1. Основні види та форми читання (курсова 2)

Читання – це один із видів мовленнєвої діяльності, що має велике пізнавальне значення і фактично реалізує всі три основні цілі навчання – практичну, виховну і загальноосвітню. Воно застосовується у всіх класах, але домінуючим видом мовленнєвої діяльності є на старшому етапі навчання. Зміст навчання читання можна виразити схемою (дивитися додаток 1 )

Читання звичайно виступає не лише як мета, а як засіб навчання самого читання (навчальне читання), а й також інших видів мовленнєвої діяльності (усного мовлення та письма).

У курсі навчання іноземної мови з читанням іноді пов’язують три різні види робіт, а саме:

1. читання уголос з метою засвоєння техніки читання;

2. виконання низки вправ різного призначення з опорою на друкований текст;

3. читання з метою здобуття інформації – зріле або комунікативне читання (переважно про себе, мовчки).

Мета навчання читання, яка полягає у тому, щоб навчити учнів читати про себе і розуміти вперше запропоновані тексти, реалізується за допомогою третього виду роботи. Щодо двох інших видів, то вони мають лише допоміжне значення.

Навчання читання є складним і тривалим процесом, у якому розрізняють основні дві стадії: підготовчу та стадію зрілого читання.

Підготовча стадія характерна для початкового і середнього етапів навчання і передбачає формування техніки та елементарних умінь читання. Таким чином найпершим завданням при навчанні читання – це навчити сприймати графічні образи слів і повзувати їх із відповідними звуковими образами. Варто наголосити, що навчання техніки читання пов’язане не лише із відтворенням іноземних букв, їх сполучень і слів, а й з формуванням здатності учня виокремлювати з тексту наголошені слова, сполучення слів, синтагми, і, спираючись на це, забезпечувати необхідне інтонаційне оформлення речень.[8]

Виокремлюють стадію зрілого читання. Його мета – навчити учнів здобувати інформацію з нового тексту. Зріле читання ґрунтується на раніше сформованих навичках та елементарних уміннях. Звичайно це самостійне читання про себе.

В практиці навчання іноземних умов у школі розрізняють такі види зрілого читання:

1. читання з метою здобуття повної інформації з тексту, тобто ґрунтовне, вивчаюче;

2. читання з охопленням основного змісту тексту, тобто ознайомлюючи;

3. читання з метою пошуку необхідної інформації або вибіркове, переглядове.

Головною методичною вимогою до зрілого, або осмисленого читання є організація учнів на розуміння того, що вони читають, власне, на здобуття інформації з тексту. «Дуже важливо, – підкреслює психолог С.К.Фоломкіна, – із самого початку навчання створити в учнів правильне ставлення до читання як виду мовленнєвої діяльності, що має своє специфічне комунікативне завдання, як до способу отримання інформації (а не до вправи з озвучування мовного матеріалу, у його запам’ятовуванні, вимові, перекладі тощо)».[21,22]

Реалізація цієї мети стане можливою, якщо:

1. учень оволодів технікою читання та елементарними уміннями здобувати інформацію з текстів, побудованих на відомому матеріалі;

2. тексти, що їх пропонують для читання, інформативні та цікаві для учнів;

3. завдання для контролю розуміння прочитаного продумані й цікаві.

Навчання осмисленого читання розширює також можливості виховного впливу на учнів, адже інформаційні тексти суспільно-політичного, наукового та художнього характеру сприяють формуванню позитивних якостей особистості учня – в моральному, загальноосвітньому та інших планах.

Тексти для читання іноземною мовою виконують ряд функцій, що сприяють успішному оволодінню мовою. Загалом у методиці виділяють кілька головних функцій іншомовного тексту:

1. Функція збагачення і розширення знань учнів, в основному лексичних. У процесі читання учні отримують завдання знайти певні слова чи словосполучення та знайти їх значення; знайти, виписати слова чи словосполучення за якоюсь ознакою.

2. Функція тренування, мета якої полягає у засвоєнні лексико-граматичного матеріалу учнями, забезпеченні вправляння в читанні, використанні певного мовного матеріалу у відповідях на запитання вчителя, під час вільного переказу змісту чи в переказі, близькому до тексту.

3. Функція розвитку усного мовлення учнів на основі прочитаного тексту: переказ, продовження кінцівки або придумування іншого початку, бесіда за окремими проблемами, які розглядаються в тексті.

4. Функція розвитку смислового сприйняття тексту, – а саме його розуміння. Завдання такого характеру спрямовані на перевірку розуміння окремих епізодів чи всього тексту, виконання вправ, які допомагають переборювати труднощі, що виникають на шляху розуміння тексту.Зріле, або осмислене читання завжди має бути мотивованим, тобто мати певне цільове спрямування. Мета читання формулюється у вигляді передтекстового комунікативного завдання. Водночас комунікативне завдання полягає в досягненні розуміння матеріалу, який читається, тобто розуміння зв’язків і відношень між об’єктами та явищами, викладеними у змісті тексту.

В методиці виділяють кілька головних функцій іншомовного тексту [16,303]:

1. Функція збагачення і розширення знань учнів, головним чином лексичну. У процесі читання учні отримують завдання знайти певні слова чи словосполучення і визначити їх значення; знайти і виписати слова чи структури за якоюсь конкретною ознакою; назвати слова, які були використані в певній ситуації, і т. ін.

2. Функція тренування, мета якої полягає в тому, щоб засвоїти лексико–граматичний матеріал, з одного боку, а з другого – забезпечити учням вправляння в читанні і використанні певного мовного матеріалу у відповідях на запитання вчителя, у процесі вільного переказу змісту чи в переказі, близькому до тексту.

3. Функція розвитку усного мовлення учнів на основі прочитаного тексту: переказ тексту своїми словами, драматизація окремих епізодів, придумування продовження фабули тексту або іншого початку, бесіда за окремими проблемами, які розкриваються в тексті, тощо.

4. Функція розвитку смислового сприйняття тексту – його розуміння. Завдання такого характеру спрямовані на перевірку розуміння окремих епізодів та всього тексту, знаходження різних смислових та формальних елементів, які полегшують процес розуміння, виконання вправ, котрі допомагають переборювати труднощі, що виникають на шляху розуміння тексту.

На початковому етапі навчання потрібно вчити повільного читання художнього тексту, тобто дитина повинна продумати в ході читання сенс кожного слова, вміти ставити і питання і знаходити ж на них тут же відповіді в тексті; вміти міркувати та співпереживати, а також робити аналіз прочитаного. По-друге потрібно зрозуміти, що ми вчимо дитину читати не для нас дорослих, а для самих себе. А значить, його потрібно навчити розуміти чужі думки. По-третє необхідно приділяти рівну увагу і читання вголос і про себе. Добре відомо, як пропонувати працювати з новим текстом на уроці.

1. Спочатку вчитель готує дитину до сприйняття тексту, розповідь про письменника, тематики його творів;

2. Потім пояснює значення не зрозумілих слів, які він заздалегіть виписав на дошці, потім знову сам же читає текст вголос і тільки після цього до роботи приступають діти: читають вголос, відповідають на запитання вчителя. Виходить, що текст, повинні читати діти вже прочитаний учителем. У результаті діяльність дітей невмотивованими і їм не цікаво. Професор Н. Є. Світловська розробила методику формування у дітей типу правильної читацької діяльності. Тип правильної читацької діяльності представляє триступеневий процес цілеспрямованого індивідуального осмислення й засвоєння дітьми книг (до читання, в процесі читання і після читання). При навчанні читання вголос можна виділити три етапи:

1. Дотекстовий етап Мета до текстового етапу полягає в наступному:

а. Співвіднесення графічного або зорового образу мовної одиниці, з її слухо – мовленнєвим чином.

б. Співвіднесення слухо - мовленнє образу мовних одиниць з їх значенням.

Графеми вводяться з перших уроків. Освоюють правила читання букв та буквосполучень, засвоюють найпростішу символіку (вертикальні рисочки для позначення пауз,двокрапка для позначення подовженого звуку.

Виділяють кілька правил безпеки в спілкуванні дорослих з літерами, які вперше показують дитині:

1. Ведучи дитячим пальчиком по контуру букви, треба виробляти її не «офіційне» алфавітне назва, а той звук, який ця буква означає. Звук цей намагайтеся тонути довше при проголошенні слів з ​​цією літерою, наприклад: Martin твоє ім'я починається з букви «m»

2. Коли почати показувати букви і в якій послідовності їх вводити? У цей же період коли ви вчите дитину виділяти звуки в словах починайте показувати йому букви. Почніть з приголосних, які дитина вимовляє легко. Першими треба вводити літери найбільш часто зустрічаються, найпростіші по зображенню і різко відрізняються графічно R, N, M, R. Не слід поспіль вводити В і P; їх легко сплутати. Діти повинні засвоїти такі заборонені правила:

1. Не робити пауз між артиклями і наступним словом.

2. Не ставити наголоси на службові слова: артиклі, прийменники, дієслово зв'язку.

2. Текстовий етап Мета текстового етапу полягає в тому, щоб привести учнів до одночасного сприйняття і розуміння тексту. Для цього важливо продовжувати роботу над наступними компонентами змісту навчання читання вголос паралельно зі стимулюванням і контролем розуміння графемно - фонемним асоціаціями; словесним і фразовою наголосом, мелодикою, побіжністю читання. Для оволодіння цими компонентами читання вголос слід користуватися єдиним видом читання - рівномірно уважним читанням, у якому сприйняття і розуміння здійснюється синхронно на всьому протязі невеликого за обсягом тексту або його фрагмента. Рівномірний увагу читання вголос, є елементарна фаза вивчаючого читання, при його здійсненні використовується наступні режими:

1. Читання вголос на основі еталона;

2. Читання вголос без еталона, але з підготовкою в часі;

3. Читання без еталонів, і попередньої підготовки;

Виділяють кілька під етапів:

1.Діти самостійно читають текст про себе з установкою перевірити свої пропозиції, які були зроблені до початку тексту.

2.Читання вголос за пропозиціями або невеликим абзаців з коментарями. По ходу читання вчитель задає уточнюючі питання на розуміння, регулярно повертає дітей до їхніх пропозицій.

3. Словникова робота також ведеться по ходу читання. У цьому вона стає вмотивованою та цікавою, адже саме по ходу читання - це запитання до автора, відповіді на них треба шукати чи в тій, яку ще потрібно прочитати. Коментарі вчителя повинні бути короткими, але ємними НЕ відвернуть далеко від читаного. Таким чином, діти бачать суть процесу «в чітиванія» в текст і самі беруть участь в ньому, йдуть по тексту слідом за автором, попутно думають над сенсом слів, спостерігають, як розгортаються перед ними характери героїв, які працюють над мовою, представляють картини, які намалював автор.

4. Задають уточнюючі питання на розуміння змісту абзаців у тексті.

5. Така ж робота проводиться з наступним закінченим фрагментом тексту, і так до тих пір, поки текст не буде прочитаний до кінця.

6.Беседа за змістом тексту в цілому, вибіркове читання.

3. Після текстовий етап. Мета після текстового етапу полягає в досягненні розуміння на рівні сенсу (розуміння основної думки підтексту - «читання між рядків».

1. Учитель ставить проблемне питання до тексту в цілому. Далі слідують відповіді на це питання і бесіда. Її результатом має стати розуміння авторського «задуму», захованого між рядків.

2. Розповідь вчителя про письменника. Розмова з дітьми про його особистості після читання твору, а не до, оскільки саме після читання ця інформація ляже на підготовлений грунт: дитина зможе співвіднести її з тим уявленням про особистість автора, яке у нього склалося в процесі читання. Крім того, грамотно побудована розповідь про письменника поглибить розуміння прочитаного твору.

3. Повторне звернення до назви твору та ілюстрації. Бесіда про сенс назви про його зв'язок з темою, думкою автора. Питання з ілюстрації. Який саме фрагмент тексту проілюстрував художник.

4. Виконання творчих завдань. Для методично грамотного навчання дітей читання обов'язково потрібен учитель, навчений читання - спілкуванню, знає технологію навчально-виховної роботи на уроках читання, бо ефективно навчати того, що не вмієш робити сам, не можна. У читає можуть бути різні цільові установки. Найбільш поширеними є такі:

1. Ознайомитися зі змістом художнього твору, наприклад оповідання або роману, щоб бути начитаним культурною людиною, бути в курсі новинок.

2. Максимально повно і точно зрозуміти міститься в тексті інформацію, щоб надалі використовувати її у своїй життєдіяльності.

3. Переглянути книги, журнали, газети, щоб знайти інформацію по темі, що. Особливого значення набуває організація роботи з домашнього читання і його матеріалом. Домашнє читання має в певних межах бути читанням для задоволення учнів. Іноді книга для читання виявляється занадто важкою, і учні скоро втрачають до неї інтерес. Дуже часто домашнє читання ускладнюється додатковими завданнями аналітичного порядку. Все це перетворює читання у важку задачу, позбавляє його безпосередності і жвавості впливу.