149. Стратегії економічного розвитку. Елементи економічного розвитку

Стратегія – це сукупність дій та заходів, що допомагають досягти заздалегідь поставленої мети.

Існую багато стратегій економічного розвитку, але головна їх мета – забезпечити стабільний економічний розвиток країни та високий життєвий рівень населення.

Кожна стратегія спрямована на те, щоб:

• Створити якісні робочі місця для населення країни чи регіону;

• Забезпечити економічну стабільність у конкретній країні або в певній місцевості;

• Створити диверсифіковану економічну базу.

Історія знає чотири шляхи економічного розвитку:

Перший шлях економічного розвитку – Західноєвропейський, Північноамериканський шлях. Він передбачає:

• Ринковий механізм господарювання;

• Демократизація суспільства;

• Постійний ріст виробництва на 7-9% щороку;

• Соціально-орієнтована політика держави;

• Повага до прав людини;

• Циклічність виробництва проходить без особливих потрясінь;

• Держава охороняє всі форми власності і конкуренцію.

Цим шляхом розвивається 40-45 країн світу.

Другий шлях економічного розвитку – шлях “Восхідного сонця”. Він передбачає:

• Ринковий механізм господарювання, але з великим втручанням держави в економіку;

• Швидкий ріст економіки;

• Демократизація суспільства;

• Конкурентоспроможність на світовому ринку;

Цим шляхом розвивається 85-90 країн світу.

Третій шлях економічного розвитку – Латиноамериканський. Він характеризується:

• Повільним зростанням виробництва;

• Адміністративно-командною системою управління економікою;

• Ринок соціально неорієнтований;

• Порушення прав людини;

• Відсутність економічної свободи;

• Циклічність економіки проходить хворобливо.

Цей шлях притаманний країнам, що розвиваються

Третій шлях економічного розвитку – Афро-азіатський. Характеризується:

• Адміністративно-командною системою управління економікою;

• Воєнною диктатурою;

• Зростання виробництва немає, або коливання вверх-вниз;

• Права людини не поважаються.

150. Альтернативні моделі розвитку. Центральна проблема (ринок і кас). Азіатські моделі. Європейська модель. Американська модель

Європейська модель економічного розвитку почала формуватися лише після ІІ Світової війни у зв’язку зі створенням “спільного ринку” на засадах європейського економічного співтовариства. Серед найбільш відмінних її рис слід назвати створення єдиного ринкового простору разом із завершенням утворення єдиної валютної системи на базі “євро. Усі названі процеси відбуваються на фоні збереження політично незалежних країн.

Європейська модель відзначається забезпеченням соціальної стабільності як на рівня окремих держав, так і в ЄЕС в цілому. З цим пов’язана і традиційно висока частка державної власності і державних витрат у ВВП європейських країн.

Американська модель характеризується такими ознаками: приватна власність, підприємництво у різних його формах, різні видик конкуренції і багатобарвність ринків. Саме приватна власність дала поштовх розвитку ринкових відносин. У тих країнах, де об’єктами приватної власності ставали усі виробничі фактори (земля, праця, капітал), ринкова система складалася швидше. З часом індивідуальна власність починає сполучатися з іншими формами, насамперед з колективною власністю. Створюються кооперативи, а зрештою, акціонерні товариства. В міру розвитку ринкової системи певну роль починає відігравати і державна власність: спочатку як гарант ринкового розвитку, а з часом і певну самостійну роль. Держава може мати свою частку в партнерствах, і в кооперативному капіталі. Сучасна ринкова система США характеризується складністю і взаємопереплетінням різних форм власності – індивідуальної приватної, колективної приватної, державної, “змішаної”.

Найважливішою складовою американської моделі “соціальної економіки” є її конкурентність. В основі ринкової економіки лежить конкуренція. Закони ринкової конкуренції – це правила поведінки для кожного члена соціуму, для домогосподарств, і будь-якого підприємства чи компанії.

Отже, особливістю американської моделі є її чисто виражений “змішаний характер”. ЇЇ господарчий механізм включає три компоненти: конкуренцію, державне і корпоративне регулювання.

Азіатська модельхарактеризується тим, що державі в цій моделі розвитку належала особлива роль внаслідок специфіки клімату, природних факторів, національних і культурних традицій, релігійних уподобань. Саме на азіатському континенті склалася унікальна “китайська цивілізація”. Китайська модель цілком списується в “загальноазійську модель” саме завдяки “державницькому сектору” як провідного і вирішального в соціально-економічному прогресі. Китайській моделі економічного розвитку притаманне сприйняття ринкових принципів господарювання, державне стимулювання підприємницької ініціативи, збереження політичної стабільності та залучення іноземних інвестицій. Саме експортно-імпортні стосунки зі світом витягли Китай на провідні позиції у світі. До азіатських моделей розвитку належить феномен економічного розвитку Японії, так зване “Японське диво”. “Японське диво” пов’зане з використанням найпередовіших досягнень світової цивілізації з поєднанням неповторної японської специфіки. Так само, як і у Китаї, державний сектор та економічна роль держави своєрідно спричинилися до “японського дива”. “Японський варіант” соціально-економічного розвитку з певними модифікаціями повторили Сінгапур, Тайвань, Південна Корея. Чимало з японського досвіду взяли Малайзія, Індонезія та інші азіатські країни.