5. Княжі та боярські двори як осередки культури.

Княжий двір, сам князь і його придворні відігравали значну роль у формуванні й поширенні нових форм культу-ри, зразків поведінки, особливостей ментальності елітарних верств і суспільства в цілому. У князівських канцеляріях працювали освічені люди, знавці іноземних мов, які готували грамоти, вели дипломатичне листування.

Вплив князів та їхнього оточення на культурне життя передовсім прослідковується через їх діяльність у сфері ар-хітектури та містобудування. Монументальні церковні споруди не тільки служили суто церковним потребам, але й символізували могутність держави, авторитетність її правителя.

На замовлення князів або їхніх придворних виконувалися найбагатші рукописи. Концентрація освічених людей при княжих дворах, ймовірно, спричиняла перехід до певних світських придворних ділянок культурної активності, якими спершу займалося духовенство. Так, літописання при дворах Данила Галицького і Володимира Васильковича велося, як видно із змісту, світськими особами. Культурна активність княжих дворів сприяла певній, обмеженій секу-ляризації окремих ділянок культури.

Бояри мали свої двори у містах і поблизу міст; крім того, окремим боярським родам належали міські поселення, що суперничали за розміром і багатством з княжими столицями. Оскільки боярські двори намагалися наслідувати княжі, є підстави вважати, що окремі з їхніх власників прагнули, так само як і князі, бути меценатами.

6. Церква як осередок культури.

Середньовічна культура була насамперед культурою релігійною. Це зумовило виняткове місце церкви і духовен-ства в культурному житті. Якщо у попередні століття християнських храмів було ще порівняно небагато, то в ХІІІ–ХІV ст. усі руські землі покриваються мережею церков. У великих містах було кілька церков, тут формува-лися кола книжників, носіїв християнської освіченості. Інтелектуальними центрами швидко стали й монастирі на чолі з Києво-Печерським монастирем.

Найбільшим осередком монастирського життя був Київ, де крім Печерського, великий авторитет мали Михайлів-ський, Софійський, Видубицький, Кирилівський, Гнилецький, Пречистенський та інші монастирі Деякі з наземних монастирів перемістилися в печери після ординського нашестя. Другим за значенням був Чернігів з його старовин-ними монастирями. Вагоме місце в культурному житті займали також монастирі Переяслава. З монастирів Волині найбільшим і найавторитетнішим був Жидичинський, на Поділлі – Бакотський печерний монастир. Впливовим на території Галицької єпархії був Успенський монастир у с. Уневі (біля Львова). Провідну роль на Закарпатті відігра-вали монастирі в Грушеві та Мукачеві.

7. Міста і села як осередки культури.

Культура міста і села – дві взаємопов’язані, але і взаємопротиставні сторони культурного життя середньовіччя. У місті частіше з’являлися і легше приймалися новації у виробництві, побуті та культурі. Село краще зберігало тради-ції, часто давні і значимі. У певні періоди селянство також ставало рушійною силою суспільних змін.

У містах незважаючи на традиційність і консерватизм форм ремесла й торгівлі, багатьом людям було властиве прагнення зробити кар’єру, вибитися в люди, просунути-ся якомога вище в суспільній ієрархії. Для більшості селян вирішальним був життєвий цикл визначений щорічним чергуванням сезонних робіт, який для наступних поколінь ма-ло відрізнявся від попередніх.

Місто давало тим, хто знаходився у межах мурів, відчуття відносної безпеки. Символічне зображення мурів і брам присутнє на гербах ряду міст. Міцні, гарно оздоблені брами мали викликати повагу до міського світу з його особли-вими порядками і звичаями. Міський краєвид, характер забудови, архітектура храмів та їхні розписи були середови-щем, яке формувало смаки людей, впливало на їх світогляд та ментальність. Характерною була гордість за своє місто, своєрідний міський патріотизм.

Важливим осередком міського життя була ринкова площа, торговиця. На таких площах могли влаштовуватись і театральні дійства, релігійні процесії.

Міста в різних регіонах були неоднорідними за національним і соціальним складом, способом забудови, спрямо-ваністю торгівельних і культурних зв’язків. Торгово-ремісничі центри відрізнялись від аграрних містечок.

Усі міста вирізнялися певною концентрацією письменних людей, тут зосереджувалися мистецькі пам’ятки, церк-ви, монастирі. Населення міст було рухливішим від сільського. Все це зумовлювало важливу роль міського населення в усіх основних ділянках культурного життя.

Конкретних відомостей про життя на селі є дуже мало. Проте фольклорні й етнографічні матеріали і дані про сільський побут середньовіччя в інших землях та сусідніх країнах дозволяють зробити певні висновки і стосовно давніх часів в Україні. Наприклад, якщо в обрядових піснях у ХІХ ст., присутні явно дохристиянські мотиви, то є всі підстави вважати, що відповідні обряди мали ще більше поширення в часи, коли християнізація світогляду і обряд-ності робили лише перші кроки.

ХІІІ–ХІV ст. – час тісної співдії і взаємопристосування старих звичаїв і тих обрядових дійств та вірувань, що при-несла з собою християнська церква. Саме в цей час на календар сільськогосподарських робіт накладається церковний календар. Тим самим обряди і магічні дійства, пов’язані з початком сезонних та інших робіт, з магією, що мала забез-печити врожай і плодючість худоби, пов’язуються з святами, які припадали на відповідний час, внаслідок чого різні види землеробства і тваринництва отримують своїх небесних покровителів.

Важливим завданням церкви було впровадження обрядів, пов’язаних з основними подіями життя людей – народ-женням, заручинами й одруженням, хворобами, смертю. Поширеність уже в ХІІІ–ХІV ст., серед селян християнських імен засвідчує, що хрещення на цей час стало повсюдним явищем. Можна припустити, що на той час вже увійшли у життя й нові весільні й похоронні обряди, в яких традиційні язичницькі елементи певною мірою поєднувались з хрис-тиянськими. Так, на Чорнівському городищі (Закарпаття) періоду ХІІ–ХІІІ ст. в похованнях виявлені як хрести та іконки так і матеріали, що вказують на язичницькі вірування.

Село зберегло і донесло до наступних поколінь багатий фольклор, яскравих світ казок, легенд, пісень, різноманіт-ність орнаментики художнього мистецтва. Водночас сільський побут не був чимось цілком закостенілим. Духовенст-во впроваджувало нові форми релігійного культу, церковні пісні, релігійне мистецтво.

В цілому культурне життя українського селянства – найчисленнішої верстви тогочасного суспільства – було по-своєму багатим та різноманітним.