Зміст основних понять
Згідно концепції “єкономікс”, економічна система – це форма організації економіки і рішення нею наступних питань: що, як і для кого виробляти? Таке визначення базується на положенні про обмеження ресурсів як вихідну проблему будь-якої економічної системи. Як вже зазначалось, проблема обмеженості є центральною в теорії маргіналізму. Однак найбільш глибоко питання економічної системи досліджене не в рамках “main stream”, представленого концепцією “економікс”, а інституціоналізму. Інституціоналізм – це один з ведучих напрямків сучасної економічної думки, що розглядає економіку як нерівноважну систему, всі основні структури якої зазнають постійних соціальних змін. Інституціоналізм виник на межі XIX-XX ст. як реакція на нездатність маржиналізму вирішити завдання наукового аналізу тих зрушень в економіці, які відбувались на той час. Поряд з головною гілкою в США, яка дала назву всьому напрямку (Т. Веблен – засновник, Д. Коммонс, У. Мітчелл та ін.), аналогічні ідеї розроблялись і в Європі представниками так званої “соціологічної школи” (М. Вебер, В. Зомбарт). В повоєнний час інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл, Р. Хейлброннер – в США, Ф. Перру – у Франції, Г. Мюрдаль – у Швеції та ін. Основними науковими попередниками інституціоналізму вважаються “нова історична школа” в Германії, а також “правова” школа політичної економії XIX.
Помітний вплив на науковий інструментарій інституціоналізму здійснила історична концепція К. Маркса, зокрема – його теорія способу виробництва та суспільно-економічної формації. Згідно К. Маркса, спосіб виробництва – це єдність і взаємодія двох складових: продуктивних сил, які знаходяться на певному рівні розвитку, і відповідного ним типу виробничих відносин. У цій єдності виробничі відносини є суспільною формою використання і розвитку продуктивних сил. Продуктивні сили, характер і рівень їх використання визначають відносини власності на засоби виробництва і всю систему економічних відносин. У свою чергу, виробничі відносини здійснюють активний вплив на продуктивні сили: вони можуть стимулювати розвиток продуктивних сил або, навпаки, гальмувати. В тих випадках, коли продуктивні сили у своєму розвитку випереджають виробничі відносини, приходять з ними у протиріччя, виникає об’єктивна необхідність заміни старого способу виробництва новим, більш прогресивним. Конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами в умовах панування приватної власності на засоби виробництва носить антагоністичний характер і проявляється у класовій боротьбі. На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, зміна одного способу виробництва іншим, більш прогресивним, здійснюється шляхом соціальної революції, на основі загального закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. К. Маркс наголошував, що “спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі” [11, с. 7]. Спосіб виробництва (базис), узятий у єдності з політичною, юридичною, ідеологічною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей, утворює суспільно-економічну формацію. На думку К. Маркса, історії суспільства відомі п’ять таких, що приходять на зміну одна одній, суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична.
Більшість сучасних теорій, розглядаючи типи економічних систем, керуються здебільшого або інституціональним, або технологічним критеріями класифікації. Під економічними інститутами сучасна теорія розуміє феномени господарського життя, зв’язки і відношення, які мають стійкий характер (“звичаї”). Набуваючи інерцію та авторитет, вони закріплюються у формі “інститутів” (основ) суспільства, які:
загальні “правила гри” (як формальні, так і неформальні), які структурують простір соціальних та економічних взаємодій;
2) інстанції та процедури, що забезпечують дотримання (у тому числі – примусове) цих правил [23].
За інституціональною структурою розрізняють насамперед два типи економічної системи: ринкову та централізовано-керовану. Суттєві відмінності цих двох систем подані у таблиці 4.1.
Таблиця 4.1
|
Ознаки |
Ринкова система |
Централізовано-керована система |
|
Загальна характеристика |
Конкурентний порядок
Спонтанний порядок
|
Командно-адміністративна система Ієрархія |
|
Ступінь відкритості |
Відкрите суспільство |
Закрите суспільство |
|
Історичні приклади
|
Античне рабовласництво Капіталізм (США) |
Азіатське рабовласництво, фашистська Германія, соціалізм (колишній СРСР) |
|
Пануюча ідеологія |
Індивідуалізм |
Колективізм |
|
Пануюча форма власності
|
Приватна |
Суспільна, державна |
|
Мотивація господарської діяльності |
Задоволення кінцевих потреб, отримання прибутку |
Суспільні, загальнодержавні, політичні інтереси |
|
Координаційний механізм |
Конкуренція, ціни, попит та пропозиція |
Централізовані планування та розподіл ресурсів |
|
Ступінь економічної свободи |
Високий |
Всебічний державний контроль |
|
Політичний устрій |
Демократія |
Тоталітаризм |
|
Переваги |
Максимальне задоволення потреб, ефективне використання ресурсів |
Виробництво суспільних благ, перерозподіл доходів |
|
Недоліки |
Майнова нерівність, соціальні суперечності, проблемність виробництва суспільних благ, зовнішні ефекти |
Неефективне використання ресурсів, негнучкість, диспропорції, хронічний дефіцит споживчих благ |
Поділ економічних систем на два типи – ринкову та централізовано-керовану – належить насамперед представникам неолібералізму: Ф. Хайеку, В. Ойкену, Л. Ерхарду та ін. На їх думку, будь яку економічну систему можна охарактеризувати або як ринкову, або як централізовано-планову. Наприклад, рабовласництво також було двох типів: таке, що тяжіло до ринкового типу (стародавні Рим та Греція), і таке, що відповідало принципам командно-адміністративної економіки (стародавні країни Сходу). Неоднорідність стародавніх рабовласницьких держав визнавав і сам К. Маркс, розглянувши так зване “античне рабство” та “азіатський спосіб виробництва”.
Таблиця 4.2