731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Загальні та спеціальні функції журналiстики

тацькі маси, виховує їх на засадах загальнолюдських ідеалів i цінностей, згуртовує на засадах українського патріотизму.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

КРИТИКА (від гр. kritikos – здатність, мистецтво розбирати, судити) – розгляд, аналіз, обговорення яких-небудь явищ життя чи мистецьких творів з метою дати оцінку, з’ясувати сутність і природу явища. У суспільному житті критика – метод виявлення і пошуку шляхів подолання суперечностей і проблем, що об’єктивно виникають у дійсності. А відтак критика є важливою складовою журналістики і виявляється у всіх її тематичних напрямках: політичному, соціальному, економічному, культурному і т. д.

Питома властивість журналістики – бути в опозиції до влади, служити суспільному прогресові, контролювати дотримання в суспільному житті загальнолюдських норм. У великій мірі це досягається через критику неправомірних рішень і дій влади чи конкретних урядовців. Якщо за допомогою формування громадської думки і масових емоцій журналістам вдається домогтися виправлення ситуації, то це відразу підносить престиж їхнього видання і його тираж. А тому через ефективну критику виявляється результативність журналістики.

У сучасній масово-інформаційній ситуації в Україні через невідреґульованість вітчизняного законодавства журналістика не може повноцінно виконувати функцію соціальної критики («сторожового собаки»). Поява матеріалів з наведенням негативних фактів і принципових коментарів до них дуже часто стає підставою для висунення судових позовів проти періодичного видання чи ТРК, у яких задля компенсації моральних збитків виставляються такі суми, що призводять до економічного банкротства газети чи журналу. Перший наслідок цього – майже цілковитий занепад в українському інформаційному просторі сатиричних жанрів журналістики, які є прямими носіями критичного змісту.

Важливе місце посідає в журналістиці мистецька критика, адже відділи культури чи навіть спеціально – критики і

221

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

бібліографії містять, як правило, більшість загальних газет і журналів. Залежно від виду мистецтва, що аналізується в критичному матеріалі, критика може бути літературною, театральною, музичною, художньою, кінокритикою.

Суспільна критика має бути коректною, побудованою не на вимислах, а на точних, достовірних фактах, вестися з конструктивних позицій. Критикуючи діяча чи його вчинок, пам’ятайте, що критики не любить ніхто, тому вона повинна бути максимально доказовою, аргументованою, спертою на документальну базу. Критика явищ і постановка проблем повинна узгоджуватися з пошуком шляхів їх розв’язання і подолання конфліктів.

Мистецька критика є завжди одним із розділів певного виду мистецтвознавства (літературознавства, театрознавства, музикознавства і т. д.). Предметом мистецької критики є сучасний мистецький процес або класичні надбання, сприйняті через призму сучасності. Головне завдання критики – давати інтерпретації (тобто витлумачення, пояснення) творам чи всьому мистецькому процесові, обґрунтовано показувати позитивні якості й хиби творів. Критика вчить розуміти твір, здійснює зв’язок між літературою й читачем.

ІНТЕРНЕТУ ГАЛАКТИКА – мережеве суспільство, яке утворило або незабаром утворить людство внаслідок поширення комунікацій через Інтернет, нагромадження загальнодоступної інформації в базах даних Інтернету, розвитком Інтернетбізнесу, успішним застосуванням Інтернету для освіти, самоосвіти, здобуття нового знання.

Термін «Галактика Інтернету» («Інтернет-галактика») запропонував уживати Мануель Кастельс (р. н. 1942) – професор Університету Південної Каліфорнії (Лос-Анжелес, США) – у книзі «Інтернет-галактика», яка вийшла в світ у жовтні 2001 р. і відтоді була перекладена на дванадцять мов. У передмові до книги він наголосив, що її назву та ідею подав йому Г. М. Маклюен своєю працею «Галактика Гутенберга» (1962). Див.: Гутенберга галактика.

«Ми живемо в Інтернет-галактиці, – проголосив М. Кастельс. – Інтернет-галактика є новим комунікаційним сере-

222

Загальні та спеціальні функції журналiстики

довищем». Своє літочислення Інтернет-галактика веде від 1992 р., коли в центрі ядерних досліджень у Швейцарії (CERN) була розроблена всесвітня система World Wide Web (WWW), що зв’язала сервери Інтернету та забезпечила гіпертекстовий обмін інформацією.

Інтернет є результатом суспільного привласнення його технології користувачами-виробниками. Він не підконтрольний політикам, державним органам. Новітні мережеві технології забезпечують доставку контенту у реальному часі в будь-яку точку простору, надають можливість для миттєвого обміну повідомленнями. У мережі не тільки існують електронні часописи й електронні версії друкованих газет і журналів, але через Інтернет ведуть мовлення численні радіостанції й телевізійні канали. Інтернет – це світ безперервної інформації, достовірність якої гарантується свободою функціонування мережі, її доступністю для кожного, хто захоче викрити брехню, спростувати фальшиве повідомлення. В Інтернеті розміщені книжки, підручники, твори малярського й музичного мистецтва. Разом з тим Інтернет є середовищем спілкування, а не розваг, на що перетворилося телебачення. Комунікація в Інтернеті відбувається у формах, більш-менш бажаних для кожної окремої особи.

Завдяки Інтернету в суспільстві стає все менше осіб непоінформованих щодо дій влади, залишається все менше підстав і місця для корупції. Мережа забезпечує глобальне, вільне спілкування, метою якого є створення альтернативного до держави способу існування людства як саморегулівного громадянського суспільства.

n

223

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

СОЦІАЛЬНА ПОЗИЦІЯ ЖУРНАЛІСТА. ЗАСАДИ ЖУРНАЛІСТИКИ

Гуманізм як синтез вимог до журналістської діяльності, розуміння людини як найвищої цінності, забезпечення миру і злагоди в суспільстві, усунення перешкод на цьому шляху.

Патріотизм як захист інтересів своєї країни і свого народу. Інтернаціоналізм – знайомство

читача із зарубіжним світом і забезпечення миру в своїй багатонаціональній країні.

Демократизм та його аспекти: орієнтація на народ, доступність за формою і за ціною.

Правдивість як адекватність картини світу, створюваної в ОМІ, реальним життєвим процесам. Оперативність як здатність готувати матеріал та інформувати громадян у стислі терміни

b

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні суперечності й конфлікти і бути арбі-

тром у них; він повинен уміти зайняти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить формування громадської думки навколо них і остаточне розв’язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади (принципи) журналістики.

Під засадами журналістики ми розуміємо теоретикометодологічні основи журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру. Їх порушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, вони – реальна даність масово-інформаційної діяльності, склалися в надрах історії, їх дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і настає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

Між засадами журналістики і законодавчою базою в галузі масово-інформаційної діяльності існують такі ж стосунки як між мораллю і правом. Так як до появи держави й виданих від її імені законів та примусових способів забезпечення їх дотримання людська спільнота керувалася звичаєвим правом, так і засади журналістики передували появі законодавчого регулювання в цій галузі. Але вони належать до числа більш давніх, сталих, у певному сенсі слова «вічних» вимог, що висуваються суспільством до журналістики. У цьому аспекті засади журналістики – це неписані закони її функціонування.

Соціально відповідальна модель масово-інформаційної діяльності якраз і передбачає активність засад журналістики, які присутні в свідомості кожного працівника мас-медіа при здійсненні ним своїх професійних обов’язків. Адже свобода – це не свавілля і не вседозволеність. Вона передбачає наявність у кожного журналіста внутрішнього редактора, який вчасно підкаже йому про неприпустимість чи бажаність чергової публікації, утримає від втручання в особисте життя громадян, застереже від розпалю-

226

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

вання міжнаціональної ворожнечі чи інших негідних журналіста вчинків.

Для радянської журналістики засадами були оголошені комуністична партійність, класовість і народність. Журналістика під кутом зору цих категорій розділялася на два протиборствуючі табори: прогресивний пролетарський і реакційний буржуазний. Проміжних варіантів не визнавалося, а категорія загальнолюдського розглядалася як спосіб маскування буржуазної партійності.

Найширшим з-поміж названих є принцип народності, який розглядався як найважливіша особливість прогресивної творчості, яка в досконалій формі правдиво й дохідливо зображує життя народу, служить йому, виражає його прагнення, інтереси, потреби, естетичні ідеали. Ось тільки слід мати на увазі, що під поняттям «народ» марксизм розумів лише трудящі класи, а під трудящими класами – тільки ті, які займаються фізичною працею. Інтелігенція, люди розумової (але не фізичної) праці до народу в марксизмі не належали. З цього погляду до народу належав робітник, який лопатою кидав вугілля в топку казана, і не належав оператор, який забезпечував газову чи електричну установку з підігріву того ж самого казана. До народу не належали лікарі, учителі, учені, письменники. В інформаційному суспільстві, де фізична праця дедалі більше витісняється з виробництва, марксистське розуміння народу взагалі втратило будь-який смисл.

Вужчим є принцип класовості, який полягає у вияві поглядів, переконань та ідеалів певних суспільних класів і соціальних груп, у відображенні життя з класових позицій, служінні класам своєю творчістю, відкритій чи прихованій участю на їхньому боці в класовій боротьбі. У марксизмі класи розставлялися в бінарну опозицію: або експлуататори, або пригноблені. Ніяких переходів між цими двома берегами річки не існувало. Пригноблені класи складали народ; експлуататорські – ворогів народу. Пригноблені класи оголошувалися прогресивними, експлуататорські – реакційними. Таким чином, доля майбутнього людства вручалася найнижчому за соціальним становищем класу – робітникам; вони повинні були здійснити соціальну революцію, яка приведе всіх трудящих у царство рівності й свободи. Що з цього вийшло,

227

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

світ побачив на прикладі «найпередовішої соціалістичної держави» – Радянського Союзу.

Найвужчим є принцип партійності, під яким розумілися вищий ступінь класовості, відкрите, свідоме й послідовне служіння справі, інтересам і прагненням певного класу та його партії, чітка визначеність ідейно-політичних позицій. Реакційні класи зацікавлені в приховуванні своєї власної позиції, отже, ніколи відкрито її не демонструють. Лише передовий клас свідомо і відкрито захищає свої інтереси. З цього випливає, що партійність – ознака і властивість робітничого класу, реакційні класи схильні приховувати свою партійність за маскою безпартійності. Партійність, виходячи з марксистського її розуміння, перетворювалася на фанатизм.

Оскільки кожне розвинуте суспільство політично структуроване, то в ньому неминуче існують і політичні партії, що мають свою партійну пресу, а відтак діють принципи класовості й партійності. Але в Радянському Союзі у відповідності до марксистського розуміння партійності, діяла лише одна партія, усунувши всі інші з поля соціального життя. За наявності лише однопартійної системи принцип партійності служив завданню підпорядкувати всі без винятку ЗМІ пропаганді й агітації за програму й ідеали комуністичної партії, партії влади. Функції журналістики за таких обставин зводилися не до створення реальної інформаційної картини світу, не до пошуку правди, а до виконання службових функцій щодо існуючих владних структур. Це в значній мірі обмежувало можливості журналістики з повноцінного інформаційного забезпечення суспільства. Тому сьогодні класовість і партійність, хоч і мусять бути визнаними як принципи діяльності для певного роду ЗМІ, не можуть розглядатися як провідні засади журналістики в цілому.

Це стало зрозумілим вже наприкінці радянської епохи, коли особливо виразно відчувалося, що тоталітарна система вичерпала себе дощенту, і сама комуністична партія проголосила курс на перебудову, найважливішими гаслами якої стали гласність і повернення до загальнолюдських цінностей. Однак на практиці це виявилось неможливим, соціалізм остаточно засвідчив свою антигуманну природу. Перебудова привела не до народження нового типу соціалізму – з людським обличчям, а до остаточної його історичної поразки. В соціалізму не виявилося людського

228

Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

обличчя, його програма, як і раніше, могла бути втілена в життя тільки шляхом насильства й громадянської війни зі своїм народом. Але це вже було неможливо в суспільстві, яке зробило перший ковток свободи і орієнтувалося на гласність і гуманізм. Це були саме ті засади, якими керувалося людство впродовж своєї історії, дієвість і продуктивність яких була доведена й підтверджена провідними розвинутими, демократичними країнами світу.

Серед засад журналістики, заснованих на загальнолюдських пріоритетах, як найважливіші відзначимо такі.

1. Гуманізм. Це універсальна засада, синтез вимог до журналістської діяльності. Гуманізм – це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпеченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гарантовані державою.

Як антитеза, антигуманізм – це заклики до насильства, пропаганда класової ненависті й класової боротьби, заклики до дестабілізації суспільства, повалення існуючого ладу, насильницького знищення існуючого державного ладу і самої держави. Усе це законодавчо заборонено в правових, демократичних державах.

Засади співжиття людей в соціумі віддавна викладені в моральних заповідях, сформульованих у священних книгах практично всіх релігій. Як правило, тут наведені етичні максимизаборони, перелічено те, чого не повинен робити індивід. При чому істориками релігії відзначається співпадіння в різних священних книгах найважливіших вимог, яким повинна слідувати людина.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформовані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії, у другій книзі «Вихід» з п’ятикнижжя Мойсеєвого, яке відкриває християнське Святе письмо. Цікавих відсилаємо до цього місця в Біблії – книга Вихід, розділ 20, вірші 2–17. Не всі Божі заповіді є етично актуальними – частина з них, зокрема від 1 по 4, вірші 2–11, регламентують сакральний бік людського життя. Але решта заповідей, від п’ятої по десяту, вірші 12–17, містять моральні аксіоми, формулюють правила поведінки кожного індивіда в суспільстві. Тут зібрані знамениті імперативи: «Шануй своїх батька та матір», «Не вбивай!», «Не чини перелюбу!»,

229

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

«Не кради!», «Не кривосвідчи!», і навіть «Не жадай дому ближнього свого ані майна його!» (Деякі заповіді довелося скоротити, але суть їх передана точно).

Ці моральні максими, сформульовані з граничною стислістю й конкретністю, подані в зрозумілих, кожному доступних словесних формулах, і мають особливе значення для організації співжиття людей у суспільстві. Вони наділені універсальним характером і не можуть бути ні спростовані, ні заперечені навіть з погляду атеїзму. Ці моральні аксіоми лежать в основі звичаєвого права всіх народів, що зовсім не означає, що вони почерпнуті з Біблії. Швидше за все, мова може йти або про спільне надзвичайно давнє вчення як джерело цих постулатів, або про паралельне їх виникнення як єдиної формули людського співжиття на землі.

Еммануїл Кант (1724–1804), видатний німецький філософ, підкреслюючи загальнолюдське значення моралі, говорив: «У світі є дві дивовижні речі: зорі над нами і моральний закон усередині нас». Дотримуватися цього закону нас спонукає совість, тобто вість (повідомлення), що поєднує нас, людство, з Абсолютом, певною трансцендентною субстанцією. Префікс «со-» (в українських варіантах і «су-», і «спів-») служить для утворення іменників і дієслів, що позначають спільну участь у чому-небудь, наприклад: со-ратник, со-юзник, су-часник, спів-автор. Таким чином, со-вість – це вість, що належить не тільки нам, землянам, але комусь іще, надана нам для користування в готовому вигляді, вона залучає нас до співучасті в якомусь більш грандіозному процесі (проекті).

На ґрунті моральних аксіом сформувалася система європейського гуманізму як етико-філософська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей. Тому ж І. Канту належить формула морального імперативу: «Чини так, щоб максима твоєї волі могла

втой же час мати силу принципу загального закону», тобто: чини так з іншими, як би тобі хотілося, щоб чинили з тобою. І ще одне: І. Кант запропонував формулу самодостатньої цінності людини: «Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і

вособі також усякого іншого як до мети і ніколи не ставився б до них тільки як до засобу»1.

1 Таранов П. С. Анатоимя мудрости. 120 философов: Жизнь, судьба,

учение/П. С. Таранов. – Сімферополь: Реноме, 1997. – Т. 2. – С. 401

230