- •54. 1 Всеукраїнський з’їзд рад. Утво
- •55. Органи управління народним господарством 1918-1920
- •56. Воєнно-політичний союз усрр та рсфрр та іншими республіками
- •57. Ііі всеукр з’їзд рад. Конституція усрр 1919
- •58. Органи захисту більшовицького режиму 1918-1920
- •59. Становлення та розвиток радянського права 1917-1920
- •60. Україна і утворення срср
- •61. Нова економ політика та її законодавче оформлення
- •62. Основні риси права україни в період непу
- •63. Зміни в конституції усрр у 20-х р
- •64. Кодифікація законодавства у 20 рр 20 с
- •65. Зміни в державному ладі в 30-ті рр. 20ст
- •66. Основні риси права урср у 30-ті рр. 20 ст.
- •67. Зміни в суспільно-економічному ладі в 30-ті рр. 20 ст.
- •68. Державність західно укр. У 20-30 рр 20 ст.
- •69,Перебудова державних органів на основі конституції 1937р.
- •70. Перебудова і діяльність держ механізму у війну
- •71. Окупаційний режим і рух опору (1941-1945)
- •72. Право у роки війни 1941-1945
- •73. Державний лад украъни у 1945-1960р.
- •74. Характеристика права ( 1945-1965).
- •75. Зміни в адм., сусп.-політ устрої західноукр земель після приєднання їх до складу урср
- •76 Характеристика суспільного устрою у повоєнні роки та період десталінізації
- •77. Друга радянська кодифікація права
- •78. Державний апарат ( 2пол 60 – 1 пол 80рр 20 ст)
- •79. Командно-адміністративна система управління 60-80р.
- •80. Основні риси законодавства (60-80 р 20 ст)
- •81. Україна на шляху до державної незалежності
- •82. Зміни в законодавстві 1985-1991
57. Ііі всеукр з’їзд рад. Конституція усрр 1919
Проект першої Конституції УСРР розглянули і детально обговорили українські більшовики на своєму III з'їзді, a 14 березня 1919 р. III Всеукраїнський з'їзд рад України затвердив його як основний закон республіки. Текст Конституції написано українською мовою Конституція УСРР 1919 р. визначила основи державного ладу, державного устрою, компетенцію органів влади, виборчу систему, права і свободи громадян. соціальна основа держави - диктатура пролетаріату; політична основа - влада рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Декларація прав і обов'язків працюючого та експлуатованого народу: проголошення трудящим права на працю, освіту, матеріальне забезпечення, політичні права, свободу преси, совісті зборів, союзів тощо Виборче право - обмежене, лише трудящим масам (робітникам та селянам-біднякам), вибори - багатоступеневі при відкритому голосуванні списком.
58. Органи захисту більшовицького режиму 1918-1920
Більшовицька влада, зруйнувавши залишки попередніх судових та правоохоронних структур, велику увагу приділяла створенню органів захисту власного режиму. Постановою уряду "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 р. створювалися дільничні, повітові й міські народні суди, вироки й рішення яких були остаточними і не підлягали апеляційному чи касаційному оскарженню. Спори із земельних, цивільних, трудових справ відповідно до постанови уряду від 20 січня 1918 р. передавалися на розгляд позасудових та громадських органів: селянських земельних комітетів, примиренських камер, житлових камер, відділів праці місцевих Рад тощо. Відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р. система народних судів була реорганізована. На базі дільничних судів створювався єдиний народний суд, повітові та міські суди скасовувалися. У якості касаційної інстанції скликалися ради (з'їзди) народних суддів повіту (судового округу). Положенням РНК про народний суд від 26 жовтня 1920 р. запроваджувалися постійно діючі губернські ради народних суддів у складі голови, його заступника, 2-5 членів, які обиралися з'їздом народних суддів. Кримінальні справи народний суд розглядав колегіально у складі народного судді та двох або шести народних засідателів, які обиралися відповідними радами чи виконкомами. Для кандидатів на посаду народного судді вимагався досвід політичної роботи. Функція придушення опору диктатурі пролетаріату покладалася на революційні трибунали, які створювалися по одному на губернію. На розгляд трибуналів передавалися справи про контрреволюційні злочини, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію, а з 1920 р. також справи про бандитизм, розбій, крадіжки тощо. Відповідно до Положення про революційні трибунали від 23 січня 1918 р. вони діяли за спрощеною процедурою. Щоправда, передбачалося здійснення попереднього слідства особливими народними слідчими, функцій обвинувачення — обвинувачами, захисту — правозаступниками. Кількісний і персональний склад членів трибуналу визначався губвиконкомом, але він не міг бути меншим 15-ти осіб. Справи розглядалися у складі трьох, а з березня 1920 р. — п'яти членів трибуналу. У квітні 1919 р. був створений Верховний касаційний суд, який розглядав скарги на вироки трибуналів, а наприкінці травня 1919 р. — Верховний революційний трибунал. Він діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості.
Для боротьби з контрреволюційними, військовими та іншими злочинами у Червоній Армії створювалися військові трибунали, порядок діяльності яких визначався Положенням про особливі військові трибунали від 11 грудня 1918 р. Особливу роль у боротьбі насамперед з політичними ворогами більшовиків відігравала створена за прикладом РСФРР декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 3 грудня 1918 р. Всеукраїнська надзвичайна комісія, яка боролася з контрреволюцією, саботажем та посадовими злочинами (ВУНК). Хоча формально ВУНК створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ, а в 1920 р. була підпорядкована РНК УСРР, реально відбувалося її перетворення у своєрідну репресивно-каральну структуру більшовицької партії. Діяльність ВУНК значною мірою спрямовувалась Всеросійською НК, безпосередньо підпорядкованою ЦК РКП(б). У 1917 р. Ради робітничих депутатів розпочали створювати загони робітничої міліції. Основним її призначенням було запобігання спробам контрреволюційного перевороту. Однак загони міліції займалися переважно охороною заводів і фабрик, підтриманням громадського порядку в містах, боротьбою зі злочинністю, робили обшуки осіб, які займалися спекуляцією, чим штучно створювали господарські та продовольчі труднощі тощо. Реорганізація цих загонів у відділи міліції при військово-революційних комітетах розпочалася наприкінці 1918 р. Відповідно до декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 5 лютого 1919 р. здійснювався перехід до штатної радянської міліції у республіканському масштабі. В її структурі поступово склалися карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова, морська служби. На підрозділи міліції покладався обов'язок підтримання порядку в містах і селах, проведення невідкладних слідчих дій, затримання злочинців, сприяння судовим установам у виконанні вироків. 30 березня 1920 р. при НКВС УСРР було створено Головне управління радянської робітничо-селянської міліції. Нагляд за виконанням законодавчих актів влади здійснювали також численні контрольні комісії, відділи, уповноважені. Серед наглядових і контрольних органів важливе місце належало Народному комісаріату юстиції та його губернським, повітовим і міським відділам.