
- •Тема: Українська культура хііі – першої половини хvі ст.
- •2. Збереження до монголо-татарського нашестя ролі Києва як культурного центру.
- •5. Княжі та боярські двори як осередки культури.
- •6. Церква як осередок культури.
- •7. Міста і села як осередки культури.
- •8. Зв’язки із західним християнським світом.
- •9. Часткове засвоєння елементів східної культури.
- •2. Суперечлива позиція панівних еліт у культурній сфері, процеси денаціоналізації.
- •6. Переселення на українські землі іноземців, які приносять свої культурні традиції.
- •7. Проникнення в Україну латиномовної середньовічної та ренесансно-реформаційної культури.
- •8. Роль православної церкви у культурному збереженні українського етносу в цей період.
Тема: Українська культура хііі – першої половини хvі ст.
1. Культурний розвиток на українських землях в період феодальної роздробленості (кінець ХІІ – перша пол. ХІV ст.)
-
Розвиток к-ри в умовах перебування України у складі іноземних держав (друга пол. ХІV – перша пол. ХVІ ст.)
1. Культурний розвиток на українських землях в період феодальної роздробленості (кінець ХІІ – перша пол. ХІV ст.) Для культурного розвитку на укр. землях ХІІІ – першої пол. ХІV ст. були характерні такі умови і тенденції.
1. Розквіт культури князівств на українських землях в період феодальної роздробленості аж до монголо-татарської навали.
Роздробленість Київської Русі не може бути оцінена однозначно негативно на тій підставі, що стала причиною її безсилля перед лицем монголо-татарської навали. Слід вбачати всі сторони цього явища. Розпад держави на дрібніші фрагменти може мати різний характер. Він може супроводжуватись занепадом та аграризацією міст, загальним зни-женням культурного рівня. Однак в Київській Русі відбувався інший процес: падіння влади Києва над регіонами су-проводжувалось розквітом міст, посиленням регіонів, загальним піднесенням культури.
Археологічні джерела свідчать, що в останній третині ХІІ – першій половині ХІІІ ст. і Київська земля і периферій-ні князівства розвивались розвивались по висхідній та знаходились у стадії найвищого розквіту культури. Визначаль-ним був не розпад, а навпаки стійкіше, зумовлене економічним і політичним розвитком об’єднання споріднених пле-мен, входження яких свого часу до Київської Русі ще не мало тривкої основи. Виділення князівств створювало умови для вдосконалення державного апарату, дальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського господ-дарства, піднесення міст як осередків ремесла і торгівлі. Більш високого рівня досягає ремісниче виробництво, зрос-тає кількість ремісничих професій, збільшується населення, в тому числі у містах.
2. Збереження до монголо-татарського нашестя ролі Києва як культурного центру.
Київ аж монголо-татарської навали залишався найбільшим містом у політично роздробленій державі, найбільшим економічним і культурним центром Східної Європи, зберігав економічні зв’язки з Північною Руссю, Західною Євро-пою, країнами Сходу.
Київ залишався значною мірою законодавцем моди і місцем появи нових явищ в архітектурі, сакральному живо-писі, декоративно-ужитковому мистецтві. Серед інших великих політичних центрів він вирізнявся багатством істо-ричної спадщини, як основний символ давніх державних традицій був головним вузлом міжкнязівської боротьби. Зберігав також значення церковного центру. Культурним зв’язкам сприяло те, що всі князівства належали до Київсь-кої митрополії.
3. Спустошення українських земель в ході монголо-татарської навали.
Монголо-татарська навала спустошила впродовж 1239 –1241 рр. українські землі. Було завдано тяжкого удару культурним осередкам Лівобережжя і Наддніпрянщини (Переяслав, Чернігів, Київ). Населення Києва зменшилося з 50 до 2 тис. У деяких його районах життя припинилося на кілька століть. Та Київ і надалі залишався релігійним осе-редком для всіх руських князівств, а Софія Київська – кафедральним собором митрополита до кінця XIII ст. І в піс-лямонгольський час, як описано у Галицько-Волинському літописі, Київ продовжував забезпечувати князівства іко-нами і книгами.
4. Основні осередки духовної культури в Україні в часи феодальної роздробленості.
Період, який розглядається, співвідноситься з часом зрілого європ. середньовіччя. Як культурне утворення воно постає у вигляді системи взаємопов’яз. субкультур. В ньому можна виділити чотири відносно самост. субкультури:
1) релігійна (християнсько-спіритуалістична) – «культура храму і монастиря» |
2) придворна (світсько-аристократична) – «культура замку і палацу» |
3) селянсько-фольклорна) – «культура села і хутора» |
4) бюргерська – «культура середньовічного міста» |
З певною долею умовності ці субкультури можуть бути виділені також і у культурному житті тогочасної України. Вони знайшли своє втілення в основних осередках культури, якими в даний час виступали: 1) княжі та боярські дво-ри, 2) церква, 3) села, 4) міста.