1. Буддизм: географія та к-сть послідовників. Виникнення Буддизму та легенда про Будду.

Географія: Самі буддисти починають відлік часу існування своєї релігії від кончини Будди, однак серед них немає єдиної думки про роки його життя. Згідно з даними найстарішої буддійської школи – тхеравади, Будда жив з 624 по 544 рр. до н.е. Згідно з цим у 1956 р. відзначалося 2500-ліття буддизму.

 Батьківщина буддизму – Індія(точніше,долина Ганги). Найвпливовішою релігією Давньої Індії був брахманізм. Його культова практика складалася в основному з жертвоприношень. Суспільство ділилося на варни (стани): брахманів (вищий стан духовних наставників і жерців), кшатриїв (воїнів), вайш’їв (торговців) і шудр (тих, хто обслуговував всі інші стани). Буддизм із моменту свого виникнення заперечував дієвість жертвоприношень й не приймав розподілу на варни.

На території Індії в VI–III ст. до н.е. існувало безліч невеликих держав. У Північно–Східній Індії, де проходила діяльність Будди, їх було 16. За своїм суспільно-політичним устроєм це були або племінні республіки, або монархії. Вони ворогували між собою, захоплювали території один одного, і вже до кінця життя Будди багато з них були захоплені державами, що набирали міць, – Магадха й Кошала. 

 З II по IX ст. буддизм переживав небувалий підйом. Він поширився на Шрі–Ланці, його вплив поступово затвердився в Південно-Східній і Південній Азії, Китаї, звідки він проник у Японію, Корею, Тібет. Це час розквіту буддійських монастирів, які стали центрами освіти, ученості й мистецтва. У Південній Індії буддизм підтримувала династія Сатаваханів (II– III cт.). Але й у Центральній Індії при династії Гуптів (IV–VI ст.) незважаючи на те, що більшість гуптських царів симпатизували індуїзму, буддійські монастирі продовжували свою діяльність.

безліч аскетів – люди, які не мають власності, живуть милостинею й шукають духовного визволеіння. Саме серед аскетів-пустельників і зароджувалися нові релігії – буддизм, джайнізм та інші вчення (зміст не в прив’язаності до певних речей, місць чи людей, а в цілковитому зосередженні на внутрішньому житті). представників  називалишраманами ("шрамана" означає "той, хто здійснює духовне зусилля"). на відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінки нарівні із чоловіками здатні досягти вищої духовної досконалості). Для буддизму в людині важливі були лише особисті заслуги. Так, словом "брахман" Будда називає будь-яку шляхетну й мудру людину незалежно від її походження

Наймасовішими напрямами сучасного буддизму є хінаяна - “мала колісниця” або вузький шлях спасіння - назва стародавнього буддизму, тхеравади (поширений на півдні Азії) та махаяна - велика колісниця, або широкий шлях спасіння - “шлях бодхісатв” (поширений на півночі Азії).

Першими послідовниками Будди були аскети, які невеликими групами (не менше 6 чоловік) збиралися в якому-небудь відокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щось на зразок мікрообщини. Вступаючі в общину зазвичай відмовлялися від будь-якої власності (бхікшу- буквально «жебрак»). Вони голили голову, одягалися в лахміття, переважно жовтого кольору, і мали при собі лише найнеобхідніше -кухоль для збору подаяння, миску для води, бритву, посох. Більшу частину часу вонипроводили у мандрах, збираючи милостиню. Їсти вони мали право лише до полудня, тільки вегетаріанську їжу, а потім до зорі наступного дня не можна було брати в рот ані крихти.

В печері, закинутій будові бхікшу перечікували період дощів, витрачаючи час на благочестиві роздуми, бесіди, практикуючись в мистецтві зосередження і самоспоглядання (медитації), розробляючи і вдосконалюючи правила поведінки і теорії свого вчення

На місцях поховання легендарними діячів раннього буддизму мирянами зводились надмогильні споруди, пам'ятники-ступи (куполоподібні будівлі-склепи з наглухо замурованих входом). Навколо цих ступ споруджувалися різні будови. Так виникали монастирі.

Легенда про Будду Син князя з племені шакья (Сакья), Сіддхарта Гаутама народився в VI в. до н. е. Чудесним чином зачата (його мати Майя побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон), хлопчик настільки ж незвичайним чином народився - з боку матері. Відрізнявся надзвичайним розумом і здібностями, Гаутама помітно виділявся серед своїх однолітків. Йому було передбачене незвичайне майбутнє. Оточений розкішшю і веселощами, він знав тільки радощі життя. Непомітно Гаутама виріс, потім одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало його щастя. Але от якось раз, виїхавши за межі палацу, молодий принц побачив вкритого виразками виснаженого хворого, потім убогого старого, потім похоронну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі й нелегкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі, оповідає легенда, докорінно змінили світогляд безтурботного принца. Він дізнався, що в світі існують нещастя, хвороби, смерть, що світом править страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчого дому, почав мандрувати, віддаючи себе самокатуванню і самобичеванию, намагаючись спокутувати юні роки розкішного і безтурботного життя, прагнучи пізнати велику істину. Так пройшло близько 7 років.

    І ось одного разу, сидячи під деревом Бодхи (пізнання) і, як зазвичай, віддаючись глибокому самопізнанню, Гаутама раптом «прозрів». Він пізнав таємниці і внутрішні причини кругообігу життя, пізнав чотири священні істини:

• страждання правлять світом;

• причиною їх є саме життя з її пристрастями і бажаннями;

• піти від страждань можна лише занурившись в нірвану;

• існує шлях, метод, за допомогою якого пізнавши істину може позбутися від страждань і досягти нірвани.

Пізнавши ці чотири священні істини, Гаутама, що став Буддою, Просвітленим, кілька днів після цього просидів під священним деревом, не будучи в силах зрушитися з місця. Цим скориставсязлий дух Мара, який почавспокушати Будду, закликаючи його не звіщатиістинулюдям, а прямо зануритися в нірвану. Але Буддастійко виніс усі спокусиі продовжував свій великий подвиг. Прийшовши в Сарнатг поблизу Бенареса, вінзібрав навколо себе п'ятьох аскетів, що стали йогоучнями, і прочитав їм свою першу проповідь. У цій бенареськійпроповіді Будди були коротко викладені основи його вчення.

Буддизм був підтриманий кшатриями і вайшья, насамперед міським населенням, правителями, воїнами, які бачили в буддійської проповіді можливість позбутися засилля і верховенства брахманів. З допомогою Ашоки(IIIст. До н. Е. ) – могутній давньоіндійський імператор – буддизм не лише широко поширився по всій країні, але став практично офіційною державною ідеологією і вийшов за межі Індії.

2. Основні положення віровчення: чотири священні істини та восьмисходинковий шлях до врятування.

Буддійські концепції душі, її перевтілень, сансари та нірвани, позначені елементами брахманізму, покладено в основу оригінального вчення, яке втілює буддійське ро­зуміння людини. Це "Чотири благородних істини", виго­лошені Буддою у першій проповіді в Бенаресі. Ці істини теоретично обґрунтовують доктрину спасіння людини.

Перша істина полягає в тому, що існує страждання. Страждає усе, стражданням сповнений весь світ, все буття є стражданням: життя, старість, хвороба, смерть. Страж­дання — це не перебування у певному стані, а очікування його, очікування наслідків страждання, емоції, пов'язані з таким очікуванням: страх, неспокій, напруженість, невдо­воленість тощо. Усі ці емоції мають здебільшого соціальне походження.

Друга істина гласить: страждання має причину, це — жадоба буття. Вони є сутністю всіх життєвих процесів, усієї сансари. Бажання заповнює сансару впродовж усього ланцюга перероджень. Щоб звільнитися від страждання, треба усунути їх причину — жадобу буття. Остаточне звільнення від страждань можливе лише в нірвані внаслідок позитивних перероджень. Буддизм засуджує прагнення людини до задоволення своїх потреб, до щастя і добробуту, до здоров'я, бо воно породжує страждання.

Третя істина встановлює: оскільки страждання має причину, воно має початок, а отже і кінець, тобто воно може бути припинене, а людина звільнена від нього. Ця істина, фіксує стан звільнення від страждання та шлях до цього звільнення. Ним є подолання жадоби буття, приду­шення в людині не тільки бажання жити, а й всіх бажань. Найвищий ефект досягається усуненням факту буття.

Ототожнення буття зі стражданням змусило буддизм виробити відповідне уявлення про смерть, оскільки, за йо­го вченням, сансара вічна, ланцюг перетворень довгий до нескінченності. Буддизм конкретизує уявлення про санса-ру як нескінченний кругообіг народжень і смертей, порівнює її з колесом ("колесо сансари"). Смерть — це пе­рехід з однієї фази життя в іншу, а не кінець життя. Тому вона не є трагедією, породжує сподівання. Вона не кара і не нагорода, а факт руху душі, рівноцінний факту народ­ження людини.

В перших трьох "благородних істинах" йдеться про страждання і звільнення від нього як про певний суб'єктивний стан людини, її переживання. Суть і вирішення цих проблем супроводжують життя людини. Пізніше в буддизмі виникли й космічні мотиви страждань.

Четверта істина повідомляє про наявність способу спасіння. Це запропонований Буддою "Восьмискладовий шлях спасіння" — вісім вимог до віруючого, вісім наста­нов йому в практичному житті:

1) праведне бачення, праведні погляди , тобто тверда й беззастережна віра в Будду, засвоєння його вчення, особливо "Чотирьох благородних істин";

2) праведні бажання, які полягають у готовності жити відповідно до вчення Будди і в устремлінні до нірвани;

3) праведне слово — не брехати, не зводити наклепи, не лжесвідчити, не грубіянити;

4) праведна поведінка — нікому ні в чому не шкодити, не вбивати;

5) праведний спосіб життя — працювати чесно, дотри­муватися законів;

6) праведне устремління — послідовність у протидії шкідливим думкам і порадам, самоконтроль у думках і діях;

7) праведне мислення — не відступати від засвоєних буддійських положень;

8) праведне самозаглиблення — відмова від усього земного, від усіх радощів, збереження спокою, вміння досяг­ти глибокого медитативного трансу.

"Восьмискладовий шлях спасіння" Будда називав се­рединним, бо дотримання його допомагає уникнути край­нощів.

Серед цих настанов нема жодного слова про обряди, ритуали, культові вимоги. Вони, за буддизмом, зайві, як і звернення за помилуванням, прощенням гріхів до богів, навіть до самого Будди. Все — у людині, в її самовдоско­наленні, у "Восьмискладовому шляху спасіння". Він фіксує елементарні норми моралі, без яких неможливе існування суспільства. Захист загальнолюдських норм мо­ралі надає буддизму чіткого гуманістичного спрямування