98. Сукупна пропозиція: чинники й детермінатори сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція - це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (та інших сталих умов). Крива сукупної пропозиції (АS) показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін при незмінних інших умовах . Крива сукупної пропозиції відображає динаміку витрат виробництва на одиницю продукції у зв’язку зі зміною рівня цін. Для короткострокового періоду (декілька місяців або років) розглядаємо короткострокову криву сукупної пропозиції. Для довгострокового періоду (декілька років, десятиліття або більше) розглядається довгострокова крива сукупної пропозиції, яка зображується вертикальною лінією. Це означає, що підвищення цін не викликає збільшення обсягу національного виробництва у довгостроковому періоді.

Сукупна пропозиція в основному залежить від потенційного обсягу виробництва. Потенційний ВНП це такий реальний обсяг ВНП, який виробляється в країні за умов повної зайнятості, тобто коли фактична норма безробіття дорівнює природному рівню безробіття Найновіші дослідження оцінюють природний рівень безробіття приблизно 6% робочої сили

Сучасна економічна наука розглядає узагальнену криву сукупної пропозиції (АS).

1. Горизонтальний - (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресивний стан економіки);

2. Проміжний - (вихідний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближуються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВНП супроводжується підвищенням рівня цін;

3. Вертикальний - (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВНП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю і додаткового зростання реального ВНП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання цін.

Цінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.

• Зміна процентної ставки;

• Зміна рівня цін.

Під дією цінових факторів зміни в сукупній пропозиції зображується рухом за кривою сукупної пропозиції (АS). Нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.

- Зміна цін на ресурси:

а) наявність власних ресурсів; б) ціни на імпортні ресурси; в) співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів.

- Зміни економіко-правових норм: а) податки з підприємств та субсидії; б) державне регулювання.

- Зміни в продуктивності праці.

Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції АS перемішується:

а) вліво вгору, коли сукупна пропозиція скорочується а результаті зростання витрат виробництва;

б) вправо вниз, коли сукупна пропозиція зростає.

99. Кредитно-грошова політика

Основною метою грошово-кредитної системи є досягнення загального рівня виробництва , що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика полягає в зміні пропозиції грошей з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін. Під час економічного спаду кредитно-грошова політика полягає у збільшенні грошової пропозиції для стимулювання витрат, а під час інфляції, навпаки,- в обмеженні пропозиції грошей для обмеження витрат.

Отже, грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики.

Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим, що їй належить центральний банк країни, який володіє монопольним правом емісії грошей і регулювання їх кількості. Тим самим забезпечується можливість використання кредитно-грошової системи для впливу на банківські операції як підприємців, так і всього населення.

Найважливішими інструментами грошово-кредитної політики є регулювання грошової маси і рівня банківського проценту. Перше забезпечується так званими операціями на відкритому ринку і резервною нормою покриття комерційних банків, друге - обліковою процентною ставкою. Зрештою, і через рівень банківського проценту регулюється грошова маса. Операції на відкритому ринку дозволяють регулювати грошову емісію, насамперед готівки. Під названим терміном передбачається купівля і продаж державних облігацій на відкритому ринку.

До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать: 1) політика облікової ставки; 2) операції на відкритому ринку; 3) зміна норм обов’язкових резервів.

Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процен­та) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції. Це інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу. Виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань економіки.

За проведення політики “дорогих грошей” центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому під­вищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити, що нада­ються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва.

За політики “дешевих грошей” метою центрального банку є по­легшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює роз­ширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного зростання.

Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси коме­рційних банків. Застосовуються для проведення експансивної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

Основними видами цінних паперів, з якими прово­дять операції на відкритому ринку, є казначейські векселі, безпроцен­тні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, до­пущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні коротко­строкові цінні папери. Найчастіше центральні банки використовують державні боргові зобов’язання.

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резерв­них або кореспондентських рахунків комерційних банків, що ку­пують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відбива­ється на розмірах грошової маси. Експансіоністська грошово-кре­дитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ре­сурсів та стимулює розширення кредитних операцій.

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів значною мірою впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок процента. Якщо ж цент­ральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові ко­шти, що сприяє зниженню процентних ставок.

Політика обов’язкових резервів. Політика резервних вимог центрального банку щодо комерційних банків існує в багатьох краї­нах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тім, що між розміром резервів і банківськими операціями простежується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних банків, особливо на грошово-кредитну політику. Це найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання. Виявляється в маніпуляції нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у Центральному банку. Застосовується як засіб для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.

Нині політика обов’язкових резервів має подвійне призначення:

забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Зміною розмірів обов’язкових резервів центральний банк може бло­кувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і в такий спосіб впливати на їхню діяльність;

використовується як інструмент центрального банку для регу­лювання грошової маси. Збільшення норми обов’язкових резервів зменшує кредитний потенціал банків і масу грошей в обороті; зме­ншення цієї норми, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і збільшенню маси грошей в обороті.