51. Звітність в сфері праці – це система трудових показників, які характеризують стан, динаміку, результативність процесу управління працею на підприємстві.

Виділяють два види звітності по трудових показниках:

Ø статистичну (кількісні показники);

Ø описову (якісні показники).

Основні форми подання звітності: письмова (документація) і усна (доповіді).

Звітність являє собою процес відображення діяльності окремого трудового колективу, підприємства в цілому. Результати звітності використовуються в інформаційно-аналітичній роботі, зокрема:

Ø спостереження за ситуацією – моніторинг;

Ø підведення підсумків;

Ø дослідження проблем.

Метою формування звіту по трудових показниках є виявлення негараздів та недоліків в процесах організації, нормування, мотивації, стимулювання праці.

До основних джерел інформації, яка використовується в сфері праці, відносяться наступні: закони та інструкції; стандартизована документація підприємства, в якої відображені стандартні і статистичні трудові показники; документація з інформацією про результати нетрадиційних досліджень (опитування, тестування).

53. Моніторинг— комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичний контроль (стеження) за станом та тенденціями розвитку природних, техногенних та суспільних процесів.

Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні має здійснюва­тись на основі програми моніторингу Міністерством праці та соці­альної політики України та Державним комітетом статистики України спільно з іншими центральними і місцевими органами ви­конавчої влади. Об'єктами моніторингу соціально-трудової сфери стають спе­ціально відібрані підприємства, установи та організації різних форм власності й галузей економіки, регіони, а також відібрані за соціально-демографічними та професійними ознаками групи насе­лення. Збір, обробка та передача статистичної інформації з моніторин­гу здійснюються на регіональному та державному рівнях. На регіо­нальному рівні статистична інформація за затвердженими напрям­ками моніторингу формується територіальними органами Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України та інших державних органів виконавчої влади. Статистична інформація по базових підприємствах моніторин­гу формується територіальними органами державної статистики відповідно до затвердженої системи показників та затвердженого переліку підприємств і передається на державний рівень. Статистична інформація за макроекономічними показниками й окремими напрямками моніторингу передається Держкомстатом України у Міністерство праці та соціальної політики Украї­ни згідно з узгодженою з ним програмою та у встановлені строки. Статистична інформація по базовим підприємствам формуєть­ся Держкомстатом України за затвердженою ним схемою показ­ників і передається у Міністерство праці та соціальної політики України у встановлені строки. Соціологічні опитування населення відповідно до затвердженої системи показників здійснюються Інститутом соціології НАН України або іншими органами згідно із завданнями керівництва Міністерства праці та соціальної політики України. Міністерство праці та соціальної політики України та Держком­стат України повинні здійснювати координацію діяльності органів державної влади, установ і організацій, що забезпечують ведення моніторингу соціально-трудової сфери. Вони готують щоквартальні звіти про стан соціально-трудової сфери, щорічно випускають збір­ники аналітичних та соціологічних матеріалів за результатами мо­ніторингу та збірники за окремими напрямками моніторингу. Особливості соціально-трудової сфери визначають проведення моніторингу одночасно на рівні окремих трудових колективів, підприємств та організацій і в цілому населення окремих регіонів та України. Вибір підприємств і організацій як об'єктів моніторингу здій­снюється за формами власності, за галузевою та територіальною ознаками. Збір, перевірка та первинна обробка інформації даних статистичної звітності підприємств здійснюється місцевими стати­стичними органами за затвердженою у Держкомстаті України Тех­нологією, які далі готують та направляють дані в Держкомстат України, Міністерство праці та соціальної політики України. Обчислювальний центр Держкомстату України обробляє вихід­ну статистичну інформацію за затвердженою програмою та подає її у Міністерство праці та соціальної політики України. На основі всієї вихідної статистичної соціально-економічної та соціологічної інформації готуються аналітичні доповіді з основних проблем роз­витку соціально-трудової сфери України, її проблем, складаються короткострокові прогнози виявлених тенденцій, розробляється система заходів з вирішення проблем. Моніторинг соціально-трудової сфери виявляє диференціацію між регіонами країни у рівні розвитку соціально-трудової сфери. В регіонах здійснюється й самостійний моніторинг соціально-тру­дової сфери за основними напрямами. Моніторинг соціально-трудової сфери в Україні є важливим і необхідним інструментом розробки та здійснення програм соціаль­но-економічного розвитку на перспективу, вдосконалення соціаль­но-трудових відносин.

	- нема голосів (2992 відвідувань)
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

54. В статистиці для аналізу ринку праці використовуються такі специфічні методи дослідження: метод масовою статистичного спостереження; вибірковий метод; метод статистичних групувань; метод відносних і середніх величин; індексний метод; методи екстенсивного та інтенсивного аналізу.

При аналізі ринку праці можна також використовувати економіко-математичні методи аналізу: метод аналітичного групування, кореляційно-регресійний аналіз, множинна кореляція тощо.

При проведенні досліджень сучасного ринку праці крім аналізу статистичних показників найчастіше застосовуються наступні методи збору інформації:

• анкетне опитування;

• інтерв'ю;

• спостереження;

• аналіз документів;

• соціометричне опитування;

• тестування;

• експеримент тощо.

55. Соціологічне дослідження - це аналіз соціальних явищ і процесів за допомогою спеціальних методів, що дозволяє систематизувати факти про процеси, відносини, взаємозв'язки, залежності і робити обґрунтовані висновки та рекомендації.

Функції соціологічних досліджень такі:

- Інформаційно-дослідницька - спрямована на створення постійно обновлюваної бази, соціальної інформації, що постійно доповнюється.

- Організаційно-впроваджувальна - полягає в розробці за результатами аналізу методичних рекомендацій, інструкцій, заходів, наданні інформації зацікавленим особам.

- Пропагандистська - поширення основ соціологічних знань, особливо серед керівного складу організації.

- Методична - розробка нових, вивчення і використання наявних прогресивних методів ведення соціологічних досліджень.

Соціологічне дослідження проводиться в кілька етапів. Перший - підготовка до проведення дослідження, включаючи складання його програми. Другий - збір первинної соціологічної інформації. Третій

- підготовка зібраної інформації до обробки і її обробка. Четвертий

- аналіз обробленої інформації, складання висновків і пропозицій. П'ятий - підготовка звіту про результати дослідження, практичних рекомендацій.

У ході постановки проблеми, насамперед, необхідно виявити проблемну ситуацію.

Відповідно до проблеми визначається ціль чергування - модель очікуваного вирішення проблеми. Ціллю може бити: одержання нового теоретичного знання; розробка нової методики досліджень; прогноз розвитку об'єкта дослідження; програма дій з удосконалювання досліджуваного об'єкта; практичні рекомендації з окремих управлінських рішень.

59. Концепція людського розвитку. В її основі лежить принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а не люди — для розвитку економіки. Ні за яких темпів економічного зростання суспільний прогрес не можливий, якщо не реалізовані важливі для людини можливості, серед яких ключовими є такі три: прожити довге й здорове життя; набути, розширювати й оновлювати знання; мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя. Центральним елементом концепції людського розвитку є людський потенціал.

Концепція людського розвитку об'єднує вирішення питань виробництва і розподілу товарів та послуг з вирішенням питань формування і використання здібностей і можливостей людей, розглядаючи розвиток людських здібностей як кінцеву мету суспільного прогресу безвідносно до впливу їх на виробництво доходу.

Отже, у фокусі концепції людського розвитку знаходиться людина, якнайповніше задоволення її потреб, всебічний розвиток її здібностей. Розвиток суспільства, з погляду цієї концепції, означає постійне розширення можливостей для задоволення не тільки фізичних, а й духовних потреб людей.

Базовим принципом концепції людського розвитку є не постійне надання підтримки знедоленим людям, а забезпечення превентивних заходів для недопущення зубожіння, безробіття, втрати здоров'я тощо шляхом стимулювання розвитку людей, підвищення їх ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень щодо своєї долі, але одночасно й посилення відповідальності за прийняте рішення і його виконання.

Індекс людського розвитку. У зв'язку з цим методологія розрахунку індексу людського розвитку ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівнянні дані в усіх країнах світу. Кожен з них покликаний кількісно виразити один з ключових напрямків (вимірів) людського розвитку. Ці показники час від часу переглядаються, вдосконалюються і т. д., однак ключові виміри людського розвитку залишаються незмінними.

Це саме ті три виміри, які відображають ключові можливості у забезпеченні всього процесу людського розвитку: прожити довге й здорове життя (вимір — довголіття); набути, розширювати й оновлювати знання (вимір — освіченість); мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя (вимір — матеріальний рівень життя).

Вимір довголіття відображає можливість людей прожити тривале й здорове життя. Показник освіченості відображає можливості людей набувати знань і здібностей для повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства та суттєвого і значимого особистого внеску в це життя. Показник матеріального рівня життя має відображати можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної і соціальної мобільності, обмін інформацією і участь ужитті суспільства.

Таким чином, для кількісного представлення трьох базових вимірів людського розвитку використовуються такі індикатори: середня очікувана тривалість життя при народженні (показник довголіття); частка грамотних серед населення віком від 15 років і старше та сукупна частка учнів серед населення відповідного віку (показники освіченості); скоригований реальний ВВП на душу населення (показник матеріального добробуту). Перераховані індикатори вимірюються різними одиницями виміру, змінюються вони нерівномірно та нерідко різноспрямовано.

9