23

Тема 1. Сутність та теоретичні засади функціонування банківської системи план

1. Економічна сутність та значення банківської системи.

2. Виникнення і розвиток перших банківських систем.

3. Види банків. Особливості діяльності комерційних банків.

4. Типи організаційної структури банку.

1. Економічна сутність та значення банківської системи

Сучасна банківська система - не найважливіша сфера національної економіки будь-якої розвиненої держави. Практика зарубіжних банків зумовлює становлення сучасної вітчизняної банківської системи, наближає її до міжнародних стандартів і таким чином зумовлює вихід вітчизняних банків на світовий рівень.

У ході історичного розвитку виникли сегментовані та універсальні банківські системи.

Сегментована система припускає жорстке законодавче розмежування сфер операційної діяльності та функцій окремих видів фінансових установ. Подібні структури склалися, наприклад у США та Японії.

При універсальній структурі законодавство не містить обмежень щодо окремих видів операцій і сфер фінансового обслуговування. Такий тип універсальних банків склався у Великобританії та Канаді.

Переплетення функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банку створює відомі труднощі для визначення понять «банк» і «банківська система».

Найчастіше основною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів як професійне заняття. Саме така практика прийнята в банківському законодавстві Бельгії, Італії, Іспанії, Греції, Люксембургу та інших країнах. У деяких країнах (Німеччина, Франція) термін "банк" або "кредитна установа" асоціюється з більш широким набором послуг і не обмежується тільки прийомом заощаджень і видачею кредитів.

У деяких країнах, наприклад у Великобританії, для віднесення до класу кредитних установ достатнє лише виконання функції прийому депозитів. Це дозволяє прирівняти до банків деякі види спеціалізованих інститутів.

Сьогодні, в умовах розвинених фінансових ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні установи, інструменти і методи обслуговування клієнтів. Крім того, банківські системи інколи набувають міжнародного значення (Європейська система центральних банків), а міжнародні банки є складовою світової банківської системи, оскільки вони функціонують на міжнародних ринках капіталів і співпрацюють з банківськими системами багатьох країн світу.

Сучасні банки створюються у новому форматі, з новими стратегіями розвитку і мають кардинально новий інноваційний вид. Це банки-магазини, банки - ІТ-компанії, банки - мобільні оператори, банки без відділень, Інтернет - банки, банки - соціальні мережі – це все - завтрашній день, хоча маркетолог Філіп Котлер вже визначив своє відношення до сучасної дійсності: «Майбутнє не чекає нас:воно вже настало».

Вже сьогодні VISA і Master Card впроваджують спільні технології з Google, в Німеччині, за прогнозами Deutsche Bank AG, вже з 2015 року планується масовий продаж банківських послуг через соціальні мережі. Банки в їх класичному вигляді з сотнями відділень, тисячами співробітників та мільйонними адміністративними витратами скоро перестануть конкурувати з банками, які будуть у кожного клієнта у кишені, 24 години на добу, 7 днів на тиждень, поки не розрядилася батарея смартфона чи планшета.

В енциклопедії банківської справи України Банківська система визначається як — сукупність різних видів банків та інших кредитних установ у їх взаємозв'язку, яка існує у певній країні у певний історичний період і функціонує у рамках єдиного грошово-кредитного механізму. Банківська система є складовою кредитної системи.

Поняття банківської системи в фінансовій науці не дістало однозначного визначення.

Відповідно до навчального посібника «Банківське право України», банківська система - це внутрішньо організована, взаємопов'язана, об’єднана загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України.

О. А. Музика під банківською системою розуміє сукупність банків різних видів і банківських інститутів, за допомогою яких акумулюються кошти та надаються клієнтам різноманітні послуги із приймання вкладів та надання кредитів.

О. А. Костюченко розуміє під банківською системою розгалужену сукупність банків, банківських інститутів, фінансово-кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком і йому підпорядковуються. Вчений відносить до банківської системи і фінансово-кредитні установи, що не мають статусу банку.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Кредитною установою є фінансова установа, яка, відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Таким чином, вчений відносить до банківської системи практично всі інститути фінансового ринку держави.

В Україні існує легальне визначення банківської системи, але яке чомусь мало помічається науковцями. Так, згідно зі статтею 334 Господарського кодексу України, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону.

Однак, для того щоб визначитись із складовими частинами банківської системи, насамперед необхідно дослідити таке поняття, як «система» взагалі.

Так, В. Г. Афанасьєв писав, що під системою розуміється сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні), якості, не притаманні її складовим.

Найважливішою особливістю системи є наявність у ній інтегративних, системних якостей, що зводяться до суми ознак компонентів, які її утворюють. Саме в цьому реалізується основна ознака системи — її цілісність.

Ознаками системи є також її структурність (можливість опису системи через визначення її структури, тобто зв'язків усередині системи), взаємозв'язок системи та зовнішнього середовища (система формує та проявляє властивості у взаємодії із зовнішнім середовищем), ієрархічність (кожний з компонентів системи: може розглядатись як система, а система, розглядається, є компонентом ширшої системи.

Таким чином, включення фінансово-кредитних установ до банківської системи спотворить її сутність. Водночас, до банківської системи не можна не включити окремих фінансово-кредитних установ, предметом діяльності яких є виключно надання окремих банківських послуг, що відносяться до тріади банківської діяльності (прийняття вкладів, надання кредитів та розрахунково-касове обслуговування), адже діяльність зазначених установ прямо впливає та тісно пов'язана з діяльністю банків. До таких установ, зокрема, належать платіжні організації.

Банківська система містить усі або більшість необхідних елементів у потрібних пропорціях. З цих же підстав і перелік складових банківської системи, що міститься в Господарському кодексі України, неповний.

Не достатньо повний перелік складових і в Законі України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень названого Закону.

Проте й цей перелік не бездоганний. Так, варто погодитись з рядом науковців, які зазначають, що банківське законодавство є не елементом банківської системи, а способом, формою, інструментом державного управління нею. Безумовною є також необхідність включення до банківської системи банківських об'єднань, спілок та асоціацій, перелік та правовий статус яких установлюється Законом України «Про банки і банківську діяльність». Так, згідно зі статтею 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки мають право створювати банківські об'єднання.

Відповідно до статті 13 цього Закону, з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

На нашу думку, недостатньо обґрунтоване включення до складу банківської системи банківського ринку. Адже відсутність легального визначення цього поняття породжує різні наукові підходи до визначення його змісту. Навіть на рівні законодавства ринок як такий визначається як багатофункціональна система, система відносин. Тому більш коректним буде включення до банківської системи такого обов’язкового елементу, як зв'язки та взаємовідносини між іншими елементами банківської системи. Зазначені зв'язки існують у двох площинах: вертикальні (зв'язки між Національним банком України та іншими суб'єктами банківських відносин) та горизонтальні (зв'язки між банками, а також між банками та Національним банком України у відносинах, у яких останній виступає як суб'єкт господарювання).

Безперечним елементом банківської системи є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який є державною спеціалізованою установою що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Основу банківської системи становлять банки України та іноземні банки, що здійснюють діяльність на території України через належним чином зареєстровані представництва. Закон України «Про банки і банківську діяльність» відносить до складу банківської системи саме філії (представництва) банків-нерезидентів. Це, на нашу думку, принципово неправильно, якщо врахувати в першу чергу ту обставину, що попри окрему реєстрацію Національним банком України, представництва банків-нерезидентів не здійснюють діяльність від власного імені.

До банківської системи включається також банківська інфраструктура — тобто сукупність організацій та установ, агентств, служб, що безпосередньо забезпечують функціонування банківської системи.

Наприклад, рейтингові агентства, розрахункові центри, платіжні системи, системи гарантування вкладів фізичних осіб, аудиторські установи, спеціалізовані навчальні заклади, наукові центри і т. ін.

Банківська інфраструктура включає інформаційне, методичне, наукове, кадрове забезпечення.

Отже, банківська система України — це складова кредитної системи держави, що включає в себе Національний банк України, інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України) та небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємовідносини між ними.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури, що діє в економіці країни, визначається двома основними групами причин:

• Причини, пов’язані з необхідністю здійснювати суспільний нагляд і регулювати банківську діяльність, узгоджувати комерційні інтереси окремих банків із державними та суспільними інтересами – забезпечувати стабільність національної валюти і стабільну роботу всіх кредитно-фінансових посередників;

• Причини, пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

Звідси виникає висновок про подвійну мету діяльності банківських установ, які повинні керуватися у своїй діяльності не тільки комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони включені.

Залежно від умов функціонування за регіональною ознакою та функціональним направленням можна виділити такі види банківських систем:

1. БС розвинених країн - США, Японії, Великобританії, Швейцарії - і т. ін.

2. БС країн Центральної та Східної Європи - Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини.

3. БС пострадянських країн - Росії, Білорусі, Казахстану та ін.

4. Національна банківська система, яка включає такі складові:

- Європейська банківська система, (17 країн зони євро та 28 – Євросоюзу);

- Група Світового Банку (Міжнародний банк реконструкції та розвитку - МБРР, Міжнародна фінансова корпорація - МФК, Міжнародна асоціація розвитку - МАР, Багатостороннє агентство гарантування інвестицій - БАЛ.);

- Міжнародний валютний фонд;

- Банк міжнародних розрахунків;

- Європейський банк реконструкції та розвитку;

- Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи (Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку, Група Африканського банку розвитку, Кредитні організації в рамках Європейського Союзу, Чорноморський банк торгівлі та розвитку);

- Міжнародні клуби кредиторів (Лондонський та Паризький),

- Офшорні банківські центри.

*************************************************************

Всесвітній банк або група Світового банку (далі - Банк або ВБ) - це міжурядова фінансово-кредитна організація, найпотужніший світовий інвестиційний інститут, який об’єднує країни-акціонери. Створений одночасно з МВФ ВБ спочатку був покликаний за допомогою фінансових ресурсів країн-членів і капіталів американських інвесторів, що акумулювалися, стимулювати приватні інвестиції в західноєвропейські країни, економіка яких була підірвана Другою світовою війною.

Із середини 50-х рр., коли економічний стан в західноєвропейських країнах стабілізувався і почався розпад колоніальної системи, Всесвітній банк змінює напрям своєї діяльності. Його основною метою стає збереження держав, що звільнилися, у межах світової системи господарства шляхом розвитку в них ринкових відносин.

Згідно зі статутом Всесвітнього банку його членами можуть стати тільки члени МВФ. Сферами діяльності Банку є:

• надання позичок, грантів і технічної допомоги, в першу чергу в інфраструктури цих галузях економіки;

• надання консультаційно-аналітичних і тренінг-послуг;

• стимулювання притоків інвестицій у країну з інших міжнародних фінансових джерел.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fond, IMF) - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами і надання фінансової допомоги країнам-членам для ліквідації валютних ускладнень, викликаних порушеннями рівноваги платіжних балансів. МВФ був створений на міжнародній валютно-фінансовій конференції (1-22 липня 1944 р.) у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Хемпшир).

Специфіка МВФ, порівняно з іншими міжурядовими організаціями, полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та зменшення не рівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

Банк міжнародних розрахунків є однією з перших кредитних установ регіонального типу. Його було засновано під час реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США, яку очолив Банківський дім Моргана. За згодою сторін банк був розташований у Швейцарії, яка хоч і надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом.

Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних банківських операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.

Первинний капітал складався з 200 тис. акцій, розподілених порівно між центральними банками держав-спонсорів (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія й США), які вони могли викупити самостійно або продати іншим. Частка США становила 9,9 %, але, оскільки американський уряд не міг дозволити своєму представникові офіційно брати участь в одержанні репарації з Німеччини, то група приватних банків представила спільні гарантії по капіталу первинним передплатникам. Уся частка американських акцій була продана на ринку, при цьому більша частина з них повернулася назад до європейських власників.

Японська частка була також передана банківській групі та придбана центральними банками країн-засновників БМР. Федеральний резервний банк Нью-Йорку виступає у ролі американського банку-кореспондента БМР.

Цілі Банку міжнародних розрахунків:

• сприяння співпраці між центральними банками;

• забезпечення сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій;

• виконання ролі довіреної особи або агента з проведення міжнародних розрахунків своїх членів.

Діяльність БМР з виконання щомісячних операцій практично була продовженням його технічної функції за угодою 1948 року. У міру збільшення його капіталу БМР за час свою існування значно розширив свою різноманітну діяльність.

Європейський банк реконструкції і розвитку (далі - ЄБРР або Банк) був створений у 1991 році з метою сприяння країнам Центральної і Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД) у становленні ринкової економіки після краху адміністративно-командної системи. Сприяючи процесу переходу до орієнтованої на ринок економіки, Банк надає пряме фінансування для діяльності приватного сектору, структурної перебудови і приватизації, а також фінансування інфраструктури, що підгримує таку діяльність. Його капіталовкладення допомагають також будівництву і зміцненню організаційних структур. Основними формами фінансування ЄБРР є кредити, вкладення в акціонерні капітали (акції) і гарантії.

ЄБРР розташований у Лондоні, він є міжнародною організацією, до складу якої входять 60 членів (58 країн, Європейське співтовариство і Європейський інвестиційний банк). Кожна країна-член представлена в Раді керівників і Раді директорів банку .

ЄБРР фінансує проекти як у приватному, так і в державному секторах, надаючи пряме фінансування кредитним організаціям, а також підприємствам інфраструктури, промисловості та торгівлі. За допомогою його капіталовкладень також ведеться підготовка кваліфікованих кадрів, підвищується ефективність функціонування ринків і зміцнюється їхня організаційна база.

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР – Black Sea Trade and Development Bank) був заснований у 1998 році на підставі відповідної Угоди між країнами-членами Чорноморського економічного союзу, підписаної в м. Тбілісі 30 червня 1994 року.

Співзасновниками банку стали 11 країн: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Болгарія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Російська Федерація, Туреччина та Україна. Найбільшими акціонерами Банку є Греція, Росія і Туреччина, частка яких у статутному капіталі становить по 16,5 %, а також Болгарія, Румунія та Україна (по 13,5 %). Частка інших країн становить по 2 %. Початковий статутний капітал Банку, який становить 1,2 млрд. дол. США, планується збільшити на 300 млн. дол. США і довести його до 1,5 млрд. дол. США.

Наприкінці 1997 року Україна здійснила всі внутрішньодержавні процедури, необхідні для вступу до ЧБТР, та перерахувала свій внесок до початкового статутного капіталу Банку у розмірі 18,15 млн. дол. США.

Згідно з установчими документами ця потужна міжнародна фінансова установа покликана, перш за все, забезпечити фінансову підтримку пріоритетних проектів у Чорноморському регіоні, насамперед у транспортній, телекомунікаційній, енергетичній галузях, а також у сфері захисту Чорного моря і довкілля, розвитку підприємницьких зв'язків між країнами-членами тощо.

У світі функціонують дві важливі організації, які займаються реструктуризацією зовнішніх боргів країн-боржників - це Паризький і Лондонський клуб кредиторів.

Паризький клуб - неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія і Японія. Об'єднання було створене в 1956 році з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються. Членство в Паризькому клубі припускає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість і хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом містять статтю, що зобов'язує їх не надавати третім країнам вигідніших умов погашення боргу перед ними, ніж умови, надані членам клубу. Найбільш бідним країнам списується до 80 % їх зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Прийнята клубом практика обмежує також суму компромісу країною-кредитором активів на вторинному ринку боргів межею в 20 млн. доларів, або 10 % від загальної суми вимог до даної країни-кредитора (залежно від того, що більше). Паризький клуб функціонує у тісній співпраці з МВФ. Якщо яка-небудь держава-боржник, що зазнає економічні труднощі (наприклад, по частині балансу платежу), починає здійснювати програму оздоровлення під егідою МВФ, Паризький клуб спільно з урядом даної країни виробляє угоду про реструктуризацію її зовнішнього державного боргу. У результаті з'являється можливість, зменшити пасивне сальдо платіжного балансу, не скорочуючи при цьому обсяг імпорту товарів і капіталів.

У межах Паризького клубу країни, що зазнають труднощі у виплаті боргів іншим державам і приватним установам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва "Паризький клуб" не зовсім точна, хоча це - неформальне об'єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а головне - немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що частково пов'язане з політикою конфіденційності, що проводиться ним: кредитори прагнуть не розкривати інформацію, що стосується їх оцінки економічного і фінансового стану того або іншого боржника та масштабів пільг, що надаються по погашенню боргів. Рішення про те, чи повинна така інформація надаватися третім сторонам і в якому обсязі, приймається самим боржником. Проте за більше ніж 50 років свого існування клуб став однією з головних дійових осіб у проведенні міжнародної стратегії у галузі кредитування і забезпечення погашення заборгованостей. Вказана стратегія нерідко коректується, але в її основі, як і раніше, лежать два принципи: проведення внутрішніх реформ і структурної перебудови з наданням зовнішньої фінансової допомоги у формі нових позичок або пільгових умов погашення колишніх боргів.

Лондонський клуб - це форум для перегляду термінів погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду-кредитора). Оскільки такі переговори між суверенними боржниками і комерційними кредиторами часто проходять у Лондоні, цей клуб отримав назву "Лондонського клубу". Даний "клуб" є неофіційним органом, що включає комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу".

Основна специфіка їх діяльності полягає у завуальованій діяльності, оскільки і клуби, і країни-боржники намагаються не афішувати свої труднощі у фінансовій сфері, пов'язані з виплатою боргових зобов'язань.

Офшорний банківський бізнес (далі - ОББ) - це міжнародний банківський бізнес, який здійснюється в пільгових режимах: податковому, валютному, банківському й адміністративному. Він використовує різницю потенціалів національних законодавств, низькі засновницькі та управлінські витрати і засоби електронного зв'язку. Оскільки гроші й інші платіжні інструменти сьогодні легко кодуються в комбінації електронних сигналів, забезпечується швидкість, точність і конфіденційність офшорних банківських операцій, що не піддаються будь-якому сторонньому моніторингу і контролю та є чутливими до сприятливої кон'юнктури в будь-якій точці планети. Активи офшорних банків постійно перебувають в русі, приносячи їх власникам і менеджерам підвищені прибутки.

Вигідність ОББ пояснюється можливістю уникнути оподаткування юридичних і фізичних осіб, обійти численні обмеження ділових операцій та наявність конфіденційності. Офшорним банкам заборонені тільки дві речі - банківське обслуговування резидентів країни реєстрації банків і використання в банківських розрахунках національних валют країни реєстрації банків. Але і ці заборони мають свої особливості, а тому надто відносні. По-перше, солідні офшорні банки за спеціальними дозволами місцевої адміністрації допускаються до обслуговування резидентів країни реєстрації. По-друге, офшорний бізнес - це валютний бізнес у вільноконвертованій валюті, й у офшорних банків немає зацікавленості у розрахунках у національних валютах країн реєстрації, тим більше, що не всі ці валюти належать до вільноконвертованих, а потреби у національній валюті для оплати витрат у країнах реєстрації ці банки задовольняють шляхом обміну вільноконвертованої на національні валюти. По-третє, взаємні операції офшорних банків у країнах реєстрації вважаються офшорними, тобто допустимими для них, а саме ці операції в країнах реєстрації і становлять інтерес для офшорних банків.

Основними операціями офшорних банків є відкриття і ведення особових та корпоративних рахунків резидентів країн з високим рівнем оподаткування й жорстким валютним контролем, мобілізація і надання синдикованих позичок та кредитів, операції з євро й азіатськими доларами, лізингові й трастові операції, купівля і продаж боргів, страхування, інвестиції у перспективні галузі тощо.

Ліберальний офшорний режим забезпечує і самим офшорним банкам, і їх фізичним та юридичним клієнтам швидкість, точність і підвищену прибутковість ділових операцій. Недивно, що ділові кола активно включаються в ОББ.

Сьогодні в світі діє більше 30 міжнародних офшорних фінансових центрів (далі - МОФЦ), а кількість офшорних банків уже перевищила за тисячу. Якщо орієнтуватися на дані початку 90-х рр., то провідними МОФЦ були Швейцарія, Гонконг, Сінгапур, Багами, Кайманові острови, Бахрейн, Нідерландські Антильські острови і Панама. Проте ОББ відрізняється великою маневреністю і за поточне десятиліття між основними МОФЦ світу відбулися зміни в розташуванні сил, так, наприклад, успішно розвиваються МОФЦ Кіпру, Мальти, Малайзії, Британських Вірджинських і Маріанських островів. Між МОФЦ йде постійний рух великих фінансових потоків, і їх позиції постійно змінюються.

************************************************************