1. Зовнішнім гамма-нейтронним опроміненням, джерелом якого є зруйнований реактор.

2. Бета-, гамма-опроміненням радіоактивного аерозолю та газів, які поступають із зруйнованого реактора.

3. Зовнішнім забрудненням радіоактивними речовинами  шкіри та слизових оболонок.

4. Проникнення радіонуклідів в середину організму інгаляційним чи аліментарним шляхом (інкорпорація).

Після аварії основними джерелами внутрішнього опроміненя є стронцій – 90 (період напіврозпаду 29 років, вражає кісткову тканину), цезій – 137 (період напіврозпаду 30 років, вражає кишківник), плутоній 239 (період напіврозпаду 24360 років, вражає легені).

При дозах опромінення 100 Бер і більше виникає гостра променева хвороба (ГПХ) різних ступенів тяжкості:

І – легкий ступінь – 100 – 200 Бер;

ІІ – середній ступінь – 200 – 400 Бер;

ІІІ – тяжкий ступінь – 400 – 600 Бер;

ІV – вкрай тяжкий ступінь – 600 – 1000 Бер.

Крім ГПХ можливе виникнення радіаційних уражень шкіри та слизових оболонок від легкої еритеми до глибоких некрозів. В подальшому можливий розвиток віддалених наслідків:

- захворювання крові (лейкози та ін.);

- порушення імунітету;

- порушення морфології та функції щитовидної залози;

- збільшення частоти новоутворень (пухлин);

- порушення системи згортання крові;

- генетичні наслідки та несприятливий перебіг вагітності;

- вегетативно-судинна нестійкість, ендокринні захворювання, мозкові та судинні кризи, передчасне старіння тощо.

7. Запобігання та обмеження впливу радіації на людей можливе на основі таких основних принципів:

1. Захист шляхом використання матеріалів.

Матеріали і захисні споруди мають “коефіцієнт послаблення іонізуючого випромінювання”. Так, житлові та цегельні будинки мають К_пос від 10 до 20, їх підвали  - від 40 до 400, протирадіаційні укриття – від 500 до 1000.

2. Захист шляхом скорочення часу опромінювання.

3. Захист шляхом збільшення відстані від джерел іонізуючого випромінювання (евакуація).

4. Захист шляхом використання медикаментозних засобів (радіопроекторів).

Для послаблення дії радіації на організм людини використовують медикаментозні засоби, які прийнято називати радіопротекторами  (цистамін, йодистий калій, амінокислоти). Велика увага приділяється біологічним препаратам або адаптогенам, які підвищують стійкість організму людини не тільки до радіації, але й до хімічно шкідливих факторів, стресу, кисневого голодування тканин (женьшень, китайський лимонник елеутерокок та ін.). Протипроменевий ефект проявляється при дії багатьох вітамінів, насамперед групи В, вітаміну А, аскорбінової кислоти.

5. Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування.

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної небезпеки. Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування, слід знати запобіжні й профілактичні заходи, щоб сприяти виведенню з організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох принципах:

• обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

• гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення;

• підвищення захисних сил організму.

Рекомендації американського вченого доктора Р.Гейла щодо збереження здоров’я в умовах довгострокової дії малих доз випромінювання

Добре харчування. Щоденне випорожнення. Вживання: відварів насіння льону, чорносливу, кропиви, проносних трав; соків з червоними пігментами 9виноградний, томатний); чорноплідної горобини, гранатів, родзинок; вітамінів А, Р, С, В, соку буряка, моркви; хрону, часнику; крупи гречаної, вівсяної; активованого вугілля (1-2- таблетки перед їжею); сирів, вершків, сметани; овочів й фруктів (знімати верхній шар до 0,5 см, з капусти видаляти верхні три листки. Щедре пиття.

8. При аваріях на АЕС у виниклих вогнищах масового ураження на місцевості буде створюватись складна радіаційна обстановка. Радіоактивне зараження місцевості стане постійним фактором НС. Для організації відповідного медичного забезпечення потерпілих військовослужбовців, цивільного населення та учасників ліквідації наслідків надзвичайної ситуації необхідне вміння правильно оцінити як загальну так і місцеву обстановку, що виникла внаслідок застосування ядерної зброї чи аварії на радіаційно-небезпечному об'єкті.

Під радіаційною обстановкою розуміються масштаби та ступінь радіоактивного зараження місцевості, яке впливає на боєздатність військових частин, функціонування об'єктів народного господарства (в тому числі органів охорони здоров'я) і життєдіяльність населення.

Методики оцінки радіаційної обстановки.

Оцінкою радіаційної обстановки називається аналіз різних варіантів бойових дій медичної служби військових частин і підрозділів (формувань цивільної оборони) а також об'єктів народного господарства та органів охорони здоров'я в умовах радіоактивного зараження місцевості з метою вибору найбільш доцільних, при яких виключається чи мінімізується радіаційне ураження людей.

Оцінка обстановки може проводитись методами прогнозування і за фактичними даними, отриманими з допомогою радіаційної розвідки.

9. Оцінка радіаційної обстановки методом прогнозування проводиться при аварії на АЕС чи застосуванні противником ядерної зброї попередньо, коли радіаційна обстановка на даній місцевості ще не сформувалась. Даний метод проводиться з використанням інформації про заплановані чи здійснені ядерні вибухи. Він використовується також відповідними посадовими особами цивільної оборони при складанні планів роботи на радіаційно-небезпечних об'єктах і розрахунках потреб і можливостей підрозділів на випадок виникнення надзвичайної ситуації. Прогностичні дані дозволяють заздалегідь, тобто до підходу радіоактивної хмари до об'єкту, провести заходи по захисту населення та особового складу військових частин.

Для оцінки радіаційної обстановки методом прогнозування вибирають найнесприятливіший варіант розвитку радіоактивного зараження місцевості.

Вихідними даними для прогнозування рівнів радіоактивного зараження є:

- час здійснення ядерного вибуху (викиду радіоактивних речовин з ядерного реактора та їх тривалість);

- їх координати;

- вид та потужність вибуху (тип, конструктивні особливості та термін доаварійної роботи ядерного реактора);

- тип вертикальної стійкості повітря в районі вибуху (аварії);

- напрямок та швидкість середнього вітру;

- метеорологічні умови;

- пора року;

- рельєф місцевості;

- тип забудови території;

- вид бойових дій та розташування військ на місцевості;

- щільність населення та ін.

Оцінка радіаційної обстановки проводиться в певній послідовності:

1. Визначення розмірів зон радіоактивного зараження проводиться за допомогою таблиць або радіаційної лінійки.

2. Далі обстановка з урахуванням масштабу наноситься на карту (схему). Це проводиться наступним чином .

Навколо епіцентру вибуху проводять коло, радіус якого залежить від потужності боєприпасу. Біля нього вказуються в чисельнику потужність і вид а в знаменнику - час і дату вибуху.

При прогнозуванні радіаційної обстановки визначається не точне положення сліду радіаційної хмари на місцевості, а лише передбачається район, у межах якого, із достовірністю до 90%, можливе радіоактивне зараження місцевості. Цей район має форму сектора з центральним кутом у 40о. Фактична площа зараження в межах визначеного району може скласти приблизно третину площі сектора. Від центру за напрямком середнього вітру проводиться промінь, який називається віссю зони можливого зараження. До кола епіцентру вибуху під кутом 20о проводять дотичні, які є боковими межами зон можливого зараження. Далі, в залежності від обчислених розмірів зон радіоактивного зараження місцевості, різними кольорами проводять їх зовнішні межі (зона А - синім, Б - зеленим, В - коричневим, Г - чорним кольором).

3. Час випадіння радіоактивних речовин (час підходу радіоактивної хмари) визначається за формулою.

10. Виявлення фактичної обстановки здійснюється в основному шляхом проведення радіаційної розвідки. Вона є важливим заходом в системі захисту особового складу військ та цивільного населення від ядерної зброї чи уражаючих факторів аварій на об'єктах ядерної енергетики і проводиться з метою своєчасного виявлення та попередження людей про радіоактивне зараження місцевості.

Перед радіаційною розвідкою ставляться наступні завдання:

- визначення радіоактивного зараження;

- виявлення і позначення меж заражених районів і рівнів радіації в них;

- контроль за зміною рівнів радіації з перебігом часу;

- розвідка маршрутів руху та напрямків дій військ, пересування населення, шляхів підвозу і евакуації;

- визначення в зонах радіоактивного зараження напрямків (маршрутів) і районів з найменшими рівнями радіації, а також шляхів обходу сильно заражених ділянок місцевості;

- встановлення напрямку переміщення радіоактивної хмари.

Для виконання цих завдань радіаційна розвідка повинна прово- дитись в усіх підрозділах і частинах військ а також сил цивільної оборони і організовуватись командирами (начальниками) всіх ступенів.

Проведення радіаційної розвідки повинно забезпечувати безперервність, достовірність і своєчасність надходження даних, характеризуючих кількісні та якісні параметри радіоактивного забруднення місцевості.

Способи проведення радіаційної розвідки.

Радіаційна розвідка виконується двома способами:

- радіаційного спостереження із спостережних пунктів або постів;

- безпосереднього обстеження місцевості розвідувальними дозорами.

Під радіаційним спостереженням розуміється:

- виявлення за допомогою приладів радіоактивного зараження місцевості в районі свого розташування;

- визначення рівнів радіації;

- контроль за зміною ступеня зараження.

Воно ведеться окремими спостерігачами та постами хімічно спостереження (ПХС).

ПХС розташовуються, як правило, на управлінських пунктах, або в районах інших важливих об'єктів. В їх обов'язки входить:

- своєчасне виявлення радіоактивного зараження;

- подача сигналів оповіщення;

- визначення візуально чи за допомогою найпростіших приладів координат ядерного вибуху та напрямку руху радіоактивної хмари;

- визначення рівнів радіації в районі розташування поста і за наказом командира (начальника) розвідка радіоактивного зараження в районі спостереження;

- контроль за зміною рівнів радіації з часом.

Крім того, за способом ведення, радіаційна розвідка може бути наземною і повітряною.

При проведенні наземної радіаційної розвідки необхідно пам'ятати, що територія (місцевість) вважається забрудненою, якщо рівень радіації складає 0,5 Р/год. В цьому разі особовому складу ПХС і ХРД, при перебуванні на зараженій території слід використовувати захисні властивості машин, дотримуватися прийнятих правил поведінки, проводити часткову санітарну обробку. Приготування їжі дозволяється на місцевості з рівнем радіації до 5 Р/год. При більш високих рівнях радіації прийом їжі дозволяється в спеціально обладнаних машинах, сховищах. Слід зазначити, що використання навіть найпростіших сховищ та будинків при дотриманні відповідних правил значною мірою знижує дозу опромінення людей та захищає від важких променевих уражень.

Для оцінки радіаційної обстановки за даними розвідки необхідно мати наступні основні вихідні дані:

- час ядерного вибуху (аварії реактора);

- рівні радіації і час їх вимірювань;

- завдання, яке стоїть перед військовими підрозділами (формуваннями цивільної оборони);

11. Господарські об'єкти, при аваріях або руйнуванні яких можуть бути масові ураження людей тварин і рослин СДОР, називаються хімічно-небезпечними (ХНО).

До ХНО відносяться:

1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної та інших видів видів промисловості;

2. Підприємства, оснащені холодильними установками, водопровідні станції та очисні споруди, які використовують аміак і хлор.

3. Залізничні станції та шляхи, якими перевозяться СДОР.

4. Склади і бази із запасами речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації.

5. Склади і бази із запасами отрутохімікатів, які використовуються в сільському господарстві.

6. Військові об'єкти, на яких зберігаються, випробовуються чи обслуговуються бойові отруйні речовини.

На деяких хімічних підприємствах іноді зберігається сотні тон цих сполук. На складах і базах СДОР можуть зберігатись:

— в резервуарах під високим тиском (до 100 атм.);

— в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного;

— в закритих ємкостях при атмосферному тиску і температурі оточуючого середовища.

При всіх способах їх зберігання можливе руйнування ємкостей і вихід СДОР в навколишнє середовище.

ХНО прийнято характеризувати наступними показниками:

1. Ступінь хімічної небезпеки. Виділяють три ступені небезпечності об’єкту, яка залежить від кількості СДОР на ньому і виражається в тонах:

а) за хлором: 1-ступінь — 250 т і більше;

2-ступінь — 250-50 т;

3-ступінь — 50-0,8 т;

б) за аміаком: 1-ступінь — 2500 т і більше;

2-ступінь — 2500-500 т;

3-ступінь — 500-10 т.

2. Коефіцієнт еквівалентності даної токсичної речовини до однієї тони хлору. Наприклад, для аміака і сірководню він складає 10, оксидів азоту — 6, синільної кислоти — 2, фосгену — 0,25.

12. Речовини, які застосовуються з господарською метою і при потраплянні в довкілля внаслідок викиду або виливу можуть приводити до зараження повітря в уражаючих і вище концентраціях, називаються сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР).

СДОР при аваріях на ХНО мають наступні характеристики:

а) об’ємність дії, яка полягає в тому, що заражається не тільки територія в районі аварії, але і приземний повітряний простір;

б) здатність багатьох сполук проникати в організм через непошкоджені шкірні покриви, що зумовлює необхідність роботи медперсоналу в засобах захисту шкіри;

в) властивість викликати ураження на протязі певного, іноді досить тривалого, часу (дні, місяці).

За своєю будовою, фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна, а їх біологічні ефекти багатогранні. Тому існує багато різних класифікацій, які грунтуються на різноманітних ознаках СДОР.

Найбільш практичною є класифікація М.В. Саватєєва і співавт. (1990), складена на підставі клінічної картини отруєнь СДОР:

1. Речовини переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки та інші);

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, синільна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин).

3. Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію (акрилонітрил, окисли азоту, сірчистий ангідрид, сірководень та інші).

4. Нейротропні отрути — речовини, які впливають на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (ФОР, сірковуглець та інші).

5. Речовини, які мають задушливу та нейротропну дію (аміак).

6. Речовини, які порушують обмін речовин і структуру клітини (діоксин);

7. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат, етиленоксид, та інші).

Класифікація СДОР за ступенем токсичності наведена в таблиці 1.

Характеристика СДОР за ступенем токсичності

Клас токсичності	ГДК в повітрі (мг/м3)	Середньосмертельні
		концентарція в повітрі (мг/л.)	при поступленні всередину (мг/кг)
Надзвичайно токсичні	0,1	<1	<1
Високотоксичн	0,1-1	1-5	1-50
Сильно токсичні	1,1-10	6-20	51-500
Помірно токсичні	1.1-10	21-80	501-5000
Малотоксичні	10	81-160	5 001-15 000
Практично нетоксичні	—	>160	>15 000

13. Оцінка хімічної обстановки

При аваріях на ХНО у виниклих вогнищах масового ураження на місцевості буде створюватись складна хімічна обстановка. Хімічне зараження місцевості стане постійним фактором НС. Для організації відповідного медичного забезпечення потерпілих військовослужбовців, цивільного населення та учасників ліквідації наслідків надзвичайної ситуації необхідне вміння правильно оцінити як загальну так і місцеву обстановку, що виникла внаслідок застосування аварії на ХНО.

Під хімічною обстановкою розуміються масштаби та ступінь зараження місцевості БОР чи СДОР, яке впливає на боєздатність військових частин, функціонування об'єктів господарства (в тому числі органів охорони здоров'я) і життєдіяльність населення.

Методики оцінки хімічної обстановки

Оцінкою хімічної обстановки називається аналіз різних варіантів бойових дій медичної служби військових частин і підрозділів (формувань цивільної оборони) а також об'єктів господарства та органів охорони здоров'я в умовах хімічного зараження місцевості з метою вибору найбільш доцільних, при яких виключається чи мінімізується ураження людей.

Оцінка обстановки може проводитись методами прогнозування і за фактичними даними, отриманими з допомогою хімічної розвідки.

14. Оцінка хімічної обстановки методом прогнозування проводиться при аварії на ХНО чи застосуванні противником хімічної зброї попередньо, коли забруднення місцевості БОР чи СДОР на даній місцевості ще не сформувалось. Даний метод проводиться з використанням інформації про заплановані чи здійснені факти застосування хімчної зброї чи аварії на ХНО. Він використовується також відповідними посадовими особами цивільної оборони при складанні планів роботи на ХНО і розрахунках потреб і можливостей підрозділів на випадок виникнення надзвичайної ситуації.

Прогностичні дані дозволяють заздалегідь, тобто до підходу хмари ОР до об'єкту, провести заходи по захисту населення та особового складу військових частин.

Для оцінки хімічної обстановки методом прогнозування вибирають найнесприятливіший варіант розвитку зараження місцевості ОР.

Вихідними даними для прогнозування рівнів радіоактивного зараження є:

• час застосування ХЗ (викиду СДОР з ХНО та їх тривалість);

• їх координати;

• вид та потужність вибуху (тип, конструктивні особливості ХНО);

• тип вертикальної стійкості повітря в районі застосування ХЗ (аварії);

• напрямок та швидкість середнього вітру;

• метеорологічні умови;

• пора року;

• рельєф місцевості;

• тип забудови території;

• вид бойових дій та розташування військ на місцевості (тип зайнятості цивільного населення);

• щільність населення та ін.

15. Для оцінки хімічної обстановки методом прогнозування вибирають найнесприятливіший варіант розвитку зараження місцевості ОР.

Вихідними даними для прогнозування рівнів радіоактивного зараження є:

• час застосування ХЗ (викиду СДОР з ХНО та їх тривалість);

• їх координати;

• вид та потужність вибуху (тип, конструктивні особливості ХНО);

• тип вертикальної стійкості повітря в районі застосування ХЗ (аварії);

• напрямок та швидкість середнього вітру;

• метеорологічні умови;

• пора року;

• рельєф місцевості;

• тип забудови території;

• вид бойових дій та розташування військ на місцевості (тип зайнятості цивільного населення);

• щільність населення та ін.

Знання часу, коородинат, виду, типу ОР та потужності застосованої хімічної зброї вибуху (типу і конструктивних особливостей ХНО) а також напрямку і швидкості середнього вітру дозволяє прогнозувати час приходу хмари ОР, рівні забруднення місцевості та зони можливого зараження.

Рельєф місцевості впливає на швидкість проходження зараженої хмари. Гірські хребти, високі пагорби сприяють її затримці. Слід також очікувати затримки ОР в густозабудованих районах, всередині жилих кварталів і т. ін. Густа рослинність також може сприяти затримці зараженої хмари і тривалий час є джерелом зараження людей і тварин.

Пора року, а з нею і температурний фактор, здійснюють вплив на швидкість осідання ОР на місцевості. В спеспекотну погоду влітку заражена хмара ОР піддається впливу інтенсивних турубулентних потоків, що приводить до швидкого її розсіювання. З іншого боку , в умовах високої температури повітря збільшується частота дихання, що приводить до швидкого ураження інкорпорованими через дихальні шляхи БОР чи СДОР.

Швидкість вітру значно впливає на масштаби зараження місцевості. Велика сила і поривистість вітру сприяє швидкому розсіюванню хмари. Найбільш сприятливими умовами вважаються постійність напрямку вітру та його швидкість його приблизно 3-7 км/год. При швидкості вітру 15 км/год і більше відбувається досить швидке розсіювання зараженої хмари.

Iстотно на поширення хмари ОР і швидкість забруднення місцевості має тип вертикальної стійкості повітря.

Конвекція - це вертикальне переміщення шарів атмосферного повітря в залежності від різниці температур на різних її висотах. В ясні теплі дні, коли нижні шари атмосфери нагріваються від поверхні землі, виникають сильні висхідні потоки повітря, які розсіюють заражену хмару. При наявності інтенсивної конвекції заражена хмара погано зберігається і поширюється на відстань, яка не перевищує 3-4 км.

Iнверсія, на відміну від конвекції, - це стан атмосфери, який характеризується тим, що верхні шари атмосфери мають вищу температуру за нижні. Вона буває при достатьому охолодженню приземних шарів повітря. Це характерно для ясної безхмарної ночі та ранкових часів. При наявності інверсії та помірного за швидкістю вітру заражена хмара може поширюватись на кілька десятків кілометрів.

Iзотермія - стан, проміжний між конвекцією та інверсією. В цьому випадку температура повітря на різній висоті приблизно одинакова. Iзотермія найчастіше спостерігається в денні або нічні години при великій хмарності. Висхідні повітряні потоки виражені, як правило, не дуже відчутно. При сприятливій швидкості вітру поширення зараженої хмари можливе на відстань 10-12 км.

16. Хімічна розвідка - це комплекс заходів, спрямованих на виявлення зараження отруйними речовинами місцевості, що проводяться з метою попередження ураження населення та особового складу військ хімічною зброєю чи уражаючими факторами аваарій на ХНО.

Вимоги до хімічної розвідки:

• своєчасність;

• безперервність;

• достовірність;

• спадкоємність;

• дієвість.

Основними завданнями хімічної розвідки є з'ясування хімічної обстановки у районі розташування даного об'єкта (військової частини, етапу медичної евакуації) і на напрямку у смузі дії військ з метою забезпечення високої боєздатності особового складу в умовах використання противником хімічної зброї або при аваріях на ХНО.

Завдання хімічної розвідки можуть бути представлені таким чином:

• встановлення наявності зараження ОР місцевості та повітря і термінове повідомлення про зараження особового складу;

• визначення характеру та ступеня зараження;

• визначення меж зараження районів та позначення їх знаками "заражено" з позначенням виду ОР та часу визначення;

• визначення районів застою ОР;

• визначення напрямків переміщення зараженої хмари;

• визначення шляхів обходу (об'їзду) районів зараження;

• здійснення контролю за зміною ступеня зараження місцевості та повітря ОР, а також за зміною меж районів зараження;

• виявлення зараження ОР джерел питної води та пунктів водопостачання.

Хімічна розвідка організується штабами частин та командирами підрозділів. Безпосередньо керівництво у підрозділах здійснюють командири підрозділів, а у частинах - хімічна служба.

Способи проведення хімічної розвідки

Хімічна розвідка виконується двома способами:

• хімічного спостереження із спостережних пунктів або постів;

• безпосереднього обстеження місцевості розвідувальними дозорами.

Для проведення індикації і ОР отрут використовують наступні технічні засоби:

Індикаторні плівки АП-1. Призначені для визначення наявності в повітрі аерозолів речовин типу V-газів під час випадання їх на обмундирування, об'єкти бойової техніки, озброєння та інші поверхні.

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР). Призначений для виявлення отруйних речовин в повітрі, на місцевості і на поверхні різних предметів.

Прилад хімічної розвідки медичної і ветеренарної служби (ПХР-МВ). Призначений для виявлення:

• у воді: зарина, зомана, V-газів, іприта, трихлотриетіленаміна, хлорциана, синільної кислоти і її солей, миш'якомістких ОР, алкалоідів та солей важких металів;

• у фуражі: зарина, зомана, V-газів, іприта, трихлортриетиленаміна, люізіта, синільної кислоти, хлорциана, фосгена і діфосгена;

• в повітрі та на різних предметах: зарина, зомана, V-газів, іприта, трихлортриетиленаміна, люізіта, синильної кислоти, хлорциана, миш'яковистого водню, фосгена та діфосгена.

Медичний прилад хімічної розвідки (МПХР). Прийнятий на оснащення медичної служби в замін приладу ПХР-МВ. Можливості по визначенню ОР такі ж, як у ПХР-МВ.

Медична польова хімічна лабораторія (МПХЛ) Призначення:

• для виявлення ОР в пробах води, продуктах харчування, фуражу, медикаментів, перев'язувального матеріалу та предметах медичного та санітарно-технічного оснащення;

• для визначення антихолинестеразних отрут, алкалоїдів і солей важких металів у воді;

• для визначення ФОР, іпритів, миш'якомістких ОР у воді;

• для встановлення обсягу дегазації води, продовольства, фуражу, медикаментів, перев'язочного матеріалу і предметів санітарно-технічного і медичного оснащення;

• для встановлення зараження води, продовольства і фуражу невідомими отруйними речовинами шляхом проведення біологічних досліджень.

Автолабораторія АЛ-4М. Автомобільна лабораторія (радіометрична і хімічна) призначена головним чином для проведення кількісного і якісного дослідження проб та харчових продуктів, фуражу, води та забруднення радіоактивними речовинами і визначення ОР в пробах повітря, води, харчових продуктах, грунту, а також в пробах, взятих з різних об'єктів зовнішнього середовища.

Газокаталізатор ГСА-12. ГСА-12 являється загальновійськовим автоматичним приладом для виявлення в повітрі парів фосфорорганічних ОР та видачі при цьому світлового і звукового сигналів оповіщення.

Автоматичний газосигналізатор ГСП-11. ГСП-11 призначений для безперервного контролю повітря з метою визначення в ньому наявності фосфорорганічних ОР.

Прилад радіаційної та хімічної розвідки (ПРХР). ПРХР призначений для використання на бронеоб'єктах з метою безперервного контролю, виявленню, сигналізації та керуванню виконавчими механізмами системи колективного захисту:

• при значному гамма-випромінюванні (захист від ударної хвилі);

• при гамма-випромінюванні радіоактивно-зараженої місцевості з (випромінюваним) вимірюванням потужності дози;

• при появі в повітрі пару ОР.

17. НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Стихійні лиха– це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушень нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

І.	Тектонічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в надрах землі)	– до них належать землетруси, виверження вулканів;
ІІ.	Топологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі)	– до них належать повені, зсуви, селі;
ІІІ.	Метеорологічні (пов’язані з процесами, які відбуваються в атмосфері)	– до них належать спека, урагани, посуха та ін.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови – достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити вірогідність виникнення селів.

Топологічні стихійні лиха

 Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.