Норми радіаційної безпеки

У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97, введених у 1998 р., як одиниця часу використовується рік або поняття річної дози опромінення.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, сумарні, гранично допустимі.

«ГПД – гранично припустимою дозою загального опромінення людини вважається доза, що у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя».

Для пересічної людини ця доза становить 5 бер на рік.

Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки при закритих джерелах іонізуючого випромінювання:

• зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів;

• скорочення часу роботи з джерелом (захист часом);

• збільшення відстані від джерел до людей, що працюють;

• екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання.

Кращим для захисту від рентгенівського і гамма випромінювання є матеріали: свинець і уран, про свинцьоване скло, залізо, бетон, залізобетон.

Основні принципи захисту при відкритих джерелах іонізуючого випромінювання, коли можливе попадання радіоактивних речовин у навколишнє середовище:

• використання засобів захисту, що застосовуються при роботі із закритими джерелами випромінювань;

• герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції приладів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

• заходи планувального характеру;

• застосування санітарно-технічних засобів і устаткування;

• використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

• виконання правил особистої гігієни;

• очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту.

Захист від медичних діагностичних джерел випромінювання

Нині з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:

1. Як виняток необґрунтовані дослідження.

2. Зміна структури досліджень на користь тіх, що дають менше дозове навантаження.

3. Впровадження нової оснащеною електронною технікою апаратури (магнітно-резонансний томограф).

4. Застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дослідженню.

6. Хімічні фактори, їх класифікація, принципи хімічної безпеки

У теперішній час господарська діяльність людини все частіше стає основним джерелом забруднення біосфери. В природне середовище все в більшій кількості надходять газоподібні, рідкі та тверді відходи виробництва. Різні хімічні речовини, що знаходяться у відходах переходять по екологічних ланках від одного ланцюга до іншого і в решті решт надходять в організм людини. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:

• промислові отрути, які використовуються у виробництві і є джерелам небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил безпеки (ртуть, свинець, розчинники, барвники);

• отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві (гербіциди, пестициди);

• лікарські препарати;

• хімічні речовини побуту;

• біологічні отрути.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяють на: токсичні, подразнювальні, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливої дії, сенсибілізатори.

Для визначення впливу шкідливих речовин на організм людини, визначення ступеня забрудненості довкілля в усьому світі користуються такими поняттями, як гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично-допустимі викиди, максимально-допустимий рівень.

ГДК встановлюється головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендується відвідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей одержаних під час і після різних аварій на виробництві, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах.

МОЗ встановлено дві норми ГДК:

1. максимальна разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції у людини внаслідок 20-хв. дії на людину;

2. середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

В Україні стан довкілля контролюється МОЗ і природи, санітарно-епідемічною службою, республіканською гідрометслужбою.

Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків.

Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини , але й їхню дію на диких і свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми. Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсинів відрізняються.

Основними засобами захисту людини від дії шкідливих речовин є гігієнічне нормування їхнього вмісту в різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів та стоків.

Характеристика отруйних речовин

Отруйні речовини – це речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей і тварин. Шляхів проникнення отруйних речовин в організм людини дуже багато – через шкіру, органи дихання, рани, шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За токсичністю отруйні речовини можна поділити на :

• нервово-паралітичні (зарин, зоман);

• загально-токсичної дії (синильна кислота, СО);

• подразнювальної дії (сі-Ар, сі-Ес);

• шкірно-наривної дії (іприти).

За вибірковістю дії можна поділити на:

• серцеві – кардіотоксична дія;

• нервові – порушення психічної активності;

• печінкові;

• ниркові;

• кров’яні;

• легеневі.

За тривалістю дії отруйні речовини можна поділити на 3 групи:

• летальні (що приводять до смерті у 5 %) діють до 10 діб;

• тимчасові (діють до 5 діб);

• короткочасні.

Основна кількість отруєнь виникає при проникненні токсичних речовин – газів, парів, аерозолів в організм людини через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний бо шкідливі речовини потрапляють безпосередньо в кров і розносяться по організму. Другий шлях – це шлунково-кишковий тракт. шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як під час контакту з руками так і у високих концентраціях токсичних парів і газів.

Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. Її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі так і смертельні ураження.

Застосування хімічної зброї може привести до важких екологічних і генетичних наслідків.