33)Революційно-демократичний рух у 2 половині 19 ст.Народництво в Україні:

Представниками революційно-демократичної течії в суспільно-політичному русі після реформи 1861 р. були різночинці, революційні народники, які виражали ідеологію селянства, його прагнення до революційної ліквідації всіх залишків кріпосництва, і насамперед поміщицького землеволодіння. Селянський рух, що посилився після оголошення маніфесту й положень 19 лютого 1861 p., проведення реформи в інтереcax кріпосників, пограбування селян зумовили піднесення революційно-демократичного руху. Ідейним вождем різночинців у той час був М. Чернишевський. Він рішуче засудив реформу, назвавши її «мерзотністю», а лібералів, що вихваляли цю реформу, — «базіками, хвастунами і дурнями». У прокламації «Панським селянам», написаній ще до оголошення «волі», Чернишевський викривав самодержавство як ворога народу, закликав селян з'єднатися з солдатами і підняти повстання, «заодно бути, коли пора буде». О. Герцен і М. Огарьов в «Колоколе» теж плямували реформу як обман і виступали на захист інтересів селянства. Революційні демократи написали і розповсюдили ряд прокламацій, які мали революційний характер. У 1861 р. в Петербурзі було почато об'єднання розрізнених гуртків в єдину революційну організацію, яка дістала назву «Земля і воля» (1861—1864). Натхненником та ідеологом її був Чернишевський. Тісні зв'язки мала вона з Герценом і Огарьовим. У військах, що стояли в Польщі, офіцер, виходець з України А. Потебня створив офіцерську організацію, яка стала філією «Землі й волі». Як і в цілому в країні, в Україні поширювалися революційно-демократичні погляди, розповсюджувалася нелегальна література, зокрема видання Герцена, твори Чернишевського, революційні прокламації, розгорталася боротьба різночинців, яка була складовою частиною загальноросійського революційно-демократичного руху. У 70-х pp. XIX ст. в Україні загострюється соціальна боротьба на селі. У цей час поміщики розмежовували землі, забираючи собі кращі, a селян витісняючи на «пісочок». Селяни ж вимагали загального перерозподілу землі на свою користь. Головною революційною силою народники вважали селян, а очолити їх у боротьбі мали «герої»-інтелігенти. Промислових робітників вони вважали теж селянами, які тимчасово працюють у місті. Народники були переконані, що капіталізм у Росії розвиватися не буде та є для неї випадковим явищем. Основою ж майбутнього соціалізму вони бачили селянську общину з її круговою порукою. Проте, за своїм складом народництво було неоднорідним. У народницькому русі поступово виділилися три напрямки: бунтарський, пропагандистський і змовницький.

Народницький рух мав «всеросійський» характер і не враховував національних особливостей. Народники перш за все хотіли здійснити революцію, а вже потім, розв'язати назріле національне питання.

Нехтування національними інтересами підривало теорію  і практику руху. Зокрема, головний козир народницького соціалізму - община - в Україні був відсутній. Тут здавна велося індивідуальне, приватне господарство. Це бентежило, але не зупиняло рішучості народних революціонерів. Учасники руху виявили виключний героїзм, відвагу, готовність жертвувати всім, навіть життям, заради успіху в боротьбі із самодержавством.

Найвідомішою серед народників стала створена в 1876 p. y Петербурзі таємна організація, що згодом дістала назву «Земля і воля».