Перелік витрат підприємства на охорону праці

№ пор.	Назва групи витрат	Назва різновиду витрат	Сума витрат
			20__ р.	20__ р.	20__ р.
1	Додаткові до страхових відшкодувань потерпілим унаслідок травм і професійних захворювань	тимчасова непрацездатність; одноразова допомога, включаючи членів родини і утриманців загиблих; відшкодування витрат лікувальним установам; санаторно-курортне обслуговування; витрати на соціальну допомогу інвалідам; інші доплати
2	Пільги і компенсації працюючим у важких і шкідливих умовах	додаткові відпустки; скорочений робочий день; лікувально-профілактичне харчування; надання молока чи інших рівноцінних продуктів; підвищені тарифні ставки. Доплати за умови та інтенсивність праці; пенсії на пільгових умовах
3	Витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань	витрати на працеохоронні заходи за колективним договором; витрати на додаткові до колективного договору працеохоронні заходи; витрати на працеохоронні заходи з інших джерел фінансування
4	Витрати на ліквідацію аварій і нещасних випадків на виробництві	вартість зіпсованого обладнання, будівель, інструментів; витрати на порятунок потерпілих, розслідування нещасного випадку; виплати заробітної плати і доплати за час вимушених простоїв; вартість ремонту частково зіпсованого обладнання, будівель, інструментів; вартість підготовки та перепідготовки працівників замість вибулих унаслідок загибелі чи інвалідності
5	Штрафи та інші відшкодування	штрафи підприємства, організації за недотримання нормативних вимог охорони праці; штрафи працівників за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці; компенсації працівникам за зупинку робіт органами держнагляду за охороною праці; компенсаційні виплати населенню за пошкодження їх житлового фонду, частки майна і забруднення навколишнього середовища. Інші санкції

4.2. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці в організації

У цьому підрозділі описується стан умов праці у відділі, в якому студент проходить практику, тобто в приміщенні, де знаходиться робоче місце економіста.

На основі проведеної оцінки умов праці необхідно розробити відповідні управлінські рішення та організаційні заходи, що дозволять запобігти негативному впливу на працюючих виявлених небезпечних i шкідливих виробничих чинників або ж обмежити їх негативний прояв у межах допустимих норм. Детальна розробка відповідних управлінських рішень та організаційних заходів виконується лише з окремих, найбільш шкідливих і небезпечних чинників. Стосовно інших шкідливих i небезпечних виробничих чинників студент-дипломник пропонує лише можливі санітарно-гiгiєнiчнi i органiзацiйнi рішення та заходи. У разі потреби розглядається необхідність застосування засобів колективного та iндивiдуального захисту.

Слід зауважити, що в підрозділі не пропонується проводити детальну експертизу негативних і шкідливих виробничих чинників, оскільки умови праці в офісах, які є основним робочим місцем економістів-фінансистів та юристів, не належать до критичних з точки зору дії цих чинників. Тому мова йде про виявлені в ході практики факти та управлінські пропозиції щодо їх усунення. Технічні рішення не розглядаються.

Спочатку описується місце розташування будівлі, в якій знаходиться відділ, вказується, чи є поблизу автомобільна дорога, виробничі приміщення з підвищеним рівнем вібрації, шуму, залізнична колія, високі дерева чи будівлі, які б закривали небосхил, зменшуючи природну освітленість.

Особливу увагу в даній частині розділу необхідно приділити упра­влінським рішенням та організаційним заходам з електробезпеки використання у виробничому процесі допоміжного обладнання (вимірюваль-ної, освітлювальної та іншої допоміжної апаратури, електронно-обчи­слювальних машин (далі – ПЕОМ).

Далі характеризується виробниче приміщення відділу: площа, об’єм, кількість працюючих; система опалення, вентиляції (природна чи штучна), освітлення (природне та штучне).

Вибір рішень та організаційних заходів, що забезпечують необхідний рівень безпеки, нешкiдливi та комфортні умови праці, повинен бути оптимальним з точки зору охорони і безпеки праці, захисту навколишнього середовища, економічних витрат, маси i габаритів апаратури, вигоди її експлуатації, продуктивності праці i працездатності людини та iн., а також повинен бути обґрунтованим діючими нормативними документами, при цьому ефективність запропонованих рішень і заходів бажано підтвердити техніко-економічними розрахунками.

Допустимі рівні напруженості електростатичних полів нормуються згідно з ГОСТом 12.1.045-84 ССБТ 16. Для робочих місць користувачів персональних комп’ютерів (ПК) потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання встановити згідно з вимогами НРБУ-97, а допустимі рівні неіонізуючого електромагнітного випромінювання − згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2.007-98 (додаток Д).

Іонізуюче випромінювання та розряди статичної електрики призводять до іонізації повітря робочої зони. Нормативні рівні концентрації позитивних та негативних іонів повинні відповідати вимогам СН 2152-80.

Одним із найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

В умовах виробництва, як правило, виникають шуми різної інтенсивності і спектра, які виникають унаслідок дії різноманітних механізмів, агрегатів та інших пристроїв. Класи умов праці залежно від рівня шуму поділяються на допустимі, які відповідають державним санітарним нормам ДСН 3.3.6 037-99, шкідливі та небезпечні.

Для характеристики зашумованості на виробництві необхідно виявити джерела шуму, виписати характеристику їх параметрів, яку можна отримати у відділах охорони праці підприємства (організації, установі). Одержані значення шуму необхідно порівняти із санітарними нормами згідно з ДСН 3.3.6.037–99.

При аналізі шуму та вібрації необхідно визначити їх допустимі значення (додатки Е, Ж).

У цій частині також мають бути висвітлені питання, пов’язані з організацією робочого місця (відповідність площі робочих місць санітарним нормам; розміщення меблів відповідно до їх функціонального призначення; відповідність обладнання робочого місця кількості та номенклатури знарядь праці змісту і особливостям виконуваної роботи; кількість і розміщення ПК та іншої офісної техніки).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів. Для проведення атестації робочих місць і встановлення пріоритету в проведенні оздоровчих заходів використовується “Гігієнічна класифікація праці” за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

Виходячи з принципів цієї класифікації умови праці поділяються на 4 класи – оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працюючих, але й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів оптимальними умовно вважаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці, які характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, що перевищують нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

4 клас – НЕБЕЗПЕЧНІ умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни створює загрозу для життя та високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Далі, на підставі атестації робочого місця, слід охарактеризувати напруженість праці за такими напрямами:

• відповідність площі та обсягу, що зайняті робочим місцем, діючим нормам;

• відповідність обладнання вимогам нормативно-технічної документації, а також характеру та обсягу виконуваних робіт;

• технологічна оснащеність робочого місця (засоби захисту приладів і їх технічний стан);

• відповідність технологічного процесу, устаткування, інструментів, засобів контролю вимогам стандартів безпеки і нормам охорони праці.

Необхідно також звернути особливу увагу на вимоги до організації робочого місця. Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг – на підлозі або на підставці для ніг; стегна – в горизонтальній площині; передпліччя – вертикально; лікті – під кутом 70–90° до вертикальної площини; зап’ястя зігнуті під кутом не більше 20° відносно горизонтальної площини, нахил голови – 15–20° відносно вертикальної площини.

Якщо користування ПК є однією з вагомих функцій основного виду діяльності, то персональний комп’ютер і його перефирійні пристрої (принтер, сканер тощо) розміщуються на основному робочому столі, як правило, з лівого боку. Якщо використання персонального комп’ютера є періодичним, то він, як правило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного робочого столу.

Кут між поздовжніми осями основного та приставного столів має бути 90–140°. Висота робочої поверхні столу для персонального ком­п’ютера повинна знаходитися в межах 680–800 мм, а ширина – забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля.

Рекомендовані розміри столу: висота – 725 мм, ширина – 600–1 400 мм, глибина – 800–1 000 мм. Робочий стіл для персонального комп’ютера повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги – не менше 650 мм.

Робочий стіл для персонального комп’ютера, як правило, має бути обладнаний підставкою для ніг шириною не менше 300 мм та глибиною не менше 400 мм, з можливістю регулювання по висоті в межах 150 мм та кута нахилу опорної поверхні – в межах 20°. Підставка повинна мати рифлену поверхню та бортик на передньому краї заввишки 10 мм. Застосування підставки для ніг тими, у кого ноги не дістають до підлоги, є обов’язковим.

Робоче сидіння (сидіння, стілець, крісло) користувача ПК повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку, стаціонарні або знімні підлокітники.

У конструкцію сидіння можуть бути введені додаткові елементи, що не є обов’язковими: підголівник та підставка для ніг. Робоче сидіння користувача ПК повинно бути підйомно-поворотним, таким, що регулюється за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, за відстанню спинки до переднього краю сидіння, висотою підлокітників. Регулювання кожного параметра має бути незалежним, плавним або ступінчатим, мати надійну фіксацію.

Хід ступінчатого регулювання елементів сидіння має становити для лінійних розмірів 15–20 мм, для кутових – 2–5°. Зусилля під час регулювання не повинні перевищувати 20 Н. Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншими за 400 мм. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400– 500 мм, а кут нахилу поверхні – від 15° вперед до 5° назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, передній край – заокругленим. Висота спинки сидіння має становити 300 ± 20 мм, ширина – не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині – 400 мм. Кут нахилу спинки повинен регулюватися в межах 0–30° відносно вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння повинна регулюватись у межах 260– 400 мм.

Для зниження статичного напруження м’язів рук необхідно застосовувати стаціонарні або знімні підлокітники довжиною не менше 250 мм, шириною – 50–70 мм, що регулюються по висоті над сидінням у межах 230 ± 30 мм та по відстані між підлокітниками в межах 350–500 мм.

Поверхня сидіння, спинки та підлокітників має бути напівм’якою, з неслизьким, ненаелектризованим, повітронепроникним покриттям та забезпечувати можливість чищення від бруду.

Монітор та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній від­стані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів.

Розташування монітору має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом ± 30° від лінії зору працівника. Клавіатуру слід розміщувати на поверхні столу або на спе­ціальній, регульовуваній за висотою, робочій поверхні окремо від столу на відстані 100–300 мм від краю, ближчого до працівника. Кут нахилу клавіатури має бути в межах 5–15°.

Розміщення принтера або іншого пристрою введення-виведення інформації на робочому місці має забезпечувати добру видимість монітору, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля: висота – 900–1 300 мм, глибина – 400–500 мм. При потребі високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з ПК необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5–2 м (додаток З).

У кінці другого підрозділу необхідно проаналізувати стан виробничого травматизму та професійних захворювань (аналіз причин нещасних випадків захворювань), який проводиться на основі змісту актів про нещасний випадок (ф. Н-1), професійних захворювань на виробництві, звітності підприємства за ф. 7-Т та лікарняних листів за останні 3 роки. Вихідні та розрахункові дані заносяться в табл. 4.

Таблиця 4