3.4. Рівновага на грошовому ринку
Я
кщо
криві попиту і пропозиції представити
в одній системі координат, то одержимо
завершену графічну модель грошового
ринку, в якій визначається результат
взаємодії попиту і пропозиції: рівень
їх урівноваження та відповідна йому
норма рівноважної ставки процента.
Криві попиту (Мd) і пропозиції (Мs) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті на суму 20 млрд. грн. та ставка номінального процента на рівні 6%. Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку: покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, а продавці зможуть розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента.
Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива. Припустимо, що вдалося встановити ставку процента на рівні 4%. Реакцією буде зростання попиту на гроші – точка попиту зміститься по кривій Мd в положення A1 (при тому, що точка пропозиції залишиться в попередньому положенні А). Збільшення попиту на гроші виявиться в посиленні вимог економічних суб'єктів до банків надати їм грошові позички. Оскільки резерви банків залишилися незмінними, на міжбанківському рівні посилиться конкурентна боротьба за ресурси. Наслідком стане поступове зростання процентної ставки. В міру її зростання буде зростати альтернативна вартість грошей і скорочуватися попит на гроші. Коли ставка досягне 6%, додатковий попит на гроші зникне і всі показники займуть рівноважне положення: попит і пропозиція – 20,0 млрд. грн., ставка процента – 6%.
Порушену рівновагу можна було "заспокоїти" збільшенням пропозиції грошей до нового рівня попиту. Для цього центральний банк має збільшити резерви комерційних банків, що дозволить банкам задовольнити додатковий попит на гроші. При цьому рівновага відновилась би, але на іншому рівні – обсяг грошової маси зросте до 30 млрд. грн., а ставка процента знизиться до 4%. Проте така рівновага може мати негативні наслідки для реальної економіки, насамперед для товарних ринків, де зросте платоспроможний попит.
Тема 4. ГрошоВі системи
Сутність та основні елементи грошової системи
Основні типи грошових систем та їх еволюція
4.3. Грошові реформи
4.1. Сутність та основні елементи грошової системи
Грошова система – форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена в законодавчому порядку.
Формування грошових систем в усіх країнах, незалежно від їх устрою, здійснюють центральні органи влади.
Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і розглядається як її складова. Центральний банк – це інституційний центр грошової системи, якому належить вирішальна роль в організації та забезпеченні ефективного функціонування національної грошової системи.
Основними елементами грошової системи усіх без винятку країн є:
назва грошової одиниці та її частин;
масштаб цін;
види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;
валютний курс;
порядок та регламентація готівкового та безготівкового обігу грошей;
державні органи, що забезпечують регулювання грошового обігу та контроль за дотриманням чинного законодавства.
Грошова одиниця – встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання та відображення цін усіх товарів.
Виміряти величину вартості товарів у грошах, дати їй кількісну оцінку можна за допомогою масштабу цін.
Масштаб цін – технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях.
Він має юридичний характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не самої вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна товару як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну, або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях. Вартість усіх товарів у грошових одиницях набуває однакової форми і стає порівняною.
В епоху золотого стандарту масштаб цін законодавчо визначався як фіксована державою вагова кількість монетарного металу в грошовій одиниці. Нині офіційний масштаб цін замінено фактичним, що стихійно складається під впливом кон’юнктури ринку та інфляційних процесів в економіці.
Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають.
Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган.
Так, центральний банк здійснює емісію банківських білетів (банкнот), що використовується для кредитування комерційних банків та урядових структур. Цей механізм запобігає зайвому накопиченню в обігу та знеціненню банкнот. Однак він працює успішно лише за умови, що одержані від центрального банку позики повернуться. Якщо цього не буде, то емітовані банкноти перетворяться, по суті, в звичайні казначейські білети і неминуче знеціняться.
В умовах глибокої кризи державних фінансів для покриття бюджетних видатків допускається емісія казначейських білетів, яку виконує державна скарбниця. Скарбнича емісія не створює передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні видатки здійснюються безповоротно і неадекватно, тому казначейським білетам властиві нестабільність курсу та неминуче знецінення.
Розмінна монета відіграє допоміжну роль і за характером емісії належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Монети в одну або декілька грошових одиниць не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу. Такі монети зношуються повільніше паперових купюр, що робить грошові системи більш економічними.
Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших грошових операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.
Регламентація готівкового та безготівкового грошового обігу включає:
визначення сфер функціонування готівкових та депозитних грошей;
режим використання грошей на рахунках і касах банків;
форми розрахунків;
способи і порядок платежів тощо.
Ці завдання покладаються на спеціальні органи регулювання грошового обігу та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні це Національний банк України, основу діяльності якого складають:
забезпечення стабільності гривні;
розробка і реалізація грошово-кредитної політики та здійснення повсякденного контролю за її реалізацією;
стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України;
забезпечення ефективного та безперебійного функціонування розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів тощо.
Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у питаннях емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, визначає порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення і зберігання резервних грошових знаків.
До інших державних органів, що забезпечують регулювання грошового обігу, відносяться: Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів та комерційні банки.