Тема 6. Діяльність Кирило-Мефодієвського братства та її значення для культурної ідентифікації українського народу. – 3 год.

ХІХ століття є особливим в історії українського народу з точки зору національного та культурного його самовизначення. Середину цього століття інколи називають «весною народів», або періодом національного пробудження європейських країн. Не обминули ці процеси й Україну. Росія намагалася всіляко асимілювати українську культуру. У відповідь на таку політику царського уряду в Києві 1846 року було засновано таємне Кирило-Мефодієвське братство, до складу якого входили високоосвічені і національно свідомі громадяни, серед яких були й Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Тарас Шевченко. Основні ідеї братства були викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія», у відозвах «До братів-українців», «До братів росіян», «До братів-поляків», а також в історичних працях М. Костомарова та П. Куліша. У березні 1847 р. член братства О. Петров (студент Київського університету) доніс царській охоронці про його діяльність і вона була заборонена.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте духовну та політичну атмосферу в Україні в період заснування Кирило-Мефодіївського братства.

3. Яке місце в сім’ї слов’янських народів відводили члени братства Україні?

4. Чому царський уряд заборонив діяльність Кирило-Мефодієвського браства, а найактивніших його учасників було заарештовано?

5. Яку роль відіграв Т.Г. Шевченко в діяльності братства? Яка була його подальша доля?

Тема 7. Історія культурних взаємовідносин і взаємовпливів України та Росії. – 4 год.

В розвитку української культури важливу роль відіграли політичні та культурні взаємозв’язки з сусідніми країнами. Після захоплення Візантії турками, почала зростати політична вага Росії, яка проголосила себе її наступницею у захисті православної віри. В історії взаємовідносин Росії та України немає одностайної думки. Заважають різного роду упередження, причому як з боку тих дослідників, які стоять на позиціях москвоцентризу, так і тих, хто дотримується принципу києвоцентризму. Тривалі взаємозв’язки двох слов’янських православних народів призводили до взаємозбагачення, взаємообміну культурними цінностями, хоча в політиці була асиміляційна політика царського уряду. В розробці теми важливо спиратись на принципи наукового об’єктивного аналізу, гердерівської ідеї рівноцінності всіх національних культур, історизму тощо.

Контрольні запитання

1. Як в цілому можна оцінити взаємовідносини України та Росії в сфері культури починаючи з ХV ст.?

2. Як вплинула культура українського народу на розвиток окремих напрямків російської культури?

3. Якою була мовна політика царського уряду стосовно України?

4. Які історичні факти підтверджують позитивний вплив української культури на культуру російського народу?

5. Чи правомірно говорити про досягнення української культури в радянський період, чи лише про втрати?