Передумови національно-визвольної війни

• слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій

• накопичення воєнного досвіду

• зростання національної самосвідомості українського народу

• посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення

• формування психологічної готовності боротися до переможного кінця

Таким чином, у середині XVII ст., втрата національної еліти, відсутність власної держави, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим.

Рушійні сили національно-визвольної війни

− найважливішу роль у війні відігравало козацтво, воно несло на своїх плечах основний тягар боротьби, становило кістяк армії, основу нової еліти;

− активну участь у боротьбі взяло українське селянство, яке масово покозачилось, запровадивши “козацькі порядки”;

− масового характеру набрала участь у війні міщанства;

− національно-релігійні причини зумовили активність православного духівництва (правда, потрібно зауважити, що більшість вищого православного духівництва зайняла “прохолодну” позицію);

− частина української шляхти, переважно збіднілої, теж взяла участь у війні.

2. Основні етапи визвольної війни та формування Української гетьманської держави.

Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором.

Битва під Жовтими Водами - Військо Хмельницького налічувало 8-10 тис. козаків при 4 гарматах, до якого приєднався татарський загін, а пізніше 4-5 тис. реєстрових козаків. В ніч на 6 травня 1648 р. польське військо, яке після першої сутички з козаками зачинилося в укріпленому таборі, зробило спробу відійти на з'єднання з іншою частиною своїх військ, біля урочища Княжі Байраки натрапило на засідку і було вщент розгромлене. Майже З тис. поляків (серед них був і смертельно поранений С.Потоцький) потрапили в полон.

У битві під Корсунем (травень 1648 р.) Хмельницький, керуючи 15-тис. загоном, змусив 20-тис. армію Речі Посполитої залишити вигідні позиції та прийняти бій на невигідній для польської кавалерії пересіченій місцевості - Гороховій Діброві. Шеститисячний резерв М.Кривоноса, вдаривши Із засідки, завершив розгром поляків. Коронні гетьмани М.Потоцький і М.Калиновський потрапили в полон, а разом з ними весь обоз і прапори.

Битві під Пилявцями - що відбулася 21-23 вересня 1648 р. на берегах р.Ікви. Сили сторін були приблизно рівними - до 100 тис. козаків і 5 тис. татар проти 80-90 тис. поляків. Центральним пунктом битви була гребля через річку. В перший день вона двічі переходила з рук в руки, потім поляки оволоділи нею. Однак 13 вересня Хмельницький захопив її і розпочав наступ на польські позиції, що і привело до втечі частини поляків увечері і паніки серед тих, хто залишився. Перемога у цій битві відкрила шлях до визвольного походу в західноукраїнські землі. Ці перемоги створили сприятливі умови для розгортання народної війни по всій Україні. Перемога в останній битві відкрила повстанцям шлях на Західну Україну.