Побудуйте програму складання професіограми та психограми льотчика

Система вимог до людини з кожної професії називається професіограмою. Професіограма – це спеціальна карта, яка містить розгорнутий перелік умов і характеристик трудової діяльності по конкретній професії, її окремих вимог і професійно важливих якостей, якими повинен володіти працівник.

Перелік вимог професії до психіки людини та необхідних здібностей складає психограму професії льотчика.

Під професійними здібностями розуміють достатньо стійкі властивості особистості, які змінюються в процесі діяльності і забезпечують її успішність та вдосконалення.

Професіограма льотчика містить:

- загальні відомості про професію та її динаміку в зв'язку з розвитком науки і техніки, соціальне та економічне значення;

- виробничу характеристику професії, опис трудового процесу (наводяться назви знарядь праці, за допомогою яких виконується робота, вказується рівень фізичного і психологічного напруження (значне, помірне, незначне), робоча поза тощо;

- санітарно-гігієнічні умови праці з виділенням професійних шкідливостей і переліком фізіологічних умов та медичних протипоказань;

- перелік обсягу знань і умінь, які необхідні для успішної професійної діяльності, з виділенням тих, що визначають професійну майстерність;

- характеристику видів і тривалості професійного навчання, можливості підвищення кваліфікації;

Психограма успішного льотчика (складена італійським психологом Джемеллі) включала наступний перелік ПВК (професійно важливі якості): здатність швидкого орієнтування в навколишніх явищах; зосереджена увага при широкому його обсязі; швидкість і точність запам'ятовування; слабка дратівливість (стійкість емоційної сфери); опірність впливу зміни висоти.

Клінічна психологія у хірургії та онкології. Психічні порушення після операції. Психологія онкологічних хворих. Канцерофобія

Хірургічна діяльність – одна з найскладніших і своєрідних і в медицині, і в ветеринарії. Вона пред'являє до людини, в першу чергу до його психічним якостям, більш високі вимоги, ніж інші лікарські спеціальності. Справа в тому, що будь-яка хірургічна операція – ризик, і в процесі її здійснення нерідко виникають ускладнення, що викликають у хірурга особливе емоційне напруження – стрес, інтенсивність якого залежить від індивідуальних особливостей особистості. Отже, раціональне управління своїм психічним самопочуттям має для хірурга особливе значення.

Операція викликає у хірурга два види почуттів – астенічний або стеничний. Перше виявляється в незібраність, невпевненості, нерішучості і всіляких перестраховки аж до ухилення від операції. Стеничне почуття – це свідомість професійної впевненості в собі, бадьорості і рішучості почати оперувати. Воно підвищує фізичні та розумові здібності людини, загострює його кмітливість і винахідливість, збільшує швидкість і точність мануальних та інших дій. Дане почуття викликає також радість боротьби за життя пацієнта, прагнення показати свою майстерність і набути досвіду.

Для більшості хірургів операційний стрес так само природний, як і відпочинок: для них неприйнятний гасло «Бережись стресу!». Для справжніх хірургів творчий стрес – просто необхідність і підтвердження тому – крилатий вислів Ганса Сельє: «Стрес – аромат життя». Після операції досвідчені хірурги зазвичай відчувають не лише задоволення від виконаного лікарського обов'язку, але й полегшення від того, що звільнилися від надлишку емоційної енергії. Характерно, що чим активніше дії хірурга в складних клінічних ситуаціях, тим менше його переживання, тим він краще і впевненіше оперує. Такого складу особистості, як правило, стають справжніми Майстрами хірургії та вченими.

Після загальної анестезії можливі наступні ускладнення.

1. Дихальні:

- Зниження Sa02 (змішаної етіології);

- Ларингоспазм;

- Стридор;

- Обструкція дихальних шляхів.

2. Серцево-судинні:

- Зміни артеріального тиску або ЧСС;

- Кровотеча або хірургічні ускладнення.

3. Делірій при виході з анестезії; виникає в ряді випадків при використанні мідазоламу або севофлурана.

4. Загальмованість, сонливість, подовження часу госпіталізації.

5. Нудота і блювання; бувають приблизно в 20% випадків.

Онкологічні, як і всі інші важкі захворювання у багатьох хворих викликають хвилювання, тривогу, страх. Їх хвилюють думки про те, як проходитиме хвороба і наскільки вона небезпечна для життя, оскільки серед людей існує помилкова думка, що рак – хвороба невиліковна. Супутні психоемоційному стану негативні емоції, напруга або депресія можуть посилити перебіг хвороби. Наявні в світовій науковій літературі відомості про вплив емоційних відхилень на онкологічних хворих свідчать, що не лише перебіг захворювання, але і соціально-психологічна реабілітація хворого, повернення його до активного повноцінного життя в сім'ї і суспільстві, зниження риски повторного захворювання, багато в чому залежать від відношення людини до хвороби, його душевного стану, волі, активної позиції, направленої на боротьбу з недугою.

Психіка хворого раком в період розвитку хвороби багато в чому аналогічна психіці хворого, страждаючого будь-яким важким соматичним захворюванням. Для початкового періоду характерні певні особливості психіки, пов'язані з хворобливим процесом. Під час встановлення діагнозу психічні розлади вичерпуються психогенними проявами. І спочатку це, як правило, страх перед діагнозом.

Канцерофобія (лат. cancer – «рак» і др.-греч. Φόβος – «страх»), карцінофобія, кацерофобія – одна з форм фобій. Боязнь захворювання злоякісним новоутворенням (пухлинною хворобою).

Канцерофобія виникає частіше психогено. Після загибелі близької людини від раку або в результаті необережного слова лікаря під час огляду у хворого може з'явитися думка, що він хворий на рак. Самі незначні симптоми будь-якої хвороби люди, хворі канцерофобією, інтерпретують як розвиток у них ракової пухлини, що викликає у них напади панічного страху. А будь-яка згадка раку призводить до різкого погіршення настрою.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16

Роль темпераменту у психічному розвитку: темперамент і адаптивні можливості індивіда. Стилі поведінки, обумовлені типом ВНД. Можливості розвитку компенсаторних механізмів, що підвищують та прискорюють процес адаптації

Історія вчення про темперамент свідчить, що спочатку це поняття виникло для позначення причини відмінностей у поведінці людей, як спроба виявлення біологічних детермінант людської діяльності. В якості таких розглядалися гумори організму (Гіпократ, Гален, І.Кант), особливості кровоносної системи (А.Галер, П.Ф.Лесгафт), будова тіла (К.Сіго, Е.Кречмер, І.Шелдон, С.Стівенс), тип вищої нервової діяльності (І.П.Павлов).

У різні часи у відповідності з різним розумінням психології особистості до темпераменту відносили найрізноманітніші особливості: афективні схильності (Мейман), "життєву установку" (Кречмер), любов до влади (Шелдон), співвідношення між почуттям та опором волі (Клайдес), емоційну збудливість (Корнілов), динаміку поведінки (Рудик) та інші. Різноплановість у визначенні властивостей темпераменту в значній мірі пояснюється тим, що довгий час не було єдиних науково обгрунтованих критеріїв, які дозволяють чітко відмежувати темперамент від інших властивостей особистості.

На сучасному етапи загальновизнаною ознакою властивостей темпераменту є їх пряма та безпосередня залежність від властивостей нервових проявів збудження та гальмування, та від їх сполучення.

До основних властивостей нервових процесів, згідно з теорією І.П.Павлова, у першу чергу відноситься сила, тобто здатність нервової системи витримувати сильні подразники, не виявляючи позамежного гальмування. Другою властивістю нервових процесів є їх урівноваженість за силою. І третя властивість – рухливість, означає здатність нервової системи за вимогами умов життя змінювати процес збудження на процес гальмування та навпаки.

Проте, в результаті наукових досліджень, які проводилися під керівництвом Б.М.Теплова, виділили ще одну властивість нервових процесів – динамічність, яка визначає швидкість утворення умовних рефлексів. Таким чином, поширено павлівське розуміння рухливості нервової системи, яка позначає її загальну лабільність. Певні комбінації сили, урівноваженості та рухливості нервових процесів характеризують, за І.П. Павловим, загальний тип нервової системи у чотирьох його основних різновидах, кожна з яких відповідає певному темпераменту.