3. Північна війна (1700-1721 рр.)

За Петра першого Росія змушена була вести дві війни одночасно: за вихід до Чорного моря проти Туреччини і за вихід до Балтійського моря проти Швеції.

Уклавши 8 серпня 1700 року мирний договір з Туреччиною в Константинополі (послом був дяк Украинцев), на наступний день Петро оголосив війну Швеції.

До цього він провів активну підготовку з формування антишвецької коаліції, до якої було залучено короля Польського, курфуюрста Саксонського і курфюрста Брандернбурзького. За попередніми домовленостями підтримати Росію мала також Австрія і Венеція.

Проте до Полтавської битви 1709 року жоден союзник у військові дії не вступив. Після неї війна перетворилася в загальноєвропейську. Приєдналися Польща, Саксонія, Данія, в 1714 році у війну вступила Прусія, угода з Ганновером забезпечила його нейтралітет. Але Англія і Голландія, стурбовані виходом Росії в Балтику, зробили заяви, що вони не допустять розгрому Швеції. Тому Петро І у 1717 році виїхав до Парижу для переговорів з французьким двором. Внаслідок було укладено Амстердамський договір між Францією, Прусією і Росією, де сторони зобов’язалися підтримувати всі дії на припинення війни на умовах, що склалися на той час, а у 1718 р відкрився мирний конгрес на Аланських островах для обговорення умов миру. Смерть Карла ХІІ перевала переговори і війна була продовжена

Ніштадський мир 1721 року закріпив за Росією Ліфляндію, Естляндію, Інгерманландію і частину Фінляндії з Виборгом. Росія зайняла одне з провідних місць в «європейському концерті».

22 жовтня 1721 р. Петра І було проголошено імператором, Росія стала імперією. Цей титул за життя Петра І визнали лише Голландія і Швеція.

4. Війна за польську спадщину

Восени 1725 року Франція, Англія і Прусія уклали договір проти Австрії і Іспанії. Росія вважаючи себе традиційним союзником Австрії, уклала з нею оборонний союз в 1726 р. Франція намагалася блокувати сили Росії формуючи проти неї коаліцію Швеції Польщі і Туречини. Війна за польську спадщину полягала у тому чий ставленик посяде польський престол. За допомогою російський військ польський престол зайняв Август ІІІ, син померлого Августа ІІ, кандидатура якого влаштовувала Австрію.

5. Війна за австрійську спадщину (1740-1748 рр.)

Князі Німеччини, отримавши за Вестфальским миром (1648 г.) право вести самостійну політику, займалися тим, що за гроші уступали свої армії всі охочим. За одну половину століття німецькі князі заробили так бл. 137 млн. ліврів від Франції і 46,5 млн. фунтів стерлінгів від Англії. Для цього вчинялися справжні облави на підданих, для набору в рекрути і продажу їх цілими арміями багатим союзникам.

Але поступово в Німеччині виділяються дві дійсно великі держави: Австрія і Пруссія. Впродовж XVII - XVIII століть Прусія (з 1700 р., до цього – курфюрство Бранденбург) стає важливим актором міжнародних відносин в Європі. З цього часу Прусія стає суперником Австрії за гегемонію в німецьких землях.

Фрідріху II (1740-1786) належать найбільші успіхи в розширенні кордонів своєї держави. Фрідріх за згоду визнати право на австрійський престол за дочкою Карла VI Марією-Терезією зажадав отримати від неї багату і промислово розвинену Сілезію. Коли Марія-Терезія йому відмовила, він приєднався до антиавстрійської коаліції (Франція, Іспанія, Баварія і Пруссія) і захопив Сілезію. Аахенський мир 1748 р. Закріпив це право за Фрідріхом ІІ.