Тема 7. Специфіка кон’юнктурних досліджень ринків мінеральної сировини і палива.
Сучасний стан розвитку ринку нафтопродуктів. За результатами 2004 р. структура споживання нафтопродуктів країнами світу, за винятком країн колишнього СРСР, мала такий вигляд: дизельні палива – 36,0 %, автомобільні бензини – 31,5, мазут – 11,8, інші – 20,7 %. Рівень споживання мазуту найнижчим (3,9 %) виявився у США – найбільшому світовому споживачу нафтопродуктів. У більшості випадків мазут на світових ринках купують країни з високорозвиненою системою переробки нафти для його подальшої переробки у світлі нафтопродукти. В умовах високих цін на нафту цільове виробництво мазуту стає збитковим, тому в період світової кризи 70-х рр. ХХ ст. країни ОЕСР, а згодом й інші держави з перехідною економікою, розвивали свою нафтопереробку, переводячи НПЗ із простої схеми на класичну, або глибоку, де вихід світлих нафтопродуктів становив від 80 до 90 % і вище.
В Україні глибина добування світлих нафтопродуктів із нафти залишається низькою (65,2 %) і значно поступається рівню західних країн і навіть Російської Федерації (70 %). На українських НПЗ середній показник глибини переробки нафти коливається від 46,39 % (Херсонський НПЗ) до 74,2 % (Надвірнянський НПЗ). На Надвірнянському НПЗ цей показник вищий, ніж в інших підприємствах галузі, що пов'язано із проведенням модернізації процесів первинної переробки нафти, а також переробкою переважно української нафти, якіснішої, аніж нафта з російських родовищ. Тільки в першому півріччі 2005 р. із загального обсягу переробленої нафти (9404,8 млн т) на частку російської сировини припадало 86,4 %.
У зв'язку з переходом на світові ціни Україні варто було б слідувати прикладу більшості країн ОЕСР і переорієнтуватися з російських сортів нафти на якісніші, з підвищеним вмістом світлих нафтопродуктів.
Прогноз розвитку ринку нафтопродуктів. За прогнозом МЕА, світове споживання нафти та нафтопродуктів у період 2000–2030 рр. буде зростати темпами 1,6 % на рік і досягне 6,0 млрд т у 2030 р. (5,2 млрд т у 2020 р.) проти 3,75 млрд т у 2000 р. При цьому основними центрами приросту споживання стануть країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою із середнім темпом приросту 2,6 % на рік. У країнах ОЕСР споживання нафтопродуктів у доступній для огляду перспективі буде зростати темпами лише у 0,8 %, у тому числі в США й Канаді – 1 %, у країнах ЄС – 0,4, у Японії – 0,3 %. Іншими словами, найперспективнішими ринками збуту нафти та нафтопродуктів у період 2000–2020 рр. будуть країни, що розвиваються: у першу чергу Китай та Індія, де споживання нафти зросте з 245 млн т і 105 млн т до 600 млн т і 280 млн т відповідно. Ринки розвинених країн, проте, збережуть своє значення, особливо з огляду на прогнозоване збільшення їхньої імпортної залежності. Так, у США й Канаді споживання нафти та нафтопродуктів складе в 2020 р. 1240 млн т, а у країнах Євросоюзу – 685 млн т.
Як і в попередні роки, у період 2002–2030 рр. частка найбільшого споживача нафтопродуктів – транспорту – буде зростати й досягне у 2030 р. 55 % загального обсягу споживання проти 47 % у 2002 р. Ця тенденція триватиме, незважаючи на постійне підвищення ефективності двигунів внутрішнього згоряння (до 2030 р. їхня ефективність, як очікують, підвищиться на 30 % у ЄС і на 20 % у Японії, Австралії й Новій Зеландії). Масове впровадження нових двигунів на батареях почнеться, як прогнозують, після 2030 р.
Слід зазначити, що прогноз Міністерства енергетики США дає набагато вищу оцінку темпів приросту світового споживання нафтопродуктів у 2000–2020 рр., ніж МЕА – 2,2 % на рік.
За прогнозами Міністерства енергетики США, попит на нафтопродукти на світовому ринку досягне 5,7 млрд т у 2030 р., при цьому споживання легких і середніх дистилятів (бензин, дизельне паливо, авіапаливо) зростатиме швидше, ніж мазут, грубне паливо й інші важкі дистиляти. Внаслідок цього до 2030 р. споживання моторних видів нафтопродуктів складе 82 % від усього обсягу споживаних нафтопродуктів проти 78 % у 2000 р.
У зв'язку з очікуваним значним зростанням будівництва нафтопереробних заводів в імпортоорієнтованих країнах міжнародна торгівля нафтопродуктами буде відставати за темпами від розвитку торгівлі нафтою. Так, середньорічні темпи приросту потужностей з нафтопереробки, як очікують, складуть у 2000–2030 р. 3,3 % у країнах Близького Сходу, 3 – в африканських країнах, 2,9 – у Китаї, 2,8 – в Індії і лише 0,4 – у країнах ОЕСР у Європі й 0,6 % – у Північній Америці. Проте частка імпортних поставок у споживанні у групі країн ОЕСР збільшиться з 2000 р. по 2030 р. з 2 до 11 %. До того ж, у Західній Європі зросте попит на окремі види нафтопродуктів, зокрема на дизельне паливо та авіапаливо, що може призвести до нестачі переробних потужностей. З іншого боку, окремі країни можуть стримувати розвиток нафтопереробки з екологічних міркувань.
Найбільшими нетто-експортерами нафтопродуктів у найближчі десятиліття стануть країни Близького Сходу та країни з перехідною економікою, і ціни на нафту на світовому ринку будуть сприятливими для останніх.
Проблеми нафтопереробної промисловості України. Розвинена нафтопереробна промисловість є однією з істотних ознак науково-технічного й економічного розвитку країни. Так, переробка нафти у Франції становить 110, Німеччині – 132, Італії – 120, Японії – 290 млн т/рік. Стан розвитку нафтопереробки зумовлює рівень забезпечення паливом різних галузей економіки, а також значною мірою визначає економічну та стратегічну безпеку держави.
Україна має досить потужну нафтопереробну промисловість, до її складу входять шість нафтопереробних підприємств, на базі яких створено акціонерні товариства.
ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" (Лисичанський НПЗ), ВАТ "Херсоннафтопереробка" (Херсонський НПЗ), ВАТ "Лукойл – Одеський НПЗ" (Одеський НПЗ) повністю приватизовано. Державний пакет акцій ВАТ "НПК Галичина" (Дрогобицький НПЗ) і ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" (Надвірнянський НПЗ) становить відповідно 25 і 26 %. Кременчуцький НПЗ ("Кременчукнафтооргсинтез") входить до транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії ЗАТ "Укртатнафта" (державний пакет акцій становить 43 %). Контрольний пакет акцій Лисичанського, Одеського заводів належать великим російським нафтовим компаніям: Тюменській нафтовій компанії (ТНК) і компанії "Лукойл", Херсонського НПЗ – казахській компанії "КазМунайГаз".
Загальна потужність НПЗ з первинної перегонки нафти на сьогодні становить 51 млн т/рік і є достатньою для розвитку вторинних процесів та забезпечення потреб країни у моторних паливах, мастильних матеріалах, котельному паливі, сировині для хімічних виробництв та інших нафтопродуктах за мінімальних витрат сировини й енергоресурсів. Однак потужності вторинних процесів (каталітичного крекінгу, коксування, каталітичного риформінгу і гідроочистки) становлять лише 40 % первинної переробки нафти і не забезпечують глибини переробки і якості нафтопродуктів на європейському рівні.
Сумарна потужність процесів поглибленої переробки нафти (крекінгу та коксування) становить усього 5,2 млн т/рік, тобто близько 10 % первинної переробки, чого недостатньо. Сучасним процесом можна вважати лише каталітичний крекінг із гідроочищенням сировини (вакуумного газойлю), виробництво водню в Лисичанську та метил-третбутилового ефіру на Кременчуцькому і Лисичанському заводах, введені у дію у 2001 р. Установки каталітичного крекінгу в Кременчуці можуть бути модернізовані, а установка термічного крекінгу у Дрогобичі практично застаріла.
З процесів, що підвищують якість моторних палив, українські НПЗ мають тільки гідроочищення дизельних палив і каталітичний риформінг бензинових фракцій. Немає процесів алкілування та ізомеризації, необхідних для одержання високооктанових бензинів з помірним вмістом ароматичних вуглеводнів. Це знижує конкурентоспроможність вироблених бензинів. Таким чином, потужності вторинних процесів, які мають українські НПЗ, не можуть забезпечити належним чином глибоку переробку нафти, виробництво високоякісних моторних й енергетичних палив.
Загалом нафтопереробна промисловість України характеризується наднормованим фізичним зносом основних виробничих фондів; низьким технічним рівнем більшості технологічних установок; недостатньою потужністю процесів поглибленої переробки нафти; незадовільною якістю нафтопродуктів; недостатнім розвитком нафтохімічних виробництв.
Інфляційні процеси в економіці, спад виробництва в базових галузях економіки призвели до падіння обсягів переробки нафти.
У 1990 р. переробка нафти становила 58 млн т/рік. Після обвального падіння обсягів нафтопереробки (до 8,5 млн т/рік у 2000 р.), внаслідок приватизації НПЗ компаніями, які володіють власними ресурсами нафти, з 2001 р. почався вихід галузі з кризового стану, позначилася тенденція до зростання переробки нафти та стабілізації виробництва.
Обсяг переробки нафти у 2001 р. збільшився до 15,4 млн т, у 2002 р. він досягнув 19,4 млн т. Завантаження потужностей з первинної переробки нафти підвищилося до 37,5 %. Зросло виробництво основних видів нафтопродуктів: бензину в 2,4 рази, дизельного палива – у 2,2 рази. Поліпшилася якість нафтопродуктів. Однак глибина переробки нафти залишається низькою – 63–65 %.
Нафтопереробка має бути зорієнтована на випуск палив оптимальної якості, що відповідає технічно, екологічно й економічно обґрунтованим вимогам з мінімальних витрат на його виробництво. Необґрунтоване завищення якості палив приводить до подорожчання їх виробництва, що знижує сумарний ефект. Водночас незабезпечення необхідної якості палива спричиняє зниження ефективності його використання та підвищення викидів шкідливих речовин до атмосфери.
В Україні з 1 липня 2002 р. діють нові технічні вимоги до бензинів (ДСТУ 4063–2001), за якими вміст сірки при переробці сірчистої нафти не має перевищувати 0,1 %, вміст бензолу – 5 %, ароматичних вуглеводнів у бензині марок А-76, А-80 – 42, у високооктанових бензинів – 45–48 %. Якість дизельного палива регламентується ДСТУ 3868-99, які діють з 1 вересня 1999 р. і згідно з якими вміст сірки встановлюється в межах 0,5–0,05 %. Однак ці технічні характеристики ще не відповідають вимогам до моторних палив за програмою Auto oil на 2000 р. для США і країн ЄС. З кожним роком ці вимоги підвищуються.
Для забезпечення потреб держави в нафтопродуктах високої якості необхідна перебудова нафтопереробної промисловості України, спрямована на поглиблення переробки нафти й одержання з неї високоякісних продуктів за істотного зниження енерговитрат на переробку. Такий прогрес можливо досягнути тільки шляхом докорінної реконструкції діючих і будівництва нових технологічних установок на існуючих НПЗ, а після 2020 р. – будівництва нового нафтохімічного комплексу. Це потребує великих інвестицій, але без реорганізації галузі економічний розвиток України буде вкрай ускладнений.
Місце природного газу у структурі світової економіки. Природний газ так само, як нафта, вугілля, уран тощо, належить до паливно-енергетичних мінеральних ресурсів.
Використання природного газу відображено нижче на рис. 4.3.1.
Рис. 4.3.1. Структура використання природного газу, % Джерело: www. iea.doe.gov.
Найбільша частина – 32 % – використовується для задоволення промислових потреб та як електроенергія; майже 22 % – для забезпечення функціонування приміщень, у житлово-комунальному комплексі; 14 % використовується в комерції, решта припадає на виробництво палива й операції нафтогазової промисловості.
Забезпеченість світової економіки природним газом. Природний газ утворюється із нафтою, тому їхні родовища часто збігаються територіально. Запаси природного газу – 200–300 трлн м3 (достовірні – до 100 трлн м3 або за деякими джерелами близько 144 трлн м3). Забезпеченість запасами становить близько 70 років. Однак з огляду на те, що газ важко транспортувати на далекі відстані, часовий фактор різниться залежно від регіону: споживачам Близького Сходу власного газу вистачить на 230 років, Європи – на 20, Північної Америки – на 10 років.
У перерахуванні на умовне паливо запаси газу наблизилися до доведених запасів нафти, а нинішній видобуток газу становить менше 60 % від нафтовидобутку. Провідні країни за запасами: Росія, Іран, США, Катар, Саудівська Аравія, Ірак, Алжир, Норвегія.
Світові запаси природного газу за останні роки накопичувалися вищими темпами. Серед фахівців існує думка про ширший географічний розподіл запасів газу порівняно з нафтою. Основні запаси газу зосереджені у двох регіонах: у СНД і на Близькому Сході – майже 72 % доведених запасів (у т. ч. в СНД – близько 38,4 %). На США і Канаду припадає близько 4,5, на західноєвропейські країни – 3 %.
Структура постачання та споживання природного газу. Обсяги споживання природного газу є найбільшими у США, Канаді, країнах Західної Європи та на теренах колишнього СРСР. Прогнозується, що вони зростатимуть швидшими темпами (порівняно з іншими складовими світової енергетики – нафтою, вугіллям, ядерною та поновлюваною енергетикою) і досягнуть у 2025 р. 151 трлн куб. футів на рік. На відміну від нафти, природний газ не є і, вочевидь, не стане основою енергетичного забезпечення економік азіатських "тигрів" – споживання газу в Азії зросте за цей період усього на 3 %.
Росія (31 %), Іран (15) та Катар (9 %) контролюють понад половину світових запасів газу. Територія колишнього СРСР і Близький Схід разом містять понад 70 % газових покладів планети. Завдяки географічним і політичним чинникам Росія й Іран не є глобальними гравцями на світовому ринку – російський газ споживається в Європі, а іранський – переважно всередині країни. Водночас упродовж 2002 р. 12 країн (Алжир, Лівія, Катар, Нігерія, ОАЕ, Оман, Австралія, Бруней, Індонезія, Малайзія, США та Трінідад і Тобаго) експортували морським шляхом 5,4 трлн футів зрідженого газу приблизно такій же кількості країн-споживачів. Таким чином, країни, де розташовані основні поклади газу, нині не є учасниками світового ринку зрідженого газу. Ця ситуація не влаштовує, зокрема, Росію, де нині створюються потужності з виробництва зрідженого газу (крім того, такі заводи будуються у Норвегії та Єгипті; на черзі Іран, Ємен, Екваторіальна Гвінея, Ангола, Венесуела, Болівія та Перу). На двох найбільших ринках зрідженого газу – Тихоокеанському й Атлантичному – нині домінують, відповідно, Індонезія (21 %), країни Близького Сходу на чолі з Катаром (23 %) та Алжир. У Південно-Східній Азії дві третини газу споживають Японія, Південна Корея та Тайвань.
Країни Західної Європи імпортують 28 % зрідженого газу, США – 4 %. Слід зазначити принципову різницю між двома ринками: на Атлантичному зріджений газ є лише додатком до досить масштабних власних запасів чи експорту трубопроводами, а на Тихоокеанському споживачі майже цілком залежать від поставок зрідженого блакитного палива. Відповідно, на цих двох ринках ціни на природний газ різні. У разі будівництва в США нових терміналів, а також зі скороченням власних запасів США і Канади, слід очікувати фактичного злиття цих ринків і перетворення локальних ринків газу на глобальний, подібний до нафтового.
Місце вугілля у світовому паливно-енергетичному балансі. Сьогодні експерти вважають вугілля дуже перспективним джерелом енергії – за нинішнього рівня споживання його вистачить приблизно на 270 років.
Світовий ринок вугілля характеризується низькою порівняно з іншими ринками енергоносіїв монополізацією пропозиції. Ступінь координації дій основних експортерів значно нижчий, ніж у нафтових та газових корпорацій. До того ж, необхідно зазначити зручність і простоту зберігання великих запасів у постачальників і споживачів, простоту технологічних схем перевалки, високий прогрес у технології та екології використання вугілля. Завдяки впровадженню в енергетику досягнень науково-технічного прогресу вугілля нині з погляду екології і технології практично рівноцінне мазуту. У той же час, одиниця теплотворної здатності палива при використанні вугілля обходиться споживачу у середньому у 1,5 рази дешевше, ніж при застосуванні мазуту.
За оцінками Робочої групи з вугілля Комітету з енергетики ЄЕК ООН, вугілля забезпечує приблизно 27 % усього світового виробництва енергії. Ще вищим є значення відповідного показника в електроенергетиці. З використанням кам'яного вугілля у світі виробляється близько 44 % усієї електроенергії, зокрема у країнах Європи – 42 %.
За прогнозом міністерства енергетики США, споживання первинних енергоносіїв у світі до 2020 р. зросте порівняно з нинішнім рівнем на 65 %. Частка ж вугілля у світовому паливно-енергетичному балансі залишиться незмінною до 2040 р. Однак надалі, у міру вичерпання нафтових родовищ у багатьох країнах і формування економічних та науково-технічних передумов для масштабного використання вугілля у виробництві штучного рідкого палива та газу, частка твердого палива у світовому ПЕБ може зрости (приблизно до 30 %).
Запаси та видобуток. Загальні геологічні ресурси вугілля оцінюються у 14–16 трлн т – майже у 15 разів більше розвіданих (див. табл. 4.4.1). Загальні ресурси вугілля в Україні досягають 120 млрд т, розвідані балансові запаси – 50,2 млрд т, з яких енергетичні – 32,1 млрд т. На діючих шахтах балансові запаси вугілля становлять 9,5 млрд т, у тому числі енергетичні – 5,5 млрд т (58 %).
Практично весь обсяг видобутку вугілля забезпечують 23 країни (із майже 60, де ведеться розробка). Лідерами є Китай (1236 млн т), США (1007), ПАР (223), Австралія (283), Росія (225), Польща (178) і Канада (75 млн т) табл. 4.4.1.
Таблиця