на розвиток європейської цивілізації справивторговельно-політичний союз купецтва північноєвропейських міст Ганзи, який до початку ХV ст.

налічував до 170 німецьких та західнослов’янських міст. Ганзейський союз серед іншого охороняв своїх членів від пограбування та насильства з боку феодалів, піратів, місцевої влади [21]. Активно розвивалася торгівля з країнами Леванту (Сходу). Особливо активно з країнами Леванту торгували італійські купці, тому їхня торгівля отримала назву

левантійської [13].

Отже, у V-ХІ ст. середньовічні європейські міста досягли значних успіхів і стали динамічними центрами господарського розвитку.

5. Економічні погляди Фоми Аквінського

Особливістю економічної думки ранньогоканонізму було те, що в період зародження Середньовіччя засуджувався торговельний прибуток і лихварський процент, які розглядалися як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх. Зміна поглядів каноністів найбільш яскраво простежується у працях Фоми Аквінського. У трактаті “Сума теологій” Фома Аквінський, на відміну від ранніх кантоністів, підтримує становий поділ суспільства. Якщо ранні каноністи вважали, що безмежне нагромадження золота і срібла не відповідає моральним нормам суспільства, то Фома Аквінський вважав, що “справедливі ціни” можуть бути джерелом зростання особистої власності і створення “поміркованого” багатства, що не є гріхом. Визначення “справедливої ціни” як витрат Фома Аквінський вважає недостатньо вичерпним. На його думку, необхідно визнати, що “продавець має право продавати речі дорожче, ніж вони коштують самі по собі”, і при цьому річ “не буде коштувати дорожче, ніж коштує власнику”, в іншому випадку продавець зазнає збитків, бо не отримує винагороду, яка відповідає його соціальному стану, втратить певну кількість грошей як винагороду за те, що втрачає дану річ. Саме тому, на думку вченого, дозволено продавати речі дорожче, ніж вони коштують.

Торговельний прибуток і лихварський процент засуджувалися каноністами. На думку Фоми Аквінського, потрібно, щоб торговельний прибуток і процент на позику були не самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що в торгівлі та позикових операціях є праця, транспортні та інші матеріальні витрати і навіть ризик [29].

6.Господарство Київської Русі. “Повість временних літ”

УІХ ст. виникла сильна феодальна держава східних слов’ян(Ки-

ївська Русь). Відбувається встановлення системи її відносин із населенням, яка передбачала виробництво продукції, збирання податків, несення військової служби. Проявом встановлення першої форми па-

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

39

нування й підлеглості було збирання данини на користь держави – полюддя. Вона виражала верховне право князя на землю і встановлювала поняття підданства. Першим досвідом регламентації повинностей за-

лежного населення сталаподаткова реформа княгині Ольги, згідно з якою було встановлено “уроки” – норми данини, а також час і місце її збирання у визначених пунктах– “становищах” (це були пункти, де здійснювалася торгівля). Вводилась одиниця обкладання “дим” – сім’я або “плуг” – окреме господарство.

Основою господарства слов’янських земель було орне землеробство, розвивалось тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравали полювання та рибальство. Значного успіху досяг розвиток ремесла. Існували спеціалізовані центри з виплавлення заліза на території сучасної Вінниччини та Львівщини. З VІІІ ст. слов’янські племена оволоділи гончарним кругом. Розвивались обмін і торгівля [28].

У видатному творі “Повість временних літ” (кінець ХІ – початок ХІІ ст.), автором якого був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, стверджується, що джерелом всякого багатства є праця. Автор визнає природним поділ праці нарозумову і фізичну, але підкреслює, що для добробуту держави ці види праці однаково важливі– і мудреця, і ремісника. Важливим також є поділ праці у процесі виробництва, що удосконалює майстерність. Суспільно значущими, на думку автора, були всі види виробництва, які збагачують державу [29].

7.Розвиток феодального землеволодіння та його форм

вУкраїні. “Руська правда”

Індивідуальна земельна власність зародилася у Київській Русі ли-

ше у другій половині ХІ ст. “Руська правда”, складена за часів Ярослава до 1073 р., ще не знала такого способу власності. У “Правді Ярославичів” 1073 р. можна знайти підтвердження наявності особистого землеволодіння, поки що князівського. У розширеній редакції “Руської правди”, що оформилась наприкінці ХІІ– на початку ХІІІ ст., зустрічаємо чіткі докази наявності боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства. У літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем ХІ ст., а боярське – з ХІІ ст. Названі документи закріпили привілеї феодала, становище залежних від нього селян та інших груп населення. Низка статей передбачала покарання за посягання на власність, за розорення межі, за пограбування боярської садиби, за вбивство слуг феодала.

“Руська правда” відобразила походження феодальної залежності населення шляхом як економічного, так і позаекономічного примусу.

Приклад останнього – розорений смерд вимушений був піти в кабалу

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

40

до світського або церковного феодала. У “Правді Ярославичів” показано влаштування вотчини як форми земельної власності й організації виробництва. Її центром були палаци князя або боярина, будівлі його наближених, конюшні, приміщення для худоби. Вотчину можна було купити, продати, передати у спадщину. Вотчина, як правило, з’являлася шляхом приєднання багатими людьми земельних ділянок іншихоб щинників, зокрема збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Вотчина могла бути княжою, боярською, монастирською, церковною. З Х-ХІ ст. смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк або -від працьовують барщину. Але в цей період ще значна частина жителів залишались незалежними від бояр. Існувала общинна власність, яка переважала у сільському господарстві.

У Київській Русі люди, що служили князю, були особливим класом київського населення, тільки на княжій службі можна було стати боярином, тобто тогочасним аристократом. Вся інша маса суспільства складалася із людейвільних і рабів(холопів). З розвитком міського життя і торгівлі серед вільних людей стали виділяти міських людей, яких називали “градскими людьми”, і селян, яких називали смердами, які були вільними людьми і мали своє господарство. Якщо смерд йшов у батраки до іншого землевласника, він уже не вважався самостійною людиною і називався закупом. Але закуп не був рабом, якщо він міг розрахуватися зі своїм хазяїном і завести власне господарство. Окремо виділялось церковне суспільство, яке підпорядковувалося ру-

ському митрополиту: духівництво, монастирі, церковні робітники, “страдні люди” [20].

8. Місто та міське господарство в Київській Русі

УVІ-ІХ ст. від сільського господарства відокремилось ремесло.

Вепоху Київської Русі відбувався справжній розквіт ремісничого ви-

робництва. Інтенсивний процес відокремлення ремесла від сільського господарства приводив до зосередження в містах великої кількості ремісників, які виготовляли товар не тільки на замовлення, але й на продаж. Перші міста (гради) з’явилися на Русі наприкінціV – у пер-

шій половині VІ ст. Град означав укріплене поселення, огороджене мі-

сто. Ще у ІХ-Х ст. міста являли собою фортеці. Формування міста як центру ремісників і торгівців тільки починалось.

Соціально-економічне, політичне та культурне життя Київської Русі зосереджувалося в містах. Переважна більшість їх жителів були ремісниками різних спеціальностей, які об’єднувалися в корпорації на

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

41

зразок західноєвропейських цехів. Чимало городян займалися торгівлею. Міські ринки являли собою водночас головні площі, на яких вирувало життя. У Києві було вісім ринків, кожен з яких спеціалізувався з продажу певних товарів. Через Київ проходив водний шлях “Від варягів до греків”. Торгівля здійснювалася з Візантією, країнами Поволжя. Постійними були контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією.

На Русі купці об’єднувалися в корпорації, що спеціалізувалися на торгівлі певними товарами з тими чи іншими країнами.

УКиєві, Галичі, Володимирі-Волинському та інших великих містах були колонії іноземних купців, для яких будували торгові двори.

Розвиток міст сприяв переходу від натурального господарства до грошового. Головними платіжними засобами були іноземні монети. Близько 990 р. Володимир Святославович викарбував на честь хрещення Русі перші руські монети [28].

9.Економічний розвиток українських земель

ускладі Польщі та Литви

Удругій половині XIV ст., в той час як в Західній Європі утвори-

лися централізовані держави, більшу частину українських земель (Че- рнігово-Сіверщина, Київщина, Поділля, східна частина Волині) було приєднано до Великого князівства Литовського, а Галичину і Західну Волинь (Холмщину і Белзщину) загарбала Польща. У 30-х роках XV ст. під владу Польського королівства потрапило Західне Поділля. Закарпаття загарбала Угорщина, а Буковина увійшла до складу Молдавського князівства [14].

Загарбання українських земель іноземними державами призвело до змін у земельних відносинах. Виникла і поступово збільшувалася земельна власність литовських, польських, угорських, молдавських феодалів. У Галичині, Холмщині, Белзщині княжі землі або перейшли у володіння польського короля (так звані королівщини), або передавалися польській шляхті.

У Великому князівстві Литовському земельна власність була умовною, тимчасовою, пов’язаною з військовою службою. Великий князь вважався господарем усієї землі, що складалася з князівських і волосних земель, які надавалися удільним князям. Після ліквідації уділів у кінці XIV ст. землі отримували князівські намісники(старости), призначені в землі-воєводства. Ті, в свою чергу, розподіляли землі між місцевими князями і боярами, повітовими воєводами та старостами. Так встановлювалася ієрархія васальних відносин. Ця залежність визначалася в угодах і присяжних грамотах. Володар землі міг передавати її у спадщину лише з дозволу уряду, якщо наступний

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

42

власник продовжував служити у війську. Таке правило поширювалося на всі види земель – спадкові, куплені, вислужені.

Протягом другої половини XIV-XV ст. на українських землях почало складатися магнатське і шляхетське землеволодіння. Найбільшими власниками землі були польський король, Великий Литовський князь і представники знатних родин. Вони отримали назву магнатів. У Великому князівстві Литовському найбільше магнатів було на Волині.

Військово-службовий стан (шляхта) складався з земських бояр, військових слуг, магнатів, заможних міщан і селян, які бажали служити у війську князя і могли утримувати себе під час походів, їхнім головним державним примусом була військова служба [13].

Продовжувала зростати власність церковних феодалів. З появою на українських землях католицьких митрополій і єпископств(кінець XIV – початок XV ст.) вони отримали королівські дарчі грамоти на території, населення яких не підлягало юрисдикції верховної влади і звільнялося від загальнодержавних податків.

На Закарпатті феодальна власність почала зростати XIIIз ст. У Буковині землі належали нащадкам галицьких бояр і молдавським феодалам.

Еволюція земельних відносин на українських землях призвела до внутрішньої перебудови вотчин, змін у соціально-економічному становищі та юридичному статусі селянства. Почався процес закріпачення, що визначалося посиленням земельної, особистої, судово-адміністратив- ної залежності селян від феодала, загальнодержавним обмеженням свободи їхньої господарської діяльності та переходу. Ці процеси були також пов’язані з розвитком товарно-грошових відносин, зростанням ринку сільськогосподарської продукції, новими формами господарства, орієнтованими на ринок [13-14].

У Великому князівстві Литовському панівним типом селянського господарства залишалося дворище, що складалося з димів. Селяни за майновим і правовим становищем поділялися нарізні категорії: данників, тяглових, службових, їх об’єднувала поземельна залежність від феодала та відносна правова свобода.

Отже, селянське землеволодіння в результаті тривалого розвитку феодальних відносин в українських землях руйнувалося. Посилилася феодальна залежність селян, розпочався процес їх закріпачення, складалася фільваркова система сільського господарства.

Основою економіки українських земель традиційно було сільське господарство. Велике значення мала система рільництва. У Київську добу в лісостеповій зоні було поширене орне землеробство, у лісових районах – підсічне. В XI-XIII ст. парова система з дво- і трипільною сівозміною переважала практично на всій території, співіснуючи з пе-

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

43

релоговою та підсічною. Головними землеробськими роботами були оранка, посів, боронування, жнива, молотьба. При трипільній системі землеробства збільшувалася площа ріллі, зростала врожайність, певною мірою зберігалася структура ґрунту.

В Україні-Русі культивували жито, пшеницю, овес, просо, гречку. Поряд з зерновими та технічними вирощували городні культури. З найдавніших часів в Україні було поширене садівництво. Сади насаджували монастирські та феодальні господарства, а також заможні селяни. Селяни розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней, свійську птицю: курей, качок, гусей. У господарствах князів і бояр тримали багато коней, які були потрібні на час військових походів та безперервних феодальних війн. Основні види господарства доповнювали промисли. Значну роль у господарстві мало мисливство. Особливо цінувалися хутрові звірі. З давніх часів українці займалися рибальством [14].

Література: 13, 14, 20, 21, 28, 29.

Тема 5. ФОРМУВАННЯ ПЕРЕДУМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

(XVІ – перша половина XVII ст.)

1.Передумови, роль та значення Великих географічних відкриттів у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації.

2.Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела, значення.

3.Розвиток форм господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва.

4.Господарська система Англії в ХVІ-ХVІІ ст.

5.Господарська система Голландії в ХVІ-ХVІІ ст.

6.Виникнення та розвиток меркантилізму.

7.Особливості господарського розвитку українських земель у ХV- І ХVІІ ст.

1. Передумови, роль та значення Великих географічних відкриттів у становленні

ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації

У становленні європейського ринкового господарства важливу роль відіграли Великі географічні відкриття. Їхньою передумовою була криза левантійської торгівлі, яка виникла після загарбання турками

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

44

Константинополя у 1453 році. Континентальна торгівля також занепала. З XV ст. посилюється попит Західної Європи на благородні метали, екзотичні товари, сільськогосподарську продукцію та деякі види сировини. Відчувалася нестача грошей в обігу. Причинами цього було збільшення кількості людей, безпосередньо не пов’язаних з харчовим виробництвом; подальше соціально-майнове розшарування;

підвищення рівня споживання привілейованих та взагалі заможних верств населення. Географічним відкриттям передували господарські та науково-технічні досягнення та сприяв розвиток абсолютизму. В Європі з’явилися нові типи кораблів, зросла їх вантажність; винайдено барометр, гідрометр; вдосконалено компас та видано географічний атлас. Європейські монархи потребували значних коштів для утримання війська, чиновників, двору, прагнули розширення володінь [13].

Роль Великих географічних відкриттів у розвитку ринкового господарства виявляється в таких аспектах:

1.Почала формуватися колоніальна система, яка прискорила виникнення у Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню у буржуазії великих грошових сум, необхідних для організації великих капіталістичних підприємств. Піднесення Іспанії і Португалії як колоніальних держав було відносно недовгим. Отримані від колоній багатства феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії і Франції заохочувався розвиток промисловості й торгівлі. Позиції Англії, Франції і Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювались. Ці країни змогли більш ефективно використати географічні відкриття для розвитку ринкової економіки та створення власних колоніальних імперій.

2.Африку, Америку і Австралію поєднали між собою торговельні шляхи, почав створюватися світовий ринок. Його виникнення стало ще одним потужним поштовхом до зародження та розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи, а монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. У боротьбі за оволодіння новими ринками поступово почали створюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним районом світу. Найбільш могутніми з них були Ост-Індські компанії в Голландії й Англії, яким вдалося монополізувати індійський ринок.

3.Відбулась так звана революція цін, зумовлена ввезенням з Америки до Європи великої кількості золота і срібла. У XVI ст. загальна

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

45

кількість “дзвінкої монети”, яка перебувала в обігу в західноєвропейських країнах, зросла більш ніж у 4 рази. Такий великий наплив відносно дешевого золота і срібла призвів до різкого падіння їхньої вартості та значного підвищення цін на продукцію сільського господарства та промисловості.

4.“Революція цін” сприяла зміцненню позицій міської і сільської буржуазії, що зароджувалась, підвищенню її доходів і збільшенню кількості мануфактурних робітників. Розорювались великі землевлас- ники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни і наймані робітники, збагачувалась буржуазія.

5.У результаті Великих географічних відкриттів слідом за переміщенням головних торговельних шляхів центр економічного життя перемістився з країн Середземного моря до держав, розташованих на берегах Атлантичного океану. Стали занепадати італійські містареспубліки, виникли нові центри світової торгівлі: Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме останній став найбагатшим містом в Європі, світовим торговельним і фінансовим центром. У XVI ст. виникли товарна і фондова біржі. На відміну від Португалії і Іспанії, які мали переваги в торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія цих країн швидко багатіла, переправляючи золото і срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово вони витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім – із заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і південних морів на межіXVI-XVII ст. ініціативу перехопили Нідерланди, а в 40-ві роки XVII ст. буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту, панування на морі, колоніальні володіння.

6.Наслідком Великих географічних відкриттів стало посилення но-

вих тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженогомеркантилістського характеру. Правлячі династії в Іспанії, Англії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу був породжений капіталізмом, що розвивався в надрах феодалізму та сприяв формуванню й розвитку ринкової економіки.

Таким чином, у результаті Великих географічних відкриттів окремі країни Західної Європи опинились у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва. Позитив-

ний вплив мала на них географічна близькість до нових морських шляхів світової торгівлі й ,тещо Русько-Литовська та Московська

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

46