1 Женевські конвенції про захист жертв війни — міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. Були підписані 12 серпня1949на Дипломатичній конференціїООН, що засідають вЖеневіз21 квітняпо12 серпня1949. Набрали чинності21 жовтня1950.

Женевські конвенції включають в себе чотири універсальних міжнародних договори:

1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.

2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.

3. Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.

4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.

8 червня1977до Женевських конвенцій під егідоюМіжнародного комітету Червоного Хрестабули прийняті два Додаткових протоколи: Протокол I, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, і Протокол II, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру.

У 2005до Женевської конвенції був прийнятий Додатковий протокол III про введення додаткової відмітної емблеми у вигляді Червоного хреста і Червоного півмісяця.

Женевські конвенції є розвитком міжнародно-правових норм про захист жертв війни, раніше закріплені в Гаазькій конвенції 1899та1907рр. і конвенціях, підписаних в Женеві в1864,1906і1929

2. Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

НС для охорони здоров’я – це обставина, що виникла раптово, за умови якої можливості органів і закладів охорони здоров’я щодо запобігання та ліквідації медико-санітарних наслідків НС не відповідають потребам і вимагають залучення додаткових сил та засобів чи суттєвої зміни повсякденних форм і методів роботи.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.Аварія (з точки зору охорони здоров’я) – це вихід із ладу, руйнування споруд, будівель, обладнання , транспортних засобів та порушення виробничого чи транспортного процесу, внаслідок якого на об’єкті, певній території (акваторії) створюється загроза для життя та здоров’я людей.

Катастрофа – великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до важких, трагічних наслідків.

Катастрофа (з точки зору охорони здоров’я) – це раптова, швидкоплинна подія, викликана силами природи чи діяльністю людини, що спричинила численні людські втрати, завдала шкоди чи створила загрозу здоров’ю значній кількості людей, руйнування чи знищення об’єктів та інших матеріальних цінностей у значних розмірах, а також завдала серйозної шкоди довкіллю.

3. Класифікація надзвичайних ситуацій, яка запропонована ВООЗ, з доповненнями проф. Мєшкова В.В. має такий вигляд:

Класифікація надзвичайних ситуацій

Стихійні лиха		Технологічні аварії			Соціальні катаклізми
І.	Метеорологічні	І.	Екологічні	І.		Епідемії
ІІ.	Топологічні	ІІ.	Транспортні	ІІ.		Епізоотії
ІІІ.	Тектонічні	ІІІ.	Вибухові	ІІІ.		Голод
		IV.	Виток (викид) СДОР	IV.		Війни
		V.	Викид радіаційних речовин	V.		Тероризм
			Інші	VІ.		Суспільні безладдя

за причинами виникнення

Відповідно до чинників, які можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняють:

НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи та їх загроза, аварії з викидами (загрозою викидів), небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

НС соціально-політичного характеру – пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Залежно від територіального поширення, розмірів технічних та матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації наслідків НС, економічних збитків та кількості потерпілих серед населення розрізняють чотири рівні НС: 1) загальнодержавний; 2) регіональний; 3) місцевий та 4) об’єктовий.

До загальнодержавного рівня належать НС, що поширюються на території двох (або більше) областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожують транскордонним поширенням, а також у випадку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси, що перевищують можливості окремої області, але не менше ніж 1% розміру витрат відповідного бюджету.

До регіонального рівня належать НС, що поширюються на території двох або кількох адміністративних районів (міст обласного значення, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожують перенесенням на територію суміжної області України, а також у випадку, коли для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси, що перевищують можливості окремого району, але не менше ніж 1% розміру витрат відповідного бюджету.

До місцевого рівня належать НС, що виходять за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожують поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на навколишнє середовище, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також якщо для їх ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси, які за розмірами перевищують можливості потенційно небезпечного об’єкта, але не менше ніж 1% витрат відповідного бюджету. До місцевого рівня належать також всі НС, що виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затвердженого переліку потенційно небезпечних об’єктів.

До об’єктового рівня віднесені всі НС, що не підпадають під наведені вище визначення.

Практично при виникненні будь-якої катастрофи умовно можна виділити три основні періоди у врятуванні потерпілих - ізоляції, рятування та відновлення (лікування).

Період ізоляції, який починається з моменту початку дії уражаючих факторів до початку організованого проведення рятувальних робіт.

Період рятування, що охоплює проміжок часу від початку рятувальних робіт до завершення евакуації постраждалих за межі осередку катастрофи.

Період відновлення, який з медичної точки зору визначається з моменту початку планового лікування та реабілітації постраждалих до їх остаточного одуження.

Залежно від обстановки у вогнищі НС тривалість кожного з цих періодів може бути різною.

Період ізоляції може тривати від 30 хвилин до 6 годин. В цьому періоді перша медична допомога постраждалим на місці катастрофи надається в порядку само та взаємодопомоги, а також рятівниками та медичноми працівниками, що опинилися на місці катастрофи.

Період рятування може тривати від 6 до 12 годин. Він починається з моменту прибуття до осередку аварійно-рятувальних формувань, особовий склад яких володіє навичками надання першої медичної допомоги, а також медичних формувань (бригад швидкої медичної допомоги, медичних бригад постійної готовності першої черги, лікарсько-сестринських бригад тощо). У цей період продовжуються надання першої медичної допомоги (при потребі) і надається перша лікарська допомога та підготовка потерпілих до подальшої медичної евакуації.

Період відновлення (лікування) може тривати від 0,5 – 2 до 90 діб. У цей період постраждалим надається кваліфікована та спеціалізована медична допомога, проводиться лікування до кінцевого результату та реабілітації.

4. Радіаційна аварія — це подія, пов’язана з втратою контролю над будь-яким джерелом іонізуючих випромінювань, внаслідок чого відбувається вихід РР чи самих випромінювань за межі передбачених захисних бар’єрів в кількості, яка переважає встановлені нормативи, що може привести до опромінення персоналу, а при певних ситуаціях — і частини населення.

Радіаційно-ядерна аварія є більш вузьким поняттям — це подія, пов’язана з втратою контролю над матеріалом, що ділиться в ядерному реакторі, внаслідок чого виникає і розвивається некерована ланцюгова реакція ядерного поділу з виходом радіоактивних продуктів і самого випромінювання за межі передбачених захисних бар’єрів, що призводить або може призвести до аварійного опромінення людей. Ядерні аварії пов’язані з пошкодженнями тепловидільних елементів ядерного реактора або тепловідводів від них і виникають внаслідок порушення управління ланцюговою реакцією поділу чи контролю за нею в активній зоні реактора, або тепловідводі від твелів.

При прогнозуванні та оцінці радіаційної обстановки передбачаються два види можливих аварій, при яких створюється небезпечна радіаційна обстановка на місцевості, що вимагає здійснення заходів по захисту населення, — це гіпотетична аварія та аварія із руйнуванням реактора.

Гіпотетична аварія — аварія, для попередження якої технічних заходів, що забезпечують безпеку АЕС, проектом не передбачено. При виході РР в атмосферу створюється небезпечна радіаційна обстановка, що може привести до опромінення населення в дозах, які перевищують допустимі.

Аварія з повним руйнуванням ядерного реактора може відбутися в результаті стихійного лиха, падіння літаючого апарата на споруди АЕС, впливу звичайних боєприпасів та ін. Вона супроводжується розривом трубопроводів, пошкодженням реактора, відмовою систем управління і радіаційного захисту, миттєвою втратою герметичності конструкцій реактора і виходом РР з потоками пару та води в навколишнє середовище.

За імовірністю виникнення і наслідками аварії ядерних реакторів поділяються на проектні (малі і великі) та позапроектні.

Проектні аварії — це передбачені ситуації, що відносно легко усуваються і не супроводжуються значним переопроміненням персоналу і окремих груп населення.

Позапроектні аварії — це ситуації, що приводять до повного розкладання ядерного палива, переопромінення персоналу та населення і значного забруднення навколишнього середовища.