8. Як ви можете оцінити роль б. Хмельницького в історії українського народу? Яке відображення образ б. Хмельницького знайшов у козацьких літописах та народній творчості?

Богдан Хмельницький належить до найвидатніших постатей в історії України. Він не лише очолив національно-визвольну боротьбу в Україні, але й зміг об'єднати для цієї мети зусилля різних станів українського суспільства. Це був видатний полководець європейського масштабу. Він створив одну з найкращих у Європі армій. Б. Хмельницький започаткував будівництво Української козацької держави. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідоване магнатське й шляхетське землеволодіння фільварко-панщинну систему господарювання й кріпосницькі відносини.

Визвольна війна проти польсько-шляхетського поневолення (1648-1654 рр.) дала поштовх до нового піднесення епічної творчості. Саме в цей час виникло багато історичних пісень, дум: «Хмельницький та Барабаш», «Хмельницький і Василь Магдавський», «Перемога Корсунська», «Ой, Богдане, батьку Хмелю», «Пісня про Хмельницького». В них зображено всенародний рух проти кривдників і завойовників, показується ненависть українців до них, а також розправа повсталих з польськими панами.

Історична подія — перемога Хмельницького під Жовтими Водами — лягла в основу ще одного фольклорного твору — «Пісні про Хмельницького».

В романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» образ Хмельницького ніби епізодичний, але ми відчуваємо його присутність. Він перед нами постає не тільки вождем нації, але й порядною і мудрою людиною, яка забороняє суддям одноосібно вершити долю громадян.

2 Семінар ( Ліквідація Гетьманщини та Київської Русі)

1. Якими були політичні наслідки Руїни?

Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:

− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;

− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

2. Дайте оцінку діяльності українських гетьманів ю.Хмельницького, і. Виговського, і. Брюховецького, п. Тетері, д. Многогрішного, і. Самойловича.

Юрій Хмельницький (бл. 1641—?)

Молодший син Б. Хмельницького, слабкодуха особа з психічними вадами. Народився на хуторі Суботові, деякий час навчався в Києво-Могилянській колегії. У квітні 1657 року на старшинській раді, скликаній Б. Хмельницьким, 16-річний Юрій був проголошений гетьманом України, а по смерті його батька на козацькій раді в Чигирині козаки підтвердили свій вибір. Та Юрій не тільки не мав хисту до військової та державної справи, а й був слабкою особистістю без чітких переконань, людиною, якою було легко маніпулювати. Це не залишилося непомітним для іноземних загарбників, які стали вміло використовувати його як маріонетку для досягнення своїх політичних цілей. Неодноразово він то підкорявся Московському царству, то повертався в бік Польщі, то ставав васалом Османської імперії. Урешті-решт, це й занапастило Ю. Хмельницького: його вбито за невідомих обставин, і навіть точна дата смерті гетьмана невідома.

25 жовтня того ж 1657 року гетьманом був обраний Іван Виговський — генеральний писар за Богдана Хмельницького. Під орудою гетьмана Виговський пройшов хорошу дипломатичну школу, виявивши при цьому блискучі здібності. Саме за його безпосередньою участю розроблялися документи, яким судилося відіграти вирішальну роль у історичній долі України.  Продовжуючи політику Б. Хмельницького, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України, гетьман мав на меті утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не віддаючи переваги жодній зі сторін. Новий гетьман одразу почав упроваджувати кілька програм: · у жовтні 1657 року він уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участю Б. Хмельницького; · відновив союз із Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладення Березневих статей у 1654 році; · розпочав переговори з Польщею; · уклав оборонний союз зі Швецією, спрямований проти Польщі, а також надіслав посольство до Москви, метою якого було підтвердження чинності українсько-російських угод 1654 року.

На території Лівобережної України в результаті внутрішньої боротьби серед козацької старшини був обраний гетьманом Іван Брюховецький (1663-1668 pp.). На початку свого гетьманування І. Брюховецький проводив відверто промосковську політику. Одразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, ставши першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви. Батуринські статті У цій угоді підтверджувалися Березневі статті, укладені ще Б. Хмельницьким. У вересні - жовтні 1665 року в Москві І. Брюховецькому був наданий титул боярина й передана у володіння Шептаківська волость на Чернігівщині.

Московські статті. 21-22 жовтня 1665 року між І. Брюховецьким і московським урядом був укладений новий договір, що увійшов в історію як Московські статті. Цей договір значно обмежував політичні права України, посилював її військово-адміністративну та фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями: • українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя; • гетьманському урядові заборонялося всту-пати в дипломатичні зносини з іноземними державами; • обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів; • збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі;

• збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці; • українська церква підпорядковувалася московському патріархові.

Павло́ Тете́ря гербу Сліповрон (1620-1670) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1663-1665). До 1648 року був писарем ґродського суду у Володимирі-Волинському, 1649 — Переяславського полку, із 1653 р. — переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654 року для оформлення Переяславської угоди. Ставши гетьманом, проводив політику на відрив України від Московії. Мав посаду секретаря короля^.

Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України П. Дорошенка й позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 року й піти на деякі поступки. 16 березня 1669 року в м. Глухові між гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішним і московським урядом був підписаний договір, що отримав назву Глухівські статті. Він складався з 27 пунктів і декларував права України на основі Березневих статей 1654 року. За Глухівськими статтями: • московські воєводи залишилися лише в п'ятьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині й Острі, де вони не мали права втручатися в справи місцевої адміністрації; • козацький реєстр установлювався в кількості 30 тис. осіб; • гетьман мав право утримувати 1 тис. найманого війська; • податки збиралися виключно козацькою старшиною; • гетьманові заборонялося вступати в зносини з іноземними державами; • обмежувався перехід селян у козацтво.

У 1669 році Іван Самойлович був обраний на посаду генерального судді лівобережної частини Українського гетьманату, а потім став гетьманом у результаті змови проти Дем'яна Ігнатовича (Многогрішного) та обрання на старшинській раді 17 червня 1672 року в Козачій Діброві, неподалік від Конотопа.

Після свого обрання гетьманом Іван Самойлович разом зі старшиною склав присягу на вірність московському цареві Олексію Михайловичу. Він також підтвердив положення Глухівських статей 1669 року та підписав нові — так звані Конотопські статті, які визначили характер відносин між Українським гетьманатом та Московським царством. Згідно з 4-ю статтею українсько-російського договору 1672 року, український гетьман та його оточення брали зобов'язання «без указу Великого Государя Його Царської Величності і без ради старшини до сторонніх монархів ні про що не писати і з усними своїми присилками зноситись не намагатися».