24. Порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

З а к о н у к р а ї н и

Про порядок виділення в натурі (на місцевості)

земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

Цей закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на ісцевості) із земель, що належали колективнимсільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам направі колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Стаття 1. Особи, які мають право на земельну частку (пай) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;громадяни та юридичні особи україни, які відповідно до законодавства україни набули право на земельну частку (пай); громадяни україни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни україни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п'ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Стаття 2. Документи, що посвідчують право на земельну частку (пай)

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

Свідоцтво про право на спадщину;

Посвідчені у встановленому законом порядку договорикупівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян україни, зазначених в абзаці п'ятому частини першої статті 1 цього закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї. Стаття 3. Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Стаття 4. Особливості виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв) особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.

25. Поняття організаційно-правової форми господарювання та класифікація суб'єктів сільськогосподарського державний класифікатор "класифікація організаційно-правових форм господарювання" (копфг) розроблено на виконання постанови кабінету міністрів україни від 4 травня 1993 р. N 326 "про концепцію побудови національної статистики україни та державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".об'єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці - фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.класифікатор призначено для використовування органами державного управління та іншими користувачами для обліку, збирання й обробляння статистичної та адміністративної інформації щодо державної реєстрації, аналізування та узагальнювання результатів економічної діяльності суб'єктів господарської (зокрема підприємницької) діяльності, ведення державних реєстрів: єдиного державного реєстру підприємств та організацій україни (єдрпоу), єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, реєстру корпоративних прав держави та інших.вилучені станом на 31.03.2004 з чинного законодавства організаційно-правові форми підприємств виділено курсивом.законодавчі акти, згідно з якими визначають організаційно-правові форми суб'єктів господарської діяльності, наведено у додатку а.кожна позиція класифікатора структурно складається з тризначного ідентифікаційного коду та назви організаційно-правової форми господарювання. Ідентифікаційний код будується, використовуючи серійно-порядковий метод кодування. Початкові коди серій (100, 200, 300, 400, 500, 600, 800 та 900) та їхні назви, використовують для узагальнювання об'єктів класифікації і не призначені для безпосереднього кодування суб'єктів господарської та іншої діяльності.наявність у назві класифікаційної позиції, наведеної у дужках альтернативної частини назви, визначає можливі варіанти застосовування даної організаційно-правової форми. Так, назва організаційно-правової форми позиції класифікації "підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки)" під час формування назви підприємства, створеного, наприклад, профспілкою, буде визначено у свідоцтві про державну реєстрацію та єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців як "підприємство профспілки".щоб забезпечити змогу порівнювати коди організаційно-правових форм господарювання за дк 002-94 наведено колонку "попередній код" (код за дк 002-94).ведення копфг здійснює державний комітет статистики україни. Підставою для внесення змін до класифікатора є відповідні зміни законодавчих актів україни. Повідомлення про зміни до класифікатора публікують в щомісячному інформаційному покажчику "стандарти" держспоживстандарту україни.2 загальні визначення2.1 організаційно-правова форма господарювання - форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.2.2 юридична особа - організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів.юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом президента україни, органу державної влади, органу влади автономної республіки крим або органу місцевого самоврядування.юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.2.3 учасники відносин у сфері господарювання - суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктв господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.2.4 господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконування робіт чи надавання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.2.4.1 некомерційна господарська діяльність - самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.2.4.2 підприємницька діяльність - самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.2.5 суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за свої зобов'язання в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.суб'єктами господарювання є:господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;громадяни україни, іноземці та особи без громадянтва, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.ержава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

2.5.1 суб'єкти господарювання державного сектора економіки - суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.2.5.2 суб'єкти господарювання комунального сектора економіки - суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.2.6 корпоративне підприємство - корпоративне підприємство утворене, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.2.7 унітарне підприємство - створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.2.8 об'єднання підприємств (юридичних осіб) - господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств (юридичних осіб) з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до господарського кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства україни можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.2.9 асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та (або) управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.2.10 установа - організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

26. Правове становище сільськогосподарських кооперативів. Із переходом до ринкових відносин відбувається розвиток сільськогосподарського кооперативного законодавства, яким керуються у своїй діяльності сільськогосподарські кооперативи, а зокрема і виробничі сільськогосподарські кооперативи.норми закону срср “про кооперацію в срср” від 25 червня 1988 року (із змінами та доповненнями від 16 жовтня 1989 року та 6 червня 1990 року) стали основою для становлення нового правового інституту правового забезпечення сільськогосподарської кооперації. В україні основним нормативним актом, який регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів є закон україни “про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 року (із змінами від 2 листопада 2000 року, 10 січня 2002 року та 7 лютого 2002 року).

Даний нормативний акт складається з 12 розділів.розділ і - загальні положення. Визначає основні поняття, що вживаються в даному законі, а саме: сільськогосподарської кооперації, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, сільськогосподарського товаровиробника, об’єднання (асоціації, спілки) сільськогосподарських кооперативів, члена кооперативу, асоційованого члена кооперативу, вступного внеску, паю, додаткового паю кооперативних виплат та участі у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу.

Трудові відносини в кооперативах врегульовані в розділі х, а розділ хі присвячено реорганізації та ліквідації кооперативів (об’єднань).

Розділ хіі – це прикінцеві положення, де вказано, що даний закон набирає чинності з моменту опублікування.

Необхідність прийняття даного закону обґрунтовується ще з 1991 року н.і.титовою в її науковій праці “сільськогосподарські кооперативи: їх правове забезпечення”. Автором також було внесено наукові пропозиції щодо “виділення поряд з виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів у сфері послуг”. [8,с.20-22]

Проте в чинному законодавстві дана пропозиція не була втілена.

Слід також зазначити, що норми закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” є недосконалими і тому вчені - юристи україни вносять конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в україні. В юридичній літературі висловлено також думку щодо прийняття закону україни “про виробничу кооперацію”, а також розробку та прийняття загального кодифікованого акту “про кооперацію”, який би закріпив кооперативні принципи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів та видів, визначив їх поняття та юридичні ознаки, порядок створення і припинення діяльності, основні засади господарської та іншої діяльності тощо.

В такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів в системі кооперації.  Ці відносини частково врегульовані указом президента україни “про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки україни на ринкових засадах”.

Правове становище виробничих сільськогосподарських кооперативів визначається їх статутом, який відповідно до ст. 7 закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” є “основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті визначаються:

найменування кооперативу та його місцезнаходження,- предмет і мета діяльності;- порядок вступу до кооперативу і виходу з нього;

- порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу;- права і обов’язки членів кооперативу;- органи управління, порядок їх формування і компетенція;- формування неподільного та інших фондів;- форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу;- розподіл доходів кооперативу;- співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї;

- умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх винесення.

Слід також зазначити, що перехід до ринкових відносин, а також розвиток аграрного сектора економіки на демократичних засадах спричинив потребу удосконалення законодавства, яким регулюються діяльність сільськогосподарських кооперативів, в т. Ч. Виробничих.

1.3 істотні ознаки виробничих сільськогосподарських кооперативів

Найновіші зміни до закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” були прийняті 7.02. 2002 р.

Стаття 3 закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” визначає принципи діяльності кооперативів, на основі яких також діють і сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Відповідно до вищевказаної статті закону загальними принципами на яких створюються і здійснюють свою діяльність кооперативи є:

- добровільність членства фізичних та юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

- обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

- обов’язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу;

- відкритість і доступність членств для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутом кооперативу;

- демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилами “один член кооперативу – один голос”;

- обмеження виплат часток доходу на паї;

- розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;

- контроль членів кооперативу та його роботою в порядку, передбаченому статутом цього кооперативу.

Проаналізувавши загальні принципи діяльності сільськогосподарських кооперативів, можна виділити ті, на основі яких діють виробничі сільськогосподарські кооперативи. Вони характеризуються наявністю певних ознак, що притаманні лише їм та відрізняють їх від обслуговуючих кооперативів.

Першою з даних ознак є те, що членами виробничих сільськогосподарських кооперативів можуть бути фізичні особи (ст. 8 закону україни “про сільськогосподарську кооперацію”).

Це становить відмінність між виробничими і обслуговуючими кооперативами, оскільки стаття 8 закону україни закріплює, що членами обслуговуючого кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Слід також зазначити, що спільним для виробничих і обслуговуючих кооперативів є те, що, як фізичні, так і юридичні особи, які є членами сільськогосподарських кооперативів повинні визнавати статут і дотримуватися його вимог. Вони також користуються послугами кооперативу, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу.

Фізичні особи, які є членами виробничих кооперативів повинні досягти 16-річного віку і виявити бажання брати участь у діяльності кооперативу.

Другою ознакою, що притаманна виробничим сільськогосподарським кооперативам, відповідно до статті 3 закону, є обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Член кооперативу, який припиняє виробничу діяльність в кооперативі, припиняє і своє членство в ньому.

Ще одна істотна ознака сільськогосподарських виробничих кооперативів випливає із статті 2 закону, де зазначено, що виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.

27. Правове регулювання споживчої кооперації в україні.

Стаття 1. Споживча кооперація та її цілі

споживча кооперація в україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством україни, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

стаття 2. Основні принципи діяльності споживчої кооперації

діяльність споживчої кооперації будується на принципах добровільності членства, демократизму, соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва, вільного господарського функціонування на основі ринкових відносин.

стаття 3. Незалежність споживчої кооперації

споживча кооперація незалежна у своїй діяльності від органів державного управління, політичних та інших громадських організацій. Забороняється будь-яке втручання, що може обмежувати права споживчої кооперації або перешкоджати їх здійсненню, якщо це не передбачено законом.

стаття 4. Законодавство про споживчу кооперацію

відносини, пов'язані із створенням і діяльністю споживчої кооперації, регулюються цим законом та іншими законодавчими актами україни.

стаття 5. Споживче товариство та його створення

1. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

2. Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам україни.

3. Споживче товариство вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації.

стаття 6. Членство, основні права та обов'язки членів споживчого товариства

членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колективним.

1. Індивідуальними членами споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчого товариства.

членами учнівських споживчих товариств, що створюються при загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах, можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

2. Колективними членами споживчого товариства можуть бути фермерські господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси.

3. Господарські відносини між споживчим товариством і його колективним членом будуються на договірних засадах.

споживче товариство не відповідає за зобов'язаннями свого колективного члена, а останній відповідає за зобов'язаннями товариства в межах його пайового внеску.

4. Член споживчого товариства має право:

брати участь у діяльності споживчого товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб;

на перевагу у придбанні товарів і одержанні послуг у магазинах та інших підприємствах споживчої кооперації;

одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску;

бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти і професійної підготовки та одержувати направлення в учбові заклади, в тому числі на правах господарського стипендіата на договірних засадах.

загальні збори (збори уповноважених) можуть встановлювати для членів споживчого товариства й інші переваги, а також пільгові умови користування послугами кооперативних підприємств та установ.

5. Член споживчого товариства зобов'язаний дотримувати статуту, виконувати свої обов'язки перед споживчим товариством, пов'язані з участю в його діяльності, та рішення загальних зборів, виборних органів управління і контролю.

6. Член споживчого товариства відповідає за зобов'язаннями споживчого товариства лише в межах внесеного ним обов'язкового пайового внеску, якщо інше не передбачено статутом.

стаття 7. Вищий орган управління споживчого товариства

1. Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю.

2. Кожний член користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру несеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

3. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу із спілки), можуть скликатися збори уповноважених.

стаття 8. Створення спілок та їх органи управління

1. Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, центральну спілку споживчих товариств україни, і мають право вільного виходу з них.

взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

2. Спілки споживчих товариств виходячи з делегованих їм прав можуть представляти і захищати інтереси споживчих товариств, їх членів та обслуговуваного населення у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях; подавати споживчим товариствам практичну допомогу в здійсненні господарської діяльності, впровадженні в практику досягнень науково-технічного прогресу, передового досвіду; проводити науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, підготовку та підвищення кваліфікації кадрів; вирішувати господарські спори між організаціями і підприємствами споживчої кооперації; вести власну господарську діяльність, спрямовану на створення необхідної виробничої та соціальної інфраструктури споживчої кооперації.

3. Вищим органом управління спілки є з'їзд (конференція), який приймає статут, обирає розпорядчі, виконавчі та контрольні органи, вирішує інші питання діяльності спілки. Взаємодія і підпорядкованість розпорядчих, виконавчих та контрольних органів спілки визначається статутом.

4. Спілка визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу не заборонену чинним законодавством діяльність з дня її державної реєстрації. Вона не відповідає за зобов'язаннями споживчих товариств і не має щодо них розпорядчих функцій.

стаття 9. Власність споживчих товариств та їх спілок

1. Власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

2. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності.

3. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

4. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членами, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності.

5. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними угодами.

6. Суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

стаття 10. Правова охорона власності споживчої кооперації

1. Власність споживчої кооперації є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом нарівні з іншими формами власності. Забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю.

2. Майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів. Стаття 11. Основи господарської діяльності

1. Споживчі товариства та їх спілки самостійно розробляють програми економічного і соціального розвитку, розглядають і затверджують їх на загальних зборах (зборах уповноважених), конференціях, з'їздах, радах. Вони мають повну господарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують схоронність власності споживчої кооперації.

2. Споживчі товариства та їх спілки виходячи з статутних вимог мають право:

створювати (реорганізовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об'єкти, діяльність яких не суперечить законам україни;

вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об'єднань для розв'язання господарських і соціальних завдань;

придбавати майно державних підприємств та підприємств, створених на інших формах власності, а також інше майно і майнові права;

одержувати у встановленому порядку земельні ділянки у користування

3. Організації та підприємства споживчої кооперації формують товарні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних засадах у підприємств (виробників), в оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської продукції і сировини у громадян, фермерських господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

забезпечення споживчої кооперації централізовано розподілюваними ресурсами здійснюється в тому ж порядку, що і забезпечення підприємств агропромислового комплексу україни.

стаття 12. Доходи і ціноутворення

1. Доходи споживчих товариств та їх спілок формуються за рахунок коштів, одержуваних в результаті господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень. Після платежів у бюджет та інших обов'язкових відрахувань прибуток розподіляється загальними зборами членів споживчого товариства (зборами уповноважених) та радами відповідних спілок згідно з їх статутами.

2. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють вільні ціни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродукцію і товари народного споживання, що виробляються і закуповуються ними, надані послуги виходячи з попиту і пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.

стаття 13. Розрахунки і кредити

1. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства мають право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках

2. Списання коштів з рахунків споживчих товариств, спілок та їх підприємств може провадитися тільки за їх згодою або за рішенням судових органів.

3. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства мають право одержувати в установах банків, у підприємств і організацій позички та несуть повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни.

стаття 14. Соціальна підтримка членів і працівників споживчої кооперації

1. Споживчі товариства та їх спілки сприяють забезпеченню зайнятості населення шляхом створення робочих місць, розширення мережі підприємств, застосування гнучкого режиму праці, організації професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, передусім тих, які є членами споживчих товариств.

2. Споживчі товариства, їх спілки та підпорядковані їм підприємства мають право наймати та звільняти працівників, у тому числі за контрактами, у випадках, передбачених законами україни, самостійно встановлювати форми, системи і розміри оплати праці осіб, які працюють за наймом

споживчі товариства та їх спілки гарантують своїм працівникам оплату праці відповідно до професії, кваліфікації та особистого трудового внеску, належні умови праці, а також забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством україни.

3. Дисциплінарні стягнення (включаючи звільнення з роботи) на осіб, які займають виборні платні посади в споживчому товаристві або спілці споживчих товариств та їх відсторонення від роботи застосовуються в порядку, передбаченому їх статутами та чинним законодавством.

4. Організації та підприємства споживчої кооперації забезпечують для працівників безпечні умови праці, у встановленому законодавством україни порядку несуть відповідальність за шкоду, заподіяну здоров'ю та працездатності працівників. Для охорони здоров'я і профілактики захворювань працівників у системі споживчої кооперації створюється мережа лікувально-профілактичних, санаторно-курортних та оздоровчих закладів.

стаття 15. Облік, звітність, контроль

1. Споживчі товариства та їх спілки ведуть облік результатів своєї діяльності, складають статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством, і несуть відповідальність за їх достовірність. Вимога іншої інформації, не встановленої законодавством, забороняється.

2. Ревізії фінансово-господарської діяльності споживчих товариств, спілок та підпорядкованих їм підприємств проводяться їх ревізійними комісіями (ревізорами) або контрольно-ревізійним апаратом відповідних спілок чи аудиторськими організаціями.

стаття 16. Міжнародні зв'язки споживчої кооперації

1. Виходячи з делегованих споживчими товариствами повноважень центральна спілка споживчих товариств україни представляє інтереси споживчої кооперації в міжнародному кооперативному альянсі та здійснює інші зв'язки з міжнародними організаціями, сприяє розвитку солідарності та співробітництва кооперативного руху різних країн, пропаганді кооперативних принципів і цінностей.

2. Споживчі товариства, їх спілки та підпорядковані їм підприємства самостійно встановлюють міжнародні зв'язки з організаціями зарубіжних країн і відповідно до законодавчих актів україни створюють спільні підприємства та здійснюють інші види зовнішньоекономічної діяльності.

3. Споживчі товариства та їх спілки, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, користуються кредитами банків україни, зарубіжних банків, комерційним кредитом в іноземній валюті і погашають їх за рахунок валютних коштів, одержаних від реалізації продукції, що імпортується, або за рахунок інших власних коштів.

4. Порядок використання виручки в іноземній валюті, що надходить споживчому товариству, спілці, визначається валютним законодавством україни.

стаття 17. Гарантії прав споживчої кооперації

1. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів споживчої кооперації та її членів.

2. Організації та підприємства споживчої кооперації взаємодіють з органами державної виконавчої влади у питаннях організації торговельного обслуговування населення, закупівель і переробки сільськогосподарської продукції та сировини, виробництва товарів народного споживання, надання населенню різних послуг тощо.

3. Державні органи сприяють розвиткові і зміцненню економічної самостійності споживчих товариств та їх спілок, підвищенню ефективності їх діяльності, не допускають будь-яких обмежень господарської активності та ініціативи споживчої кооперації, вільної і рівноправної участі її на ринках товарів, робіт і послуг.

підприємства та організації споживчої кооперації користуються пільгами, передбаченими для господарств агропромислового комплексу україни. Плата за трудові ресурси з організацій і підприємств споживчої кооперації не справляється.

4. Держава сприяє розвитку мережі кооперативної освіти, що здійснюється за рахунок коштів споживчої кооперації.

5. Рішення органів державної виконавчої влади, що зачіпають інтереси споживчої кооперації, приймаються після попереднього погодження їх з відповідними кооперативними органами.

6. Держава не відповідає за зобов'язаннями споживчих товариств та їх спілок, а останні не відповідають за зобов'язаннями держави.

7. Забороняється втручання в фінансово-господарську та іншу діяльність споживчих товариств, спілок та їх підприємств, установ і організацій з боку органів державної виконавчої влади.

якщо внаслідок видання державним органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам чинного законодавства, порушуються права споживчих товариств та їх спілок, останні мають право звернутися до судових органів з заявою про визнання такого акта недійсним.

збитки, завдані споживчому товариству або спілці внаслідок виконання рішень державних органів, які порушили їх права, підлягають відшкодуванню за рахунок цих органів.

8. Державні органи здійснюють у межах своєї компетенції контроль за додержанням споживчою кооперацією вимог законів україни з питань безпеки виробництва та праці, пожежної безпеки, санітарного, природоохоронного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції, а також за сплатою обов'язкових платежів у бюджет та витрачанням виділених бюджетних коштів.

стаття 18. Реорганізація та ліквідація споживчого товариства, спілки

1. Реорганізація та ліквідація споживчого товариства провадиться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням суду, а в разі банкрутства - за рішенням господарського суду. У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків по оплаті праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків із спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства.

2. Реорганізація та ліквідація спілки споживчих товариств провадиться за рішенням конференції, з'їзду з повідомленням про це спілки, до складу якої вона входить.

у разі ліквідації спілки її майно, що залишилося після розрахунків по оплаті праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами спілки.

27. Сільськогосподарське акціонерне товариство: поняття та правове регулювання.

Сільськогосподарські акціонерні товариства є заснованими на засновницькому договорі і статуті організаціями з виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг, статутний капітал яких формується шляхом реалізації, насамперед, певної кількості акцій однакової номінальної вартості, і несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Учасники (акціонери) не відповідають за зобов'язаннями товариства, а лише несуть ризик збитків, пов'язаних із його діяльністю, в межах вартості належних їм акцій.

   більшість сільськогосподарських акціонерних товариств створювалася шляхом реорганізації колгоспів і радгоспів і сьогодні утворюється у зв'язку з реструктуризацією колективних сільськогосподарських підприємств. Такі акціонерні сільськогосподарські товариства сформували свої статутні капітали за рахунок об'єднання майнових і земельних часток (паїв) своїх засновників — колишніх працівників і пенсіонерів реорганізованих господарств, які вони отримали внаслідок реорганізації останніх.

   засновниками сільськогосподарського акціонерного товариства можуть бути всі власники майнових і земельних сертифікатів, що лишилися в реорганізованому господарстві, а також інші громадяни і юридичні особи. Вони повинні зробити повідомлення про намір створити сільськогосподарське акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію цього товариства. За ст. 81 гк загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим суми еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства.

   засновники сільськогосподарського акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Якщо в створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли згідно з установчим договором.

   відкрита підписка на акції при створенні сільськогосподарського акціонерного товариства організовується засновниками. Вони в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше 2 років.

   за способом функціонування акцій законодавство розрізняє відкриті й закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств, згідно зі ст. 81 гк, ст. Ст. 6-8 закону україни від 18 червня 1991 р. "про цінні папери і фондову біржу" і ст. 30 закону "про господарські товариства" можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

   установчим документом сільськогосподарського акціонерного товариства є статут. Він повинен містити відомості про: найменування і місцезнаходження товариства; предмет і цілі його діяльності; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; склад засновників та учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;, порядок розподілу прибутків і збитків; умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, що не суперечать чинному законодавству.

   державна реєстрація сільськогосподарських акціонерних товариств провадиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання засновника (засновників) даного товариства. За правилами і в порядку, встановленому законом україни від 15 травня 2003 р. "про державну реєстрацію юридичних та осіб — підприємців ".

   відмову в державній реєстрації сільськогосподарського акціонерного товариства може бути оскаржено в судовому порядку.

   акціонерне товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої бо переробленої внаслідок господарської діяльності товариства; доходів, одержаних завдяки такій діяльності; іншого майна, придбаного товариством на законних підставах. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, зокрема в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінювання вкладів визначається в установчих документах акціонерного товариства, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

   стаття 86 гк забороняє використовувати для формування статутного фонду акціонерного товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

   акціонерне товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому гк та іншими законодавчими актами. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

   сільськогосподарське акціонерне товариство може створювати резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством україни або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства. Особливістю сільськогосподарських акціонерних товариств, як і інших суб'єктів товарного сільськогосподарського виробництва, є наявність натуральних фондів. Наприклад, в таких суб'єктах господарювання створюються насіннєвий і фуражний фонди, натуральний фонд зерна та іншої продукції тощо.

   сільськогосподарські акціонерні товариства мають певну специфіку. На думку м. А. Палладіної, можна вирізнити певні специфічні ознаки, властиві сільськогосподарським акціонерним товариствам.

   по-перше, це — правові властивості руху статутного капіталу. В господарстві може бути як збільшення статутного капіталу і відповідно внеску кожного засновника або учасника при систематичному розширеному відтворюванні господарства, так і зменшення статутного капіталу і частки майнових внесків за наявності об'єктивних чинників зниження урожаїв і виходу продукції тваринництва й відсутності резервних фондів. До цих об'єктивних чинників належить нестабільність сільськогосподарського виробництва, коливання прибутковості підприємств, що викликає необхідність створення резервних фондів, які залежать від спеціалізації і природно-кліматичних умов кожного конкретного господарства.

   по-друге, у складі сільськогосподарських акціонерних товариств серед їх засновників є багато пенсіонерів, а у зв'язку з впровадженням нової техніки і технологій кількісний склад працівників зменшується, що зобов'язує товариство повертати засновникам і учасникам, що виходять з його складу, вартість їхніх внесків.

   по-третє, визначені законодавством критерії розмежування видів акціонерних товариств дають змогу дійти такого висновку: оскільки сільськогосподарські акціонерні товариства є об'єднанням фізичних осіб, які зайняті в трудовому процесі та утворюють прибуток, їх засновники більше зацікавлені в створенні моделі акціонерних товариств закритого типу, за якої якій не відбувається вилучення частини прибутку на користь сторонніх інвесторів.

   по-четверте, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств мають подвійний правовий статус: вони — акціонери, вони — особи, трудові відносини яких з товариством засновані на трудовому договорі й регулюються трудовим законодавством.

   купуючи акції, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно він одержує специфічне право — брати участь в акціонерному товаристві, яке за змістом є комплексним. Воно охоплює як майнові, так і членські (управлінські) права та обов'язки. Майновими правами акціонера є: брати участь у розподілі прибутку товариства; одержувати частину прибутку товариства у вигляді дивідендів; одержувати частину вартості майна у разі його ліквідації, яка має бути пропорційною вартості акцій, що належать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством і статутом товариства; заповідати акції; придбавати акції товариства додатково.

   акціонер має майнові обов'язки щодо товариства: оплачувати основні й додаткові акції у розмірі, порядку, способами і в терміни, передбаченими документами товариства. Акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах вартості акцій, що їм належать.

   членськими (управлінськими) та іншими правами і обов'язками акціонерів є: входити в товариство і виходити з нього; брати участь в загальних зборах акціонерів; обирати і бути обраними до органів товариства, зокрема до наглядової ради, правління, ревізійної комісії; брати участь в управлінні товариством згідно із законодавством і його статутом; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надати йому річні баланси, звіти про свою фінансово-господарську діяльність, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариством тощо.

   акціонери зобов'язані: дотримуватися вимог засновницьких документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів його управління, не розголошувати комерційну таємницю й конфіденційну інформацію про діяльність товариства, виконувати обов'язки, передбачені законодавством і засновницькими документами.

   господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

   сільськогосподарське акціонерне товариство — підприємство з дуже складною управлінською структурою. Вищим його органом є загальні збори, в яких можуть брати участь всі акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. До компетенції загальних зборів належать головні, стратегічні питання діяльності товариства, передбачені ст. 41 закону "про господарські товариства".

   в акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерів товариства (наглядова рада), яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу і інколи відповідно до рішень загальних зборів або положень статуту, виконує окремі функції, віднесені до компетенції загальних зборів. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керує його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління. У всіх сільськогосподарських акціонерних товариствах загальні збори обирають ревізійну комісію, яка належить до системи органів управління.

   специфічні функції в аграрному секторі економіки україни виконують державні акціонерні компанії. Головною метою створення таких компаній є сприяння здійсненню державної аграрної політики шляхом створення економічних механізмів державного регулювання аграрного ринку. Такою компанією, зокрема, є державна акціонерна компанія "хліб україни", яка діє у формі відкритого акціонерного товариства. Її утворено з метою задоволення потреб населення, установ і підприємств будь-якої форми власності у продовольчому й фуражному зерні, продуктах його переробки, незерновій сировині, елітному й сортовому насінні, наданні послуг із зберігання, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності.