9. Яке значення мала діяльність Сагайдачного для формування української державності?

Про Сагайдачного говорили, що у битву він йшов першим, відходив останнім, у таборі мало спав, не пив сам і під час походів забороняв пити горілку під загрозою кари на горло, тобто смертю.

За Сагайдачного козацтво перетворилося в окремий стан і займало важливе місце серед населення Наддніпрянщини. Партизанські ватагу перетворив в регулярне військо, яке при потребі досягало 40 тис. і мало залізну дисципліну. Проти козацького своєвілля був дуже суворий і карав за провину. Козаки з гетьманом нападали на турецький флот, брали невільницькі ринки і визволяли із полону тисячі невільників.

Особливо Сагайдачний прославився у битві під Хотином у 1621 р, коли 40 тисяч козаків практично врятували від поразки армію Речі Посполитої і примусили відступити турків.

Козацтво при активній участі гетьмана виступило за відновлення православної церкви,сприяло діяльності православних братств та освіти. Сагайдачний разом з усім Запорозьким військом вступив до Київського братство і взяв його під свій протекторат. Активно формував єдність міщанства, духовенства і козаччини.

Семінар 1 (Українська козацька держава Б. Хмельницького)

1. Передумови й причини формування Української козацької держави?

Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:

По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля,Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги.

По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельногоризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом. З приводу походження козаків і самого слова “козак” існують різні точки зору, але одне можна сказати без сумнівів: козак - це воїн. Споконвічно козачі громади складались з вільних людей, що в ході історичного процесу перетворювалися в племена, а потім у народ, що продовжував існувати окремо або зливаючись з іншими народами, але зберігаючи назву “козаки”.

2. Які концепції щодо можливого державно-політичного устрою України були сформовані напередодні й ході української національної революції ( Визвольної війни)?

3. Сутність устрою козацької держави Б. Хмельницького.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали, підписував листи, угоди й накази. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада у державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман, та генеральна старшина. Повноваження цього органу поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. На чолі полку стояв полковник, який або обирався козаками полку, або призначався гетьманом. Він керував полком за допомогою старшини. Полк поділявся на сотні (10, 20, а іноді й більше). Сотнею керував сотник разом зі старшиною (писарем, осавулом, хорунжим). Їх обирали, як правило, козаки. В полкові та сотенні міста вища старшина призначала свого представника – городового отамана. Полковники і сотники поєднували в своїх руках військову й цивільну владу. У містах діяли органи самоврядування (на зразок Магдебурзького права): у великих – магістрати, у менших – ратуші. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а пізніше була введена посада гетьманського підскарбія. Поповнення державної казни здійснювалося із трьох основних джерел: із земельного фонду, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

4. Внутрішня і зовнішня політика козацької держави Б. Хмельницького

5. Соціальні протиріччя в Українській козацькій державі

6. Які прорахунки під час підписання Березневих статей і Переяславського договору були допущені гетьманським урядом і яку роль вони відігравали у відносинах між Москвою і Україною.

Під час підписання Березневих статей і Переяславського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунки, що зіграли потім негативну роль у відносинах між Москвою й Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл мати російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні.

7. Державний лад в Україні за Березневими статтями в 1654 році.

Березневі статті (1654 р.) визначили державний лад України (Гетьманщини) таким, в якому тісно перепліталися республіканські й монархічні начала. Зберігався військово-адміністративний апарат влади й управління, що склався під час національно-визвольної війни. На чолі Української держави стояв гетьман, якого обирала Генеральна рада. Але вже на початку XVIII ст. кандидатуру на цю посаду визначав царський уряд. Спроби деяких гетьманів (Б. Хмельницького, Д. Многогрішного, І. Самойловича) перетворити гетьманську владу на спадкову виявилися невдалими. Термін перебування гетьмана на посаді не визначався; вважалося, що обирали "доживотно", тобто довічно. Хоча в гетьманських статтях 1669 р. і 1672 р. передбачалося право Генеральної старшини змістити гетьмана в разі його зради.  Новообраний гетьман присягав на вірність царю, після чого отримував царську грамоту на гетьманування та клейноди — знаки гетьманської влади. Гетьману належала вища законодавча влада: він видавав універсали, що мали статус вищих законодавчих актів. Як глава виконавчої влади гетьман розпоряджався державними витратами, організовував збирання податків, мав право на роздачу державних земель. Гетьман представляв державу у зовнішніх стосунках, був вищим воєначальником, часто сам призначав генеральну старшину й полковників.