Тема 3. ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ. КОГНІТИВНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ. ЧУТТЄВИЙ І ЛОГІЧНИЙ РІВНІ ПІЗНАННЯ

План

1.Свідомість у системі людської психіки та передумови її виникнення.

2.Свідомість і її структура.

3.Поняття самосвідомості в психології.

4.Рівні свідомості.

5.Стани свідомості.

6.Когнітивна сфера особистості.

7.Чуттєвий і логічний рівні пізнання.

1. Свідомість у системі людської психіки та передумови її виникнення

Психіка, як і будь-яке явище природи, після свого виникнення весь час змінюється, удосконалюється, розвивається. Кожна нова стадія розвитку психіки, як і розвиток будь-якого явища, зберігає попередні особливості, які виявилися доцільними, і включає щось нове, що виникає внаслідок нових певних обставин, вимог життя, необхідності.

Отже, кожна стадія містить у собі як попередньо виниклі особливості, так і нові, необхідні, що є характеристикою явища саме в даний момент.

Свідомість людини розвивалася в процесі трудової діяльності, здійснення спільних дій для добування їжі при різкій зміні умов життя первісної людини. І хоча видові біолого-морфологічні особливості людини стійкі вже протягом 40 тисячоріч, розвиток психіки людини відбувався в процесі трудової діяльності. Отже, як матеріальна, так і духовна культура людства – це об’єктивна форма втілення досягнень психічного розвитку людства.

У процесі історичного розвитку суспільства людина змінює способи та прийоми своєї поведінки, трансформує природні задатки і функції у вищі психічні функції – специфічно людські, історично обумовлені форми пам’яті, мислення, сприйняття (логічна пам’ять, абстрактнологічне мислення), опосередковані застосуванням допоміжних засобів, мовних знаків, створених у процесі історичного розвитку. Єдність вищих психічних функцій становить свідомість людини.

Отже, психіка людини – вищий рівень еволюційного розвитку психіки. При цьому людська психіка багато в чому схожа на психіку тварин. Найважливішою відмінністю психіки людини є те, що вона володіє свідомістю.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

42

Людина, завдяки своїй свідомості, здатна усвідомлювати те, що відбувається навколо, що відбувається з нею при цьому, що вона робить, тобто свою поведінку. Вона може думати про предмети, явища, подумки перетворювати їх і знаходити вирішення багатьох проблем у внутрішньому, плані, може думати про абстрактні речі, які далекі від її повсякденного життя. Свідомість людини дозволяє їй глибше пізнати світ, зрозуміти його, що неможливо пізнати через безпосереднє спостереження.

2. Свідомість і її структура

Психіка є явище, що забезпечує істоту інформацією про світ, в якому вона живе. Потреба в інформації і знаннях про світ може бути різною залежно від того, яку активність проявляє істота. Для більш складної взаємодії та поведінки потрібно більше інформації, вона повинна бути більш повною, точною.

Найскладнішою є форма активності людини, яка від природи не просто бере щось готове, а яка змінює те, що є в природі, відповідно до своїх потреб, і прагне це максимально пристосувати до своїх умов життя. Тому потрібна така особливо складна інформація, яка б максимально забезпечила можливість перетворення і при цьому творення, а не руйнування. Це повинно бути таке перетворення, яке весь час на основі попереднього досвіду удосконалюється, що і зумовлює суспільноісторичний прогрес. Тому потрібно, щоб зберігався досвід попередніх успішних перетворень і щоб він передавався від одного покоління іншому.

Формою збереження цього досвіду теж є свідомість. Якою ж повинна бути інформація про світ, про досвід його перетворення від свідомості? По-перше, вона повинна зберігатися, а отже, мати відповідну форму для фіксації. Такою формою є мова. По-друге, вона повинна орієнтувати стосовно перетворень, а отже, забезпечувати уявлення про мету, що можливо на основі знання законів існування світу взагалі і всього, що в ньому існує.

Свідомість постає як сукупність знань, вироблених попередніми поколіннями, яка фіксується мозком людини з допомогою мови, слова і яка належить спільноті людей, є узагальненням досвіду перетворення світу. Хто із окремих людей більше привласнює досвід у вигляді дій, вмінь, навичок чи знань про закони навколишнього середовища в умовах навчання, той більш успішним постає у перетворюючій діяльності,

аотже, збільшує свої шанси на щастя.

Упсихології традиційно існують два підходи до пояснення специфіки свідомості.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

43

Одні психологи дотримуються релігійних поглядів, тобто вважають, що душа є божим даром людині і що вона містить у собі духовне. А отже, на їх думку, вирішальне значення має духовний світ, що персоналізується у вигляді Бога, який існує в ідеальному світі в ідеальній формі. Матеріальний світ, в якому живе людина, є похідним від ідеального і від світу інформації взагалі.

Інші психологи керуються природничими науковими переконаннями, тобто вважають, по-перше, що матеріальний світ для людини постає таким саме тому, що цього вимагають умови її життя і взаємодії зі світом, а мозок як високоорганізована матерія є основою, що забезпечує цю якість, по-друге, що свідомість – це результат не тільки попереднього розвитку, а й поступового переходу до нових видів діяльності в історії людства, результат зміни способу життя. У цілому, вирішального значення надається соціальності буття людини, праці, мові, суспільно-історичному досвіду людства.

Ці дві точки зору співіснують у сучасній психології і доповнюють одна одну в прагненні пояснити свідомість людини, і як матеріально обумовлене явище, тобто таке, що пояснюється існуванням особливої матерії, і як ідеально обумовлене явище, тобто таке, що пояснюється існуванням відносин між людьми, інформації, досвіду.

Визначаючи сутність свідомості, інші автори звертають увагу на те, що у свідомості, як сукупності загальнолюдських знань, досвіду, останній може розглядатися не тільки з точки зору форми його збереження, не тільки у вигляді слова і змісту свідомості, а як категоріальноціннісна сукупність. Це означає, що людина не тільки отримує інформацію, а й усвідомлює її завдяки самосвідомості, з точки зору її значущості для себе.

Таким чином, звертається увага, що свідомість – це не тільки система знань, відображення, а й система відношення, ставлення людини до того, що відображається в свідомості. Тому свідомість людини розглядається як система психічної саморегуляції, що заснована на соціально сформованих категоріях і ціннісних орієнтаціях. Це є також системно-інтегроване категоріально-ціннісне відображення дійсності, що опосередковане суспільно-історичним досвідом. Категорії вказують на знання, а цінності на ставлення до самих знань і до того, про що вони.

Свідомість – це особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення.

Свідомість – вища інтегруюча форма психіки, результат суспільноісторичних умов формування людини в трудовій діяльності у ході постійного спілкування (за допомогою мови) з іншими людьми.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

44

Свідомість – це найвища, властива людині форма узагальненого відображення дійсності в її стійких властивостях і закономірностях навколишнього світу, формування у людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, в результаті чого досягається пізнання і перетворення внутрішньої дійсності.

Вивчаючи структуру свідомості, О.М. Леонтьєв виділив три її складові: відчуттєва тканина свідомості, значення й особистісний сенс.

Відчуттєва тканина свідомості утворює відчуттєвий склад конкретних образів дійсності, яка реально сприймається або відтворюється в пам’яті. Особлива функція відчуттєвих образів свідомості полягає в тому, що вони надають реальності картині світу, яка відкривається суб’єкту. Інакше кажучи, саме завдяки відчуттєвому змісту свідомості світ виступає для суб’єкта як існуючий не у свідомості, а поза його свідомістю – як об’єктивне “поле” і об’єкт його діяльності”. Відчуттєва тканина – це переживання “почуття реальності”.

Значення – це той загальний зміст слів, схем, карт та ін., що зрозумілі всім людям, що говорять однією мовою, що належать до однієї культури або до близьких культур, які пройшли подібний історичний шлях. У значеннях узагальнюється, кристалізується і зберігається для наступних поколінь досвід людства. Вивчаючи світ значень, людина пізнає цей досвід, залучаючись до нього, і може внести в нього свій вклад. У значеннях подається перетворена і згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивості, зв’язки і відношення, що розкриті сукупною, суспільною практикою. Універсальною мовою значень може бути мова мистецтва– музики, танцю, живопису, театру, мова архітектури.

Переломлюючись у сфері індивідуальної свідомості, значення набуває особливого, тільки йому властивого сенсу. Наприклад, для всіх сьогодні має значення робота. Для одних – це тяжкий засіб виживання, для інших – це умова матеріального благополуччя і можливість самоактуалізації. Той зміст значення, який воно набуває особисто для кожної людини, називається особистісний сенс. Таким чином, особистісний сенс відображає суб’єктивну значущість тих чи інших подій, явищ, дій дійсності до інтересів, потреб, мотивів людини.

Розбіжність особистісних сенсів створює труднощі розуміння людьми один одного. Випадки такого нерозуміння, які виникають через те, що одна й та ж подія має для людей різний сенс, отримали назву “смисловий бар’єр”. З точки зору О.М. Леонтьєва вказані складові створюють складну і дивовижну реальність, якою є людська свідомість.

В.П. Зінченко запропонував інакше виділяти складові компоненти свідомості. Зокрема, він вважає, що потрібно виділяти дві складові свідомості.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

45