Класифікація нцд (за в. Маколкіним, 1982).

І. Первинна.

ІІ. Вторинна (при виразковій хворобі, ІХС тощо).

За важкістю:

І. Легка:

• основні симптоми слабо виражені;

• тривалі ремісії (місяці, роки);

• відсутні кризи;

• ЕКГ в нормі;

• працездатність збережена.

ІІ. Середня:

• значна тривалість і поліморфність клінічної картини;

• тривалі больові відчуття;

• хвилеподібний перебіг з тривалими загостреннями (кілька місяців) і короткими ремісіями;

• можливі кризи;

• тахікардія з ЧСС до 120 за 1 хв.;

• толерантність до ФН знижена на 50%;

• непостійні зміни на ЕКГ.

ІІІ. Тяжка:

• тривалий перебіг з тяжкими кризами, тахікардією, екстрасистолією;

• кардіалгія, кардіофобія;

• часті запаморочення при гіпотензії;

• зміни ЕКГ;

• толерантність до ФН різко знижена;

• часта потреба в стаціонарному лікуванні.

За формою:

• кардіальна;

• гіпертензивна;

• гіпотензивна;

• змішана.

За перебігом:

• загострення;

• ремісії.

Існують особливі клінічні форми: а)пубертатне серце; б)дисгормональна кардіопатія; в)кардіофобія (псевдоревматична; псевдоінфарктна; як варіант неврозу нав'язливих станів).

Диференціальна діагностика.

Особливості болю в ділянці серця дозволяють відрізнити НЦД від болю при шийно-грудному радикуліті, переломах ребер. Болі при НЦД непостійні за інтенсивністю, тривалістю, локалізацією; є певний ефект від валокордину, седативних препаратів. Крім того, є супутні симптоми: відчуття браку повітря, перебоїв у роботі серця.

Вирішальне значення має поява ознак захворювання в молодому віці, відсутність його прогресування, збільшення інтенсивності кардіалгії після втоми, стресів, в дисгормональні періоди.

В основі діагностики НЦД лежить клінічний підхід, що включає аналіз суб’єктивних і об’єктивних порушень. Чим детальніше збирається анамнез, тим більше симптомів виявляється (від 14 до 30).

Діагностика НЦД відбувається у двох напрямках:

1. Виключення органічних захворювань;

2. Визначення типових ознак кардіалгії некоронарогенної природи.

У молодому віці виключають міокардити, кардіопатії, у старшому віці – ІХС. При цьому звертають увагу на збільшення розмірів серця, ознаки серцевої недо­статності, порушення ритму серця і зміни ЕКГ ішемічного характеру, що погіршу­ються при функціональному навантаженні, дані ЕхоКГ, медикаментозних проб, запальні й імунологічні зміни з боку крові. Іноді верифікується діагноз ІХС під час коронарографії. Алгоритм досліджень при кардіалгії в плані диференціальної діагностики поданий на мал.1.

Лікування:

• ліквідація причин і основних синдромів (етіопатогенетичне лікування: необхідно нормалізувати умови праці й побуту, терапія супутніх соматичних захворювань; обмежити сіль і вживання алкоголю);

• нормалізація психіки (повний контакт лікаря з хворим);

• загальнозміцнююче;

• симптоматичне.

І етап (для всіх форм):

- при інфекційному генезі – санація вогнищ (тонзилектомія), полівітаміни, екстракт елеутерокока, женьшеню, аралії;

- при перевантаженні – аутотренінг, психотерапія;

- при гормональних змінах – замісна терапія;

- при професійних шкідливостях – правильне працевлаштування.

ІІ етап – до всіх заходів етапу І додаються:

- легкі седативні (корінь валеріани, настойка пустирника, броміди);

- белоїд;

- дихальна гімнастика.

При тяжкому перебігу додають ß-адреноблокатори, легкі транквілізатори (рудотель 5мг х 2р./д., мебікар 0.3 2-3р./д.), при депресії – антидепресанти (амітриптилін 50-150 мг/д.)

Лікування на ІІІ етапі проводять в залежності від форми захворювання.

ІІІ етап (кардіальна форма), як правило, при тяжкому перебігу:

• ß-адреноблокатори (пропранолол 30-60 мг – 3-5тижнів, атенолол 25-50 мг);

• транквілізатори (еленіум 10-80 мг/д., нозепам 10-50 мг/д., сібазон 5-30 мг/д.);

• при кризах 80-120 мг пропранололу + тазепам 10 мг протягом 1.5-2 міс. з поступовим зменшенням дози.

• При тахікардії – 80-120 мг верапамілу і седативні (сонапакс 30-75 мг/д, френолон 15-30 мг/д).

• При астенізації – вітаміни групи В, адаптогени.

• При міокардіопатії – препарати калію, рибоксин.

Гіпертензивна форма потребує гальмування симпатичної активності:

- клофелін, гемітон 0.075-0.15 мг/д

- а-адреноблокатори – піроксан 0.03-0.06 г/д, редергам (дигідроерготоксин) – 4.5 мг/д, традікор

- ß-адреноблокатори (пропранолол 20-80 мг/д, віскен 10-30 мг/д)

- но-шпа 0.12-0.24 г/д

- препарати малого барвінку (кавінтон 15-30 мг/д, вінкатон 30-60 мг/д)

Лікування:

Гіпотонічна форма:

1. Венотоніки:

• кофеїн 0,1 г х 2-3 р/д;

• еуфілін 0,1-0,2 г х 2-3 р/д, довенно;

• теофілін 0,1 х 3р/д, довенно;

• трентал;

• ескузан 20-30 крапель 3 рази денно.

2. -агоністи:

• ерготамін;

• мезатон 0,5-1 мл 1% дом’язево.

3. Курантил 0,025 г х 3р/д

4. Аміналон, пірацетам, мілдронат, ноотропіл, вітамінотерапія.

При парасимпатиконії: амізил, метамізил, циклодол

При змішаній формі: беллатамінал, белласпон.

Фізіотерапевтичне лікування:

• гальванізація і бальнеотерапія:

(перлинні ванни, душі, обтирання) – з метою покращення функцій центральної і вегетативної нервової системи, гуморальних ланок регуляції кровообігу. Вибір методів впливу залежить від особливостей клінічного перебігу з урахуванням механізмів дії факторів,

• електросон 20-40 хв. №12-18:

• при підвищеному АТ і кардіальній формі – частота імпульсів 10-15 Гц;

• при пониженому АТ – поступово збільшують частоту від 10 до 40 Гц через 3-6 процедур;

• масаж кінцівок і тулуба сухими щітками при низькому АТ, масаж шийно-комірцевої зони для всіх форм НЦД, при кардіальній формі – прекардіальний масаж;

• електрофорез з Br, Ca, Mg – при високому АТ через день, №12-20; з кофеїном і Br – при низькому АТ; з новокаїном – при кардіальній формі;

• дозоване ультрафіолетове опромінення всього тіла при гіпотонічній формі;

• ЛФК – в міжкризовому періоді при всіх типах НЦД;

• магнітотерапія, голкорефлексотерапія.