30.Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства. Правовий режим їх майна.

Державні та комунальні сільськогосподарські підприємства по­сідають особливе місце серед сільськогосподарських підприємств. Це зумовлено важливістю їхньої економічної ролі в агропромисло­вому комплексі та інших галузях народного господарства в цілому.

Державні сільськогосподарські підприємства залежно від спосо­бу утворення (заснування) та формування статутного фонду поді­ляються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні. Всі ко­мунальні підприємства є унітарними.

За ст. 63 гк унітарне підприємство створюється одним заснов­ником, який надає потрібне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затвер­джує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівни­ка, який сам призначає, керує підприємством і формує його тру­довий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання ре­організації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учас­ників), їхнього спільного управління справами; на основі корпо­ративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків під­приємства.

Державне (комунальне) унітарне сільськогосподарське підпри­ємство — це заснований на державній (комунальній) власності са­мостійний статутний суб'єкт господарювання, який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробничу (виробляє продукти харчування, продовольство та сировину рослинного і тва­ринного походження) та підприємницьку діяльність з метою одер­жання відповідного прибутку (доходу). Таке підприємство має са­мостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Воно створюється компетентним органом державної влади1 (органом місцевого самоврядування) в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної

(комунальної) власності, як правило, без поділу її на частки, і вхо­дить до сфери управління цього органу. Воно також може бути створене внаслідок адміністративного поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства україни. Створен­ня державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства шляхом відокремлення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених догово­рів з іншими суб'єктами господарювання.

Важливе значення для визначення правосуб'єктності держав­ного (комунального) унітарного сільськогосподарського підпри­ємства має також його статут, на основі якого воно діє (гл. 8 гк), який затверджується власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про найме­нування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фон­дів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їхню компетенцію, про умови реорганізації та лікві­дації суб'єкта господарювання, а також про інші особливості орга­нізаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законо­давством. Державне унітарне комерційне підприємство, згідно з ч. 7 ст. 74 гк, може бути перетворено у випадках та порядку, передба­чених чинним законодавством, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності держав­них акціонерних товариств визначаються гк та іншими законами. Спеціального закону про державні підприємства на сьогодні не прийнято.

Головні ознаки державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств такі:

1) ці організації з правами юридичної особи не є власниками закріпленого за ними майна, їхнє майно перебуває в державній або комунальній власності;

2) вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, їхня діяльність спрямо­вана також на реалізацію національних і регіональних виробничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сектора еконо­міки в цілому.

Обсяг прав та обов'язків державних і комунальних унітарних сільськогосподарських підприємств залежить передусім від право­вого режиму майна, закріплено за ними. Так, майно державного унітарного сільськогосподарського підприємства перебуває в дер­жавній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (державне комерційне підприємство) чи праві оперативно­го управління (казенне підприємство). Майно комунального уні­тарного сільськогосподарського підприємства перебуває в кому­нальній власності й закріплюється за таким підприємством на пра­ві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Слід зазначити, що в зв'язку з проведенням аграрної і земель­ної реформ істотно зменшився державний сегмент сільськогоспо­дарського товарного виробництва. Вчені вирізняють 2 категорії державних підприємств, представлених сьогодні в аграрному секто­рі економіки. Основну їх частину становлять державні підприємс­тва, головним завданням яких є забезпечення науково-технічного прогресу в сільському господарстві та обслуговування всіх сіль­ськогосподарських товаровиробників. До них належать: машино-випробувальні станції, дослідні заводи сільськогосподарського ма­шинобудування, насінницькі та племінні заводи й підприємства, кінні заводи, іподроми, державні заводські конюшні, селекційно-гібридні центри, дослідно-селекційні станції, сортовипробувальні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприємства з відтворення цінних та анадромних видів риб (рибокомбінати, рибоводно-меліоративні станції, нерестово-виросні господарства), підприємства, які виро­щують ефіроолійні та лікарські рослини і культури, що містять наркотичні та отруйні речовини, а також підсобні сільські госпо­дарства несільськогосподарських державних (комунальних) підпри­ємств, які мають відокремлене майно і наділені правами юридич­ної особи. До них належать також радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, радгоспи-коледжі, різноманітні навчально-дослідні або навчально-виробничі господарства, що здійснюють свою діяльність самостійно чи в органічному зв'язку з відповідними навчальними або навчально-дослідницькими закладами. Другу категорію дер­жавних підприємств уособлюють сільськогосподарські товарови­робники, які зберегли форму господарювання, тобто не були реор­ганізовані або приватизовані.

Відповідно до ст. 76 гк казенні підприємства створюються в га­лузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснен­ня господарської діяльності лише державним підприємствам; ос­новним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання, не можлива вільна конку­ренція товаровиробників або споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільне необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольня­ються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію май­нових комплексів державних підприємств заборонено законом. Ка­зенні сільськогосподарські підприємства створюються здебільшого тоді, коли основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється за рі­шенням кабінету міністрів україни, яке визначає обсяг і характер його (підприємства) основної діяльності, а також орган, до сфери управління якого воно входить1. Реорганізація і ліквідація такого підприємства провадяться відповідно до вимог гк за рішенням ор­гану, до компетенції якого належить створення цього підприємс­тва.

Порядок створення, реорганізації і ліквідації державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств визначається гл. 6 гк, законом україни "про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими законодавчими актами.

31. Порядок створення і правове становище фермерських господарств.

Створення фермерського господарства 

Стаття 5. Громадяни, які мають право на створення фермерського господарства

право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин україни, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, яка знаходиться за межами населеного пункту.

для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем. 

переселенцям, які створюють фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається кабінетом міністрів україни, надається одноразова грошова допомога за рахунок державного бюджету у розмірі, що встановлюється кабінетом міністрів україни.

31. земельні відносини у фермерському господарстві.

Фермерське господарство є перш за все особливим суб'єктом землевикористання.будучи юридичне створеним у наслідок одержання земель з цільовим призначенням для організації господарства, земельні відносини і надалі залишаються бути провідними в ньому. З ними пов'язана вся праця членів фермерського господарства та найманих працівників. Саме ця праця породжує майнові та інші здобутки господарства та його членів.

Фермерські господарства, як і інші сільськогосподарські товаровиробники, за умов ринкових відносин все більше використовують землі для одержання прибутку, забезпечення своєї аграрної підприємницької діяльності. З цим пов'язана інтенсифікація процесу землевикористання, що в свою чергу активізує потребу раціонального використання та охорони земель, на що, на жаль, сучасне земельне та аграрне законодавство україни майже не скеровується.

Фермерське господарство, використовуючи ефективно землі, має широку сферу виробничої діяльності. Користуючись статусом юридичної особи, вони мають при цьому спеціальну правоздатність.

Аграрна наука визначає сільськогосподарську діяльність як діяльність по обробітку землі, виробництву продукції рослинництва і тваринництва.

Разом з тим, як суб'єкт підприємництва в сільському господарстві, фермерське господарство наділене правом мати цивільні права та обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів і іншої діяльності, не заборонених законом.

Особливість сільськогосподарської діяльності полягає в тому, що вона ведеться з використанням грунтів як основного засобу виробництва. Фермерське господарство володіє чи користується землями на різних правових підставах, але воно завжди здійснює вплив на землі - обробляє їх, вилучає з них корисні властивості, тим самим змінюючи їх якісний стан.

Здійснення повноваження користування землею грунтується на праві самостійного господарювання на землі. Але ця самостійність реалізується в межах основної вимоги раціонального використання сільськогосподарських земель (їх ефективного використання у відповідності з цільовим призначенням).

Стаття 12 закону україни «про фермерське господарство» визначає декілька суб'єктів права власності і землекористування в особі фермерського господарства.

Фермерське господарство та його члени відповідно до закону, зокрема, мають такі права:

Продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

Самостійно господарювати на землі;

Власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

На відшкодування збитків;

-споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди;

- реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт.

У статті 16 фермерського закону закріплено право фермерського господарства на спорудження житлових будинків, господарських та інших будівель і споруд на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку.

Однак будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство - орендар погоджує з орендодавцем.

Законодавство закріплює право фермерського господарства та його членів самостійно господарювати на землі. Це означає, що вони мають право використовувати землі на власний розсуд самостійно (без будь-яких державних вказівок, а також згоди орендодавців) встановлювати конкретні напрями господарювання на них

31. Поняття та правове регулювання особистого селянського господарства громадян.

Середній розмір особистого селянського господарства в країні становить 0,38 га. Як зазначає професор в. В. Янчук, сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це — форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної сумісної власності; по-третє, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, воно має, в основному, споживчий характер; по-п’яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження.

Аналіз змісту даного законом визначення особистого селянського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподарського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів певного господарства. Земельна ділянка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпечення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здійснюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства має становити 2 га. Земельні ділянки придбані у власність громадянами, що провадять особисте селянське господарство понад норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 зк, у тому числі і в порядку, зазначеному в ч. 2 цієї статті (у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), мають оподатковуватися на загальних підставах згідно із законом україни “про плату за землю”.

Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в господарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний дохід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної плати або перевищує його. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює кабінет міністрів україни..

Члени особистого селянського господарства діють на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку. Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

Відповідно до ст. 7 закону україни “про особисте селянське господарство”, члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам; самостійно забезпечувати власне виробництво матеріально-технічними засобами; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та результатами її переробки; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об’єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тошр; провадити зовнішньоекономічну діяльність. Основними обов’язками членів особистого селянського господарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не порушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не містить вичерпного переліку прав і обов’язків членів особистого селянського господарства.

Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та сплата збору до пенсійного фонду україни, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством. Ведення особистого селянського господарства припиняється в разі:

- рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

- якщо не лишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення;

- припинення прав на земельну ділянку згідно із зк.

У разі припинення ведення особистого селянського господарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.

Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись судом або органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень.

31. Підсобні підприємства та підрозділи несільськогосподарських організацій.

1. Приватні несільськогосподарські підприємства, уста­нови та організації можуть набувати у власність або орен­ду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

   2. Державні та комунальні несільськогосподарські під­приємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначен­ня для ведення підсобного господарства.

     згідно з зк україни земельні ділянки сільськогосподарсь­кого призначення можуть використовуватися не тільки сільсь­когосподарським підприємствами, установами і організація­ми, а й несільськогосподарськими юридичними особами. При­ватні, комунальні та державні несільськогосподарські юриди­чні особи мають право на отримання земель сільськогосподар­ського призначення та деяких інших земель для створення підсобних господарств. Основним завданням підсобних госпо­дарств є виробництво сільськогосподарської продукції для за­доволення насамперед потреб працівників несільськогоспо­дарських юридичних осіб, при яких створені підсобні госпо­дарства. Тому виробництво на земельній ділянці, наданій для організації підсобного господарства, товарної сільськогоспо­дарської продукції, яка повністю реалізується на ринку, мо­же розглядатися, як порушення її цільового призначення. Підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, установ та організацій не мають статусу юридичної особи. Во­ни можуть створюватися як відокремлені структурні підрозділи (філіали) таких підприємств, установ та організацій. Отже, суб'єктом права на землю для ведення підсобного гос­подарства є несільськогосподарська юридична особа, а не створене нею підсобне господарство.

    незважаючи на спільність цілей створення підсобних гос­подарств при приватних, комунальних та державних несіль­ськогосподарських підприємствах, установах та організаціях для них характерні істотні відмінності у правовому режимі. 'Гак, приватні несільськогосподарські юридичні особи можуть набувати землі сільськогосподарського та іншого призначен­ня для ведення підсобного господарства у власність чи орен­ду.  А державні та комунальні несільськогосподарські підпри­ємства, установи та організації можуть використовувати такі землі для ведення підсобного господарства виключно на умо­вах оренди.

31. Земля як основний засіб виробництва в сільському господарстві. Особливості землі як природного ресурсу.?

Виокремлення сільськогосподарського виробництва в окрему тему пояснюється тим, що його відтворення має певні особливості, зокрема це стосується реалізації економічних законів, формування виробничих фондів, появи рентних відносин. Ця специфіка зумовлена тим, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Усе це потребує відповідних підходів до вирішення економічних завдань, урахування об'єктивних вимог для розробки практичних господарських заходів.

Аграрні відносини — це складова частина економічних відносин у сільському господарстві, що виникають з приводу володіння і використання землі як основного засобу сільськогосподарського виробництва

Особливості землі, які роблять її основним засобом виробництва у сільському господарстві, зображено на рис. 97.

31. Поняття земель сільськогосподарського призначення. Загальна характеристика їх правового режиму.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково на­лежить перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які ви­користовуються головним чином як просторово-операційний ба­зис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчуван­ня, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловос­ті. Для них встановлено особливий правовий режим, що характе­ризується таким використанням земель, за якого забезпечується охорона земель, недопущення виведення їх із сільськогосподар­ського обігу, підвищення родючості грунтів.

Однією з головних характеристик земель сільськогосподарсько­го призначення є ґрунтова. Земля як поверхневий шар функціонує за законами природного розвитку, взаємодіє з іншими природни­ми ресурсами. Значну частину земної поверхні займає грунт — природне утворення, що складається з частинно пов'язаних обрі­їв, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і ат­мосфери під впливом води, повітря й живих організмів; має родю­чість1. У ньому значенні "земля" і "фунт" — поняття ідентичні. Відмінність полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт пов'язаний із конкретним уявленням про якість землі та здатністю її використання в сільському господарстві. Головне, щоб одержуючи

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Тради­ційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля фун­кціонує: як територіальна умова й як основний засіб виробництва. З огляду на це землі сільськогосподарського призначення згідно з юридичне усталеними способами їх використання поділяються на два головних види.

По-перше, це — сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб ви­користовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засо­бом виробництва в рослинництві.

По-друге, не — несілиськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насаджен­ня, крім віднесених до земель лісового фоішу, землі під господар­ськими будівлями й дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і потрібні для організації сіль­ськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним видів діяль­ності. У цьому разі йдеться про площі нерослинницького призна­чення, які є землями несільськогосподарського використання.

Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

Земля не є результатом людської праці. Вона — продукт самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення виступає певна визначена територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єк­та, де він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зведенням будинків, виробничих споруд та інших об'єк­тів, потрібних для обслуговування основної діяльності. Отже, для земель сільськогосподарського призначення характерне викорис­тання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогос­подарської продукції), але й як просторово-операційного базису, що властиве всім категоріям земель.

Зк вживає і термін "земля", і термін "земельна ділянка", хоча визначення дає лише останньому. Це пояснюється тим, що об'єк­том правовідносин з використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка являє собою частину земної по­верхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 зк).

Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних від­носин, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташу­вання: вони є нерухомим об'єктом і основним способом виробниц­тва в сільському господарстві.

Земельні ділянки і права на них, а також міцно пов'язані із зе­мельними ділянками об'єкти (грунт, замкнені водойми, ліс, бага­торічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), пе­реміщення яких без шкоди їх призначенню неможливе, перебува­ють в обігу неподільно, якщо інше не передбачено законом.

Існує думка, що землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характерис­тику; загальний об'єкт (частина земельного фонду), на який поши­рюється загальний правовий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються прави­ла особливого правового режиму, призначені для земель сільсько­господарського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм зе­мельного, фінансового, господарського та інших галузей права1.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються зе­мельним законодавством як єдиний об'єкт, що означає: сільсько­господарському використанню підлягають не будь-які, а лише при­датні для цих цілей землі; не всякі придатні для сільськогосподар­ських потреб землі можна використовувати як землі сільськогоспо­дарського призначення. Так, у заповідних зонах заборонено здій­снювати товарну сільськогосподарську діяльність.

Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самовряду­вання під час надання конкретної земельної ділянки. Про це заз­начається в документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного ви­користання земельної ділянки. Вимоги щодо дозволеного викорис­тання земельної ділянки є частиною інших галузей законодавства, у складі яких вони регламентуються докладніше.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта пра­вового регулювання с площа. Визначаючи розміри земельних ді­лянок, наданих у власність і користування, органи влади врахову­ють природноекономічні, екологічні та соціальні умови на основі рекомендацій науково-дослідних установ щодо природно-сільсько­господарського районування земель та їх нормування. У зк робиться спроба обмежити площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян, певними розмірами. Відповідно до ст., 121 зк громадя­ни україни мають право на безкоштовне одержання земельних ді­лянок у власність за нормами: для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для ведення фермерського господарства — у розмі­рі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогоспо­дарських підприємств, розташованих на території сільської, се­лищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної час­тки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відпо­відної ради, розмір земельної частки (паю) визначається як серед­ній по району. Землі фермерського господарства можуть склада­тися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фер­мерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; а також земельної ділянки, що вико­ристовується фермерським господарством на праві оренди. Грома­дяни — члени фермерського господарства мають право на одер­жання у власність із земель державної і комунальної власності зе­мельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Громадянам — членам фермерських господарств передаються безкоштовно в при­ватну власність надані їм у користування земельні ділянки в роз­мірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підпри­ємства, розташованої на території відповідної ради. Це право не поширюється па громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (ст. 32 зк).

Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно громадя­нину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної час­тки (паю) (ч. 2 ст. 121 зк). Громадяни мають право додатково одержувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але не більше 100 га (до 1 січня 2010 р.). При ньому зазначена пло­ща може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом (п. 13 перехідних положень зк).

31. Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського призначення.

Особливості земель сільськогосподарського призначення позначаються на оренді цих земель як правовій формі їх використання.

   щоб визначити поняття оренди земель сільськогосподарського призначення, необхідно встановити її специфічні ознаки, які відрізняють її від оренди земель інших категорій. Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають з природних особливостей сільського господарства. Йдеться, зокрема, про використання земель як основного засобу виробничої діяльності, залежність результатів праці від природно-кліматичних умов, сезонний характер виробництва, підвищений виробничий ризик, тривалий проміжок часу між вкладенням праці та її наслідками.

   важливою ознакою, яка притаманна оренді земель сільськогосподарського призначення, насамперед, визначення кола суб'єктів, які можуть бути сторонами договору оренди цих земельних ділянок.

   орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отримали земельні ділянки для певних спеціальних цілей.

   орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва повинні відповідати таким спеціальним умовам:

Установчими документами юридичної особи має бути передбачено здійснення такого виду діяльності як ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

   2) фізична особа повинна мати необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Підтвердження права громадян на оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється за рішенням районної (міської) конкурсної комісії, створеної районною державною адміністрацією (виконавчим органом місцевого самоврядування) і затвердженої районною (міською) радою для проведення конкурсного відбору бажаючих створити селянське (фермерське) господарство.

   безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення орендарем передбачено як для громадян, так і для юридичних осіб.

   у зв'язку з цим доречно говорити про необхідність володіння суб'єктом права землекористування спеціальною аграрною правосуб'єктністю, тобто здатністю особи бути учасником лише правовідносин у галузі виробництва продукції сільського господарства, тобто земельних аграрних правовідносин.

   таким чином, оренда земель сільськогосподарського призначення — своєрідна договірна форма сільськогосподарського землекористування, зміст якої становлять строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення у межах, встановлених законодавством та договором, що передбачає передачу її власником орендареві, який відповідає вимогам, визначеним законом, для здійснення переважно підприємницької та іншої діяльності з використанням природних властивостей земель за умови їх раціонального використання.

   як відомо, закон пов'язує формування орендних земельних відносин із здійсненням перш за все підприємницької та іншої діяльності. Залежно від видів діяльності орендаря можна р'озрізняти підприємницьке та непідприємницьке орендне землекористування. Причому як перше, так і друге можливе не тільки на землях сільськогосподарського призначення, а й на інших землях. Підприємницьке орендне землекористування здійснюється суб'єктами, наприклад, на землях житлової та громадської забудови при будівництві об'єктів ринкової інфраструктури, у межах земель водного фонду, скажімо, для рибогосподарських потреб та ін.

   непідприємницьке орендне землекористування можливе, зокрема, при веденні громадянами особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування жилих будинків та індивідуальних гаражів, користуванні городами, земельними ділянками для сінокосіння і випасання худоби тощо.

   юридичні особи здійснюють непідприємницьке землекористування, наприклад, при проведенні розвідувальних робіт, прокладанні комунікацій, для благоустрою територій та ін.

   самостійною формою підприємницької діяльності, яка пов'язана з використанням природних ресурсів, і, зокрема, землі, — є концесія.

   правові засади регулювання відносин концепції щодо майна та землі, а також умови і порядок її здійснення визначаються законами у країни “про концесії” від 16 липня 1999 р., “про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” від 14 грудня 1999 р., земельним кодексом україни та іншими нормативно-правовими актами.

   згідно з ч. 1 с т. 94. Зк для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому земельним законом.

   надання в оренду земельних ділянок зокрема, несільсько-господарського призначення може бути обумовлене укладенням концесійного договору, якому притаманні риси, відмінні від договору оренди.

   договірні відносини щодо використання землі на підставі концесії врегульовані законом україни “про концесії”, ч. З ст. 10 якого передбачено наступне. Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, договір оренди останньої або акт про надання її у користування додаються до концесійного договору. Разом з тим не виключається можливість використання концесіонером земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи, безпосередньо на підставі договору оренди.

   згідно з ч. 2 ст. 94 зк види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом. Так, відповідно до ст. 1 закону україни “про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” об'єктом концесії можуть бути землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства (позаміські автомобільні дороги загального користування та ін.).

   перелік об'єктів права державної власності, які можуть бути спеціально будовані відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб затверджений постановою кабінету міністрів від 11 грудня 1999 р. (у редакції від 23 квітня 2002 р.). До цього переліку, зокрема, включені: південна трансєвропейська автомагістраль західний кордон україни — м. Київ протяжністю 735 км; комплекс дорожнього сервісу на автомобільній дорозі київ—ковель протяжністю 228 км та ін.

31. Ємфітевзис та його відмінність від оренди землі.

Емфітевзиc - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.

Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 зк). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Водночас реалізувати це право раніше, ніж будуть встановлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 зк). Отже, виникає ситуація, подібна до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не збігаються в часі (ст.334 цк).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

31. Права та обов'язки сільськогосподарських організацій по використанню землі.

Права та обов'язки суб'єктів аграрного підприємництва щодо використання земель сільськогосподарського призначення дуже різноманітні і, як правило, взаємопов'язані. Правомочності власника землі і землекористувача мають багато спільного, проте саме наявність права продавати або іншим шляхом відчужувати земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину відрізняє власника земельної ділянки від землекористувача.

До основних прав, спільних для власників і землекористувачів, належать: право самостійного господарювання на землі, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; право споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Зведення на орендованій земельній ділянці приміщень виробничого, невиробничого призначення орендарі погоджують з орендодавцем. На власників та землекористувачів покладаються обов'язки: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законодавством; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, межі зрошувальних і осушувальних систем. Перелік обов'язків землевласників та землекористувачів не є вичерпним, і законодавством можуть встановлюватися інші обов'язки.

40. Правове регулювання плати за землю. Пільги щодо плати за землю для суб'єктів аграрного господарювання. Стаття 14. Визначення понять

14.1.147. Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

14.1.72. Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу xiii цього кодексу);

14.1.73. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди;

14.1.74. Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами;

З а к о н   у к р а ї н и 

Про порядок виділення в натурі (на місцевості)земельних ділянок власникам земельнихчасток (паїв) 

     цей закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

14.1.75. Земельне поліпшення - результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо);

14.1.76. Землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

14.1.77. Землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу xiv цього кодексу - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції;

14.1.78. Землі житлової та громадської забудови - земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

14.1.78-1. Землі залізничного транспорту - до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту;

14.1.136. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі xiii - орендна плата);

14.1.34. Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно;

Розділ xiii. Плата за землю 

стаття 269. Платники податку 

269.1. Платниками податку є: 

269.1.1. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 

269.1.2. Землекористувачі. 

стаття 270. Об'єкти оподаткування 

270.1. Об'єктами оподаткування є: 

270.1.1. Земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 

270.1.2. Земельні частки (паї), які перебувають у власності. 

стаття 271. База оподаткування 

271.1. Базою оподаткування є: 

271.1.1. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 

271.1.2. Площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

стаття 272. Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) 

272.1. Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: 

272.1.1. Для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; 

272.1.2. Для багаторічних насаджень - 0,03. 

272.2. За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, податок справляється за ставками, визначеними пунктом 272.1 цієї статті. 

стаття 273. Оподаткування земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення (незалежно від місцезнаходження) 

273.1. Податок за лісові землі справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством. 

273.2. Ставки податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, встановлюються: 

273.2.1. За сільськогосподарські угіддя - відповідно до статті 272 цього кодексу; 

273.2.2. За ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, - відповідно до статей 276 і 280 цього кодексу. 

стаття 274. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) 

274.1. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього кодексу. 

стаття 276. Особливості встановлення ставок земельного податку 

276.1. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього кодексу. { пункт 276.1 статті 276 із змінами, внесеними згідно із законом n 3609-vi ( 3609-17 ) від 07.07.2011 } 

276.2. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього кодексу. 

276.3. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: 

276.3.1. Міжнародного значення - 7,5; 

276.3.2. Загальнодержавного значення - 3,75; 

276.3.3. Місцевого значення - 1,5. 

276.4. Податок за земельні ділянки (у межах населених пунктів), що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, та земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 цього кодексу.

{ пункт 276.4 статті 276 в редакції закону n 3609-vi ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - набирає чинності з 1 січня 2012 року у частині справляння земельного податку за земельні ділянки залізничного транспорту та аеродромів } 

276.5. У разі надання в оренду земельних ділянок (в межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1 та 276.4 цієї статті, іншим суб'єктам, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється відповідно до статті 274 цього кодексу від нормативної грошової оцінки, визначеної з урахуванням застосування відповідного коефіцієнта функціонального використання цих площ залежно від виду економічної діяльності орендаря, та статті 275 цього кодексу. 

276.6. Податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього кодексу. 

стаття 277. Ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено 

277.1. Ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області.

277.2. Ставка податку за земельні ділянки, надані садівницьким товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними будинками фізичних осіб, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області.       Стаття 278. Ставки податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів 

278.1. Ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв'язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області.

278.2. Ставка податку за земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту (крім земельних ділянок, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди і які оподатковуються на загальних підставах), надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів україни, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам збройних сил україни, які здійснюють господарську діяльність, а також за земельні ділянки, на яких розташовані аеродроми, встановлюється у розмірі 0,02 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області.

278.3. Ставка податку за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі), встановлюється у розмірі 0,03 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області. 

стаття 279. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено 

279.1. Ставка податку за земельні ділянки, передані у власність або надані в користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (крім сільськогосподарських угідь та лісових земель), нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області. 

стаття 280. Ставки податку за земельні ділянки на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено 

280.1. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду встановлюється у розмірі 0,3 відсотка від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області. 

280.2. Ставка податку за земельні ділянки на землях водного фонду, а також за земельні ділянки лісогосподарського призначення, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по автономній республіці крим або по області. 

стаття 281. Пільги щодо сплати податку для фізичних осіб 

281.1. Від сплати податку звільняються: 

281.1.1. Інваліди першої і другої групи; 

281.1.2. Фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; 

281.1.3. Пенсіонери (за віком); 

281.1.4. Ветерани війни та особи, на яких поширюється дія закону україни "про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 );      281.1.5. Фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи. 

281.2. Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: 

281.2.1. Для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; 

281.2.2. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; 

281.2.3. Для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; 

281.2.4. Для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; 

281.2.5. Для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара. 

281.3. Від сплати податку звільняються на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

Стаття 282. Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб 

282.1. Від сплати податку звільняються: 

282.1.1. Заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; 

282.1.2. Дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; 

282.1.3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії україни для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів україни, збройні сили україни та державна прикордонна служба україни, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 

282.1.4. Дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади україни незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади україни, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій; 

282.1.5. Релігійні організації україни, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків; 

282.1.6. Санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів; 

282.1.7. Громадські організації інвалідів україни, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці. 

зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до закону україни "про основи соціальної захищеності інвалідів в україні" ( 875-12 ). 

у разі порушення вимог цієї норми зазначені громадські організації інвалідів, їх підприємства та організації зобов'язані сплатити суми податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством; 

282.1.8. Дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 

282.1.9. Підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби товариства сприяння обороні україни, - за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд україни з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується кабінетом міністрів україни ( 975-2011-п ); 

282.1.10. Платник фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;

282.1.11. Новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах - протягом п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність. 

стаття 283. Земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню 

283.1. Не сплачується податок за: 

283.1.1. Сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; 

283.1.2. Землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; 

283.1.3. Земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; 

283.1.4. Землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: 

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди; 

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі; 

283.1.5. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; 

283.1.6. Земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв. 

стаття 284. Особливості застосування пільгового оподаткування 

284.1. Верховна рада автономної республіки крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. 

органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані стосовно наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам. 

нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни. 

284.2. Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право. 

284.3. Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території. 

ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам. 

стаття 285. Податковий період 

285.1. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. 

285.2. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). 

стаття 286. Порядок обчислення плати за землю 

286.1. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. 

відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому кабінетом міністрів україни. { абзац другий пункту 286.1 статті 286 із змінами, внесеними згідно із законом n 3609-vi ( 3609-17 ) від 07.07.2011 - набирає чинності з 1 січня 2012 року у частині надання інформації, необхідної для обчислення земельного податку, відповідними державними органами } 

286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

286.3. Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

286.4. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. 

286.5. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього кодексу. 

у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. 

у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. 

286.6. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. 

за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. 

286.7. Юридична особа зменшує податкові зобов'язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам відповідно до пункту 281.1 статті 281 цього кодексу за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи. 

такий порядок також поширюється на визначення податкових зобов'язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому законом україни "про основи соціальної захищеності інвалідів в україні" ( 875-12 ) для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату. { абзац другий пункту 286.7 статті 286 із змінами, внесеними згідно із законом n 3609-vi ( 3609-17 ) від 07.07.2011 } 

стаття 287. Строк сплати плати за землю 

287.1. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. 

у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. 

287.2. Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. 

287.3. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. 

287.4. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. 

287.5. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. 

фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього кодексу. 

287.6. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. 

287.7. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у пунктах 276.1, 276.4 статті 276, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин). 

287.8. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. 

стаття 288. Орендна плата 

288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. 

органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. 

288.2. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. 

288.3. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. 

288.4. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. 

288.5. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: 

288.5.1. Не може бути меншою: 

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; 

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; 

288.5.2. Не може перевищувати: 

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; 

б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки; 

288.5.3. Може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах. 

288.6. Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати. 

288.7. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу. 

41. Правове регулювання меліорації земель.

Меліорація земель - комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму грунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь;

Діяльність у сфері меліорації земель регулюється земельним кодексом україни ( 561-12), водним кодексом україни ( 213/95-вр ), кодексом україни про надра ( 132/94-вр ), законом україни "про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), цим законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами україни, згода на обов'язковість яких надана верховною радою україни.

якщо міжнародним договором україни, згода на обов'язковість якого надана верховною радою україни, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством україни про меліорацію земель, то застосовуються норми міжнародного договору. Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

меліоративні заходи, що підлягають здійсненню у процесі меліорації земель за її окремими видами, визначаються цим законом.

під час розроблення проектів меліорації земель обов'язково визначається комплексний підхід до здійснення меліоративних заходів.

стаття 4. Гідротехнічна меліорація земель

гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму грунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо).

під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

стаття 5. Культуртехнічна меліорація земель

культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

стаття 6. Хімічна меліорація земель

хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей грунтів, їх хімічного складу.

хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та фосфоритування грунтів.

стаття 7. Агротехнічна меліорація земель

агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару грунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

стаття 8. Агролісотехнічна меліорація земель

агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання грунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм;

лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.

41. Правова охорона земель у сфері сільськогосподарського виробництва.?

Закон "про охорону земель" передбачає систему заходів щодо охорони грунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження повноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарського районування земель, господарське стимулювання грунтоохоронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування використання грунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан грунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або користувачам сільськогосподарських грунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, для ефективної дії закону необхідно прийняти ряд підзаконних актів різного рівня, зокрема, державні програми охорони грунтів.   Охорона надр

   якщо раніше екологічні проблеми охорони надр при веденні сільського господарства пов'язувалися, в основному, з хімізацією сільського господарства і проникненням залишків пестицидів або агрохімікатів у надра, що спричиняло забруднення підземних вод, то тепер надра використовуються і для ведення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, на донбасі недіючі шахти використовуються для вирощування грибів, квітів, овочів та інших рослин під землею. Надра використовуються й для витримування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Це також породжує певні екологічні проблеми.

   важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є кодекс україни про надра. Стаття 23 кодексу надає власникам земельних ділянок і землекористувачам право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для сільськогосподарських потреб. Слід зазначити, що у багатьох сільськогосподарських підприємствах і фермерських господарствах цим правом активно користуються. Водночас, це може мати негативні наслідки у вигляді порушення геологічної структури, і можливості виникнення зсувів або інших небажаних явищ. Через це кодекс встановлює обмеження на видобування корисних копалин місцевого значення і торфу із застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін у довкіллі. Суб'єкти сільськогосподарської діяльності зобов'язані погоджувати таке видобування корисних копалин з місцевими радами та органами мінприроди на місцях.

   використання надр для захоронення відходів сільського господарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподарських підприємств допускається на підставі ст. 22 кодексу про надра у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для зазначених потреб повинні надаватися за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення таких сільськогосподарських підприємств.

   закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільськогосподарської діяльності обов'язок охороняти надра, забезпечувати безпеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 кодексу користування надрами для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у визначених межах, а також запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконання цих обов'язків може потягнути за собою позбавлення права надрокористування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в надрах.

41. Стандартизація і нормування у галузі охорони земель.

Згідно з законом україни “про стандартизацію” від 17 травня 2001 р. Стандартизація — це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. Мета стандартизації і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів полягає в забезпеченні екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

Відповідно до ст. 165 зк україни, поряд зі стандартизацією, в сучасних умовах застосовується ще один напрям забезпечення впорядкованості суспільних відносин у галузі охорони земель — нормування. Воно полягає у прийнятті нормативів, перелік яких встановлений зк україни: а) оптимального співвідношення земельних угідь; б) якісного стану ґрунтів; в) граничнодопустимого забруднення ґрунтів; г) показники деградації земель та ґрунтів.

Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь встановлюються для запобігання надмірному антропогенному, в тому числі сільськогосподарському, освоєнню території та надмірній розораності земельних угідь сільськогосподарського призначення.

Нормативи якісного стану ґрунтів встановлюються для здійснення ефективного контролю за якісним станом ґрунтів сільськогосподарських угідь, які використовуються у сільськогосподарському виробництві, та запобігання їх виснаженню.

Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів запроваджуються з метою встановлення критеріїв придатності земель за їх основним цільовим призначенням (сільськогосподарським, оздоровчим, рекреаційним тощо). До нормативів граничнодопустимого забруднення ґрунтів належать: граничнодопустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімі-катів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи рівня деградації земель та ґрунтів встановлюються для кожної категорії земель з метою здійснення ефективного контролю за земельними ресурсами та запобігання погіршенню їхнього стану.

Слід зазначити, що застосування стандартів та нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів може здійснюватися шляхом укладення та реалізації договорів. Наприклад, у договорі оренди земельної ділянки можуть бути визначені обов’язки орендаря щодо додержання у процесі використання орендованої ділянки певних параметрів (стандартів, нормативів) її використання. Стандарти та нормативи можуть також реалізовуватися через укладення та виконання договорів на рекультивацію земель, їх консервацію, виконання землевпорядних робіт тощо.

За роки незалежності в україні ще не були прийняті вітчизняні стандарти чи нормативи у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів. Однак законодавство не виключає можливості застосовування стандартів у цій галузі, які були прийняті органами влади колишнього срср, якщо вони не суперечать законодавству україни.

41. Правова охорона грунтів. Консервація і рекультивація земель.охорона земель передбачає здійснення заходів щодо охорони найважливішого їх компонента — грунтів. Серед великої кількості наявних у нашій країні типів грунтів найпоширенішими є чорноземи. Їм властива висока природна родючість через високий вміст гумусу.

Правова охорона грунтів — складова правової охорони земель. Усі передбачені земельним законодавством вимоги щодо раціонального використання та охорони земель повною мірою стосуються і грунтів. Однак охорона грунтів має ряд особливостей, які відображені у правовому регулюванні їх охорони та використання. Ці особливості виявляються, по-перше, у забезпеченні підвищеної правової охорони земель, вкритих цінними в екологічному, економічному, сільськогосподарському та соціальному відношеннях видами грунтів, та, по-друге, у правовій регламентації використання земель, пов’язаного з відокремленням ґрунтового покриву від материнської основи та його перенесенням на інші землі.

Перша особливість правової охорони грунтів виявилася у запровадженні в земельне законодавство категорії “особливо цінні землі”. Згідно зі ст. 150 зк україни до особливо цінних земель належать: 1) ділянки сільськогосподарського та іншого призначення з особливо цінними видами грунтів, а саме: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі оггідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти південного узбережжя криму; дернові глибокі ґрунти закарпаття; 2) землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; 3) землі природно-заповідного фонду; 4) землі історико-культурного призначення.

Підвищений рівень правової охорони особливо цінних земель виявляється у встановленні законодавством загальної заборони на використання таких земель не за їх основним цільовим призначенням. Так, вилучення особливо цінних земель, вкритих особливо цінними видами грунтів, а також земель, на яких розташовані дослідні поля науково-дослідних установ і навчальних закладів, для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 150 зк україни. А відповідно до закону україни “про природно-заповідний фонд” та закону україни “про охорону культурної спадщини” на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Разом з тим, земельний кодекс україни дозволяє вилучення (викуп) для суспільних та інших потреб ділянок особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності (для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та ін.). Таке вилучення (викуп) може здійснюватися за постановою кабінету міністрів україни або за рішенням відповідної місцевої ради лише після отримання відповідного дозволу від верховної ради україни. Друга особливість правової охорони грунтів зумовлена тим, що грунти як природну субстанцію можна відокремити від материнської основи, що може негативно позначитися на їх природних властивостях, зокрема на виконанні грунтами екологічної, сільськогосподарської та інших функцій. В зв’язку з цим у ст. 168 зк україни грунти проголошено об’єктом особливої охорони та встановлений спеціальний порядок проведення діяльності, пов’язаної з порушенням ґрунтового покриву земель. Так, власники і користувачі земельних ділянок не мають права знімати та переносити ґрунтовий покрив земельних ділянок без спеціального дозволу органів, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Згідно з постановою кабінету міністрів україни “про утворення державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель” від 25 грудня 2002 р. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель як урядовий орган державного управління, що діє у складі держкомзему україни. Саме державна інспекція має право видавати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок.

Рекультивация земель. Статья 101 зк обязывает собственников земли, землевладельцев, землепользователей и арендаторов осуществлять рекультивацию нарушенных земель, восстановление их плодородия и других полезных свойств земли и своевременное вовлечение в хозяйственных оборот; снятие, использование и сохранение плодородного слоя почвы при работах, связанных с нарушением земель.

Порядок проведения работ по рекультивации земель определен в постановлении правительства рф от 23 февраля 1994 г. № 140 «о рекультивации земель, снятии, сохранении и рациональном использовании плодородного слоя почвы»*. Установлено, что рекультивация земель, нарушенных юридическими лицами и гражданами при разработке месторождений полезных ископаемых и торфа, проведении всех видов строительных, геолого-разведочных, мелиоративных, проектно-изыскательских и иных работ, связанных с нарушением поверхности почвы, а также при складировании, захоронении промышленных, бытовых и других отходов, загрязнении участков поверхности земли, осуществляется за счет собственных средств юридических лиц и граждан в соответствии с утвержденными проектами рекультивации земель. При необходимости в установленном порядке на эти цели могут направляться средства из других источников финансирования в соответствии с действующим законодательством.

Действуют также основные положения о .рекультивации земель, снятии, сохранении и рациональном использовании плодородного слоя почвы, утвержденные приказом минприроды россии и роском-зема от 22 декабря 1995 г. № 525/67. Этот нормативный правовой акт регулирует порядок выдачи разрешений на внутрихозяйственные работы, связанные с нарушением почвенного покрова; приемку и передачу рекультивированных земель, учет нарушенных земель и контроль за рекультивацией земель и применение мер ответственности на нарушение обязанностей по рекультивации.

Консервация земель. В соответствии со ст. 101 зк в случаях невозможности в ближайшее время восстановить плодородие почв деградированных сельскохозяйственных угодий, земель, загрязненных химическими и радиоактивными веществами свыше допустимой концентрации, а также карантинными вредителями и болезнями растений предусматривается консервация земель.

Постановлением правительства рф от 5 августа 1992 г. № 555 (в ред. От 27 декабря 1994 г.)* утверждено положение о порядке консервации деградированных сельскохозяйственных угодий и земель, загрязненных токсичными промышленными отходами и радиоактивными веществами. Деградированными признаются земли, на которых в результате антропогенных или природных факторов происходят устойчивые негативные процессы изменения состояния почв. Консервация земель, или временное исключение их из хозяйственного оборота, осуществляется для предотвращения развития и устранения процессов деградации почв, восстановления их плодородия и реабилитации загрязненных территорий.

В зависимости от способа восстановления деградированных сельскохозяйственных угодий и степени загрязненности земель вместо консервации может вводиться специальный режим их использования или изменяется целевое назначение земель.

Консервации подлежат, сельскохозяйственные угодья с сильноэродированными, сильнозасоленными, сильнозаболоченными почвами, и другие, когда использование по целевому назначению этих земель приводит к дальнейшему развитию негативных процессов, ухудшению состояния почв и экологической обстановки; земли, загрязненные токсичными промышленными отходами свыше предельно допустимых концентраций или радиоактивными веществами свыше предельно допустимых уровней.

Земли, выведенные из хозяйственного оборота в результате консервации, сохраняются за собственниками земли, землевладельцами, землепользователями (при создании ими необходимых условий для восстановления деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель) либо переводятся в земельный запас.

Деградированные сельскохозяйственные угодья и загрязненные земли выявляются путем обследований. По результатам обследований изготавливаются карты, картограммы, таблицы по видам и степени деградации и загрязнения земель, а также подготавливается заключение по их дальнейшему использованию (введение специального режима использования земель, изменение их целевого назначения, рекомендуемый срок консервации и примерный перечень мероприятий по восстановлению деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель).

Решения о дальнейшем использовании деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель принимаются соответствующими органами местного самоуправления.

Убытки, причиненные ухудшением качества земель и ограничением их использования, включая упущенную выгоду на период консервации, возмещаются собственникам земли, землевладельцам, землепользователям в полном объеме теми предприятиями, учреждениями, организациями и гражданами, по чьей вине произошли деградация и загрязнение земель. Порядок определения размеров ущерба от загрязнения земель химическими веществами утвержден приказом роскомзема от 10 ноября 1993 г. И минприроды россии от 18 ноября 1993 г.

Убытки и потери сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства определяются по методикам и нормативам, утвержденным в установленном порядке, а при их отсутствии — по фактическим затратам на восстановление деградированных сельскохозяйственных угодий и загрязненных земель с учетом понесенных убытков, в том числе упущенной выгоды. Виновные лица могут полностью или частично освобождаться от возмещения вреда, потерь сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства при условии своевременного выполнения ими необходимых мероприятий по восстановлению деградированных сельскохозяйственных угодий, реабилитации загрязненных земель и оздоровлению экологической обстановки

41. Правова охорона вод, рослинного і тваринного світу при веденні сільського господарства.?

 охорона вод

   водні об'єкти широко використовуються в сільському господарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Така діяльність часто є небезпечною для довкілля. Тому законодавство встановлює певні обмеження на її здійснення. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок охорони вод при веденні сільськогосподарської діяльності, є вк. Ним передбачено нормування водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично допустимого скидання сільськогосподарських стічних вод, лімітів забору води для сільськогосподарських потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах тощо.

   відповідно до ст. 65 вк, користування водами для потреб сільського господарства може здійснюватися як у порядку загального, так і спеціального використання водних ресурсів. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення цих земель. Передбачається встановлення нормативів якості поливної води. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами мінприроди за погодженням з державними органами санітарного й ветеринарного нагляду. Зрошення сільськогосподарських угідь і скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюється на підставі дозволу на спеціальне використання водних об'єктів. Під час осушення земель сільськогосподарського призначення мають здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.

   особливі вимоги законодавство ставить до водних об'єктів, що використовуються для рибництва. Так, згідно зі ст. 2 закону україни від 6 лютого 2003 р. "про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" вирощування риби чи інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі україни дозволяється суб'єктам господарства за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів державними органами ветеринарної медицини. Відповідно до ст. 68 вк на водних об'єктах, що використовуються для рибного господарства, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах останнього. На водокористувачів покладається обов'язок поліпшувати екологічний стан рибогосподарських водних об'єктів та дотримуватися санітарного режиму прибережних захисних смуг. Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях розведення бобрів і хохулів здійснюється за погодженням з державними органами рибного й мисливського господарства.

   законодавство регулює скидання сільськогосподарських стічних вод у водні об'єкти. Зокрема, ставляться вимоги щодо отримання дозволів на спеціальне використання водних об'єктів для цих потреб, встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у стічних водах і гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Забороняється скидати стічні води без встановлення нормативів гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місцевості: балки, пониззя, кар'єри тощо. У разі перевищення встановлених нормативів скидання сільськогосподарських стічних вод може бути обмежене або й заборонене.

   закон встановлює особливий режим сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них забороняється зменшувати природний рослинний покрив і лісистість, розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, провадити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок, здійснювати сільськогосподарську діяльність, що може негативно вплинути на стан водного об'єкта. Законодавство передбачає впровадження водоощадних технологій ведення сільського господарства, встановлює порядок створення штучних водних об'єктів для сільськогосподарських потреб (ставків, загат, гребель, водосховищ тощо). Сільськогосподарські підприємства мають право створювати у басейнах річок штучні водойми та водопідпірні споруди лише з дозволу місцевих рад за погодженням з органами державного комітету водного господарства україни та мінприроди на місцях.

   охорона тварин і рослин

   законодавство встановлює вимоги щодо охорони об'єктів тваринного і рослинного світу при веденні сільського господарства. Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об'єктами аграрного права, але підлягають охороні від негативних наслідків сільськогосподарської діяльності. Важливими законодавчими актами в цій галузі є закони україни від 13 грудня 2001р. "про тваринний світ", від 9 квітня 1999 р. "про рослинний світ", від 7 лютого 2002 р. "про червону книгу україни", а також положення про зелену книгу україни, затверджене постановою кабінету міністрів україни від 29 серпня 2002 р. № 1286.

   зазначені закони передбачають обов'язок суб'єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності зберігати умови існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рослинного світу, не допускати погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин, а також умов місцезростання дикорослих рослин. Законодавство встановлює загальний обов'язок запобігати негативному впливу сільськогосподарської діяльності на рослинний і тваринний світ.

   при веденні сільського господарства, зокрема, бджільництва, допускається використання корисних властивостей диких тварин, наприклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рослини. При цьому забороняється вилучати та знищувати диких тварин, погіршувати середовище їх існування, заподіювати їм іншої шкоди. Введення в експлуатацію сільськогосподарських об'єктів і застосування аграрних технологій без забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх існування забороняються. Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської потреби за відповідним дозволом місцевих органів мінприроди. Для окремих місцевостей, що є середовищем проживання особливо цінних або рідкісних тварин місцеві органи мінприроди можуть встановлювати більш суворі екологічні нормативи, ніж ті, що встановлені для всієї території україни. Гідромеліоративні роботи та промислове рибальство в місцях, які за рішенням органів мінприроди визнані за особливо значимі для перебування водноболотних птахів та напівводних ссавців, здійснюються за погодженням з державним комітетом лісового господарства україни та державним департаментом рибного господарства мінагрополітики україни.

   відповідно до ст. 47 закону "про тваринний світ", суб'єкти аграрного права у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, що загрожують існуванню диких тварин, зобов'язані надавати допомогу їм і негайно інформувати про це мінприроди. Застосування засобів хімізації у сільському господарстві має здійснюватися безпечним для диких тварин способом. При цьому, для запобігання заподіяння шкоди тваринам, мінприроди за погодженням з мінагрополітики й місцевими державними адміністраціями можуть визначати окремі території, на яких обмежується або забороняється застосування пестицидів і агрохімікатів.

   важливою з точки зору екологічних аспектів ведення сільського господарства є ст. 50 закону україни "про тваринний світ", яка

Ередбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і схрещування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля. Показовим є досвід австралії з завезення кроликів, що обернулося загальнонаціональним екологічним лихом: кролики розмножилися в умовах практичної відсутності природних ворогів і нищили рослинність, заподіюючи значної шкоди сільському господарству австралії. В україні переселення нових для неї видів диких тварин допускаються з урахуванням науково обґрунтованих експертних висновків наукових організацій з дозволу мінприроди за погодженням із держкомлісгоспом і державним департаментом рибного господарства мінагрополітики. Сільськогосподарські тваринницькі підприємства зобов'язані вживати заходів до запобігання виходу цих тварин у природне середовище. Аналогічна норма міститься також у ст. 33 закону україни "про рослинний світ": переселення рослин у місцевості, не властиві для їх зростання, здійснюється з дозволу місцевих органів мінприроди на підставі висновків наукових організацій, а також державної служби карантину рослин.

   випасання худоби вважається спеціальним видом використання рослинних ресурсів і потребує отримання дозволу органів мінприроди на місцях (для рослинних ресурсів загальнодержавного значення) або місцевих рад (для рослинних ресурсів місцевого значення). На сільськогосподарські підприємства покладається обов'язок здійснювати відтворення природних рослинних ресурсів у межах наданих їм земельних ділянок. Випалювання сухої природної рослинності або її залишків без дозволу органів державної екологічної інспекції забороняється.

   особливі правила встановлені для ведення лісового господарства і для охорони лісів україни від вирубки, забруднення та засмічення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим актом у цій царині є лк. Лк і численні підзаконні акти, що прийняті на його виконання, регулюють порядок лісокористування і ведення лісового господарства, а також режим охорони лісів україни.

   охорона атмосферного повітря

   законодавство про охорону атмосферного повітря спрямоване на розв'язання багатьох проблем: викиду шкідливих речовин в атмосферне повітря сільськогосподарськими підприємствами (наприклад, під час спалення сільськогосподарських відходів), проблеми впливу на погоду і клімат для потреб сільського господарства, запаху, шуму, вібрації тощо. Важливим законодавчим актом, спрямованим на їх розв'язання, є закон україни від 16 жовтня 1992 р. "про охорону атмосферного повітря" (в редакції закону від 21 червня 2001 р.). Для тих сільськогосподарських підприємств, технологічні процеси яких передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря шкідливих речовин, закон передбачає необхідність отримання дозволів і встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для стаціонарних джерел фізичних або біологічних впливів на атмосферне повітря, наприклад, тваринницьких ферм зі стійким запахом, закон передбачає встановлення нормативів гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників. Сільськогосподарські підприємства часто є джерелом шуму і вібрації, а також поширення неприємного запаху (смороду). Закон передбачає регулювання такого впливу на довкілля.

   усі суб'єкти аграрного права, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря чи забруднюють довкілля смородом, шумом, іншими фізичними чи біологічними чинниками (практично всі сільськогосподарські підприємства палять багаття), зобов'язані вдаватися до заходів щодо зменшення обсягів викиду забруднюючих речовин, смороду і шуму, вести постійний облік шкідливих речовин, які викидаються в атмосферне повітря. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.

   згідно зі ст. 16 закону "про охорону атмосферного повітря", діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу, розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозволами, виданими органами мінприроди за погодженням з органами міністерства охорони здоров'я, місцевими державними адміністраціями та місцевими радами. Дозвіл на такий вид діяльності надається відповідно до порядку погодження і видачі дозволів на провадження діяльності, пов'язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, затвердженого постановою кабінету міністрів україни від 13 березня 2002 р. № 301.

   пестициди та агрохімікати мають використовуватися способами, які не впливають негативно на стан атмосферного повітря. Складування, розміщення, зберігання або транспортування сільськогосподарських відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря смородом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими державними адміністраціями й радами територіях із додержанням нормативів екологічної безпеки й законодавства про відходи. Всупереч широко поширеній практиці, ст. 20 закону "про охорону атмосферного повітря" забороняє спалювати відходи сільського господарства на території сільськогосподарських підприємств і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні екологічних нормативів. Сільськогосподарські підприємства зобов'язані забезпечувати переробку, використання та своєчасне вивезення сільськогосподарських відходів на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об'єкти.

41. Правове регулювання хімізації сільськогосподарського виробництва.

Хімізація сільського господарства є чи не найбільшою його еко¬логічною проблемою. І це не випадково, адже саме застосування хімічних засобів у сільському господарстві заподіює велику шкоду довкіллю під час ведення сільського господарства. Саме хімізація створює загрозу для здоров'я людини. І якщо в радянські часи пе¬ревагу віддавали хімізації, яка часто здійснювалася непродумано і не давала бажаного ефекту, а навпаки — тільки отруювала довкіл¬ля й сільськогосподарську продукцію, то нині ринкові умови і ви¬бір покупця — на боці екологічно чистої продукції. Аграрне й еко¬логічне законодавство регулюють хімізацію сільського господарс¬тва, що має стати запорукою екологічно обґрунтованого його ве¬дення в україні.

Хімізацію сільського господарства можна визначити як застосу¬вання хімічних препаратів у сільському господарстві. Існує 2 нап¬рями такого застосування: а) для нищення тварин, бур'янів і мік¬роорганізмів, що є шкідниками сільського господарства і б) для здійснення хімічної меліорації земель, тобто для удобрювання ґрунтів. Правовий інститут хімізації сільського господарства є скла¬довою більшого правового інституту захисту рослин, а в частині правового регулювання хімічної меліорації фунтів є складовою вже розглядуваного нами правового інституту меліорації земель. Важ¬ливими нормативними актами, які регулюють хімізацію сільського господарства, є закони україни від 14 жовтня 1998 р. "про захист рослин", від зо червня 1993 р. "про карантин рослин"(в редакції закону від 3 квітня 2003 р.), особливе значення щодо цього має за¬кон україни від 2 березня 1995 р. "про пестициди і агрохімікати".

Згідно із законом україни "про захист рослин", передбачаєть¬ся захист сільськогосподарських рослин від шкідників, бур'янів і хвороб (зокрема зумовлених наслідками хімічної меліорації). Сам по собі правовий інститут захисту рослин має більш аграрне, ніж екологічне, значення, тому він докладніше розглядається у відпо¬відному розділі цього підручника. У межах правового регулювання охорони довкілля в сільському господарстві нас більше цікавить інститут хімізації сільського господарства як складова частина інс¬титуту захисту рослин, тобто власне законодавство про застосуван¬ня пестицидів та афохімікатів. Засоби хімізації сільського госпо¬дарства мають багато різних назв: пестициди, інсектициди, гербі¬циди, фунгіциди, інсектоакарициди, десиканти, регулятори росту рослин, родентициди тощо. Але важливо знати, що з точки зору аг¬рарного права всі засоби хімізації сільського господарства, неза¬лежно від назви, поділяються на 2 фупи: пестициди і афохімікати.

Згідно із законом україни "про пестициди і афохімікати", пес¬тициди — це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хі¬мічного чи біологічного походження, призначені для знищення, ре¬гуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок ді¬яльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також физунів, бур'янів, дерев¬ної, чагарникової рослинності, засмічувальних видів риб. Агрохімі¬кати ж визначаються законом як органічні, мінеральні й бактері¬альні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості фунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції. Простіше кажучи, пестициди — всі ті хімі¬кати, що застосовуються для знищення шкідників, а афохімікати — добрива, що використовуються для хімічної меліорації фунтів.

Відповідно до ст. 4 закону, пестициди й афохімікати повинні мати високу біологічну ефективність і відповідати вимогам еколо¬гічної безпеки. Закон забороняє ввозити на митну територію укра¬їни, виробляти, реалізовувати, застосовувати та рекламувати пести¬циди та афохімікати до їх державної реєстрації. Державна реєстра¬ція пестицидів та афохімікатів провадиться мінприроди, згідно з порядком проведення державних випробувань, державної реєсфа-ції та перереєстрації, видання переліків пестицидів і афохімікатів, дозволених до використання в україні, затвердженим постановою кабінету мінісфів україни від 4 березня 1996 р. № 295. Держав¬ній реєстрації пестицидів та афохімікатів передують:

1)    державні випробування пестицидів і афохімікатів, які прова¬дяться у 2 етапи: польовий і виробничий;

2)    гігієнічна регламентація та державна реєстрація хімічної речо¬вини, яка провадиться згідно з положенням про гігієнічну регламен¬тацію та державну реєсфацію небезпечних чинників, затвердженим постановою кабінету міністрів україни від 13 червня 1995 р. № 420;

3)    розробка документації з безпечного застосування засобів за¬хисту рослин;

4)    розробка нормативів екологічної безпеки хімічних речовин: фанично допустимих конценфацій, мінімально допустимих рівнів, орієнтовно допустимих рівнів тощо;

5)    внесення плати за реєстрацію, розмір якої визначений нака¬зом мінекоресурсів україни від 22 березня 2001 р. № 116;

6)    проведення санітарно-епідеміологічної, екологічної, біологіч¬но-господарської експертиз;

7)    розробка методик визначення залишкової кількості препара¬тів у сільськогосподарській продукції, природних об'єктах.

Пестициди та агрохімікати реєструються терміном до 5 років. Але в разі надходження нових даних про небезпеку препаратів, мінприроди може достроково заборонити їх використання. Для поліпшення екологічної ситуації в окремих місцевостях моз або мінприроди можуть обмежити або й заборонити застосування за¬реєстрованих хімічних препаратів. Після збігу терміну реєстрації препарати підлягають перереєстрації. Після державної реєстрації засоби захисту рослин вносяться до переліків, які видаються мін¬природи один раз на 5 років із щорічними змінами й доповнення¬ми. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використан¬ня в україні, затверджений наказом мінекоресурсів від 29 грудня 2000 р. Засоби захисту рослин, що не включені до зазначеного пе¬реліку, застосуванню не підлягають. Усі засоби захисту рослин під¬лягають спеціальному пакуванню й маркуванню, а також сертифі¬кації у вітчизняній системі укрсепро, відповідно до закону ук¬раїни від 17 травня 2001 р. "про підтвердження відповідності". Всі препарати мають супроводжуватись інструкцією з їх застосування.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають також технічні за¬соби застосування пестицидів і агрохімікатів. Без державної реєс¬трації вони не допускаються до виробництва. Вони також підляга¬ють обов'язковій сертифікації, згідно із вимогами закону україни "про підтвердження відповідності". Порядок проведення держав¬них випробувань та державної реєстрації технічних засобів застосу¬вання пестицидів і агрохімікатів затверджено постановою кабінету міністрів україни від 29 квітня 1996 р. № 479.

Згідно з п. 11 ст. 9 закону україни від 1 червня 2000 р. "про лі¬цензування певних видів господарської діяльності", обов'язковому ліцензуванню підлягає господарська діяльність із виробництва й торгівлі пестицидами й агрохімікатами (органом ліцензування є мінпромполітики1), а згідно з п. 25 зазначеної статті — також і проведення дезінфекційних, дезінсекційних (знищення комах) і де¬ратизаційних (знищення гризунів) робіт (ліцензія видається моз україни). Пункт 45 названої статті передбачає ліцензування авіа¬ційно-хімічних робіт (ліцензія видається державним департамен¬том авіаційного транспорту україни).

1 див.: перелік органів ліцензування, затверджений постановою кабінету міністрів україни від 14 листопада 2000 р. № 1698.

Особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, збері¬ганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ни¬ми, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазна¬ченими препаратами. Порядок одержання допуску (посвідчення) на право роботи, пов'язаної із транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затвер¬джене постановою кабінету міністрів україни від 18 вересня 1995 р. № 746.

Екологічний ризик діяльності, пов'язаної з ввезенням на тери¬торію україни пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням, підлягає обов'язковому страхуванню в порядку, визначеному законом україни від 7 березня 1996 р. "про страху¬вання" (в редакції закону від 4 жовтня 2001 р).

Для дотримання вимог екологічної безпеки і раціонального зас¬тосування засобів захисту рослин, згідно з указом президента ук¬раїни від 2 грудня 1995 р. № 1118/95 "про суцільну агрохімічну пас¬портизацію земель сільськогосподарського призначення" в україні запроваджено агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподар¬ського призначення. Агрохімічна паспортизація передбачає визна¬чення показників якісного стану ґрунтів, їх зміни внаслідок госпо¬дарської діяльності. Зразок агрохімічного паспорту поля (земельної ділянки) затверджений наказом міністерства сільського господарс¬тва і продовольства україни від 30 листопада 1993 р. № 321.

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється ком¬плекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохіміч¬ного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) й стану посівів, діагностики мінерального живлен¬ня рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб. Переліки хіміч¬них препаратів, дозволених для продажу населенню й до застосу¬вання авіаційним способом, мають бути затверджені мінприроди за погодженням з моз. Наразі такі переліки поки що не затвер¬джено, що означає фактично дозвіл на продаж населенню й засто¬сування авіаційним способом усіх препаратів, дозволених до вико¬ристання в україні.

Непридатні або заборонені до застосування пестициди й агрохі¬мікати, тара від них підлягають вилученню, утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, затвердженому постановою кабінету міністрів україни від 27 березня 1996 р. № 354. Сільськогосподар¬ська продукція, вироблена із застосуванням засобів захисту рослин має бути екологічно безпечною, інакше вона вилучається і знищу¬ється згідно з порядком вилучення, утилізації та знищення непри¬датних для використання сільськогосподарської сировини та хар¬чових продуктів, затвердженим постановою кабінету міністрів ук¬раїни від 28 грудня 1995 р. № 1065 відповідно до методики вилу¬чення, утилізації та знищення сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що зазнали впливу пестицидів та агрохімікатів і непридатні до використання, затвердженої наказом моз україни від 7 березня 1996 р. № 5.08.07/306. При цьому мають враховувати¬ся вимоги закону україни від 14 січня 2000 р. "про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використан¬ня неякісної та небезпечної продукції".

Сільськогосподарські підприємства, установи й організації зо¬бов'язані вести облік наявності та використання пестицидів і агро-хімікатів і надавати інформацію органам держкомстату в порядку періодичної державної статистичної звітності згідно з вимогами порядку державного обліку наявності та використання пестицидів і афохімікатів, затвердженого постановою кабінету міністрів ук¬раїни від 2 листопада 1995 р. № 881. Слід мати на увазі, що ця ви¬мога стосується лише юридичних осіб і не поширюється на суб'єк¬тів аграрного права — фізичних осіб.

Стаття 13 закону "про пестициди і агрохімікати" визначає, що пестициди й агрохімікати, які становлять підвищену екологічну не¬безпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом мінприро¬ди і моз. Перелік таких хімікатів має бути затверджений кабіне¬том міністрів україни. Однак наразі цього не зроблено, позаяк до переліку пестицидів і афохімікатів, що дозволені до використання в україні, особливо небезпечні хімікати не включені.

На території, що зазнала радіоактивного забруднення та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування пестицидів і агро¬хімікатів обмежується і провадиться згідно з порядком застосуван¬ня пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактив¬ного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затвердженим постановою кабінету міністрів україни від 16 січня 1996 р. № 92. При цьому також мають враховуватися положення законодавства про зону екологічного лиха і закону україни від 13 липня 2000 р. "про зону надзвичайної екологічної ситуації". На те¬риторіях природно-заповідного фонду, водоохоронних зонах та ін¬ших територіях, що підлягають особливій охороні, застосування пестицидів забороняється.

Особливі вимоги ставляться законодавством до умов виробниц¬тва продукції дитячого харчування. Сільськогосподарська сировина для виготовлення продукції дитячого й дієтичного харчування має вироблятися у спеціальних сировинних зонах. Правовий режим цих зон визначений положенням про спеціальні сировинні зони для виробництва сільськогосподарської продукції, затвердженим поста¬новою кабінету міністрів україни від 26 червня 1996 р. № 679. У спеціальних сировинних зонах забороняється використання пести¬цидів. Застосування афохімікатів провадиться за спеціальними тех¬нологіями, що забезпечують офимання продукції, яка відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо дитячого та дієтичного харчу¬вання.