3) Визволення України. Внесок України в Перемогу над нацизмом. Житомирщина в роки ввв.

Великий вклад в розгром фашизму, в збереженні нашої Батьківщини, світової цивілізації, зробив український народ.

 

Україна була центральною ділянкою європейського театру воєнних дій. Стримували фашистську навалу понад 7 млн. громадян України (а це становило 23% особового складу Збройних сил СРСР). Кожен третій із них загинув на фронті, кожен другий із тих, хто залишився в живих став інвалідом.

 

Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш відомі із них - А.Єременко, С. Тимошенко, Р.Малиновський, А Гречко, І. Черняховський, П. Рибалко, К. Москаленко та інші.

 

Для того, щоб створити могутній військово-промисловий потенціал на сході СРСР, підпорядкувати “все для фронту, все для перемоги” з України було вивезено 550 промислових підприємств, майно і худобу тисяч колгоспів, радгоспів, МТС, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності, виїхало майже 3,5 млн. жителів республіки - кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інтелігенції, які віддали свої трудові і інтелектуальні зусилля у розвиток воєнного і економічного потенціалу СРСР.

 

Збройну боротьбу з фашистами вели 60 з’єднань і біля 2 - х тис. партизанських загонів. У пам’яті народній закарбувалися подвиги партизанів зі з’єднань С.Ковпака, О. Федорова, М. Маликова, О. Сабурова і підпільників організацій “Молода гвардія”, “Партизанська іскра”, “Патріот Батьківщини”. За їх героїчну боротьбу 63,5 тис. партизан і підпільників відзначені урядовими нагородами 95 удостоєнні звання Героя Радянського Союзу.

 

Першим, хто підняв Прапор Перемоги над Рейхстагом був українець із Сумщини О.П. Берест.

 

Понад 10 млн. людських життів приніс український народ на вівтар визволення і незалежності. За участь у Великій Вітчизняній війні близько 2,5 млн. українців нагороджено орденами і медалями, за виняткову мужність понад 2 тис. патріотів удостоєнні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм Радянського Союзу став І. Кожедуб, двічі Героями - 32 патріоти.

 

Період окупації Житомира під час Великої Вітчизняної війни

У передвоєнні докорінно змінилося обличчя міста. Виросли економіка і культура, нові люди, готувалися кадри масових професій. Під керівництвом партійної організації трудящі успішно розв'язували великі господарські і політичні завдання, що їх ставили Комуністична партія і Радянський уряд. 

Але підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю радянських людей. 22 червня 1941 року Житомир одним із перших міст країни зазнав бомбардування гітлерівської авіації. Радянські люди одностайно піднялися на захист соціалістичної Вітчизни. Керуючись директивами Центрального Комітету ВКП(б) і РНК СРСР, партійні і радянські органи, профспілкові та комсомольські організації безпосередньо зайнялися організацією опору німецько-фашистським загарбникам. У місті були створені винищувальні батальйони для боротьби з диверсантами, встановлено чергування дружин для гасіння пожежі. На фабриках і заводах, масових зборах і мітингах трудящі висловлювали готовність битися з ненависним ворогом до повного й остаточного його розгрому. «Ми вважаємо себе мобілізованими для виконання будь-яких завдань партії і уряду»,- писали в своїй резолюції 23 червня учасники зборів колективу сільськогосподарського інституту. У загальноміському мітингу трудящих 28 червня взяли участь секретар ЦК КП(б)У Й.Г. Лисенко, письменники М.П. Бажан та О.Є. Корнійчук, секретар обкому партії О.А. Стрельцов, керівні працівники обласних та міських партійних і радянських органів. Промовці від колективів підприємств, установ та навчальних закладів висловлювали прагнення зробити все для розгрому гітлерівської навали. Трудящі міста ділом відповіли на бойові заклики Комуністичної партії, на директиву Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей від 29 червня 1941 року. Жінки йшли на підприємства, щоб замінити своїх чоловіків і братів, що пішли на фронт. Дівчата, які щойно закінчили школу, зверталися до міськкому комсомолу з проханням надіслати їх на фабрику чи завод. До лав Червоної Армії пішло близько 3 тис. комсомольців, у т.ч. весь склад комсомольських організацій фабрики гнутих меблів ім. 1-го Травня.  З наближенням фронту проводилася евакуація трудящих, що прибули з західних областей, демонтувалися заводи і фабрики. Промислове устаткування, матеріальні цінності відправлялися в Уфу. Дитячі будинки були евакуйовані в Сталінградську і Джамбульську області. Росіяни й казахи турбувалися про українських дітей, безперебійно постачали їх продуктами харчування, взуттям та одягом. У східні райони Російської Федерації виїхало близько 35% житомирян, де вони одержали роботу, житло, а молодь продовжила навчання в російських середніх та вищих навчальних закладах. Міський комітет КП(б)У сформував підпільні партійні організації, створив підпільний міськком партії на чолі з секретарем О.Ю. Хоменком, визначив конкретні завдання комуністів та комсомольців, які повинні на випадок гітлерівської окупації залишитися в місті, і вжив ряд інших заходів. 9 липня 1941 року фашисти окупували місто. Почалися нечувані розправи і пограбування. Через кілька днів на Сінній площі гітлерівці стратили 21 комуніста. За найменшу підозру вороги знищували радянських людей. На Богунії - околиці міста – і на восьмому кілометрі по Новоград-Волинському шосе гітлерівці зібрали близько 4 тис. військовополонених солдатів та офіцерів Червоної Армії і влаштували табір смерті. Тут вони здійснювали масове знищення хворих і поранених радянських воїнів. Сюди гестапівці привозили дітей з дитячого будинку по вул. Синельніковській № 12 і розстрілювали їх. Розташовані в місті особливі частини СС і гестапівські служби вживали всіляких заходів для придушення опору населення. Окупантам вдалося розгромити підпільний Міськком КП(б)У, схопити О.Ю. Хоменка, якому однак пощастило втекти.  Підпільний обком КП(б)У на чолі з Г.І. Шелушковим здійснював керівництво всім підпіллям, в т.ч. і в місті. Він відіграв головну роль у збиранні сил, у налагодженні зв'язків і розгортанні боротьби проти окупантів. На початку 1942 року вдалося створити і розгорнути діяльність груп комуністів О.Д. Бородія, Г.С. Протасевича, Г.М. Буржимського, І.Й. Рогалевича, П.І. Кондратюка, Ф.Ф. Мозгового, Я.І. Осипова, Р.Я. Мороза, М.Н. Мандрики та інших. У місті було організовано близько 20 таких груп. У липні 1942 року створено два паралельно діючі міськкоми партії, які об'єднували навколо себе декілька організацій, секретарями яких були Г.М. Буржимський та О.Д. Бородій, що через групу Г.С. Протасевича мав зв'язки з деякими районами області. Обидва міськкоми згодом злилися з підпільним обкомом партії. Обласна партійна конференція, що відбулася конспіративне в колишньому приміщенні облспоживспілки в квітні 1943 року, і обрання секретарями обкому Г.І. Шелушкова і О.Д. Бородія, сприяла посиленню опору гітлерівцям. Під керівництвом обкому підпільні комітети та організації активізували боротьбу проти німецьких окупантів. Вони організували дві друкарні. Листівки, що друкувалися, повідомляли про становище на фронтах Вітчизняної війни, закликали населення чинити опір окупантам, подавати допомогу партизанам, поповнювати лави народних месників, здійснювати диверсійні акти на залізниці, електростанції, хлібозаводі, птахокомбінаті та в інших місцях. Підпільники майже щодня виводили з міста до партизанів радянських людей, відправляли до них зброю і медикаменти, визволяли з таборів військовополонених. Значна частина вийшла з за перепустками, що їх діставали сестри Марія та Євдокія Тишкевич. За період тимчасової окупації підпільники відправили до партизанських загонів близько 600 чоловік, понад 500 гвинтівок і автоматів, 17 кулеметів, сотні тисяч патронів, 29 тонн борошна та інших продуктів харчування, багато одягу, взуття. У таборі смерті селища Богунія (район Житомира) з лютого 1942 року діяла антифашистська організація. Засновниками й керівниками її були військовий лікар І.Г. Алексєєв, згодом полковник у запасі, заслужений лікар РРФСР та О.А. Авдєєв. Підпільникам удалося звільнити кілька солдатів та офіцерів Червоної Армії, провести бойкот мобілізації полонених у власівську армію взимку 1943 року і зробити підземний 70-метровий прохід для втечі з табору. Але окупанти виявили його. Тому вдалося втекти звідси лише чотирьом чоловікам.  Вірним помічником комуністів був комсомол. У місті була створена та активно діяла молодіжна група на чолі з 18-річним Анатолієм Бестужевим - вихованцем 20-ї школи. До її складу входили Ольга Мельник, Юрій Юрин, Іван Козаков. За дорученням обкому партії боротьбою юних патріотів керував комуніст А.Й. Вишневський.  12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з'єднання 1-го Гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала М.О. Чувакова і генерал-лейтенанта В.К. Баранова визволили Житомир. Але ворог підтягнув свіжі сили. Після жорстоких боїв 18 листопада наші частини відступили. Перегрупувавши сили, війська 1-го українського фронту під командуванням генерала армії М.Ф. Ватутіна перейшли в наступ. Бої безпосередньо за місто розгорнулися 30 грудня 1943 року. Оцінюючи Житомир як важливий вузол комунікацій, гітлерівське командування вирішило захищати його до останнього солдата. Долаючи опір противника і розвиваючи бойові дії, війська 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерал-полковника, згодом Маршала Радянського Союзу А.А. Гречка, обійшли місто з північного сходу, а війська 18-ї армії, якою командував генерал-полковник К. Н. Леселідзе - з південного сходу. Обхід Житомира з півночі і півдня, удари партизанів із заходу вирішили долю гітлерівських військ. 31 грудня місто було цілком визволене.  У боях за Житомир відзначилися війська під командуванням генерал-полковника А.А. Гречка, генерал-полковника К.Н. Леселідзе, генерал-лейтенанта І.Д. Черняховського, а також генерал-полковника танкових військ П.С. Рибалки. 17 дивізій, бригад та окремих полків здобули почесне найменування «Житомирських». Батьківщина високо оцінила бойові подвиги радянських людей, у т.ч. житомирян, які билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога. За мужність і відвагу багато підпільників відзначено високими урядовими нагородами. Посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу Г.І. Шелушкову та О.Д. Бородію, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня нагороджено Г.М. Буржимського і Г.С. Протасевича. Сотні житомирян-фронтовиків нагороджені орденами і медалями, а О.С. Бурдейний, Л.П. Глущенко, Ю.К. Глибко, В.О. Демидов, В.С. Лихотворик, І.А. Терещук, Г.І. Герман, Є.А. Кривий, А.Р. Обуховський, М.Й. Очерет, X.М. Гопник і Я.А. Біренбойм удостоєні почесного звання Героя Радянського Союзу.  Вдячні житомиряни гідно вшанували пам'ять воїнів, партизанів і підпільників, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами за визволення Житомира, в меморіальних дошках, обелісках і пам’ятниках. У сквері на вулиці Рильського було поставлено монумент-обеліск Слави з вічним вогнем (пізніше перенесено на вул. Черняховського). На площі Перемоги стоїть танк "Т-34”, на Смолянці – пам’ятник воїнам, загиблим під час визволення Житомира від німецьких загарбників, на Богунії - пам'ятник радянським громадянам, закатованим у концентраційному таборі, біля педагогічного і сільськогосподарського інститутів – пам’ятники робітникам, службовцям, викладачам і студентам, що загинули в дні Великої Вітчизняної війни. Визволення Житомира від німецьких окупантів трудящі зустріли як велике свято. На загальноміському мітингу, що відбувся з цієї нагоди 16 січня 1944 року в приміщенні обласного театру, вони щиро дякували своїм визволителям - воїнам Червоної Армії, партизанам, всім тим, хто виборював перемогу над ворогом. В листі до бійців, сержантів, офіцерів і генералів житомирських дивізій учасники мітингу запевняли, що зроблять усе, щоб місто стало ще кращим, ніж було до війни.