3.Методи медичної психології.

Метод – це спосіб організації діяльності, спрямований на досягнення поставленої мети. В медичній психології використовуються такі методи:

• метод клінічної бесіди;

• метод спостереження;

• експеримент;

• психодіагностичне обстеження.

Метод клінічної бесіди та спостереження є основними методами, що застосовуються в повсякденній практичній роботі лікаря.

Метод клінічної бесіди (інтерв’ю)полягає в аналізі фактів психічної діяльності людини, зібраних у процесі безспосереднього контакту лікаря з хворим. Щоб досягти бажаного результату, необхідно попередньо визначити мету й основні запитання бесіди. При цьому формулювання запитань має бути зрозумілим хворому і виключати двоїсте тлумачення. Слід створити невимушені умови, які дозволяють хворому давати щирі відповіді на поставлені запитання. Небажано перебивати його, а в разі необхідності лікар чи психолог може коректно поставити додаткові запитання. У процесі бесіди, як правило, вдається зібрати анамнестичні відомості про життя хворого, його трудову діяльність, стосунки з оточуючими, про початок захворювання і причини, з якими він пов’язує свій стан, з’ясовується також ставлення хворого до самого факту захворювання, бо хворі схильні перебільшувати тяжкість деяких захворювань. Збираючи анамнез, лікар чи психолог дізнається про перенесені раніше захворювання, які могли б спричинити виникнення хвороби.

Під час бесіди лікар чи психолог визначає наявність або відсутність характерних психологічних ознак і на цій підставі описує психологічний статус (стан) хворого.

Анамнез поділяється на суб’єктивний, тобто те, що повідомляє про себе сам хворий, і об’єктивний, тобто факти, повідомлені оточуючими (родичами, друзями, співробітниками). Відомості, одержані від хворого і оточуючих, взаємодоповнюються, факти анамнезу набувають об’єктивної значимості в процесі аналізу їх лікарем.

Метод спостереженняшироко використовують у медицині. За його допомогою вивчають психічні процеси (пам’ять, мислення, увагу), психічні властивості особистості (темперамент, характер, здібності), психічні стани (афекти, пристрасті тощо). Вивчення психіки здійснюється у природних життєвих умовах і відрізняється від природного експерименту тим, що лікар чи психолог є пасивним спостерігачем і змушений чекати, коли вдруге зможе побачити явища, які його цікавлять. Перевага цього методу полягає у тому, що під час спостереження не порушується природний перебіг психічних явищ. Проте метод спостереження не дає змоги з абсолютною точністю встановити причину конкретного психологічного явища, оскільки в процесі спостереження не можна врахувати всі зв’язки психічного явища, яке спостерігається, з іншими. Тому спостереження можна вважати методом психологічного дослідження лише тоді, коли воно не обмежується тільки констатацією фактів та змальовуванням їх, а й стає основою наукового обґрунтування природи психічних явищ у їхньому взаємозв’язку.

Експеримент передбачає можливість активного втручання дослідника у психічну діяльність досліджуваного шляхом створення умов, у яких чітко виявляються саме ті особливості психіки хворого, що його цікавлять. Розрізняють чотири види експерименту: лабораторний, природний, констатуючий, формуючий. Розглянемо два найпоширеніших: лабораторний і природний. Лабораторний експеримент передбачає використання експериментатором апаратури і спеціальних методик. За допомогою лабораторного експерименту можна одержати об’єктивні дані про перебіг, розвиток і вияв психічних процесів, про стан і властивості їх у конкретних умовах. Проте штучні умови, створювані в лабораторіях, чекання досліджуваного нерідко утруднюють об’єктивне значення вивчення. Тому поряд з лабораторним часто застосовують природній експеримент (О. Ф. Лазурський, 1910), який здійснюється у природних умовах діяльності людини і побудований так, що хворий не знає про те, що він є об’єктом психологічного дослідження. Прикладом природного експерименту може бути дослідження з метою з’ясування, як змінюються спритність, швидкість і координація рухів у хворих на шизофренію та епілепсію (Р. С. Рубінова, 1980). При цьому дослідження проводилось не у спеціальній лабораторії, а безпосередньо в лікувально-трудових майстернях.

Психодіагностикаяк галузь психології орієнтована на вимірювання індивідуально-психологічних властивостей особистості.

За допомогою психодіагностичного дослідження перевіряють, як правило, гіпотези (гіпотеза – це попередня відповідь на запитання про характер зв’язку подій) про залежність між різними психологічними характеристиками. Завдяки виявленню певних особливостей у достатньої кількості досліджуваних, з’являється можливість на основі відповідних математичних розрахунків встановити їх взаємозв’язок.

Психодіагностика – це наука і практика встановлення психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз– це виявлення прихованих причин видимого неблагополуччя (Л. Ф. Бурлачук).

Діагноз як основна мета діагностики може встановлюватися на різних рівнях:

1 рівень – симптоматичний або емпіричний; на цьому рівні діагноз обмежується констатацією особливостей або симптомів (ознак);

2 рівень – етіологічний, що враховує не тільки наявність характеристик, але і причини їх виникнення;

3 рівень – рівень типологічного діагнозу, що полягає у визначенні місця і значення виявлених характеристик в загальній картині психічного життя людини.

Основними методами психодіагностики є тестування і опитування, методичним втіленням яких є відповідно, тести і опитувальники, які також називаються методиками. Методики мають такі властивості:

1) вони дозволяють зібрати діагностичну інформацію у відносно короткі терміни;

2) вони надають інформацію про людину взагалі, а також, при потребі, прицільно – про ті чи інші її особливості (про інтелект, тривожність тощо);

3) інформація надходить у вигляді, що дозволяє надати якісне та кількісне порівняння індивіда з іншими людьми;

4) інформація, яка отримана за допомогою психодіагностичних методик, корисна з точки зору вибору засобів втручання і прогнозу його ефективності, а також прогнозу розвитку, спілкування, ефективності тієї чи іншої діяльності індивіда.

Т е с т- це проба, завдання або система завдань, які дають змогу швидко оцінити психічний стан або рівень інтелектуального розвитку досліджуваного.

В межах психодіагностичного методу існують три основні діагностичні підходи (Л. Р. Бурлачук, С. М. Морозов), які охоплюють всі існуючі психодіагностичні тести:

1. “Об’єктивний” – діагностика здійснюється на основі способу та успішності виконання діяльності. Наприклад, методики для дослідження пам’яті. Пам’ять оцінюється по тому, скільки слів із названих запам’ятав обстежуваний. Інакше ця категорія тестів називається тести досягнень.

2. “Суб’єктивний” – діагностика здійснюється на основі даних, що повідомляються про себе, самоопису особливостей особистості. Наприклад – опитувальники.

3. “Проективний” – діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньо нейтральним матеріалом, який стає об’єктом проекції. Згідно з проективною гіпотезою кожний емоційний прояв індивіда, його сприйняття, висловлювання, рухи несуть на собі відбиток особистості. Наприклад, тест Роршаха та ТАТ (тематичний аперцепційний тест). Суть цих методик полягає в тому, що необхідно скласти розповідь за картинкою, яка допускає різні тлумачення; людина «проектує» на аморфні плями теста Роршаха власні проблеми або ототожнює себе з персонажем сюжетних картинок ТАТ і таким чином розкриває зміст власних думок і почуттів.

Кожний тест повинен бути надійним та валідним. Надійність методики відображає стійкість результатів тесту до дії сторонніх випадкових факторів. Надійність відображає ступінь злагодженості результатів тесту, отриманих при первинному і вторинному дослідженні, або при використанні різних, але таких, що зіставляються, наборів завдань. Валідність – це поняття, яке вказує, що саме тест вимірює і наскільки добре він це робить.

Існують тести вербальні (мовні) та невербальні (малюнкові). Переважно виділяють дві групи тестів – стандартизовані та проективні.

Тест, орієнтований на оцінку, називається стандартизованим тестом (тести інтелекту, спеціальних здібностей, креативності для вимірювання творчих здібностей), а проективні виявляють якісні особливості особистості, які не оцінюють по будь-якому критерію.

Серед психодіагностичних методів дослідження, що використовуються у вітчизняній і зарубіжній медичній психології, слід виділити: багатофакторний особистісний опитувальник (ММРІ), опитувальник Кеттела та опитувальник Айзенка.

Опитувальник ММРІ грунтується на аналізі 550 затверджених відповідей, вивчення яких допомагає визначити самопочуття обстежуваного, ставлення його до себе і до навколишнього світу. За цими твердженнями складається профіль особистості, який містить 10 шкал, а саме: жіночність, паранойя, психостенія, шизофренія, гіпоманія, інтраверсія-іпохондрія, депресія, істерія, психопатія, мужність.

Метод вивчення продуктів психічної діяльності хворого знаходить також широке застосування в медицині. Про психічне життя та особливості характеру хворого роблять висновок за такими матеріалами, як твори, малюнки, технічні винаходи тощо. Цей метод часто застосовують у патопсихологічних лабораторіях, психіатричних клініках. Так, малюнки на однакову тему хворого на шизофренію і хворого на епілепсію будуть суттєво різнитися. Виконання їх визначає як особистісні особливості хворого, так і характер захворювання, тому вивчення продуктів діяльності хворого може допомогти у процесі визначення діагнозу.