цивілізація існувала до кінця ХVІІІ– початку ХІХ сторіччя, тобто періоду розгортання промислової революції, наслідком якої стала поява

індустріального суспільства (термін введений соціологом Р. Ароном).

Наступним етапом розвитку економічної системи за критерієм засобів праці є постіндустріальне суспільство. Ця назва введена в науковий обіг соціологом Д. Беллом. Її різновидом є нове індустріальне суспільство Дж. Гелбрейта, інформаційне суспільство Д. Стіглера, К. Ерроу, суперіндустріальне суспільство А. Тоффлера. Початок цьому суспільст-

ву поклала науково-технічна революція, яка розгорнулась в середині 50-х років ХХ сторіччя [6].

Література: 8, 6, 13, 28, 29.

Тема 2. ГОСПОДАРСТВО ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ НА ЕТАПІ РАННІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ПЛАН

1.Привласнююче та виробничо-відтворююче господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість.

2.Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток первісного суспільства.

3.Еволюція господарства в Стародавньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.

4.Господарський розвиток та економічна думка Месопотамії. Закони Хаммурапі.

5.Особливості господарського розвитку Стародавньої Індії та його відображення в пам’ятках економічної думки.

6.Особливості господарського розвитку та економічної думки Стародавнього Китаю.

7.Система “влада – власність” та її роль у розвитку господарства Стародавнього Сходу.

1.Привласнююче та виробничо-відтворююче господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість

Розвиток первісного суспільства поділяють на кілька етапів, але в цілому він має такі ознаки: низький темп розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення; низький темп розвитку суспільства; колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва;

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

15

рівномірний розподіл і соціальна рівність; відсутність приватної власності, експлуатації, класів, держави.

Первісне суспільство хронологічно збігається з кам’яним віком. У ньому можна виділити три періоди: палеоліт (давній кам’яний вік): 5 млн. – 12 тис. років до н.е.; мезоліт (середній кам’яний вік): 12-8 тис. років до н.е.; неоліт (новий кам’яний вік): 8-3 тис. років до н.е.

Урізних частинах світу в різних племен і народів поява певної форми праці і суспільного життя відбувається в різні періоди. Проте їх об’єднує низка загальних рис: господарство привласнення (користу-

вання природними благами); колективна, общинна власність на засоби виробництва.

Уперіод мезоліту було накопичено значні обсяги інформації, знань

зметеорології та медицини; всередині рас виділилися гілки і почався процес формування народів. Відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот посилювалася.

Неоліт став періодом завершення переходу до вищих форм привласнюючого господарства і переходу довідтворюючого господарст-

ва, тобто заснованого на виробництві матеріальних благ, необхідних для життя і діяльності людей. Основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Вперше стало можливим постійне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту

[28].

2. Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток первісного суспільства

Розвитку продуктивності праці сприялиперший (землеробство і скотарство) і другий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією.

Неолітична революція – процес переходу від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Поступово вдосконалювалася агротехніка. У ІV тис. до н.е. у землеробстві з’явились такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних і навіть поливних земель. У Європі, Західній і Середній Азії почався перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства стало скотарство. Скотарські племена жили у степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

16

Азії. Європа було зоною переважно рослинного землеробства зі стійловим скотарством.

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Гончарне горно вперше з’явилось на Сході. Гончарний круг відомий з ІV тис. до н.е.; його поява значно підвищила продуктивність праці. Розвивалось також ткацтво. На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії у VІ-ІV тис. до н.е. зародилось металургійне виробництво. На кордонах племен з різною господарської діяльністю, а пізніше і всередині племен, все інтенсивніше розвивався обмін.

Перехід до відтворюючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні житлових будинків і споруд. На межі 5-4 тис. до н.е. на Землі вже проживало 80 млн. осіб.

Кам’яні знаряддя праці вичерпали свій потенціал у ІV тис. до н.е. У період неоліту матеріалом для виготовлення знарядь праці стає метал – спочатку мідь, залізо, потім бронза, починаючи з І тис. до н.е. – сплави заліза та його похідних, зокрема чавуну та сталі. Винахід і освоєння принципово нових матеріалів(бронзи), технологій (систем зрошення і плугового землеробства), посилення майнової нерівності, поява приватної власності привели до виникнення класів та держави. Удосконалювалися знання, з’явились рахункові системи. Розвиток землеробства сприяв розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту було винайдено колесо, почав розвиватись колісний транспорт. Винятково важливою подією було виникнення писемності. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

Руйнування первісного суспільства у різних регіонах світу відбувалось у різний час. Відмінними були і моделі подальшого розвитку. Перші держави виникли в Месопотамії та в Єгипті наприкінці VІ тис.

до н.е. [28].

3. Еволюція господарства в Стародавньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки

Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту - ви значила основу економічного життя стародавніх єгиптян– землеробство. Єгиптяни збудували просту і надійну басейнову систему іригації. Будівництво та експлуатація такої системи штучного зрошення вимагали зусиль всіх номів (так в Єгипті називали перші держави), що вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства. Виконуючи роль організатора робіт і розпорядника земель, племінна знать з часом

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

17

захоплювала владу. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання послідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов’язані з режимом зрошення, – все це могло здійснюватися за жорсткого до-

тримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиного центру, здійснюваних державою.

Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зерна у країні. Але культура землеробства в Єгипті була досить простою і зводилася у Верхньому Єгипті до примітивних заходів запобігання солончакам, а в Нижньому Єгипті зерно висівали прямо в мул і відразу ж виганяли на засіяне поле домашню худобу.

Єгиптяни займались тваринництвом та птахівництвом, знали і бджільництво, яке найімовірніше саме вони і вигадали, тримали коней. Вже в І тис. до н.е. єгиптяни почали постачати коней на ринок Передньої Азії.

Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа.

Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватись ремесла. Виникли нові методи обробки золота. Єгиптяни значно удосконалили виробництво скла, ливарництво, суднобудування. Ще в І тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси фаянс, який користувався значним попитом на міжнародному ринку. Єгиптяни вперше розробили технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу.

Щодо розвитку торгівлі, то в період Стародавнього царства відбувалась примітивна обмінна торгівля. Протягом всього періоду існування Стародавнього Єгипту його економіка залишаласянатуральною. Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість, можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (ХІ-ІV ст. до н.е.).

Також в епоху Нового царства товарообмін залишався незначним. Наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в І тис. стали розвиватись товарно-грошові відносини. Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.

Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов’язані з найважливішою рисою

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

18