5.Філософія буддизму.
Буддизм має особливу філософську насиченість. Серед його дослідників навіть виникали суперечки: чим він є — релігією чи філософією. І це небезпідставно, бо індійська філософська думка завжди звернена до релігії, а релігія тяжіє до філософії.
Відомий російський дослідник азіатської культури М.Реріх вважав, що філософія буддизму має два аспекти:
1)вчення про природу речей; 2) вчення про шляхи пізнання.
Будда невизначено ставився до основного питання філософії, тобто не вважав себе ні матеріалістом, ні ідеалістом, але висловлював глибокі філософські міркування. Його учні теж не пристали ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. Тому буддизм не можна віднести до жодного з цих філосовських напрямів.
У буддизмі існує концепція дхарм, яка своєрідно обґрунтовує розуміння світу. Згідно з нею, реальний Навколишній світ є ілюзорним виявом великого містичного начала, представленого найдрібнішими духовними частинками, психофізичними елементами (дхармами).
У буддійській, як і ведичній та індуїстській, літературі, термін "дхарма" багатоплановий, вживається і для позначення понять "закон", "вчення", "правило" тощо (санскр. — "те, що тримає"). Все існуюче — дхарми, які мають власну сутність. Релігія — теж дхарма, вона утримує людей і захищає від лиха. Дхарма — початок матеріального і духовного світу. З дхарм він утворений. Дхарми рухомі, тому і світ рухомий. Вони то переходять в інший стан, в іншу річ, інше явище, але не руйнуються. Це зумовлює рухомість світу.
У буддизмі ж дхарми — одухотворені елементи світу. Недосконалість буддійського вчення про Бога компенсується вченням про людину:— всі аспекти його віровчення звернуті до людини, її особи, душі, присвячені її спасінню.
Буддійська інтерпретація перевтілення душ не відводить Богові ніякої ролі в цьому процесі. Перевтілення відбувається за законами карми, і ніхто, навіть Будда, не може вплинути на нього. Очевидно, цим зумовлена нерозвиненість у буддизмі вчення про Бога, який виявився непотрібним Будді для побудови його системи.
Виходячи із сансари, душа людини потрапляє у нірвану.
Нірвана — заспокоєння, згасання, стан, за якого віруючий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань.
У буддизмі людина — комплекс реального матеріального тіла й духовної сутності (душі), вона через складну систему самоперетворень належить потойбічному світові, а її перебування в єдності з матеріальним тілом тимчасове. Але буддизм не тлумачить душу як окрему духовну сутність всередині людини, яка, покинувши згодом тіло, мандрує в потойбічності, підкоряючись волі Бога. Душа — органічна єдність комбінацій дхарм (карм), які породжують і матеріальне, і духовне. Особливі комбінації дхарм становлять п'ять скандх (частин) душі:
1)чуттєве буття, фізіологічне існування людського організму;
2)наслідки зіткнення людини у своєму фізіологічному існуванні із зовнішнім світом — емоції, переживання, уявлення, діяльність думки;
3)вольові імпульси, породжені вимогами карми;
4)перехід діяльності душі у сферу моралі;
5)свідомість людини.
Сукупність скандх утворює душу людини— атман. Ат-ман і є людиною, її "Я". Це тлумачення особи у буддизмі відрізняється від уявлень матеріалізму, що розглядає її як прямий продукт матерії, та об'єктивного релігійного ідеалізму, що вбачає у ній окрему, незалежну від матеріального світу сутність.
Буддійське розуміння душі відкриває простір для її вдосконалення, бо одвічною сутністю є не вона, а потік психофізичного існування як поступове накопичення духовних заслуг через низку прогресуючих існувань. У цьому полягає прогрес особистості. А проблема особи зведена до проблеми удосконалення душі через перевтілення.