2. Предмет та об’єкт валеології, її методологічні принципи

Історично склалось так, що об’єктом прикладання зусиль медицини завжди була хвора людина і середовище, в якому відбувається життєдіяльність індивідуума. Здорова людина не попадала в поле зору лікаря. Це привело до того, що весь процес зниження рівня здоров’я, формування передхвороби і початкових (неманіфестованих) форм захворювання відбувся без контролю лікаря, а головне – без активних заходів, здатних запобігти негативному розвитку подій. Основним об’єктом валеології є здорова людина.

Методологічні основи валеології можуть бути сформульовані в наступних принципах:

1. Валеологія розглядає здоров’я людини як самостійну соціально-медичну категорію, суть якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками і якою можна керувати (формувати, зберігати, зміцнювати).

2. Між здоров’ям і хворобою існують перехідні стани. При цьому здоров’я розглядається як більш загальна категорія порівняно з передхворобою і хворобою. Передхвороба (третій стан) і хвора - ... випадок здоров’я, коли рівень його знижений або є його дефекти.

3. Підхід до людини і його здоров’я, що використовується у валеології, - інтегративний (системний), холістичний (від – holos цілісний ). Методи впливу - переважно немедикаментозні, природні.

4. Розробка теоретичних принципів санології відповідає задачі формування загальної теорії медицини, яка з’єднує філософське осмислення суті здоров’я, хвороби і перехідних станів.

Основні завдання валеології

1. Розробка і реалізація уявлень про суть здоров’я, побудова діагностичних моделей і методів його оцінки, а також прогнозування.

2. Кількісна оцінка рівня здоров’я практично здорової людини, його прогнозована характеристика способу і якості життя, розробка на цій основі систем скринінга і моніторинга за станом здоров’я індивіда, формування індивідуальних оздоровчих програм.

3. Формування „психології” здоров’я, мотивації до корекції способу життя індивідом метою зміцнення здоров’я.

4. Реалізація індивідуальних оздоровчих програм, первинна і вторинна профілактика захворювань, оцінка ефективності оздоровчих заходів.

З появою валеології більш чітко уявляються і основні напрямки діяльності охорони здоров’я, кінцевою ціллю якого є здоров’я людини.

Живий організм - у вигляді кульки, яка знаходиться на похилій площині. Скочування кульки на горизонталь означає смерть. Три сили можуть запобігти скорочуванню. Перша сила тягне кульку до верху, зберігаючи і підвищуючи життєздатність біосистеми, 2-га зменшує кут нахилу площини, забезпечуючи зменшення інерції скорочування і 3-тя, вступаючи в дію при початковому русі кульки вниз, символізуючи захворювання. Ці три сили знаменують собою валеологію, гігієну і клінічну медицину.

Згідно структури цілей життя людини визначаються:

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВАЛЕОЛОГІЇ ЯК НАУКИ:

1) індивідуальне фізичне здоров’я (діагностика, прогнозування, збереження і зміцнення) і адаптація;

2) репродуктивне здоров’я ;

3) психічне здоров’я;

4) роль вищих аспектів свідомості у збереженні здоров’я.

ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ

Право кожної науки на самостійне існування опирається на можливість власної інтерпретації наукових даних, наявність власного понятійного апарату (глосарія) і основних дефініцій (тезауруса).

Основною категорією валеології є індивідуальне здоров’я людини. Категорія „здоров’я” впирається в уявлення про гармонійність і потужність біоенергоінформаційної системи, якою є людина. Саме гармонійність і потужність біосистеми дозволяють говорити про життєздатність, благополуччя індивіда з точки зору фізичної, психічної і соціальної суті.

Американський теоретик медицини Г. Сигерист (в 1941 р.) писав: ”Здоровим вважається людина, яка відрізняється гармонійним фізичним і розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього середовища”

Резерви здоров’я індивіда залежать від його фізичного стану і способу життя.

Фізичний стан – здатність людини виконувати фізичну роботу.

Спосіб життя – соціальна категорія, яка включає якість і стиль життя.

Сучасна наука знає приблизно 300 визначень поняття „здоров’я”, та, на жаль, більшість з них розглядає здоров’я як протилежність хворобі.

Сьогодні багато науковців, лікарів користуються визначенням здоров’я, яке затвердила ВООЗ ще у 1947 році: „Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад”.

У цьому визначені не відображено трьох принципово важливих положення:

• динамічність здоров’я,

• його енергетичне забезпечення,

• адаптаційно-реактивні властивості організму здорової людини. Тому валеологічне визначення здоров’я може бути таким:

Здоров’я – це динамічний стан організму людини, який характеризується високим енергетичним потенціалом, оптимальними адаптаційними реакціями на зміни довкілля, що забезпечує гармонійний фізичний, психоемоційний і соціальний розвиток особистості, її активне довголіття, повноцінне життя, ефективну протидію захворюванням.

Французький філософ М. Монтеньє вважає, що здоров’я – це коштовність, до того ж єдина, заради якої справді варто не лише не жаліти часу, сил, праці і всяких статків, а й віддати за нього частину свого життя, бо без нього життя стає нестерпним і принизливим.