Відповіді до модуля

– комунікативний підхід – як специфічний засіб взаємодії, за допомогою якого з’ясовується мета спільноти, загальні інтереси суб’єктів взаємодії, розробляються спільні й обов’язкові правила поведінки.

– буденно-публіцистичний підхід – спрямування або спосіб діяльності;

52. Нація (від лат.— народ) — стала соціально-етнічна спільність людей, що склалася історично на фундаменті спільних антропологічних особливостей та єдиної етнічної долі, спільності мови, рис психічного складу та особливостей культури, найчастіше пов'язаних спільністю території та економічного життя.

Одна з характерних рис марксистко-ленінської ідеології — приниження ролі національного в суспільному житті, підпорядкування національного як другорядного загальносоціальному або інтернаціональному. Вихідним пунктом для правильного розуміння суті національного та його ролі в суспільному житті є визнання того, що людина — біосоціальна істота. А це значить, що природа людини не може бути зведена ні до «сукупності суспільних відносин», як це робив вульгарний марксизм, сталінізм, що ігнорували роль біологічної сторони людської сутності (антропологічні, етнічні, статеві, вікові, емоційно-вольові, психічні та інші особливості), ні до «комплексу біологічних якостей», що властиво соціал-дарвінізму, расизму та іншим вченням, що недооцінюють суспільну сторону людської сутності (загально-цивілізаційні, соціально-виробничі, суспільно-політичні та інші якості).

Однак визнання людини біосоціальною істотою, що орієнтує на врахування і біологічних, і соціальних сторін людської сутності, зовсім не означає, що на різних етапах антропогенезу, на різних історичних переломах і для будь-яких етнічних спільнот ці аспекти людської сутності завжди виступали і виступають у статичних, а не динамічних взаємозв'язках і взаємодіях, що можна хоч якоюсь мірою ігнорувати виняткову складність, рухливість і усе ще слабку вивченість процесів, що тут протікають, (скажімо, вплив особливостей розвитку етносу, його віку на соціальну поведінку націй, на вибухи міжетнічних, расових і міжнаціональних конфліктів і т. ін.).

Нації і національні відносини, шо розвивалися вже в новий час, усе ще не мають адекватної теорії. Незважаючи на всі претензії, марксизм не вирішив цю проблему. У дійсності ідеологія націоналізму, що розуміється як ідеологія захисту прав і свобод громадян своєї нації, захист мови, національної культури, звичаїв і звичок (традицій), сама по собі не містить нічого реакційного. Інша справа, якщо націоналізм перетворюється на шовінізм, на розподіл усіх націй на вищі і нижчі, на ототожнення своєї нації зі спільністю, якій властива особлива місія (чим виправдовують неповагу до інших націй і народів, агресивність та інші несправедливі дії).