстрах. У цьому випадку видається свідоцтво про реєстрацію прав автора.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій віщанняповинна здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці реалізують свої права за умови дотримання прав авторів творів, що виконуються. Виробники фонограм повинні дотримувати права авторів і виконавців, а організації віщання – права виробників фонограм, авторів і виконавців.

«Ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, що є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту.Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про «ноу-хау» і комерційну таємницю передбачена відповідальність (аж до карної).

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива самим власником чи іншою зацікавленою стороною з його дозволу. Така передача права використання здійснюється у виді ліцензії.

Ліцензія– це дозвіл на використання технічного досягнення чи іншого нематеріального ресурсу протягом визначеного терміну за відповідне винагороду.

Ліцензія практично реалізується за допомогою ліцензійної угоди або договоруна підставі якого власник винаходу, корисної моделі, промислового зразка (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіатові) ліцензію на використання у визначених межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо.

Відповідно до обсягів використання нематеріальних активів виділяють види ліцензій:

звичайна– надає власнику нематеріального ресурсу (ліцензіарові) право як самостійного використання технічного рішення, так і його передачу іншій особі (ліцензіату);

виключна– надає право використання нематеріального ресурсу ліцензіату, але власник ресурсу (ліцензіат), зберігає за собою право користування технічним рішенням;

повна– надає виключне право використання нематеріального ресурсу ліцензіату, при цьому власник ресурсу (ліцензіат), втрачає право користування технічним рішенням протягом терміну, оговореного в ліцензійній угоді.

Відповідно до підстави для дозволу на використання об’єкта ліцензії виділяють такі ліцензії:

добровільна– власник нематеріального ресурсу надає право на використання технічного рішення на підставі договору, де оговорені обов’язки сторін, терміни надання, розміри, порядок виплати винагороди;

примусова– видається на підставі рішення державного органу влади проти волі власника (ліцензіара), розмір винагороди та терміни використання встановлюється також державним органом.

За використання об’єктом ліцензійної угоди користувач сплачує певну винагороду, різновидами якої є:

роялті– періодичні відрахування, які сплачуються протягом дії ліцензійної угоди, встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу і включаються в собівартість продукції, виготовленої за допомогою ліцензії;

паушальна виплата– одноразова винагорода за право користування об’єктом ліцензійної угоди, яка є фактичною ціною ліцензії і не залежить від майбутніх обсягів виробництва та збуту продукції.

Специфіку нематеріальних активів як не уречевленої частини майна підприємства відбивають особливості їхньої оцінки.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться у визначеній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) визначення типу вартості і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунок вартості нематеріальних активів за обраним методом;

6) підготовка звіту про оцінку.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовані переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (TIAVSC) і введені в дію з 1994 року.

На етапі обстеженнянематеріальних активів необхідно перевірити наявність матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (чи) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо- і відеокасети, CD-ROM і інші носії об'єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизинеобхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто упевнитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідчення, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, чи контракти авторські ліцензійні договори).

На етапі визначення типу вартостізалежно від мети, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості. У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості: інвентарний і ринковий. Інвентарний застосовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку і постановки майна на баланс підприємства, а ринковий – для визначення розмірів платежів за комерційне використання майна.

На четвертому етапіздійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки. Перелік необхідної інформації включає:

1) характеристики об'єктів інтелектуальної власності чи товарів, виготовлених з використанням таких об'єктів (технічні, споживчі, експлуатаційні й екологічні показники), при необхідності в порівнянні з аналогічними чи конкуруючими;

2) джерела одержання прибутку від використання об'єктів інтелектуальної власності (збільшення обсягів реалізації конкретних видів чи усієї продукції, виготовленої з використанням об'єктів інтелектуальної власності; підвищення ціни в залежності від якості продукції; економія у виробництві при використанні об'єктів інтелектуальної власності; виторг від продажу (переуступки) майнових прав, продажу ліцензій);

3) опис ринку об'єктів інтелектуальної власності (галузі і напрямки застосування об'єктів інтелектуальної власності по функціональних ознаках і (чи) способах застосування, географія збуту, місткість ринку);

4) розрахунки витрат, зв'язаних із придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності (на придбання майнових прав; на використання у виробництві й організації випуску товарів; на правову й інші види охорони; на страхування ризиків здійснення проектів з використанням об'єктів інтелектуальної власності);

5) розрахунки собівартості і ціни одиниці товару з використанням об'єктів інтелектуальної власності;

6) опис ризиків, зв'язаних із придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності;

7) розрахунки чистого прибутку від використання об'єктів інтелектуальної власності.

На п’ятому етапівизначають вартість нематеріальних активів підприємства. Основні методи визначення вартості представлені в табл. 11.2.

Таблиця 11.2.

Методи оцінки нематеріальних активів підприємства

Назва методу	Сутність методу
Витратний метод	Метод передбачає розрахунок витрат на відтворення нематеріальних активів. Вартість нематеріальних активів визначається за даними бухгалтерської звітності підприємства за кілька останнього років. При цьому, виявляються усі фактичні витрати, зв'язані зі створенням чи придбанням впровадження об'єкта інтелектуальної власності; здійснюється їх корегування відповідно до величини індексу цін на день оцінки; визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності; вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною уточнених витрат і нарахованою амортизацією.
Метод вартості заміщення	Максимальна вартість нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності чи споживчої вартості.
Метод відбудовної вартості	Відбудовна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно розрахунки таких витрат повинні базуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, що комплектують вироби і на вартості середньогалузевої робочої сили відповідної кваліфікації.
Прибутковий (дохідний) метод	Метод виходить з припущення, що економічна цінність конкретного активу сьогодні обумовлюється розміром доходів, що сподіваються одержати від його використання в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому.
Метод порівняльного аналізу продажу	Метод передбачає порівняння оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності з вартістю аналогічних об'єктів, реалізованих на ринку.
Метод звільнення від роялті	Вартість активу визначається на підставі умовного припущення, що уся використовувана підприємством інтелектуальна власність йому не належить. Тоді частина свого виторгу підприємство повинне було б виплачувати у виді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину виторгу підприємство залишає в себе. Її вважають додатковим прибутком, створюваним даним нематеріальним активом.

На етапі підготовки звітуформується офіційний документ, що складається у встановленому порядку за результатами оцінки і містить:

- вступ, у якому викладається мета оцінки, підстава для проведення оцінки, інформація про оцінювача, дата оцінки;

- опис об'єктів інтелектуальної власності, інформація про їх правову охорону, терміни, регіони і сфери дії прав;

- характеристику видів вартості конкретних об'єктів інтелектуальної власності;

- обґрунтування вибору методу оцінки;

- аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її одержання;

- повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо отриманого результату;

- інші необхідні для оцінки відомості.