Проблеми і перспективи розвитку соціальної інфраструктури регіонів України
.docxДержавний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи» РЕФЕРАТ з предмету: Регіональна економіка на тему: Проблеми і перспективи розвитку соціальної інфраструктури регіонів України Виконав: студент 1 курсу, групи Ф-52 денного відділення Бородавка В.О. Суми – 2015
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………………………… 1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів………………………………………………………………………………………….. 2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури………………………………………………………………………………. 3. Особливості розвитку соціальної інфраструктури регіонів………
4. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості соціальною сферою населення……………………………
5. Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів………………………………………………. Висновки………………………………………………………………………………………… Список літературних джерел…………………………………………………………
Вступ
Соціальна сфера діяльності на регіональному рівні полягає у здійсненні просторових процесів у суспільстві, впровадженні раціональних форм організації життя людей з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, розвитку особистості, відновлення життя, відтворення населення. Ця сфера безпосередньо пов’язана з політикою, економікою, соціологією, демографічними дослідженнями тощо. До складу соціальної сфери регіону відносяться установи, що сприяють відтворенню населення, установи охорони здоров’я, соціального захисту населення, організація санаторно-курортного, туристично-готельного обслуговування, фізкультури і спорту. Завдання регіональних установ, що сприяють відтворенню населення –задовольнити потреби людей. Останнім часом соціальній сфері на регіональному рівні приділяється все більше уваги. Об’єктивно оцінюючи особливості соціально-економічного розвитку окремих територій, необхідно зауважити, що абсолютно однакового стану якості життя людей на усій території України досягти неможливо. Регіони різняться за природо-кліматичними, економічними, історичними та іншими умовами, які за своєю сутністю визначають відмінності та специфічні особливості життя людей на окремих територіях. Об’єктом дослідження даного реферату є теоретичні засади регіональної економіки і розміщення продуктивних сил. Предмет дослідження – роль і значення соціальної інфраструктури України. Мета написання реферату - дослідження ролі і значення соціальної інфраструктури України. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: - дослідити сутність, особливості функціонування і розвитку соціальної інфраструктури; - охарактеризувати галузеві ланки соціальної інфраструктури України, дослідити їхню роль у задоволенні потреб населення; 1. Значення, сутність та основні функції комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил регіонів Соціальна сфера - одна з найважливіших у житті суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства та особи, умови праці і побуту, охорони здоров’я, відпочинку.
Соціальна сфера - це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві з метою розвитку масових комунікацій, зміцнення держави. До соціальної сфери належить також діяльність з розвитку в людей духовності, виховання совісті, здатності розрізняти добро і зло, оцінювати свої вчинки, формулювати для себе моральні приписи і вимагати їх виконання. Соціальна сфера розвивається згідно з соціальною політикою, яку формує держава відповідно до умов національного, культурного і духовного життя. На мою думку суть сучасної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дає нам все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності різних соціальних верств населення, свідомої коаліції людей, що обрали шлях розбудови вільної демократичної держави. Я думаю, що ця політика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць, умов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, сприяти оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного обслуговування і профілактичного контролю. Соціальна політика держави виходить з необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам і прошаркам населення: самотнім громадянам похилого віку, тим, які втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям та ін. Поряд з цим проголошується життєздатність поєднання свободи громадян з їхньою відповідальністю: кожного перед суспільством і суспільства за кожного громадянина держави. Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути дані рівні стартові можливості - зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови взаємодії та гармонії у повсякденному житті. Соціальна справедливість - міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп, що об’єктивно зумовлюється рівнем матеріального та духовного розвитку суспільства. Міра рівності виражається в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей. Ідеться про встановлення і дотримання всіх чітко визначених критеріїв. Критеріями соціальної справедливості є вільний вибір господарської діяльності на основі визнання багатоманітності форм власності; створення однакових правил господарювання на засадах ринкової економіки. Це означає усунення різних цін на однакову продукцію і дію ринкової ціни, яка створює рівні умови реалізації продукції і послуг для всіх форм господарювання; рівне право одержувати винагороду за кількість і якість затраченої праці з урахуванням кінцевих результатів виробництва незалежно від соціального походження, статі, національності; гарантію безплатного медичного обслуговування в певних межах; рівні умови для розвитку здібностей, що проявляються в існуванні рівних можливостей для виховання дітей, отримання членами суспільства загальної освіти і професійної підготовки за їхнім бажанням і здібностями; відсутність привілеїв і елітних умов життя для певних груп працівників, окрім дітей і жінок-матерів; гарантію допомоги людям, які опинилися у надзвичайній ситуації; усунення істотних відмінностей у рівні життя мешканців міста і села, а також населення різних регіонів; свободу пересування, вибору місця проживання. Соціальна інфраструктура - це особливий комплекс галузей народного господарства - таких, як освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгівля тощо. Функціональна спільність цих галузей полягає в тому, що праця в них спрямована безпосередньо на людину і суспільство в цілому. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства - людей. Вплив соціальної інфраструктури на підвищення продуктивності праці виявляється в різних аспектах: розвиваються здібності людей до праці через піднесення освітнього і культурно-технічного рівня працівників, скорочуються втрати часу внаслідок скорочення захворюваності людей, створюються сприятливі соціально-побутові і житлові умови. Великою є роль соціальної інфраструктури й у виконанні таких соціальних завдань, як зближення за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна інфраструктура на формування, споживання і використання вільного часу працівників матеріального виробництва. Але якщо все проаналізувати, то теперішній час розвиток галузей соціальної інфраструктури ще відстає від реальних потреб народу. Основною причиною цього відставання є успадкована Україною економічна система, яка виробляла продукцію здебільшого для виробництва, а на соціальну інфраструктуру виділяли кошти за залишковим принципом. У сучасних умовах соціальна інфраструктура являє собою необхідну ланку розвинутої системи суспільного розподілу праці. Як і в матеріальному виробництві, у соціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини. Економічні відносини в соціальній інфраструктурі за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріального виробництва і виявляють себе, по-перше, як економічні відносини доведення матеріальних благ до споживання в соціальній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг. Економічні відносини з приводу доведення матеріальних благ до споживання являють собою відносини обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг визначається тим, що процес створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно процесом споживання матеріальних благ. А тому відносини з приводу створення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відносинами суспільно організованого споживання продукції, створеної в матеріальному виробництві. Слід зазначити, що послуги є предметами споживання. В Україні певним категоріям населення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим - на пільгових умовах, ще іншим - у платній формі. Безкоштовні послуги - це послуги соціально-культурних галузей соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров’я і певних видів культурного обслуговування). Розвиток цих послуг забезпечують за рахунок суспільних фондів споживання.
Платні послуги - це послуги підприємств і установ житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, зв’язку, пасажирського транспорту, правових служб та ін. Платні послуги, як і товари народного споживання, задовольняють платоспроможний попит населення на споживчі блага. Розвиток платних послуг забезпечують завдяки залученню коштів населення, а також ресурсів підприємств і організацій усіх галузей незалежно від їхньої спеціалізації. До соціальної сфери належать такі галузі соціальної інфраструктури та види діяльності: · діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення;
· діяльність з формування доходів членів суспільства;
· діяльність із соціального забезпечення і захисту громадян;
· діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення;
· охорона здоров’я;
· народна освіта;
· торгівля, громадське харчування та побутове обслуговування;
· житлово-комунальне господарство;
· діяльність з екологічного захисту громадян;
· культура і мистецтво. 2. Передумови і принципи розвитку і розміщення соціальної інфраструктури. Соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкою методологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначено закономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі негативні процеси. Думаю, що необхідно зробити акцент на тому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тільки формує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, що стосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагає різноманітних прийомів і методів економічного аналізу. Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.
На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об’єкт та предмет дослідження, що пов’язаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні зв’язки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних об’єктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об’єкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.
Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її об’єктами.
Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.
Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.
Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.
В умовах ринкових перетворень перед наукою та економікою держави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з як найменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.
Вищезазначений аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Я вважаю, що Україна повинна переглянути свої погляди на соціальну інфраструктуру.
Підвищення ефективності промислового виробництва – не єдина мета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розв’язуються і важливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.
Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці.
Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов’язана з ним ефективність виробництва і якість роботи.
Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.
Чималі резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.
Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування. Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. Я думаю, що в умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.
Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно -кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. 3.Особливості розвитку соціальної інфраструктури регіонів . Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціально-культурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність. Освіта
Забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили. Культура Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об'єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва - характерний показник розвитку культури будь-якої держави. Охорона здоров’я Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров'я включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними. Матеріально-побутовий комплекс Забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення. 4. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості соціальною сферою населення Ефективність та економічна доцільність територіальної організації соціальної інфраструктури можливі лише при врахуванні сукупності факторів, які впливають на зосередження об’єктів, їх груп і сфер діяльності.
Територіальна організація соціальної інфраструктури має задовольняти такі критерії: збалансованість системи з іншими структурами в регіоні; комплексність як на рівні регіону, так і окремого населеного пункту; оптимальність розмірів об’єктів; відповідність потужностей та технічного оснащення об’єктів до потреб населення. Освіта. Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об'єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Культура. Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів).
Матеріально-побутовий комплекс. За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторно-курортні центри. Для поліпшення рівня забезпеченості населення житлом необхідно не лише збільшити масштаби житлового будівництва, але і більше уваги приділяти комплексній забудові населених пунктів, інженерному устаткуванню, розширенню вулиць, будівництву доріг з твердим покриттям, каналізаційних водопровідних ліній, санітарній очистці, освітленню вулиць, збільшенню кількості підземних переходів, будівництву об'їзних доріг тощо. Подальше підвищення ефективності житлового будівництва обумовлює необхідність значного покращання якості будинків у відповідності з запитами різних верств населення і соціальних груп. 5. Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення соціальної інфраструктури регіонів Своєчасне виявлення та розв’язання основних проблем в соціальній сфері країни є ключовим питанням для забезпечення стабільного розвитку держави в умовах фінансово-економічної кризи. Основою для прийняття оперативних рішень, необхідних для мінімізації соціальних ризиків, може бути об’єктивний та неупереджений аналіз змін у якості життя суспільства, який є інтегральним показником ефективності соціально-економічної політики держави та її спроможності реагувати на виклики часу. Оскільки якість життя зазвичай характеризується сукупністю таких взаємопов’язаних соціально-економічних показників, як рівень матеріального стану населення, демографічний розвиток та стан ринку праці, саме ці показники та динаміка їх змін можуть бути предметом порівняльного аналізу .
Показники рівня матеріального стану. Державна соціальна політика передбачає реалізацію заходів щодо зростання рівня матеріального стану населення, зокрема його доходів, забезпечення належного рівня оплати праці, подальшого розвитку механізму соціальних стандартів. Я думаю, що стабільне підвищення доходів населення є першорядним підґрунтям економічного зростання держави. Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати за всіма видами економічної діяльності, аналіз її структури свідчить про збереження значної міжгалузевої диференціації. Найвищий рівень оплати праці за згаданий період був зафіксований на підприємствах авіаційного транспорту та у фінансових установах. В той же час, середня зарплата у таких соціально важливих сферах, як охорона здоров’я та освіта, залишається на значно нижчому від середнього рівні. Отже, аналіз наявних статистичних даних свідчить про стале збереження в поточному році (як і в попередні періоди) помітної структурної диспропорції в оплаті праці, що вказує на слабку залежність заробітної плати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, якості та результатів праці. Я вважаю для того щоб зменшити вплив негативних факторів на соціальний розвиток держави треба провести такі заходи: У сфері доходів населення необхідно: · Уряду - забезпечити належну індексацію соціальних виплат і допомог з урахуванням нового прогнозу інфляції. Йдеться насамперед про пакет державної допомоги на дітей, материнський (сімейний) капітал, а також виплати, що надаються в рамках законодавства про соціальну підтримку окремих категорій громадян, які мають право на отримання державної соціальної допомоги; · з метою запобігання наростанню соціальної напруженості зосередити особливу увагу антикризових заходів у сфері оплати праці (стосовно як рівня заробітної плати, так і своєчасної її випали та повернення боргів) на регіонах. У сфері демографічної політики необхідно: · запровадити систему оперативного статистичного та медико-екологічного моніторингу демографічних процесів, порівняльного аналізу в Україні та по регіонах, відслідковувати причини погіршення демографічної ситуації; У сфері трудових відносин необхідно: · сформувати інформаційно-аналітичну базу для моніторингу трудових ресурсів й створити реєстр наявного трудового ресурсу з метою постійного відстежування стану професійно-кваліфікаційної структури, професійно-кваліфікаційного розвитку, зайнятості та ринку праці з синхронним їх співставленням та ситуаційними оцінками;