731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

Історичні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та перманентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного експерименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незаперечній цінності миру, злагоди, любові, гармонії й рівноваги як основ розвитку суспільства. Стало зрозуміло, що ставлення до моралі як до релятивного явища, яке може змінюватися в залежності від інтересів суб’єктів суспільного життя,– це шлях до загальнолюдської трагедії. Саме на такій позиції класовості моралі стояли марксизм і російські більшовики, які історично довели неспроможність релятивної концепції моралі. Після страшних уроків жорстокого ХХ століття неспростовно доведено: мораль абсолютна. Спроби здійснити підгонку моралі під вимоги часу або класової ідеології приводить до її (моралі) знищення. Гуманізм як фундамент моралі і основний принцип журналістики так само абсолютний. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму. Це головна вимога, яку висуває до кожного журналіста демократичне суспільство, що прагне до гармонічного розвитку на засадах самоорганізації.

2. Патріотизм є другим важливим принципом журналістської творчості. Під патріотизмом розуміється одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів.

Наша батьківщина – Україна, тому діяльність української журналістики, якою б мовою вона не видавалася, мусить бути спрямована на зміцнення Української держави, досягнення добробуту її народу, налагодження гармонійних стосунків усередині суспільства, забезпечення вчасного й конструктивного розв’язання виникаючих соціальних суперечностей і конфліктів.

Проте історична доля України в складі Росії, а потім і Радянського Союзу складалася так, що український патріотизм з погляду центральної влади розглядався як сепаратизм, спрямований на зруйнування цілісності імперської держави, витлумачувався не більше, не менше як «український буржуазний націоналізм». Під таким кутом зору самий факт вживання української мови розглядався як державний злочин. В історичних мемуарах зна-

231

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

йдемо немало прикладів переслідування українців тільки за те, що вони – українці, люблять свою батьківщину й використовують рідну мову1.

На такому розумінні українського патріотизму виховувалися цілі покоління радянських людей, тому й тепер деякі з громадян неспроможні остаточно подолати колишні упередження й забобони. Подекуди ще має місце зверхнє ставлення до української культури як до меншовартої, є тенденції економічні негаразди сучасного періоду пов’язувати виключно з проголошенням Україною незалежності, створенням самостійної Української держави.

Не можна не враховувати сьогодні наслідків жахливих соціальних катастроф, які принесло в Україну панування російських більшовиків, до яких належать організований Москвою голодомор українського народу в 1932–1933 рр., планомірне винищення української інтелігенції в усі роки Радянської влади, організоване переселення в Україну цілих сіл з російської глибинки. Радянська тоталітарна держава мала цілу розгалужену систему витіснення українських елементів з суспільного життя України. Через це українцеві ще й досі часом буває незатишно в своїй батьківщині, він почуває тут себе в стані національної меншини, він оточений прибульцями, які відверто йому заявляють: «Нас прислалі, чтоби вас здесь не било». Перед Україною стоїть складне завдання одночасно формувати етнічну й політичну українську націю. Усе це накладає великі обов’язки на українську журналістику, яка, незалежно від мови видання, мусить терпляче й послідовно запроваджувати в свідомість читачів ідеї українського патріотизму, захищати соборність України, пропагувати надбання української культури.

Патріотизм, зрозуміло, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів і посадових осіб, недосконалих боків економічної й соціальної політики уряду, недостатньо виважених чи й неприйнятних рішень законодавчих органів. Але критика мусить бути не руйнівною, а конструктивною, вести-

1 Див., наприклад, мемуари: Куліш В. Слово про будинок «Слово»/Володимир Куліш//Березіль. – 1991. – № 5. – С. 85–115; Кошелівець І. Розмови в дорозі до себе. Фрагменти спогадів та інше/Іван Кошелівець. – К.: Всесвіт, 1994. – С. 44–112; Гришко В. Карби часу. Історія, література, політика, публіцистика/Ва-

силь Гришко: У 2 т. – К., 1999. – Т. 2. – С. 11–199.

232

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

ся з позицій вдосконалення, поліпшення суспільних відносин, а не пропаганди ідеї громадянської війни чи й ліквідації самої держави. Така конструктивна критика, безумовно, входить в обсяг патріотизму, є гарантією соціальної стабільності й зміцнення держави.

3. Інтернаціоналізм – важлива засада сучасної журналістики, що сусідить і становить діалектичну єдність з патріотизмом. Інтернаціоналізм як світоглядна засада є наслідком зростаючої інтернаціоналізації суспільного життя, що виражається у величезному зростанні комунікації, у спільності ідей та ідеалів одної генерації в різних країнах, у відчутті світом себе як цілісності. Інтернаціональне – не безнаціональне, але міжнаціональне, міжнародне.

Уструктурі інтернаціоналізму як соціальної засади журналістики варто виділяти зовнішній і внутрішній аспекти.

Узовнішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється ознайомлення читача з світом, сучасним міжнародним становищем, зовнішньою політикою України, її стосунками з сусідніми державами, угодами й взаєминами із зарубіжними країнами. Журналістика, окрім цих цілей, мусить нести українському читачеві й глядачеві кращі зразки зарубіжних літератур і культур, збагачувати їх духовний світ здобутками світового мистецтва. Журналістика повинна пропонувати українському громадянству перевірені загальнолюдські ідеали розвинутих країн, виробленого в них досвіду політичної й економічної організації суспільства.

Удругому аспекті ця засада реалізується в ознайомленні світу

зУкраїною. З’явившись зовсім недавно на політичній карті світу як незалежна держава, Україна потребує особливо активної інформаційної праці для якомога повнішого висвітлення свого минулого й сучасного, політичного життя, інтелектуального та ресурсного потенціалу, промислових та наукових досягнень, екологічних та економічних проблем. Певна річ, таку роботу можуть виконувати (й виконують) і зарубіжні кореспонденти, міжнародних інформаційних агентств, найбільших видань чи телерадіокомпаній. Але тут слід виходити з того, що турбота про об’єктивну та всебічну інформацію про власну країну повинна лягати на українських журналістів. Якщо не вони, то хто ж розповість світові найкраще про їхню Батьківщину?

233

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

У внутрішньому аспекті під інтернаціоналізмом розуміється пропаганда в журналістиці ідеї міжнаціонального миру й злагоди в самій Україні, адже наша батьківщина – багатонаціональна держава, її добробут і процвітання залежать не в останню чергу від того, наскільки гармонійними й збалансованими будуть стосунки між націями всередині країни. Журналістика повинна вивчати внутрішні міжнаціональні стосунки, працювати для виховання взаємної поваги й терпимості між представниками національних спільнот, знайомити читачів з досягненнями культур різних народів, що мешкають на території України. Є цілковито неможливими публічні образи або негативні оцінки національного характеру чи історичної долі певних народів зі сторінок органів масової інформації, які принижують честь і гідність кожного представника даної національної спільноти. Така практика викорінена в демократичних державах світу. На них слід орієнтуватися й Україні.

Принцип інтернаціоналізму, який у радянській ідеологічній системі сприймався лише як пролетарський, соціалістичний інтернаціоналізм, не мусить відкидатися нами в нову добу, але мусить бути очищений від антигуманних ідеологічних нашарувань і плідно використаний у його безсумнівній продуктивній сутності.

4. Демократизм – також важлива засада діяльності журналіста. Демократія, що в буквальному перекладі з грецької мови означає народовладдя, – це така форма політичної організації суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні демократія – форма керівництва будь-яким колективом, яка передбачає активну участь усіх його членів у здійсненні всіх заходів, у тому числі обговоренні й прийнятті управлінських рішень.

Журналістика є невід’ємною складовою демократичного суспільства, власне, у значній мірі й забезпечує участь громадян в управлінні державними справами, інформує їх про проблеми, надає можливість для їх обговорення, сповіщає про прийняті рішення. Демократизм журналістики виражається в орієнтації на народ, його запити й потреби, в постановці й розв’язанні тих проблем, що хвилюють мільйони людей. Це перший аспект демократизму журналістики.

234

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

Другий аспект полягає в тому, що матеріали в мас-медіа мають бути доступними народові за змістом і за формою. У цьому аспекті демократизм суміжний із поняттям народності, вимагає від автора простоти вислову як гарантії комунікаційних можливостей журналістики. Причому простота мусить бути сприйнята як найвищий вияв майстерності, у відповідності до приказки «Усе геніальне – просте», вона нічого спільного не має із спрощеністю, примітивністю.

Демократизм журналістики повинен розумітися як готовність мас-медіа до сталого діалогу з читачем, слугачем, глядачем. Возвівши в ранг ідеалу принцип доступності як зрозумілості, журналістика все ж зобов’язана постійно працювати над підвищенням освітнього й культурного рівня своїх реципієнтів, не йти в них на поводу, а вести їх за собою до нового рівня розуміння життя, розвивати в них кращі людські якості.

Третій аспект демократизму журналістики – економічний, вона має бути доступною читачеві за ціною. Кожен журналіст зацікавлений у комунікації з читачем, хоче бути прочитаним і зрозумілим. Але найважливішим чинником комунікації виступає можливість потенційного читача придбати видання. Яке його зацікавило і йому імпонує. Тому його ціна повинна співвідноситися з купівельною спроможністю читачів. А втім, у нинішній ринковій ситуації ціна періодичного видання також встановлюється ринком: занадто дешеве видання стає збитковим і мусить піднімати ціну, занадто дороге втрачає тираж і мусить опускати ціну. Таким чином встановлюються оптимальні ціни на продукцію масової комунікації.

5. Правдивість як засада діяльності журналіста передбачає достовірність і адекватність висвітлення ним фактів і подій, неупереджений підхід до відображення явищ життя. А здатність органів масової інформації подавати неспотворену картину дійсності сприймається як найважливіший вимір якісного рівня журналістики.

Названу ознаку журналістики В.М. Владимиров назвав принципом об’єктивності, відзначивши, що «ми можемо вести мову про існування єдиного, вищого принципу розуміння інформації в журналістиці, а саме: принципу непорушної єдності

235

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

об’єктивності та гуманізму»1. Автор не помітив внутрішньої суперечності своєї дефініції, у якій він поєднав несумісні поняття, адже об’єктивність виключає будь-яку оцінність, а гуманізм, навпаки, передбачає її наявність, відчутну присутність.

Саме тому ми й не можемо розділити точку зору В.М. Владимирова. Нас утримує розуміння суб’єктивності журналістських повідомлень. Наведімо з цього приводу думку професора В. В. Різуна: «Об’єктивність визначається не констатацією факту, а його дослідженням, пізнанням»2. Отже, об’єктивність включає в себе дослідження, пізнання, тобто суб’єктивні перетворення дійсності в свідомості журналіста. Цьому авторові навіть здається, що «факт не можна вважати явищем об’єктивної дійсності. Фактом ми називаємо відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різного предметного змісту»3. Ми, однак, дотримуємося іншої думки: вважаємо, що в теорії журналістики доцільно й навіть необхідно розрізняти факт як явище дійсності і повідомлення про факт як явище діяльності мас-медіа.

Однак, навіть за умов різного розуміння проблеми з викладеного випливає, що правдивість у журналістиці не може бути досягнута лише за рахунок викладу фактів, а обов’язково потребує аналітичної праці, спрямованої на їх аналіз, коментар, дослідження. Правдивість, таким чином, полягає не в інформативності, а в аналітичності журналістики. Але підставою для формування пояснювальних теорій можуть бути тільки справжні, документально зафіксовані факти.

Поняття правдивості дозволяє зняти суперечність між об’єктивністю факту й суб’єктивністю повідомлення. Будучи суб’єктивними, повідомлення повинні бути правдивими, тобто і в своїй суб’єктивності адекватно відображати дійсність. У ліберальній концепції суспільства правда перестає бути атрибутом влади, правом на пошуки правди наділяють усі громадяни.

1 Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблеми розуміння: монографія/В. М. Владимиров – К.: Київ. нац. ун-т ім.. Т. Шевченка, 2003. – С. 83.

2 Різун В.В. Нова журналістська освіта в Україні/Володимир Різун//Збірник

праць кафедри української преси. – Львів, 2000. – Вип. 3. – С. 269.

3 Різун В.В. Моделювання і технологія редакторських систем/В.В. Різун.– К.,

1996. – С. 113.

236

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

Їхні погляди, позиції, інтерпретації, розуміння певної проблеми утворюють навколо неї своєрідну «розу вітрів». У цьому змаганні перемагає найбільш аргументована позиція, оскільки вона може зібрати найбільше прихильників.

У сучасній західній журналістиці змагаються дві концепції медіа-діяльності. Концепція, спрямована на традиційну для англо-американського світу інформаційну модель, дістала назву «об’єктивного журналізму», в основі якого лежить спосіб неупередженої, нейтральної подачі інформації. Проте теорія об’єктивного журналізму вже не сприймається багатьма інтелектуалами як єдина продуктивна й досконала модель професійної діяльності в медіа.

Поруч з нею виникла альтернативна концепція «нового журналізму». Сутність «нового журналізму» полягає в тому, що це інтерпретаційна журналістика, запровадження у висвітлення новин аналітичного коментаторського стилю, використання інтенсивної описовості, діалогів, озвучення внутрішнього монологу автора. У сучасній зарубіжній журналістиці конкретні видання реально орієнтуються на ту чи іншу модель медіа-діяльності.

Після цих трансформацій у новітній теорії медіа заговорили про те, що об’єктивність у журналістиці – усього лише певний стиль, який визначається правилами, що, своєю чергою, залежать від домінуючих суспільних настроїв та загальної емоційної чи інтелектуальної атмосфери в конкретній редакції. Висловлювалася думка й про те, що очевидно можна вести мову про чергування періодів фактологічної та інтерпретаційної журналістики.

Кожен має право висловлювати свою думку, але ніхто не має права дезінформувати суспільство. В основі всієї масово-інформаційної діяльності, включаючи й публіцистику, мусить лежати передусім правдиве, вичерпне викладення фактів, всебічне висвітлення проблеми, подання в журналістському творі на неї різних, включно з протилежними, точок зору. Журналіст робить висновки, спираючись на факти, а не підшукує факти для наперед вигаданої чи прийнятої ідеологічної конструкції.

Картина світу, що постає зі сторінок ОМІ, повинна бути адекватною реально існуючій дійсності. У цьому відношенні журналістика спирається лише на одну творчу засаду – реалізм. Їй неприйнятна множинність творчих методів і напрямків, які властиві художньому мисленню. Журналіст не може бути ні символістом, ні ро-

237

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

мантиком, ні імпресіоністом, ні абсурдистом. Він знає лише один обов’язок–достовірнойправдиво,вичерпноівсебічноінформувати свою аудиторію про події і явища реальної дійсності.

Тяжіння до реалізму, навіть до крайньої його форми – документалізму, не означає, однак, що журналістика приречена на одноманітність, не передбачає пошуку більш глибокої аргументації, більш яскравого художнього образу. У межах своїх можливостей журналістика пов’язана з вічною боротьбою за майстерність, за підвищення рівня впливу на читача, за охоплення ширшої аудиторії.

Розмови про об’єктивність можна ще зустріти в працях з журналістики й редакційних настановах для новинкарів. У західних методиках об’єктивність новин чи інформації розуміють як робочий термін, який позначає такі вимоги до журналістських текстів: 1) незаангажованість журналіста, тобто несумісність з упередженістю у викладі фактів; 2) точність, достовірність; 3) повнота інформації; 4) соціальна відповідальність і 5) справедливість у процесії їх репрезентації. Західні комунікативісти-аналітики вважають за потрібне говорити про поєднання у викладі новин соціальної відповідальності із справедливістю. Тільки за цих умов, на їх думку, зміцнюється прагнення журналістів неупереджено, згідно з істиною, знаходити правильне ставлення до інформації відповідно до гуманітарних вимог служіння громадським інтересам.

В українській журналістиці особливо наголошується на необхідності для досягнення об’єктивності збалансованої подачі новин, висвітлення позицій усіх учасників дискусії та надання їм слова для репрезентації своїх поглядів.

Категорія об’єктивності має бути усунута з журналістської теорії як цілком недосяжна ілюзія, але замість неї запроваджена категорія правди як цілком реальний ідеал, який містить у собі поняття істини і справедливості.

6. Оперативність – своєчасність, швидка робота журналіста, його здібність готувати й передавати інформацію в стислі терміни. Читача ОМІ цікавлять новини, останні новини, аналітичні матеріали з приводу останніх подій. Застарілі новини – оксиморон, нонсенс. Новини перестають бути новинами, як тільки стають застарілими. Тому оперативність, здатність підготувати інформацію про сьогоднішню подію в сьогоднішній номер визначає міру професійної майстерності журналіста.

238

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

Знання й усвідомлення головних засад журналістики є основою формування журналістом своєї соціальної позиції, гарантує успішну діяльність кожного представника мас-медіа.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЖУРНАЛ (франц. journal від jour – день) – періодичне друковане видання, яке містить статті й матеріали з різних суспільнополітичних, наукових, виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори, літературно-критичні праці, ілюстрації та фотоматеріали. На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали дають змогу більш детально й за більш значні терміни охопити події сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового життя, вміщують обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал – носій аналітичної, фундаментальної інформації; у цьому його головна відмінність від газети.

За свідченням статистики, одну книжку журналу читає приблизно у п’ять разів більше людей, ніж примірник газети, відтак можна говорити про ґрунтовніший вплив такого типу видань у порівнянні з іншими видами періодичної друкованої продукції.

Журнали типологізуються за трьома засадами: 1) за періодичністю – такі, що виходять щотижня, щомісяця, щодвамісяці, щокварталу, щороку; 2) за змістом – загальні, громадсько-політичні, літературно-художні, наукові, спеціальні (галузеві); 3) за читацьким призначенням – для жінок, для чоловіків, для дітей і молоді тощо.

Першим журналом у Європі став «Журналь де Саван» («Журнал науковців», Париж, 1665). Відтоді журнали поширилися і в інших країнах.

Перший журнал в Україні видавався у Львові з січня по червень 1795 року. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник польською мовою, що мав довгу назву «Zbior pism ciekawych, sluzący do poznania roznych narodów i krajow, wyjĊnty z dziennikow i іnnych dziel peryodycznych» («Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань»). У шести числах журналу

239

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

були подані матеріали з історії, географії, фізики, педагогіки; майже всі вони перекладалися з французьких часописів того часу. Журнал, отже, мав дайджестовий характер.

УЛьвові зародилася й галузева журналістика в Україні.

У1801 році тут почав виходити журнал з правознавства «Annales Jurisprudentiae» («Правознавчі аннали»), що існував до 1811 року, а в 1803 році – журнал з воєнних наук «Militarische Zeitschrift» («Військовий журнал»).

Перші журнали в тодішній підросійській Україні з’явилися на початку XIX століття в Харкові: сатиричний «Харьковский Демокрит» (1816) та літературно-художні й наукові «Украинский вестник» (1816–1819) та «Украинский журнал» (1824–1825). Ці журнали видавалися російською мовою, хоча зрідка й надавали свої сторінки для публікації українських творів.

Величезну роль у розвитку української журналістики відіграв літературно-науковий і громадсько-політичний журнал «Основа», який видавався українською і російською мовами в С-Петербурзі в 1861–1862 роках. Редагував його Василь Бєлозерський, а до складу редакції входили Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш. В організації перших чисел брав участь Т. Шевченко.

Перші українські за мовою й характером журнали з’явилися у Львові з виникненням у Галичині протопартійної течії народовців. Це були журнали «Вечорниці» (1862–1863), «Мета» (1864–1865), «Нива» (1865), «Русалка» (1865).

КЛЮЧОВІ СЛОВА – невід’ємний елемент онлайн-публікації, який полягає в позначенні певним чином (великими літерами, курсивом, синім кольором) важливих для тексту слів, за якими його можуть відшукати зацікавлені особи через пошукові системи. Ключові слова, ніби ключики, відмикають текст для інтерактивного прочитання, сигналізують про його контентні зв’язки. Рекомендується для ролі ключових обирати максимально конкретні слова, тоді за ними буде легко знайти вашу публікацію в будь-якій пошуковій системі. Загальні або абстрактні слова видадуть таку величезну кількість посилань,

що з ними не впорається жоден споживач інформації.

n

240