9.9. Облік сумнівних кредитів та резервів під кредитні ризики

Порядок створення загальних та спеціальних резервів і погашення безнадійної кредитної заборгованості за рахунок коштів цих резервів визначає «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» (затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000 за № 279).

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (далі — резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого зумовлена кредитним ризиком, що притаманний банківській діяльності.

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для банку. Для розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) через зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятого забезпечення.

Резерв формується на повну суму чистого кредитного ризику за основним боргом, скоригованого відповідно до коефіцієнта резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валютах. Не формується резерв щодо бюджетних коштів, кредитних операцій між установами в системі одного банку та операцій з фінансового лізингу.

Щодо коштів, розміщених на кореспондентських рахунках в інших банках, а також депозитів до запитання в інших банках (рахунок 1500) і сумнівної заборгованості за цими коштами (рахунок 1580), резерв формується в такий спосіб:

• щодо коштів, розміщених у банках-нерезидентах — з урахуванням ризикованості країни;

• щодо коштів, розміщених у банках (резидентах та нерезидентах), які ліквідуються з рішення вповноважених органів, які визнано банкрутами або зареєстровано в офшорних зонах — на всю суму цих коштів.

Резерв формується в тій самій валюті, в якій обліковується заборгованість. Його поділяють на резерв під стандартну (за кредитами, які віднесено до групи «стандартні») та під нестандартну заборгованість (за кредитними групами, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні»).

Формування резервів банки зобов’язані здійснювати щомісячно в повному обсязі (незалежно від розміру їхніх доходів) за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, і до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями контролюється даними місячного балансу. Цей контроль означає, що формування резерву проходить з урахуванням коригувальних проведень відповідно до «Порядку формування коригувальних проведень», що здійснюються банками України для забезпечення реальної фінансової звітності (затверджено постановою Правління НБУ від 10.09.98 за № 358 з пізнішими змінами та доповненнями).

Основою розрахунку резервів під кредитні ризики є класифікація кредитного портфеля за кожною кредитною операцією з урахуванням трьох чинників:

1. фінансового стану позичальника;

2. стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості (рівень платіжної дисципліни);

3. рівня забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно і визначаються його внутрішнім положенням щодо проведення кредитних операцій. Методика оцінки фінансового стану позичальника, що схвалена банком, — це обов’язковий додаток до внутрішнього положення банку про кредитування.

Основні напрями аналізу фінансового стану позичальника наведено у згадуваному «Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Згідно з результатами аналізу позичальників поділяють на такі класи:

Клас «А» — фінансова діяльність є прибутковою, а рівень рентабельності вищим за середньогалузевий, що свідчить про реальну можливість своєчасних розрахунків за кредитом; економічні показники — в межах установлених норм (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію, а кредитна історія позичальника — бездоганна; забезпечення кредитної операції — першокласне. Отже, немає жодних сумнівів щодо своєчасного повернення основної суми боргу та сплати процентів.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу «А», проте окремі економічні показники погіршали або мінімально відхиляються від бажаних значень, що свідчить про низьку ймовірність підтримування фінансової діяльності на високому рівні протягом тривалого часу; забезпечення кредитної операції відповідає умовам кредитної угоди.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна, хоч окремі показники й не відповідають бажаним значенням; надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про реальну загрозу несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі; існують окремі проблеми щодо стану забезпечення застави, її ліквідності.

Клас «Г» — фінансова діяльність є незадовільною; економічні показники не відповідають установленим значенням і спостерігається їх нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність погашення кредитної заборгованості і процентів дуже низька.

Клас «Д» — фінансова діяльність збиткова, кредити не можуть бути забезпечені ліквідною заставою; показники діяльності нижчі за мінімально прийнятні їх значення.

Коли бракує достовірної фінансової звітності для оцінки фінансового стану позичальника, таких позичальників класифікують не вище класу «Г».

За станом погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентами на підставі кредитної історії позичальників та їх відносин з банком, обслуговування боргу визнається: «добрим», «слабким», «незадовільним». Умовні характеристики цих категорій подано в табл. 9.2.

Таблиця 9.2