Право (методичка) / pravoznavstvo06

Умови дійсності правочинів:

1 — повинен відповідати закону, 2 — не повинен суперечити інтересам держави і суспільства,

3— сторони, які уклали правочин, повинні бути дієздатними;

4— у ньому повинна бути виражена справжня воля осіб (до таких не належать правочини, які, укладені внаслідок помилки, укладені внаслідок обману, насильства, погрози, мнимі або удавані правочини (удаваний — без наміру створити юридичні наслідки, удаваний — з метою приховати інший правочин);

5— повинна бути дотримана певна юридична форма (усна, а якщо обумовлено в законі, то обов'язково письмова, нотаріально посвідчена);

Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі Нотаріальне посвідчення правочинів обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі

Договір — це різновидність правочинів. Зручна і ефективна правова форма встановлення різноманітних господарських зв'язків між громадянами і організаціями. Це найпоширеніший різновид ділових операцій.

Види договорів:

купівлі-продажу,

міни (обмін одного майна на інше, де кожен учасник і продавець і покупець одночасно);

дарування (одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність, вважається укладеним з моменту передачі майна);

поставки (поставщик зобов'язується передати в певний строк замовникові у власність (оперативне управління, певну продукцію, замовник зобов'язаний прийняти її і оплатити);

майнового найму (наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасові користування за плату), якщо укладається більш як на один рік — то обов'язково в письмовій формі;

позики;

інші договори (контрактації, перевозки, підряду, страхування, доручення, комісії, схову, збереження).

6. Загальні положення про зобов'язання Зобов'язальне право - це правовий інститут цивільного права, який регулює відносини,

головним чином, у сфері майнового обороту. На відміну від права власності, яке визначає стан закріпленої майна у певних осіб, зобов'язальне право опосередковує процес руху майна.

Сторони в зобов'язанні іменуються боржник і кредитор.

Зобов'язання - це відносини, через які боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші і ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення зобов'язання є різні види договорів. Виникнення зобов'язань обумовлено взаємними інтересами сторін.

11

Виконання зобов'язань - це здійснення боржником дії (передача майна, виконання роботи, сплата грошей і т. д.) або стриманість від дії, якої має право вимагати кредитор.

До способів забезпечення виконання зобов'язань відносяться: неустойка, застава, завдаток, поручительство (гарантія).

Неустойкою (штрафом, пенею) признається певна законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Штраф - це неустойка, яка визначається в твердій грошовій сумі за кожне порушення за зобов'язанням.

Пеня - це неустойка, обчислювана, як правило, в процентному відношенні до суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання, через яке кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставником) забезпеченої заставою вимоги одержати відшкодування від вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами. Закон встановлює певні вимоги до договору застави.

Завдатком признається грошова сума, видана однієї з договірних сторін в рахунок тих, що належать з неї за договором платежів іншій стороні на доказ укладення договору і в забезпечення його виконання. Завдаток застосовується тільки у відносинах між громадянами.

За договором поручительства (гарантії) поручитель зобов'язав перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному об'ємі або в частині.

8. Поняття і підстави цивільно-правової відповідальності.

Вступаючи у цивільно-правові відносини, сторони повинні не тільки виконувати свої обов'язки, але і мати нагоду захищати свої права. Норми цивільного права визначають терміни, протягом яких можна захистити порушене право, звернувшись до суду.

Термін для захисту права за позовом особи, право якого порушено, називається позовною давністю.

Цивільне законодавство встановлює два види термінів позовної давності: загальні і скорочені.

Загальні терміни позовної давності як для фізичних, так і для юридичних осіб складають 3 роки.

Для окремих видів вимог встановлюються скорочені терміни позовної давності - 6 місяців. Такий термін діє для позовів: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про недоліки проданих речей; про недоліки виконаної роботи. Скорочений термін позовної давності в один рік встановлюється відносно вимог про спростування тверджень, які принижують честь, гідність або ділову репутацію, відомостей, що не відповідають дійсності. Перебіг терміну позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа взнала або повинне було дізнатися про порушення свого права.

Цивільно-правова відповідальність - це покладання на особу, відповідальну за невиконання або неналежне виконання зобов'язання або за порушення іншого, що охороняється законом права, несприятливих майнових наслідків, передбачених правовою нормою або договором.

12

Порушення зобов'язання може виступати або у вигляді невиконання зобов'язання, або у вигляді неналежного виконання. Підставами виникнення відповідальності є неправомірні дії боржника, пов'язані з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Як загальна форма відповідальності виступає обов'язок боржника відшкодувати збитки, викликані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Для залучення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитку необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило за собою настання у кредитора збитків.

Під збитками відповідно до закону розуміються витрати, проведені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержана ним вигода, яку кредитор одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином. Для стягнення збитків кредитор повинен довести:

1)факт порушення зобов'язання;

2)наявність причинного зв'язку між допущеним порушенням і виниклими збитками;

3)розмір необхідних збитків.

Якщо шкода заподіяна спільними діями декількох осіб або неповнолітнім, можуть застосовуватися такі види цивільно-правової відповідальності:

часткова – коли шкода заподіяна спільними діями декількох осіб, і кожна з них несе відповідальність лише за ту частину шкоди, яка заподіяна нею особисто. Так, наприклад, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, відшкодовується кожним із власників (володільців) таких джерел у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України);

солідарна – кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов’язання одним із декількох боржників звільняє останніх від відповідальності, при цьому боржник, який виконав зобов’язання за інших боржників, отримує право вимагати від інших боржників частини понесених витрат у порядку регресу. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим;

субсидіарна (додаткова) – якщо основний боржник відмовляється або не спроможний задовольнити вимогу кредитора, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі або обсязі, не задоволеному кредитором, до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Субсидіарна відповідальність може бути лише у випадках, прямо передбачених законодавством або договором. Зокрема, за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, солідарну відповідальність несуть батьки (усиновителі) або піклувальники. Відповідно до ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в

13

частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоду було завдано не з його вини.

Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов’язання або вчинення позадоговірної шкоди, коли є непереборна сила чи випадок. На практиці такі ситуації часто називаються ―форс-мажором‖.

Випадок підставою звільнення від відповідальності є тоді, коли шкода була заподіяна внаслідок збігу обставин і жодна особа не є винною у заподіянні цієї шкоди. Випадок не може розглядатися як підстава звільнення від відповідальності у разі, коли шкоду було заподіяно джерелом підвищеної небезпеки.

Непереборна сила – це надзвичайні і невідворотні за даних умов явища, що виникають поза сферою діяльності конкретної особи. Ці явища можуть носити як фізичний (землетрус, виверження вулкана, повінь, сель тощо), так і соціальний характер (війни, терористичні акти, масові заворушення).

14