Політекономія: конспект лекцій. Тема № 7. «Витрати виробництва і прибуток»

Тема № 7. Витрати виробництва і прибуток

План:

1. Витрати виробництва як передумова виробництва. Сутність витрат виробництва за марксистською теорією.

2. Неокласична теорія витрат виробництва.

3. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку і чинники, що впливають на неї. Теорії прибутку.

4. Внутрігалузева конкуренція та утворення суспільної (ринкової) вартості. Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку. Ціна виробництва.

1. Витрати виробництва як передумова виробництва. Сутність витрат виробництва за марксистською теорією.

У ринковій економіці кінцевою метою виробництва є отримання прибутку. Його величина безпосередньо залежить від величини витрат виробництва, тому вони завжди знаходяться під контролем власника.

Між суб’єктами виробничих відносин витрати виробництва можуть розподілятись по різному. Тому немає універсального і єдиного простого методу визначення витрат і результатів виробництва. Є два основних підходи до їх визначення:

• марксистський;

• неокласичний.

Марксистська теорія виділяє дві основні групи витрат виробництва:

1. суспільні, тобто дійсні або повні витрати. Вони включають всі витрати праці та показують у що обходиться випуск продукції для всього суспільства і втілюються у вартості товару, тобто: включають суму витрат постійного капіталу (с), змінного капіталу (v) і додаткової вартості (m).

Звідси W = c + v + m.

Вартість товару показує, що дійсними витратами його виробництва для суспільства є витрати праці.

Отже, дійсні (суспільні) витрати виробництва – це сукупні витрати уречевленої та живої праці, які утворюють вартість товару.

Але те, у що обходиться виробництво товару для суспільства не тотожне тому, чого коштує його виробництво підприємцю-капіталісту. Для нього виробництво товару визначається не витратами праці, а витратами капіталу на придбання засобів виробництва і робочої сили, які у процесі виробництва функціонують як постійний і змінний капітал.

Отже:

2. капіталістичні, тобто підприємницькі витрати виробництва (к) – це сума витрат постійного і змінного капіталу, витраченого на виробництво товару:

К = с + v

Вони менші від суспільних, тобто дійсних витрат на величину додаткової вартості і становлять собівартість виробленого товару.

Капіталістичні витрати виробництва створюють реальний зв'язок між складовими витрат виробництва і процесом утворення, зростання вартості. Вони маскують живу працю як джерело новоствореної вартості, породжують хибне уявлення, що вартість виробництва є повною вартістю товару, а прибуток – надлишком над нею, який виникає у сфері обігу товарів.

2. Неокласична теорія витрат виробництва.

Неокласична теорія витрат виробництва відрізняється від марксистської і суттю, і термінологією.

Вона не розглядає дійсних або суспільних витрат, концентрує увагу не на їх сутності, а на тих формах вияву, яких вони набувають на поверхні економічних явищ.

Підприємець, що організовує виробництво, розраховує на одержання доходу в формі прибутку. Однак для цього він змушений понести певні витрати капіталу та праці.

Грошовий їх вираз - це витрати виробництва.

Таким чином, витрати підприємства – це платежі, які треба зробити, щоб одержати необхідні для виробництва обсяги ресурсів.

Частина цих витрат вимагає від підприємства прямих грошових затрат, а частина таких затрат не вимагає. Тому витрати поділяються на дві групи

• зовнішні, тобто явні;

• внутрішні, тобто неявні.

Зовнішні, тобто явні витрати – це грошові виплати постачальникам ресурсів, які не є власниками підприємства.

Це – сума всіх грошових витрат бізнесмена на залучення економічних ресурсів. До їх складу входять: зарплата, позичковий відсоток за користування позиковими коштами, рента за користування землею, орендна плата за користування приміщеннями та ін.

Зовнішні витрати відбиваються на рахунках бухгалтерського обліку, тому їх називають бухгалтерськими витратами.

Внутрішні або неявні витрати – це грошові платежі, які могли б одержати за свої ресурси власники даного підприємства за іншого способу їх використання.

Це - альтернативні витрати або ціна вибору в економіці. Вони виникають через обмеженість ресурсів.

Таким чином, внутрішні або неявні витрати - це цінність інших благ, які можна було б одержати за умови іншого, вигіднішого використання тих же ресурсів.

Економісти враховують загальні витрати, які являють собою суму зовнішніх і внутрішніх витрат.

Загальні витрати = зовнішні + внутрішні;

До складу загальних, тобто економічних витрат, входить і нормальний прибуток.

Нормальний прибуток – це мінімальна плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант в рамках даного підприємства.

“Коротше кажучи, економісти вважають витратами, всі платежі, - зовнішні та внутрішні, включаючи в останні і нормальний прибуток, - необхідні, для того, щоб залучити та утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності” (див. К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю “Економікс” книга 2 с.46).

Через розбіжність бухгалтерських та економічних витрат у політекономії термін прибуток теж не збігається з його тлумаченням в бухгалтерських розрахунках. Тому є поняття бухгалтерського і економічного прибутку.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальним виторгом і грошовими витратами на придбані ресурси.

Бухгалтерський прибуток = виторг - бухгалтерські витрати.

Економічний прибуток – це різниця між виторгом від продажу продукції та загальними витратами на ресурси, використані при виконанні робіт і наданні послуг.

Економічний прибуток = виторг - загальні (тобто явні + неявні витрати).

Тому бухгалтерський прибуток перевищує економічний прибуток на величину неявних витрат виробництва. Однак критерій успіху фірми не бухгалтерський, а економічний прибуток. Якщо загальні витрати (тобто явні і неявні) перевищують дохід, то це - збитки.

Витрати підприємства, пов'язані з виробництвом певного обсягу продукції, залежать від його можливостей змінити кількість застосованих ресурсів. Для того, щоб зробити ці зміни, треба різний час, тому економісти виділяють два періоди в діяльності фірми:

- короткостроковий;

- довгостроковий.

Короткостроковий – це такий період протягом якого фірма не може змінити свої виробничі потужності (кількість верстатів, число приміщень). Впливати на результати виробництва вона може лише шляхом інтенсифікації (наприклад, збільшення змінності роботи устаткування).

Довгостроковий – це період досить тривалий, що дозволяє змінити кількість всіх видів ресурсів, включаючи і виробничі потужності.

Він достатній для входу та виходу підприємства з галузі. Обидва періоди не мають чіткої тривалості.

У короткостроковому періоді кількість одних факторів залишається незмінною, а кількість інших змінюється. Тому витрати фірми в цьому періоді поділяються на:

1. постійні;

2. змінні;

Постійні витрати - це витрати, які не пов'язані зі зміною обсягів виробництва (наприклад, рентні платежі, страхові внески, амортизація будинків).

Вони є навіть якщо підприємство не працює.

Змінні витрати – це витрати, які залежать від зміни обсягу виробництва (наприклад, оплата праці, сировини, транспорту, соціальні відрахування) Величина цих витрат зростає в міру зростання обсягів виробництва .

Сукупні або загальні витрати – це сума постійних і змінних витрат на певний обсяг виробництва.

Граничні витрати – це приріст загальних, тобто сукупних витрат, необхідний для одержання додаткової одиниці продукції.

Ці витрати мають тенденцію до збільшення з певного моменту, що пов'язане з законом спадної граничної продуктивності.

Продуктивність спадає тому, що ресурси обмежені і з розширенням виробництва доводиться залучати дорожчі або гірші ресурси (наприклад: возити молоко далі, добувати вугілля глибше, використовувати руду гіршої якості). Крім того, з розширенням виробництва порушуються пропорції у співвідношенні ресурсів. Знати величину граничних витрат бізнесмену необхідно при розширенні масштабів виробництва.

Середні витрати – це відношення загальних, тобто сукупних витрат до обсягу випуску продукції.

Середні витрати = загальні витрати : обсяг випуску продукції.

Вони відчувають на собі одночасний вплив граничних і постійних витрат. Оскільки зі збільшенням обсягів виробництва постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції зменшуються, то якийсь час це зниження компенсує зростання граничних витрат і можна спостерігати розрив між початком росту граничних витрат і ростом середніх.

Наприклад: граничні витрати починають зростати при випуску 10-ї одиниці продукції, а середні - при випуску 13-ї одиниці продукції.

У довгостроковому періоді всі витрати змінні.

За довгостроковий період можна відмовитися від оренди або розширити її, продати, купити, замінити станки, перейти на випуск іншої продукції і т.п.

Тому в довгостроковому періоді на одне з перших місць висувається проблема оптимізації розмірів підприємства.

Для її вирішення треба проаналізувати динаміку середніх витрат зі збільшенням масштабів виробництва.

Послідовне збільшення масштабів виробництва протягом певного часу веде до зниження середніх витрат, але, починаючи з якогось моменту виявляється їх підвищення, що пояснюється наявністю позитивних та негативних наслідків росту масштабу виробництва.

Позитивний ефект росту масштабів виробництва досягається за рахунок таких факторів:

1. Поділ праці.

На більших підприємствах можлива глибша внутрішньовиробнича спеціалізація, що підвищує продуктивність праці і знижує середні витрати.

2. Поліпшення управління.

Спеціалізація зачіпає і управління (маркетинг, реклама, науково-технічна робота), що підвищує його ефект і знижує середні витрати на одиницю продукції.

3. Комплексне використання сировини та ефективніше використання основного капіталу.

Великі підприємства можуть зменшити відходи виробництва за рахунок створення побічних виробництв, кращого використання дорогих машин, технологій.

4. Диверсифікація виробництва.

Великі підприємства уміло діють в різних сферах, що підвищує віддачу ресурсів.

НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ РОСТУ МАСШТАБІВ ВИРОБНИЦТВА:

• великі підприємства втрачають гнучкість, а це збільшує середні витрати;

• велика фірма може вийти за межі керованості, що розвиває бюрократизм та негативно позначається на управлінні.

Порівнюючи витрати і результати своєї діяльності, фірма, що прагне максимальних прибутків, має дотримуватись правила граничного випуску, яке вимагає від підприємств дотримування такого обсягу виробництва за якого граничні витрати дорівнюють граничному доходу.