19. Міжнародно-правовий статус та режим використання морських просторів, із змішаним правовим режимом

До територій зі змішаним режимом відносять континентальний шельф, прилеглу зону та виключну економічну зону. Особливість такого виду територій полягає у тому, що їх правовий режим регулюється нормами як національного, так і міжнародного права. Акти національного законодавства, прийняті відповідно до норм міжнародного права (зокрема, Конвенція з морського права 1982 р.), визначають суверенні права держав щодо розвідки і розробки природних ресурсів, охорони навколишнього середовища континентального шельфу, виключної економічної зони тощо.

Міжнародно-правовий режим континентального шельфу, в якому зацікавлені прибережні держави, регламентує Конвенція про континентальний шельф, прийнята на Женевській конференції по морському праву 1958. Згідно з конвенцією прибережна державава має суверенні права досліджувати й розробляти природні багатства континентального шельфу. Без згоди цієї держави інша країна не може приступити до таких розробок. Відповідно до Конвенції про континентальний шельф, континентальний шельф - це морське дно (включаючи його надра), що простирається від зовнішньої межі територіального моря до встановлених міжнародним правом меж, над яким прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розроблення його природних багатств.

Прилеглу зону необхідно розглядати як морський пояс, що примикає до територіального моря прибережної держави, який встановлено, згідно з Конвенцією 1982 р., шириною не більше 24 морських миль, котрі відраховуються від тих самих вихідних ліній, що й територіальне море, і в якому прибережна держава здійснює певні види контролю.

Порівняно з територіальним морем у прилеглій зоні прибережна держава може здійснювати лише обмежений перелік видів контролю. Так, наприклад, уперше митну зону у названому водному просторі встановила Англія у 1736 р. Тепер 55 держав встановили прилеглу зону шириною 24 морських милі та менше (Австрія, Канада, Китай, Франція, Іран, Японія, Норвегія, Російська Федерація).

Згідно з положеннями ст. 33 Конвенції 1982 р., прибережна державну прилеглій зоні може здійснювати контроль з метою відвернення порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил у межах її території чи територіального моря; покарання за порушення вищеназваних законів і правил, вчинене в межах її території або територіального моря. Контроль прибережної держави у прилеглій зоні може здійснюватись у двох видах.

Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього”, шириною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря».

Визначаючи права й обов'язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов'язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноплавства, польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря. Іноземна держава зобов'язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава - враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами.